Характеристика видів цінних паперів

Відповідно до ст. З цього закону в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів:

v акції,

v облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик,

v облігації місцевих позик,

v облігації підприємств,

v казначейські зобов'язання України,

v ощадні сертифікати,

v інвестиційні сертифікати,

v векселі,

v приватизаційні папери.

Акція – цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Реквізити:

1)фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження,

2)найменування цінного папера — "акція", її порядковий номер,

3) дата випуску, вид акції та її номінальну вартість,

4) ім'я власника (для іменної акції),

5) розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій,

6) кількість акцій, що випускаються,

7) строк виплати дивідендів,

8) підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи,

9) печатку акціонерного товариства.

До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів, що повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, за якою виплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства та рік виплати дивідендів.

За ознакою класу акції поділяються на привілейовані і прості. Залежно від передбачених статутами товариств обмежень прав відчуження розрізняють також іменні акції і акції на пред'явника.

Простими іменними визнаються акції з рівними правами участі акціонерів, імена яких входять до обов'язкових реквізитів акції. Власниками простих іменних акцій є, як правило, громадяни, які вільно розпоряджаються ними (продають, передають, дарують, обмінюють, відчужують іншим способом), але з додержанням спеціальних правил.

Обіг іменних акцій фіксується або товариством (емітентом), яке зобов'язане вести реєстр власників іменних цінних паперів, або реєстратором (юридичною особою — суб'єктом підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів), якому емітент доручає ведення реєстру шляхом укладення відповідного договору (п. 1 ст. 9 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні").

Реєстр власників іменних цінних паперів, зокрема, містить інформацію про емітента, реєстратора, власника іменних цінних паперів (фізичну чи юридичну особу), номінального утримувача (п. 3.3 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 1 квітня 1996 р.).

Реєстрації підлягає і передача (трансферт) акцій іншим особам, тобто перехід прав участі. Права на участь в управлінні, одержання дивідендів тощо, які випливають з іменних акцій, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів (п. 1 ст. 5 Закону "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні").

Акції на пред'явника обертаються вільно, тобто без індосаментних процедур. Акціонерне товариство у книзі реєстрації акцій фіксує лише загальну кількість акцій на пред'явника.

Привілейовані акції — це акції з пільговими правами майнової участі. Власники таких акцій мають певні майнові привілеї і несуть менший ризик порівняно з простими акціонерами.

Привілеями є перш за все переважне право на одержання дивідендів, а саме: річний розмір дивіденду фіксується у відсотках до номінальної вартості акції і виплачується у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. Якщо прибутку відповідного року недостатньо, дивіденди з привілейованих акцій виплачують за рахунок резервного фонду. Разом з тим якщо розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам, з простих акцій перевищує розмір дивідендів з привілейованих акцій, власникам останніх може проводитися доплата до розміру дивідендів, виплачених простим акціонерам.

Привілейовані акції дають їх власникові також переважне право на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації.

Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 відсотків статутного фонду акціонерного товариства.

Дивіденди з акцій виплачуються за підсумками року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та відсотків за банківський кредит.

Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка, якщо інше не передбачено умовами випуску.

Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Громадяни придбавають облігації лише за рахунок їх особистих коштів, а підприємства — за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та відсотків за банківський кредит.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" в Україні випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Облігації можуть випускатися іменними та на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими)', що вільно обертаються або з обмеженим обігом.

Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред'явника. Рішення про їх випуск приймає відповідно Кабінет Міністрів України і місцеві ради. У рішенні мають визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій. Кошти, одержані від реалізації зазначених облігацій, спрямовуються відповідно до державного і місцевих бюджетів, до позабюджетних фондів місцевих рад.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про випуск облігацій внутрішньої державної ощадної позики 1997 року" від 5 лютого 1997 р. затверджено Основні умови випуску облігацій внутрішньої державної ощадної позики 1997 р., відповідно до яких зазначені облігації випускаються на пред'явника окремими випусками номінальною вартістю 50 грн. з терміном погашення шість місяців, один та два роки, з виплатою доходу відповідно до індексу споживних цін, збільшеного на 1 відсоток річних. Власниками цих облігацій можуть бути фізичні та юридичні особи, як резиденти, так і нерезиденти.

