Література

1. Данкіна Л. С. Сучасна українська літературна мова (науковий стиль) [Текст]: навч. посіб. / Л. С. Данкіна. - Х.: ХДЕУ, 2002. - 124 с.

2. Онуфрієнко Г. С. Науковий стиль української мови: навч. посібн. / Г. С. Онуфрієнко. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 312 с.

3. Семеног О. М. Культура наукової української мови [Текст]: навч. посіб. / О. М. Семеног. - К.: Академія, 2010. - 215 с. - (Серія "Альма-матер").

4. Сучасна українська мова: підручник / [О.Д. Пономарів, В.В.Різун, Л.Ю.Шевченко та ін.]; за ред. О.Д.Пономарева. – 2-ге вид., перероб. – К.: Либідь, 2001. – 400 с.

5. Ющук І.П. Українська мова: підручн. для студ. філолог. спец. вищ. навч. закладів / І. П. Ющук. – К.: Либідь, 2003. – 640 с.

Лекція 6

Наукова стаття як самостійний науковий твір

План

1. Основні компоненти наукової статті.

2. Етапи підготовки наукової статті.

3. Підготовка і написання наукової статті.

4. Мовні огріхи в науковій статті.

5. Мовні кліше у науковій статті.

У словниково-довідковій літературі науковою статтею називають один із видів наукових публікацій, де подаються кінцеві або проміжні результати дослідження, накреслюються перспективи наступних напрацювань. Обсяг наукової статті складає від 6 до 24 сторінки, тобто 0, 35–1 др. арк. За змістом наукові статті поділяються на власне наукові, науково-популярні, науково-навчальні, науково-методичні, науково-публіцистичні. Зазвичай, призначаються вузькому колу або широкому загалу науковців, спеціалістам певної галузі або кількох галузей. За кількістю авторів наукові статті бувають одноосібні або колективні.

Готуємо наукову статтю з дотриманням чинних вимог ВАК України та відповідних методів: конструктивно-синтетичного (для початкового варіанту; накопичення матеріалу; складання плану, системи доказів) та критико-аналітичного (для уточнення, шліфування окремих частин, фраз, доповнень).

Текст розглядається у трьох аспектах:

· змістовому (про що йдеться),

· структурному (яка композиція),

· прагматичному (яке його призначення, з якою метою це було написано, сказано, повідомлено).

З погляду прагматики у статті можна виділити кілька типів інформації:

· змістовно-фактуальну (містить повідомлення про факти, події, процеси, які відбуваються у реальному або віртуальному світі),

· змістовно-концептуальну (повідомляє читачеві індивідуально-авторське розуміння відношень між явищами, є творчим авторським переосмисленням того, що сприймається, відтворюється автором),

· змістовно-підтекстову (пов'язана з глибинним змістом, який криється в конотативних співзначеннях та породжується асоціативними зв'язками читацького сприйняття).

Готуємо наукову статтю з дотриманням вимог ВАК України від 15.01.02003 р. (№7–05/1 "Про підвищення вимог до фахових видань, внесених до переліків ВАК України") Формулюємо робочу назву статті:

1.1. Заголовок має бути коротким, лаконічним, однозначним, конкретним.

1.2. Обираючи заголовок, чітко уявляємо, на чому саме хочемо сконцентрувати увагу читача.

2. Визначаємо межі теми та обсяги наукової інформації, яка буде представлена в ній.

3. Розробляємо орієнтовний план (зміст) статті: вступ, основну частину, висновки, перспективи дослідження.

4. У вступі повинні знайти місце відповіді на такі питання:

4.1. постановка проблеми, її актуальність; науково–практичне значення того, що досліджуватиметься в основній частині статті,

4.2. аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор;

4.3. виділення невирішених раніше питань, яким присвячується означена стаття;

4.4. формулювання мети і завдання статті;

5. Визначаємо методи дослідження, джерельну базу, готуємо основні тези-відповіді на завдання;

6. Подаємо визначення використовуваних у статті термінів;

7. В основній частині подаємо повне обґрунтування отриманих результатів. Увага: основний текст пишемо, спираючись на головні принципи: "від відомого – до невідомого", "від простого – до складного".

