Соціально-педагогічні проблеми діагностики ефективності підвищення кваліфікації і перепідготовки фахівців

Зменшення ролі управлінського диктату "центру", суттєве підвищення значущості локальних і регіональних соціальних та еко­номічних запитів поставили систему підвищення кваліфікації та пе­репідготовки фахівців перед необхідністю перегляду звичних прин­ципів їх організації і діяльності.

Якими ж є основні завдання підвищення кваліфікації та перепідготовки, в реалізації яких зацікавлене наше суспільство?

У найбільш загальному вигляді вони можуть бути представлені як завдання збереження, розвитку і збагачення професійної компетентності фахівців упродовж усієї трудової діяльності, в умінні по­стійно вчитися і здатності застосовувати свої знання в умовах, що постійно змінюються. Більш детальна "емпірична" характеристика, складена з урахуванням соціально-економічної ситуації, передбачає вдосконалення їх професійної майстерності, розвиток професійної мобільності, інтелектуальних здібностей і здатності самостійно дума­ти й діяти, готовність брати на себе відповідальність і здатність до співпраці, формування готовності вчитися.

Звичайно, цими якостями не вичерпується характеристика компетентності, але вона охоплює її найважливіші ознаки.

Виникає потреба у виділенні певних блоків, які складають поняття професійної компетентності. Один із них-функціональ­но-професійний, пов'язаний із засвоєнням і розвитком профе­сійних знань і вмінь у вузькому значенні цього слова. Кожна про­фесія наповнює цей блок своїм змістом, який зумовлюється виконуваними професійними функціями.

Інший блок - екстрафункційний, який об'єднує якості універсальні й незалежні від професійної діяльності. Вони відображають зростаючу самоцінність особистості, значущість її здатності до саморозвитку.

Традиційно СПК спрямована на підвищення кваліфікації у функціонально-професійній сфері. У міру того як змінюються соціально-економічні умови, значимість другого блоку в структурі професійної компетентності дедалі більше зростає, не зменшуючи, звичайно, ваги традиційного професійного блоку. Комп­лекс екстрафункційних знань, умінь і особистих якостей багато в чому зумовлює ефективність діяльності спеціаліста. Хоча в кожному конкретному випадку зміст цього блоку буде залежати від характеру його причетності до управлінської діяльності, адже компетентність кожного фахівця вже сьогодні багато в чому визначається сукупністю означених характеристик.

Серед них значне місце посідає здатність до взаємодії з іншими людьми. Прислухаємося до слів одного із шанованих представників ділового світу США Лі Якокки: "Я бачив у житті багато розумних і талановитих людей, які просто не здатні грати в команді... Йдеться не про тих, хто просто не бажає рухатися вперед, чи про тих, хто є відверто ледачим. Я маю на увазі людей "пробивних", які отримали хорошу освіту, домоглися хорошої посади, старанно працювали, —таких людей, у яких, попри все це, нічого не вийшло, кар'єра не склалася... Головна причина, через яку здібним людям не вдається зробити кар'єру, криється у тому, що вони погано взаємодіють зі своїми колегами... Ключ до успіху не в інформації. Він - у людях".

Зростаюча потреба у розвитку і баченні професійної компетен­тності фахівців вимагає аналізу особливостей функцінування СПК у новій спеціальній ситуації, атакож розробки інструментарію, який дозволив би "вимірювати" ефективність того чи іншого виду навчан­ня, спрямованого на підвищення кваліфікації чи перепідготовку.

Безумовно, тією чи іншою мірою, діагностика присутня в будь-якому педагогічному процесі: у формі заліків, співбесід, характери­стики і т. ін. Але вони не можуть замінити стабільного і достовірного зворотного зв'язку, без якого суб'єкти навчальної діяльності не можуть здійснити самоконтроль і самокорекцію власної діяльності, а органи управління - вдосконалити функціонування окремих ланок СПК.

Діагностика ефективності процесу підвищення кваліфікації чи перепідготовки здійснюється на трьох рівнях: перед почат­ком організованої навчальної діяльності, незадовго до її закін­чення, через певний час після її завершення, тобто у процесі прак­тичної діяльності. Для оперативного коригування управління на­вчальним процесом діагностичні методи можуть неодноразово застосовуватися під час навчальної діяльності.

У зв'язку з підвищенням ролі СПК значення діагностики буде зростати. Видається доцільним розмежування соціологічної, педагогічної і психологічної діагностики'.

