2014-02-03
1305Іменник як частина мови
Узагальнення та підсумок матеріалу даної теми.
Л.С. Виготський про розвиваючий характер навчання і виховання. Сенситивність у розвитку та розвиваюче навчання.
У вітчизняній науці (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв та ін.) на основі ряду експериментальних досліджень розроблена теорія психічного розвитку і з’ясовано специфічну відмінність цього процесу від онтогенезу психіки тварин – засвоєння дитиною соціального досвіду через процес навчання і виховання.
В зв’язку з цим стає актуальною проблема навчання і розвитку.
Вперше значний внесок в розробку цієї проблеми зробив Л.С. Виготський (його праця «Мышление и речь» (1934) і ряд статей (період 1929-1934рр.)
Л.С. Виготський акцентував увагу на суспільно-історичному аспекті проблеми навчання і розвитку – розуміння засвоєння знань як процесу залучення дитини до культури, створеної за період розвитку людства.
Згідно культурно-історичної теорії розвитку психічних функцій Л.С. Виготського розвиток психічної діяльності розумівся як перебудова її безпосередніх («натуральних») форм і оволодіння її опосередкованими («культурними») формами, що передбачає оперування різними знаками (спочатку зовнішніми, потім внутрішніми).
Оволодіння знаками – це якісна перебудова психічних функцій, новий ступінь їх розвитку.
Ці загальнотеоретичні положення і ряд досліджень, проведених Л.С. Виготським і його співробітниками (по навчанню дітей читанню, письму, граматиці, арифметиці), привели Л.С. Виготського до висновку, що, хоча між навчанням і розвитком існують досить складні взаємовідносини, без сумніву навчання повинно завжди йти попереду розвитку.
Важливе значення має введене Л.С. Виготським поняття «зони найближчого розвитку» – це процеси розвитку, здійснювані дитиною в умовах співробітництва з дорослими, під їх керівництвом, при їх допомозі і поки що недоступні для дитини в самостійній діяльності.
Введення Л.С. Виготським поняття «зона найближчого розвитку» дає можливість зрозуміти конкретно-змістовну суть загальної формули: «навчання йде попереду розвитку».
1. Класифікаційні (семантична, морфологічна, синтаксична) ознаки іменника.
1.Класифікаційні (семантична, морфологічна, синтаксична) ознаки іменника.
Іменник як частина мови визначається за специфікою класифікаційних ознак: семантичної, морфологічної і синтаксичної.
Семантична ознака іменника – це його загальночастиномовне значення предметності. Загальночастиномовне значення предметності і лексичне значення предметності як типи мовного значення виявляють спільні і відмінні риси. Якщо загальночастиномовне значення предметності охоплює всі іменники, то лексичне значення предметності – тільки частину іменників.
Лексичне значення предметності мають іменники на зразок книга, шафа, вікно, трамвай, полиця, апарат, квітка, дерево, кіт, метелик, пасажир, лікар тощо. У результаті порівняння цих і подібних слів виявляються складники лексичного значення предметності: (1) ʻматеріальністьʼ, (2) ʻконкретна просторова обмеженістьʼ, (3) ʻможливість характеризуватися ознакамиʼ (наприклад: цікава книга, висока шафа, північне вікно, новий трамвай, книжкова полиця, літальний апарат, весняна квітка, тропічне дерево, пухнастий кіт, легкий метелик, неспокійний пасажир, досвідчений лікар), (4) ʻможливість існувати у зв'язках і відношеннях з однорідними предметамиʼ (наприклад: книга – книги, шафа – шафи, вікно – вікна, трамвай – трамваї, полиця – полиці, апарат – апарати, квітка – квітки, дерево – дерева, кіт – коти, метелик – метелики, пасажир – пасажири, лікар – лікарі), (5) ʻможливість існувати у зв'язках і відношеннях з неоднорідними реаліямиʼ (наприклад: обкладинка книги (відношення цілого до частини), внести шафу, відчинити вікно (відношення об'єкта до дії), їхати трамваєм (відношення засобу дії до дії), ширина полиці (відношення носія ознаки до ознаки), вимірювати апаратом (відношення засобу дії до дії), запах квітки (відношення носія ознаки до ознаки), росте дерево (відношення суб'єкта до процесу), погладити кота (відношення об'єкта до дії), політ метелика (відношення суб'єкта до процесу), реєстрація пасажира (відношення об'єкта до дії), сказати лікареві (відношення адресата дії до дії).
Іменник є універсальним засобом номінації, оскільки згідно з лексичним значенням може називати як речі, так речовину, ознаку, дію, стан, подію, час, абстрактне поняття тощо. Іменники з лексичним значенням речовинності (повітря, хліб, ліки), ознаки (швидкість, яскравість, доброзичливість), дії (читання, помах, молотьба), стану (сон, мороз, радість), події (перемога, вибори, матч), часу (весна, епоха, грудень), абстрактного поняття (традиція, стосунки, порядок) тощо також мають загальночастиномовне значення предметності.