8. Готуючи висновки, перевіряємо узгодженість між заголовком, метою, завданнями і висновками,

9. Міркуємо про перспективи наступних розвідок у цьому питанні

10. Проводимо самоконтроль виконаної роботи на змістовому, логічному, мовностилістичному рівнях. Перевіряємо текст статті:

10.1. на відповідність чинним правописним нормам;

10.2. на відповідність вимогам наукового стилю;

10.3. на відповідність оформлення цитат і посилань.

11. Оформляємо список використаних джерел за чинними стандартами.

Прокоментуємо деякі з пунктів. Важливо, щоб заголовок був коротким, лаконічним, однозначним, конкретним і відповідав основній проблемі. Алла Євграфова називає заголовок актуалізатором текстової інформації і визначає номінативну, інформативну, експресивно-апелятивну функції. Компоненти назви мають "пронизувати" увесь науковий текст, отже, чітко продумуймо, на чому саме хочемо сконцентрувати увагу читача, визначимо межі теми та обсяги наукової інформації, яка буде представлена у статті. Проблема заголовка цілком очевидно пов'язана з проблематикою тексту. Заголовок обмежує текст, наділяє його завершеністю, підпорядковує певному задуму. Саме заголовок має властивість зв'язувати всі частини тексту.

Зважено поміркуймо над вступом, основною частиною і висновками. Корисно розробити її "каркас" – основні події та думки початку, середини та кінцівки. Це дасть змогу відчути ціле, з'ясувати, за чим стежитиме читач і як розвиватиметься ідея статті.

Поміркуймо, як зацікавити читача, щоб він ознайомився із статтею повністю. Відомо, що тримати увагу в напрузі дозволяє очікування чогось цікавого чи несподіваного.

Мета вступу – показати, що дослідження є розвитком, продовженням або спростуванням визнаних положень, полемікою з іншими напрямами або окремими науковцями. Пам'ятаємо, що у вступі мають знайти місце такі складові, як постановка проблеми та її актуальність, зв'язок iз важливими науковими чи практичними завданнями; науково–практичне значення того, що досліджуватиметься в основній частині; аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання означеної проблеми; виокремлення питань, яким присвячується стаття; формулювання мети і завдання рукопису. Усі ці компоненти взаємопов'язані.

Зокрема, щоб акцентувати увагу на постановці проблеми, важливо проаналізувати останні праці, де це питання розроблено. Це важливо для розумiння предмета дослiдження. Формулювання цiлей статтi уможливлює конкретизацію постановку завдань. Необхідно також розглянути також і основні тези–відповіді на запропоновані завдання.

В основній частині подаємо повне обґрунтування отриманих наукових результатів. Ця частина роботи займає 2/3 обсягу тексту. Пам'ятаймо, усі міркування ми повинні викласти повністю, щоб читач зрозумів суть запропонованих ідей. Використовуючи маловідомі терміни, обов'язково подаймо їх тлумачення і джерело, якого ми при цьому дотримуємося. Не забуваймо, власне, і про факти, явища, які маємо певним чином представити, зiбрати, класифiкувати, згрупувати, описати й супроводжувати відповідним коментарем. Стежмо, щоб стиль статті не набував рис наукоподібності, коли положення підміняються заплутаними і громіздкими викладками.

Готуючи висновки, перевіряємо узгодженість між назвою, метою, завданнями вступу. Водночас простежмо, щоб висновки не повторювали вступ. Саме висновки визначають, чи повноцінним був діалог автора статті з читачем, чи досягнута мета теоретичної або експериментальної розвідки. Необхiдно вказати, що в результатi наукового дослiдження і виконання завдань зiбрано відповідний матерiал.