Облігації зовнішніх державних позик України — цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Облігації зовнішніх державних позик України випускаються процентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим оборотом

Облігації підприємств випускаються підприємствами всіх форм власності не дають їх власникам права на участь в управлінні. Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом і оформляється протоколом, який має містити відомості, зазначені в ст. 11 Закону України "Про цінні папери і фондової біржу".

Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного ПІД пера — "облігація", фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальна вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати відсотків (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента. Крім основної частини, до облігації може додаватися купонний лист на виплату відсотків.

Доходи з облігацій підприємств виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів.

Казначейські зобов'язання України — вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Рішення про випуск довгострокових (від 5 до 10 років) та середньострокових (від 1 до 5 років) казначейських зобов'язань приймає Кабінет Міністрів України, а рішення про випуск короткострокових (до одного року) зобов'язань — Міністерство фінансів, які визначають умови їх випуску, включаючи розмір і порядок виплати доходу.

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків з нього.

Ощадні сертифікати можуть бути строковими (під певний договірний відсоток на визначений строк) або до запитання. Законодавство передбачає видачу як іменних сертифікатів (обігу не підлягають, а їх продаж іншим особам є недійсним), так і сертифікатів на пред'явника. Реквізити ощадних сертифікатів визначені в ст. 18 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу". Доход з ощадних сертифікатів виплачується при пред'явленні їх для оплати в банк, що їх випустив.

Інвестиційний сертифікат – цінний папір, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів (Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 р.).

Правовий режим певних інвестиційних сертифікатів визначений Законом України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", за яким інвестиційний сертифікат — цінний папір, який випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді.

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя (векселедержателеві).

Для запровадження комерційного кредиту, поліпшення розрахункових відносин між суб'єктами господарської діяльності постановою Верховної Ради України "Про застосування векселів в господарському обороті України" від 17 червня 1992 р. введено вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 р. Особливості обігу векселів в Україні визначені Законом України "Про обіг векселів в Україні" від 5 квітня 2001 р.

Приватизаційні папери — це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

Приватизаційні папери можуть бути лише іменними.

Порядок випуску та обігу приватизаційних паперів визначається Законом України "Про приватизаційні папери" від 6 березня 1992 р., а також іншими законодавчими актами України.

Так, запровадження в обіг приватизаційних майнових сертифікатів (цінних паперів, які засвідчують право власників на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств) у паперовій формі було здійснено згідно з вищезазначеним законом, а також відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про вдосконалення механізму приватизації в Україні і посилення контролю за її виконанням" від 29 липня 1994 р., Указу Президента України "Про введення в готівковий обіг приватизаційних майнових сертифікатів" від 21 квітня 1994 р. та Постанови Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо виконання Постанови Верховної Ради України від 29 липня 1994 року "Про вдосконалення механізму приватизації в Україні і посилення контролю за її виконанням" від 31 серпня 1994 р. Видача приватизаційних майнових сертифікатів здійснювалася в порядку, встановленому Положенням про порядок видачі приватизаційних майнових сертифікатів, затвердженим наказом Національного банку України від 2 грудня 1994 р. із змінами, внесеними наказом від 14 листопада 1995 р.

Реквізити: запис про належність папера до України; найменування органу, що випустив папір; зазначення виду приватизаційного папера, серії та порядкового номера; дату випуску і строк використання; номінальне значення приватизаційного папера у вартісному, обчисленому виходячи з відновної вартості майна, що приватизується, та (або) натуральному вираженні, або в умовних одиницях; прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання власника, відомості про документ, що посвідчує його особу; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку установи, яка видала папір.

У приватизаційних паперах також міститься інформація про умови і порядок використання їх та про права власника.