Соціологічна діагностика- це можливість виявити проблеми функціонування й розвитку тих чи інших ланок СПК. До них можна віднести суперечності між очікуваним слухачами і справжнім змістом навчального процесу; між позицією "дорослого учня" і технологією навчання; між спрямованістю навчання і можливістю працевлаштування тощо.

Результатом соціологічної діагностики є "проблемне поле" її об'єкта, тобто схема виявлених у ньому проблем. Їх структу-рування за ступенем значущості дозволяє виділити ключові про­блеми і проблеми-наслідки та за їх допомогою визначити ті з них, які мають бути вирішені у першу чергу.

Педагогічна діагностика покликана дослідити ефективність навчального процесу з метою його оптимізації, тобто насампе­ред його передумови, умови і результати.

Чільне місце у педагогічній діяльності належить визначенню цілей як вихідному моменту для оцінки ефективності навчального процесу і внесенню необхідних змін у його зміст та організацію. Серед завдань педагогічної діагностики слід виділити завдання із чітко вираженою дидактичною орієнтацією і завдання з більш чіткою суспільно-економічною спрямованістю.

Психологічна діагностика скерована на виявлення й опис сутності індивідуально-психологічних особливостей особистості з метою оцінки актуального стану, прогнозування її подальшого розвитку і розробки рекомендацій'. Таким чином, вона стає невід'ємним компонентом аналізу будь-якого явища в галузі освіти і виховання, зокрема в царині професійної освіти дорослих.

Кожний із розглянутих рівнів має сферу дії. Дидактичні проблеми вирішуються за допомогою педагогічної діагностики; вивчення тих чи інших параметрів особистості як передумова підвищення ефективності навчального процесу пов'язане із психологічною діагностикою; вдосконалення управління СПК та її ланками тяжіє до соціологічної діагностики.

Подібний розподіл дозволяє порівняно чітко визначати логіку і стратегію ефективної управлінської діяльності СПК.

Перший крок в управлінні нею повинен базуватися наданих соціологічної діагностики, а це, у свою чергу, вимагає визначення соціально-педагогічних критеріїв ефективності СПК, до яких, як показує аналіз можливих підходів, можна віднести такі: соціально-професійний, пізнавальний і рефлексивний.

Соціально-професійний ефект підвищення кваліфікації фахівців виявляється в ступені усвідомлення і засвоєння ними вимог ринкової економіки та готовності до діяльності в нових умовах, що сприяє їх професійній мобільності й підвищенню конкурентоздатності.

СПК повинна допомогти фахівцю в його просуванні від неповної компетентності до більш повної і досконалої. Лише розвиток професійної компетентності як інтегративної якості фахівця допоможе йому стабілізувати своє становище в нових економічних умовах, розкрити свої адаптивні можливості, підвищувати свою конкуретну здатність на ринку праці.

З точки зору спеціаліста, СПК ефективна у соціально-професійному плані, якщо вона сприяє:

усвідомленню та засвоєнню спеціалістами вимог, що висуваються до рівня їх підготовки і кваліфікації в умовах ринкової економіки, ринку праці;

успішній адаптації спеціалістів до нової соціально-економічної ситуації та розвитку необхідних для роботи в цих умовах професійних, ділових і загальнолюдських якостей;

підтримці професійної компетентності спеціалістів на рівні, який забезпечував би їм конкурентну здатність на ринку праці;

розкриттю для спеціалістів варіантів, моделей можливого застосування їх професійних знань у суміжних галузях діяльності з метою визначення оптимальних напрямків, за якими, у разі потреби, легше і простіше здійснити їх перепідготовку, найбільш повно використовуючи особистий потенціал і, по можливості, зберігаючи наступність у професійному розвитку;

наданню реальної допомоги спеціалістам, які залишилися без роботи через їх перенавчання, перепідготовку за спеціальностями, потреба в яких відчувається на сьогоднішній день і в перспективі найбільш гостро;

засвоєнню спеціалістами норм конкуренції, партнерства, ризику в економічному житті.