Доцільним є також представлення чіткого бачення перспектив наступних досліджень з відповідної проблеми.

На цьому робота далеко не завершена. На нас очікує самоконтроль виконаної роботи, який проведемо на змістовому, логічному, мовностилістичному рівнях. Зокрема, уважно поставимося до цитування, адже наявнiсть у тесті чужих посилань, висловлювань, не взятих у лапки, розцiнюється як списування. Гарна наукова стаття повинна бути написана простою і водночас зрозумілою мовою.

При аналізі наукових текстів з економіки доцільно виділяти три аспекти зв’язності: змістовий, логічний і композиційний. При цьому слід брати до уваги, що кожний аспект має власні засоби вираження.

Добір і групування мовних текстотвірних маркерів здійснювалися на матеріалі текстів стабільних підручників, практичних посібників, академічних і науково-популярних статей, що дозволило урахувати структурні та мовні особливості наукових текстів різних жанрів.

Проаналізуймо набір і особливості функціонування засобів вираження змістового, логічного й композиційного аспектів зв’язності наукового тексту.

Змістова зв’язність забезпечується мовними засобами, що виражають єдність або близькість суб’єкта дії, об’єкта або місця дії, наприклад: він, вона, воно, вони, цей, той [самий], такий [же], це, нижче, усе це, усі ці, це все, тут, там, сюди, туди, вище, цей, зазначений, подібний, аналогічний. Змістова зв’язність забезпечує відтворення частини змісту попереднього речення в наступному, завдяки чому здійснюється лінійне розгортання тексту. При цьому повторювана частина змісту виражається за допомогою вторинних номінацій – повторів лексичних, займенникових, займенниково-лексичних, синонімічних, прислівникових, семантичних.

Логічна зв’язність наукового тексту забезпечується мовними одиницями, що профілюють ті чи інші частини його структурно-смислової схеми. Аналіз економічних текстів різних жанрів дозволив нам виділити 6 типів смислового зв’язку, причому не тільки між реченнями в тексті, але й між частинами простого чи складного речення.

1. Показники вираження причини й наслідку, умови й наслідку: [і] тому, тоді, тим самим, тому що, оскільки, завдяки цьому, звідси (звідки, із цього) виходить (випливає), із цього (із сказаного) ясно, внаслідок (в результаті) цього, зважаючи (з огляду) на це, через це, у зв’язку з цим, залежно від цього, відповідно до цього, згідно з цим, у цьому (такому) разі (випадку), за цих (таких) умов, на цій підставі, це свідчить (говорить, указує, відповідає, дає можливість, дозволяє, сприяє, має значення і т.д)

Усі причинно-наслідкові конструкції складаються з двох основних компонентів – «причини» і «наслідку». При цьому в обох сусідніх реченнях незалежно від конкретних значень причинного чи наслідкового компонентів ідеться або про яку-небудь подію, дію, явище, стан, або про ознаки, властивості предмета, або про зв’язки дії (явища, стану) і ознаки (властивості).

2. Показники вираження часової співвіднесеності й порядку викладу: по-перше, по-друге, по-третє..., перше, друге, третє..., насамперед, передусім, перш за все, в першу чергу, спочатку, тепер, попередньо, раніше, вище, уже, поряд з цим, у той же час, одночасно, тут же, потім, далі, пізніше, згодом, надалі, далі, знов, знову, ще раз, у процесі, на закінчення, нарешті.

Розглядані мовні маркери, як правило, утворюють своєрідні ланцюжки, які забезпечують не тільки лінійне, але й вертикальне розгортання мікротекстів. Саме завдяки цьому останні характеризуються як зв’язаністю, так і цілісністю.