Приватизаційні папери використовувалися громадянами України лише шляхом їх обміну на паї, акції, інші документи, що встановлюють та засвідчують право власності на частку державного майна відповідно до номіналу приватизаційного папера з обов'язковим відображенням змісту обмінної операції як на самому приватизаційному папері, так і в супутніх документах, і супроводжується погашенням приватизаційного папера. Угоди, укладені з використанням приватизаційних паперів для цілей, не передбачених Законом України "Про приватизаційні папери", є недійсними. Нині у зв'язку з завершенням приватизації державного майна таким способом обіг приватизаційних паперів припинився.

Розглянуті тут види цінних паперів названі в ст. З Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" є вичерпним переліком, який уявляється невиправдано обмеженим. У цивільному обороті беруть участь й інші документи, які за своїм призначенням можна було б віднести до цінних паперів, зокрема чек, коносамент тощо.

Чек застосовується для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Розрахунковий чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателеві зазначену в чеку суму коштів (п. 44 Інструкції № 7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", затвердженої постановою Правління Національного банку України від 2 серпня 1996 р.).

Коносамент є товаророзпорядчим документом, що засвідчує право його держателя розпоряджатися зазначеним у коносаменті вантажем і отримати вантаж після завершення перевезення. Коносамент застосовується переважно при здійсненні морських перевезень і є доказом приймання перевізником вантажу, зазначеного в коносаменті. Реквізити коносамента визначені ст. 138 Кодексу торговельного мореплавства (КТМ) України. Передача коносамента здійснюється з додержанням таких правил: 1) іменний коносамент може передаватися за іменними передаточними написами або в іншій формі з додержанням правил, установлених для передачі боргової вимоги; 2) ордерний коносамент може передаватися за іменними або бланковими передаточними написами; 3) коносамент на пред'явника може передаватися шляхом простого вручення (ст. 140 КТМ України).

Таким чином, охарактеризовані документи мають ознаки цінних паперів, але в законодавчому порядку їх такими не визнано. У зв'язку з цим було б доцільно включити їх до переліку цінних паперів, закріпленого Законом України "Про цінні папери і фондову біржу", а сам перелік зробити відкритим.

5. Дії та результат дій як об'єкти цивільних прав (правовідносин)

Об'єктом цивільних прав є дії (послуги) та результати дій або ж результати робіт (ст.177 ЦК).

Послуга – це діяль­ність, здійснювана з метою виконання цивільного обов'язку і не пов'язана зі створенням матеріального блага.

Послуги, що надаються один одному учасниками цивільного обігу, різноманітні: послуги фактичного характеру (перевезення), послуги юридичного характеру (діяльність повіреного), послуги, що містять елементи фактичного і юридичного порядку (діяльність експедитора).

Об'єктом правовідносин може бути також результат дій (резуль­тат робіт). Роботи – дії, спрямовані на досягнення матеріального результату, що може полягати в ство­ренні речі, її переробці чи обробці тощо. Результат роботи заздале­гідь визначений у договорі сторін і визначається насамперед осо­бою, що замовила виконання роботи. Що ж стосується способу ви­конання роботи, то він за загальним правилом визначається вико­навцем.

Послуга, на відміну від роботи, є дією чи діяльності, здійснювані за замовленням, що не мають матеріального результа­ту (наприклад, діяльність зберігача, комісіонера, перевізника то­що). Слід мати на увазі, що деякі послуги можуть мати матеріаль­ний результат, але цей результат невіддільний від самої дії чи ді­яльності.

Варто також звернути увагу на таку специфіку дії — об'єкта ци­вільних прав, як те, що уповноважена особа може вимагати пев­ної поведінки також від іншої конкретної особи або осіб. Дія є об'єктом лише зобов'язального права. Водночас у деяких випадках його об'єктом може бути і бездіяльність. Тому можна говорити про поведінку особи як об'єкт цивільних правовідносин.