Найважливішими показниками ефективності СПК у соціально-професійному плані є такі:

- самооцінка професійної діяльності спеціалістів до і після закінчення занять у СПК;

рівень задоволеності слухачів діяльністю СПК у їх про­фесійній підготовці;

- самооцінка ступеня готовності спеціалістів працювати у но­вих соціально-економічних умовах;

- самооцінка рівня конкурентоспроможності спеціалістів в умовах ринку праці;

- наявність у спеціалістів установок на професійний саморозвиток творчості;

- ступінь готовності спеціаліста до професійної мобільності;

- виявлення орієнтації слухачів на адаптаційну чи розвивальну освіту через вивчення їх прагнень до отримання загальнокультур-нихі професійних знань, умінь та навичокта знань, умінь, нави­чок особистісного зростання, пов'язаних із вирішенням проблем, що стоять перед слухачами в реальному житті;

- виявлення задоволеності слухачів запропонованими їм формами СПК і пропозицій щодо їх поліпшення;

- визначення рівня задоволеності знаннями, отриманими слухачами під час навчання;

- вивчення ефективності різних методів навчання та бажаних способів отримання знань;

- оцінка ефективності діяльності тієї чи іншої підсистеми СПК. Вона здійснюється за отриманим результатом і пов'я­зана насамперед із практичним застосуванням отриманих знань, умінь, навичок:

• у професійній сфері (отримання слухачами необхі­дних матеріалів, документації з метою реалізації на практиці отриманих знань, умінь, навичок);

• у загальнокультурній сфері (розширення кола інте­ресів людини, спрямованість на самовдосконален­ня, оволодіння діловим, партнерським спілкуванням, розширення кола особистісного спілкування);

• в особистісній (гуманітарній) сфері (прояв цілісно­го, творчого світогляду в дії, у вирішенні реальних проблем);

- аналіз атмосфери на заняттях та культурного рівня обслуго­вування слухачів у СПК.

Критерій саморефлексії передбачає аналіз слухачами своїх особистих якостей і мотивів діяльності. Продуктом саморефлексії виступають зміни в оцінках власного досвіду, перебудова мотивів, орієнтація на гуманістичні цінності.

Порівняння даних за кожним із критеріїв на "вході" та "виході" з навчального циклу та їх сполучення дозволяють говорити про рівень ефективності навчального процесу і прогнозувати його розвиток.

Ще одне коло проблем пов'язане з оцінкою ефективності діяльності викладача як андрагога у системі підвищення кваліфі­кації та перепідготовки кадрів.

У найбільш загальному вигляді ефективність відображає те, наскільки успішно, економне й оперативно викладач реалізує свою соціально-педагогічну функцію.

Не менш важливу роль у процесі навчання відіграє оцінка слухачем досягнутих результатів, точніше, самооцінка, в якій викладач допомагає йому виявити й оцінити ефективність про­цесів зростання і визначити напрямок подальшої самоосвіти.

Таким чином, можна зробити висновок, що результати соціально-педагогічної діагностики можуть стати вихідним пунктом для рекомендацій щодо вдосконалення системи підвищення кваліфікації та перепідготовки спеціалістів.

Питання для роздумів і дискусій

1. Чим пояснюється, на вашу думку, актуальність проблеми неперервної освіти?

2. Назвіть канали реалізації неперервної освіти.

3. Вкажіть етапи вивчення проблеми неперервної освіти.

4. Назвіть основні принципи функціонування системи непе­рервної освіти.

5.Яке місце у системі неперервної освіти, на вашу думку, постає освіта дорослих?

6.У чому полягає завдання освіти дорослих?

7. Назвіть основні напрямки вдосконалення і розвитку фахівця в умовах системи неперервної освіти.

8. Вкажіть на основні показники ефективності СПК.

Література

1. Архипова С.П. Соціально-педагогічні перспективи розвитку єдиної системи неперервної освіти на порозі XXI століття // Вісник Черкаського університету. Вип. 8. -Черкаси, 1998.

2. Владиславлев А. Непрерьівное образование: проблемы и перспективы -М„ 1978.

3. Воронцова В.Г. Гуманитарно-аксиологические основу постдипломного образования педагога. - Псков, 1997.

4. Вуз в системо непрерыного образования:/Межвуз, сб. науч. трудов. -СПб., 1992.

5. Образование взрослых и социальные перемены/Под ред. В.Г. Онушки-на. - СПб.: Совет Европьі, НОВ РАО, 1993.

6. Онушкин В.Г., Огарев Е.Й. Образование взрослых: Междисциплинар-ньійсловарьтерминологии.-СПб., 1995.

7. Перспективы развития непрерьівного образования / Под ред. Б.С. Гер-шунского.-М.: Педагогика, 1990.

8. Проблеми непрерьівного образования взросльїх: Сб. науч. тр. -Л., 1979.

9. Система неперервної освіти: здобутки, пошуки, проблеми. - Чернівці, 1996.