3. Показники вираження зіставлення й протиставлення: але, а, же, однак, проте, одначе, у порівнянні з..., на відміну від..., на протилежність..., навпаки, і все-таки, з одного боку..., з другого (іншого) боку..., разом з тим, водночас, тим часом, також, подібно до цього, аналогічно, аналогічним чином, таким же чином.

Основним способом вираження протиставних відношень у науковому мовленні є використання сполучників але, однак, проте, у той же час. Зазначені сполучники виражають смисловий зв’язок між двома реченнями, коли у другому реченні позначається протилежність і протидія тому, про що йдеться в першому. Крім того, сполучники але, проте, однак можуть виражати значення, близьке до допустового, коли зміст другого речення протилежний тому, що очікувалося б на основі змісту першого. Це ж значення може передаватися за допомогою часток, прислівників, модальних слів все-таки, все ж, все одно, тим часом, при всьому цьому, разом з тим, водночас, які можуть виступати із сполучниками але та і (у цьому разі синонімічними). Водночас речення з протиставним відношенням можуть мати протиставно-компенсаційний відтінок (відтінок компенсації), який виражається словом зате.

Сполучники та сполучникові поєднання разом з тим, водночас, у той же час сприяють послабленню протиставного значення у відношеннях між частинами тексту, надаючи допустовому значенню характеру уточнення, підкреслюючи недостатність, неповноту фактів, викладених у попередній частині тексту. Відзначаються також випадки, коли форми разом з тим, водночас виражають замість протиставних приєднувальні відношення.

4. Показники введення іншого формулювання: тобто, інакше кажучи, іншими словами.

На відміну від форм або, чи, а саме, зазначені вище показники можуть використовуватися як для з’єднання окремих частин простого чи складного речення, так і для зв’язку суміжних речень. В останньому випадку вони посідають місце на початку речення.

5. Показники доповнення, уточнення, введення ілюстрації сказаного, виділення окремого випадку: також, і, причому, при цьому, разом з тим, водночас, крім (більш) того, тим більше, головно, головним чином, особливо, наприклад, так, саме, тільки, лише, навіть, насамперед, передусім, перш за все, зокрема, точніше [кажучи], у тому числі.

У результаті вживання цих мовних засобів, що уточнюють, доповнюють і розвивають раніше викладену інформацію, речення у смисловому відношенні начебто зливається з попередніми частинами тексту.

6. Показники вираження узагальнення, висновку, підсумку попередньої інформації: таким чином, отже, словом, коротше кажучи, в остаточному підсумку, звідси (із цього, із сказаного) виходить (випливає, ясно, зрозуміло), можна зробити висновок, що..., підбиваючи підсумок, можна сказати (зробити висновок), на закінчення.

Аналіз особливостей використання показників смислового зв’язку між реченнями в тексті дозволяє зробити висновок про те, що логічна зв’язність поєднується із змістовою, оскільки зміст попереднього тексту є основою для його подальшого розвитку.

Композиційну зв’язність наукового тексту забезпечують такі групи мовних маркерів:

1. Показники введення нової інформації, оформлення переходу до іншої частини: Спинимося (зупинимося) докладніше на..., Перейдемо до розгляду..., З’ясуємо..., Розглянемо..., Відзначимо..., Продовжимо розгляд..., Які особливості (причини, характеристики, завдання і т.д.)...?. У чому суть проблеми (питання і т.д.)? Кілька слів про.... Серед зазначених мовних засобів дієслова мовленнєво-мисленнєвої діяльності (з’ясуємо, розглянемо тощо) найбільшою мірою активізують думку, концентрують її на певному об’єкті. Вживаючись у формі першої особи множини в узагальненому значенні, ці дієслова відіграють провідну роль у здійсненні композиційної зв’язності наукового тексту.

2. Показники логічного виділення думки: Слід (важливо, необхідно) відзначити (зауважити, зазначити, звернути увагу, підкреслити, указати, виділити той факт, що...) тощо. Сюди входять предикативні одиниці із значенням обов’язку, які вживаються в головній частині складнопідрядного речення. Причому фактологічна інформація завжди міститься в підрядному реченні, оскільки головне є інформаційно недостатнім.