У договорах може йтися також про комплексний предмет, який стосується і речей, і дій. Наприклад, укладено договір найму квар­тири, — об'єктом цього правовідношення є житло (річ). Але в про­цесі користування житлом наймачеві надаються різні послуги (ска­жімо, провадиться ремонт жилого приміщення). В цьому випадку об'єктом відповідних правовідносин необхідно визнати також дії (послуги), здійснення яких наймач може вимагати від наймодавця.

6. Результати інтелектуальної, творчої діяльності як об'єкти цивільних прав

Продукти творчої діяльності – це твори нау­ки, літератури, мистецтва незалежно від форми, призначення, цін­ності, а також способу відтворення.

Загальні положення про охорону інтелектуальної власності пе­редбачені ст.ст.23, 24 Конституції. Відносини щодо цих об'єктів також регулюються спеціальними законодавчими актами, які визна­чають умови виникнення, використання, передачі, захисту цих прав (закони України від 23 грудня 1993 р. "Про авторське право і суміжні права"; від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на вина­ходи і корисні моделі" та інші).

Необхідно оцінювати результати інтелек­туальної, творчої діяльності як комплексного за своїм характером об'єкта, який включає як немайнові, так і майнові права (право на авторство, право на опублікування твору, право на авторський гонорар тощо).

При цьому необхідно враховувати, що за загальним правилом результати інтелектуальної, творчої діяльності лише тоді стають об'єктами цивільних прав, коли вони отримують матеріальне вті лення (рукопис, картина, книга, креслення) або іншим чином ви­ражаються в об'єктивній формі (відеозапис, фонограма тощо), тоб­то стають доступними для сприйняття іншими особами.

Водночас не можна ототожнювати результати інтелектуальної, творчої діяль­ності і речі, в яких вони втілені матеріально, як об'єкти цивільних прав. Наприклад, право власності на картину переходить до покуп­ця, у той час як авторське право зберігається за художником, ма­лярем, що створив цю картину.

Варто також звернути увагу на особливості легітимації як об'єк­тів цивільних прав результатів інтелектуальної, творчої діяльності. Зокрема твори літератури, науки і мистецтва стають об'єктами ци­вільних прав з моменту їх створення; винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції — з моменту кваліфікації їх як ре­зультатів інтелектуальної праці у встановленому порядку відповід­ними компетентними органами.

Результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності створюють цивільні права та обов'язки відповідно до книги четвертої ЦК та інших законів, ще регулюють відповідні цивільні відносини.

7. Інформація як об'єкт цивільних прав

Інформація — це задокументовані або публічно оголошені відо­мості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві державі та навколишньому середовищі.

Основні положення щодо правового регулювання інформацій­них відносин містяться у Законі України від 2 жовтня 1992 р. "Про інформацію".

Оскільки норми, присвячені регулюванню інформаційних від­носин, утворюють комплексний інститут, слід підкреслити, що ци­вільно-правовий зміст мають права на таку інформацію, яка стано­вить реальну чи потенційну "особистісну" (як інформація про осо­бу) або "комерційну" цінність (як інформація про майнове стано­вище особи), тобто була об'єктом цивільного обігу і, відповідно, об'єктом цивільних прав.

Фізичні та юридичні особи, які володіють інформацією профе­сійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та ін­шого характеру, одержаною за власні кошти, або яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційно­го та іншого інтересу, як правило, самостійно визначають режим доступу до неї, в тому числі належність її до категорії конфіденцій­ної, та встановлюють систему захисту.

Однак зазначене правило не стосується інформації, яка відпо­відно до Закону є таємницею — державною, комерційною, службо­вою, професійною тощо.

8. Особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав

Особисті немайнові блага — це блага, що позбавлені майново­го змісту, нерозривно пов'язані із суб'єктом цивільного права, виз­нані суспільством, а тому охороняються цивільним законодавс­твом.

Мати особисті немайнові права можуть як фізичні, так і юри­дичні особи. Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Юридичній особі немайнові права можуть належати лише в силу припису закону. Це пов'язано з тим, що поняття юридичної особи визначається актами цивільно­го законодавства, конституювання юридичної особи як суб'єкта цивільних відносин відбувається шляхом державної реєстрації, тоб­то вона за своєю сутністю є соціальним утворенням, яке не може існувати поза сферою правового регулювання, де й визначається її цивільно-правовий статус.