На відміну від іменників з предметним лексичним значенням іменники з речовинним значенням не мають такого семантичного складника, як ʻконкретна просторова обмеженістьʼ, іменники з лексичними значеннями ознаки, дії, стану, події, часу, абстрактного поняття – таких семантичних складників, як ʻматеріальністьʼ,ʻконкретна просторова обмеженістьʼ. Однак, усі іменники мають такі семантичні складники, як ʻможливість характеризуватися ознакамиʼ (висока швидкість, чіткий помах, ранній мороз, переконлива перемога, тепла весна, старовинна традиція), ʻможливість існувати у зв'язках і відношеннях з однорідними предметамиʼ (високі швидкості, чіткі помахи, ранні морози, переконливі перемоги, теплі весни, старовинні традиції), ʻможливість існувати у зв'язках і відношеннях з неоднорідними реаліямиʼ (підтримувати швидкість, показувати помахом, прибити морозом, радіти перемозі, подих весни, дотримуватися традиції).
Отже, іменники як з предметним, так і з непредметним лексичним значенням мають загальночастиномовне значення предметності, оскільки всі вони називають реалії, що можуть характеризуватися первинною ознакою, існувати у зв'язках і відношеннях з однорідними і неоднорідними реаліями. Таким чином, загальночастиномовне значення предметності іменників – це різновид морфологічного значення, що виявляється в назві певної реалії як такої, що може характеризуватися первинною ознакою, бути сприйнятою у зв'язках і відношеннях з іншими однорідними та неднорідними реаліями.
Морфологічна класифікаційна ознака іменника –це комплекс типових для нього морфологічних категорій (реляційна несловозмінна категорія роду, референційні словозмінні категорії числа і відмінка) і зумовлені цими категоріями особливості словозміни.
Морфологічні категорії, типові для іменника, є комплексним засобом, необхідним і достатнім для реалізації складників загальночастиномовного значення іменника. Кожний з елементів загальночастиномовного значення предметності реалізується в одній з морфологічних категорій іменника.
Несловозмінна реляційна (синтагматична) категорія роду іменників постає як засіб реалізації семантичного складника ʻможливість характеризуватися ознакамиʼ. Така можливість виявляється в сполученнях іменників з прикметниками. Сполучення іменника з певною прикметниковою формою роду залежить від роду іменника. Пор.: весняний день, весняна ніч, весняне сонце. Категорія роду іменника відбиває лише відношення між мовними одиницями: іменником і прикметником, а не відношення, характерні для іменникового денотата в позамовній дійсності, тому ця категорія кваліфікується як реляційна (синтагматична). Оскільки сполучення іменника з певною прикметниковою формою роду має вибірковий, а не варіативний характер (один іменник сполучається з прикметниковими формами одного і тільки одного роду), категорія роду іменника є несловозмінною.
Словозмінна референційна (несинтагматична) категорія числа іменників постає як засіб реалізації семантичного складника ʻможливість існувати у зв'язках і відношеннях з однорідними предметамиʼ. Формами однини називаються реалії, що сприймаються мовцем окремо, поза зв'язком з іншими реаліями, позначуваними цим же іменником, а формами множини – однорідні реалії, що сприймаються разом. Пор.: Передайте мені словник (іменниковою формою однини названо реалію, що сприймається мовцем окремо) та Вивчаючи лексику, користуйтеся словниками (іменниковою формою множини названо декілька однорідних реалій, які сприймаються мовцем разом). Категорія числа відбиває в значеннях предметної одиничності і предметної множинності відношення, що існують між іменниковими денотатами в позамовній дійсності, тому ця категорія кваліфікується як референційна. Оскільки відношення одиничності і множинності для іменникового денотата є варіативними, категорія числа іменника має словозмінний характер.
Сприйняття названої іменником реалії у зв'язках і відношеннях з іншими неоднорідними реаліями реалізується в наявності категорії відмінка. Наприклад, формою називного відмінка виражені суб'єктні відношення предметної реалії до дії (Квітка (суб'єкт дії) розкрилася (дія)), формою знахідного – об'єктні відношення (поливати (дія) квітку (об'єкт дії)), формою родового – атрибутивні відношення (форма (носій ознаки) квітки (ознака форми)) тощо. Категорія відмінка, як і категорія числа, виражає такі відношення іменникового денотата, що встановлюються і сприймаються в позамовній дійсності, тому категорія відмінка іменника кваліфікується як референційна. Оскільки відношення іменникового денотата з іншими неоднорідними реаліями можуть варіюватися, категорія відмінка є словозмінною.
Кількість позицій у структурі субстантивної парадигми іменника як зразка словозміни іменника визначається набором елементарних граматичних значень кожної зі словозмінних категорій. Оскільки в комплексі субстантивних категорій словозмінними є категорії числа і відмінка, то структура субстантивної парадигми має позиції для формомоделей, що виражають два елементарні числові значення і сім елементарних відмінкових значень (див. табл. 1.1.).
Табл. 4.1.1.