3. Показники зв’язку з вищесказаним: як уже було сказано (показано, згадано, відзначено, установлено, отримано, виявлено, знайдено), як [уже] мовилося (зазначалося, відзначалося, згадувалося, підкреслювалося) вище, відповідно до цього, згідно з цим, у зв’язку з цим, у зв’язку зі сказаним вище (з вищесказаним), зазначений, вищезазначений, викладений, вищевикладений, згаданий, вищезгаданий, розглянутий [вище], відзначений [вище], описаний, вищеописаний.

Ядром цієї групи показників виступає однокомпонентна структура пасивного звороту як уже було відзначено, як [ уже] відзначалося тощо, яка найчастіше вживається з поширювачем локально-темпорального значення (вище, раніше, в попередніх розділах тощо), що указує на план минулого. Показники зв’язку з вищесказаним відіграють істотну роль у сприйманні тексту, оскільки вказівка на передзгаданість інформації сприяє більш ефективному читанню.

4. Показники зв’язку з наступним: наступний, дальший, подальший, нижченаведений, нижчеподаний, нижче, надалі, далі, пізніше буде розглянуто (показано).

З погляду синтаксичної структури ці показники являють собою або однокомпонентні предикативні одиниці, або двокомпонентні з лекторським, узагальненим ми в позиції суб’єкта (далі ми побачимо, що...). Характерною ознакою цієї групи мовних маркерів є їх зв’язок з планом майбутнього, який забезпечують лексичні одиниці нижче, далі, надалі, в наступних розділах тощо.

5. Показники послідовності викладу (тепер, ще), які переважно поєднуються з показниками активізації думки.

6. Показники оцінки інформації з точки зору ступеня її достовірності: як достовірної, передбачуваної, загальновідомої, хибної (не зовсім зрозуміло, що.., як відомо, неправильно вважати, що...).

Ми переконуємося в тому, що системними властивостями наукового тексту є цілісність і зв’язність, які передбачають зв’язок, об’єднання текстових елементів в одне ціле, зачіпаючи різні боки організації мовленнєвого твору. Цілісність означає внутрішню викінченість, смислову єдність наукового тексту, які ґрунтуються на дії процесів інтеграції і диференціації. Зв’язність полягає в зчепленні елементів тексту між собою, причому не тільки елементів, які настають у тексті безпосередньо один за одним, але й і на деякій відстані один від одного.

Отже, виділення одиниць комунікативної структури наукового тексту і аналіз зв’язку цих одиниць з компонентами процесу мислення дає змогу зробити такі висновки.

1. На рівні наукового тексту, який функціонально спрямований на втілення задуму автора, відбувається взаємодія мовлення (мови) і мислення.

2. Текст як процес смислотворення, що об’єктивує процес мислення, має „вертикальну” будову, організовану у вигляді інтеграційних комунікативних блоків, що об’єднують розосереджені по всьому тексту мовні вираження елементів задуму і характеризуються функціонально-мовною маркованістю. Паралельний і пересічний розвиток інтеграційних комунікативних блоків в остаточному підсумку і зумовлює характер інтеграції наукового тексту.

3. Горизонтально-вертикальне розгортання тексту (зокрема, тексту наукової статті) слід розглядати як розв’язання творчої задачі відповідно до рівнів мислення (операційного, предметного, рефлексного і особистісного), які утворюють систему структурних компонентів пізнавальної діяльності.

4. Інтеграційні комунікативні блоки, звичайно, не збігаються повністю з компонентами процесу мислення, але відома відповідність між ними є. Так, ІКБ "Комунікативна настанова" відповідає операційному рівню. ІКБ "Поняття", "Динаміка і зв’язок між поняттями" і "Обмеження динаміки і зв’язку між поняттями" відображають предметний рівень. ІКБ "Висновок" утілює рівень рефлексії, а щодо ІКБ "Авторська оцінка", то він відповідає особистісному рівню.