За своєю сутністю більшість немайнових благ є природною властивістю фізичної особи. Однак, будучи закріпленими в право­вих нормах, вони набувають також правового значення об'єкта ци­вільних прав, виступаючи таким чином у подвійному значенні: як елемент правового статусу приватної фізичної особи і як об'єкт ци­вільних прав.

Немайнові блага, які охороняються цивільним законодавством (ст.201):

здоров'я, життя;

честь, гідність, ділова репутація;

ім'я (найменування);

яавторство, свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості та ін­ші.

Більшість із них є такими, що можуть належати лише фізичній особі (здоров'я, життя, свобода творчості), проте деякі блага можуть бути також об'єктом цивільних прав особи юридичної (найменуван­ня, ділова репутація). Такий підхід логічно пов'язаний з положення­ми ст.ст.26, 94 ЦК, згідно з якими фізична особа може мати усі осо­бисті немайнові права, встановлені Конституцією і ЦК, а юридична особа — лише ті особисті немайнові права, які можуть їй належати, тобто є такими, що не суперечать сутності юридичної особи.

Особисті немайнові блага поділяються на три групи:

—особисті немайнові права, спрямовані на індивідуалізацію особи (право на ім'я);

—особисті немайнові права, спрямовані на забезпечення особистої недоторканності фізичної особи (право на життя, право на здоров'я, право на захист особистого зображення, захист честі і гідності);

—особисті немайнові права, спрямовані на забезпечення недоторканності особистого життя громадян (право на недоторканність житла, особистої документації, на таємницю особистого життя тощо).

Література, що рекомендується для вивчення теми “Об’єкти цивільного права”

1. Закон України “Приватизаційні папери” // Відомості Верховної Ради України.— 1992.— № 24.

2. Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” // Урядовий кур’єр.— 1996.— 28 листопада.

3. Азимов Ч.Н. Залоговое право.— Харьков: Оригинал.— 1993.— 43 с.

4. Выкулина Г. Ценные бумаги как объекты гражданского права.— Сов. юстиция.— 1990.— № 24. — С.7-8.

5. Котенко О.Г., Васильченко В.В. Поняття і види речей як об’єктів цивільного права // II науково-практична конференція, присвячена пам’яті Федорова К.Г. Наукові статті.— Т. 2.— Запоріжжя.— 1997.— С.121-126.

6. Онуфриенко А. Правовая характеристика акций // Бизнес.— 1993.— № 46.

7. Слипченко С.А., Кройтор В.А. Гражданское право Украины. Часть І. Учебное пособие.— Харьков: Эскадо, 2000.— С.102-114.

8. Гражданское право в вопросах и ответах / Под ред. Е.О.Харитонова.— Харьков: ООО «Одиссей», 2001.— С.72-79.

9. Корнєєв В. Правовий режим функціонування ринку облігацій внутрішньої державної позики // Право України. — 1999. — №11. - С.41-45.

10. Красавчикова Л.О. Личная жизнь граждан под охраной закона. - М., 1983.

11. Лапач В.А. Система обьектов гражданских прав: Теория и судебная практика. — СПб., 2002.

12. Лунц Л.А. Деньги и денежньїе обязательства в гражданском праве. - М., 1999. - С.23-145.

13. Магазинер Я.М. Обьект права / Очерки по гражданському праву. - Л., 1957. - С.66-75.

14. Нерсесов Н. О бумагах на предьявителя с точки зрения гражданского права / Избранньіе трудьі по представительству и ценньім бумагам в гражданском праве. — М., 1998. — С.137-282.

15. Палинж В.П. Моральний (неимущественньш) вред. — К., 1999.

16. Ромовська 3. Особисті немайнові права фізичних осіб // Українське право. — 1997. — Число 1. — С.47-60.

17. Харитонов Є.О. Цивільний кодекс України (науково-практичний коментар).— Харків: ООО «Одисей», 2000.— С.172