5. Головною властивістю наукового тексту, поряд із цілісністю, є зв’язність. Горизонтально-вертикальна зв’язність ІКБ, як і всього наукового тексту, експліцитно виражається за допомогою різноманітних показників смислового (змістового, логічного й композиційного) зв’язку між реченнями.

6. Складний зв’язок між одиницями комунікативної структури тексту і компонентами процесу мислення як частина великої і все ще не з’ясованої до кінця проблеми зв’язку мовлення (мови) і мислення чекає, зрозуміло, свого подальшого, детальнішого, вивчення.

Мовні огріхи – це відхилення від лексичної і синтаксичної поєднаності слів, словосполучень, самостійних речень. Огляд наукових статей підтверджує: наукова мова перебуває, на жаль, у критичному стані. Серед найпоширеніших мовних огріхів дослідники називають уживання термінів часто з порушенням питомої семантики, значне засмічення української наукової мови іншомовними словами, сплутування значень близьких за вимовою і написанням слів, порушення граматичних правил; схематизм, бездоказовість висунутих положень тощо.

Розглянемо деякі типові мовленнєві огріхи, виявлені в текстах наукових статей:

– автора наукової праці некоректно називають "він" чи вона;

– суржиковані слова: опреділити, примінити, вияснити тощо;

– неприродні для української мови усталені вислови:

в протилежність (треба – на противагу),

як можна швидше (якнайшвидше, якомога швидше),

приведений на рисунку – показаний на рисунку,

написана на мові – написаний мовою;

– переобтяження тексту запозиченими словами: апелювати (звертатися), домінувати (переважати), лімітувати (обмежувати), локальний (місцевий), превалювати (переважати), прерогатива (перевага), симтпом (ознака), фіксувати (записувати);

– тавтологічні помилки:

окремі епізодичні явища (слово епізодичні означає окремі),

дивний парадокс (парадокс означає дивна, незвичайна думка),

головний лейтмотив (лейтмотив означає провідний мотив);

– неправильний переклад мовних формул з російської мови:

главным образом – переважно

естетственным образом – природно, звичайно

каким образом – як

наилучшим образом – якнайкраще

некоторым образом – якось

подобным образом – так само

равным образом – а також

надлежащим образо – як слiд

в отношении чего – в силу чого, стосовно

– кальки:

слово слідуючий – калька з рос. "следующий", потрібно наступний (наступний день); подальший (позначення абстрактних понять – життя, доля, робота).

О.Сербенська наводить і таку кальку, як, наприклад, слово необхідний та похідні необхідність, необхідно (це відповідники до російських необходимость, необходимый, не обходимо). Молоді дослідники не лише нехтують українськими потрібний, неодмінний, треба, потреба, а й сприяють активізації неукраїнських конструкцій крайня необхідність, немає необхідності, при необхідності (замість конечна потреба; немає потреби, не треба, не варто; якщо (коли) треба, якщо (коли) є потреба.

Причинами мовних огріхів є те, що в авторів наукових текстів виникають труднощі у вибудовуванні й вираженні логіко-семантичних відношень між текстовими одиницями різного ступеня складності.

Наприклад: Не менш важливим напрямом у сучасному мовознавстві є когнітивний підхід, який фокусує увагу дослідників на пізнавальній діяльності людини.

Оскільки підхід не є напрямом, то слово напрям є надлишковим.

До того ж часто увага автора зосереджується на макросмислах, а звідси й перескоки думки, які призводять до неточності вираження зв'язку компонентів. Готуючи науковий текст, доречно урізноманітнюємо палітру мовних засобів (слів, словосполучень, виразів), вибір яких залежить від смислових відношень між частинами сформульованої думки.