Право Галицько-Волинського князівства

Галицько-Волинській державі діяла система права, що сформува­лася ще в ранньофеодальний період – звичаєве право, Руська Правда, церковні статути Володимира і Ярослава. В останній період існування Галицько-Волинської держави набуває поширення застосування норм магдебурзького права.

У Галицько-Волинському князів­стві діяли всі три редакції Руської Правди. Вона стала джерелом Статутів Великого князівства Ли­товського, зокрема, II Статуту, який діяв у Галицько-Волинській землі з 1566 р. й увійшов в історію під ім’ям Волинського.

Княже законодавство – існувало у вигляді грамот, до­говорів, статутів, прав тощо. Головним чином це були юридичні акти, які встановлювали певні пільги, зокрема, про передачу права володіння та надання торгових привілеїв іноземним купцям за згодою боярської ради, про надан­ня місту Санок магдебурзького права.

У договорах князів є норми публічного, міжнародного і приватного права. Прикладом можуть бути договори галицьких князів Андрія і Лева з Прусським орденом хрестоносців. Найдавніший із них дату­ється роками між 1308 і 1316. У цих договорах «навіки» встановлювався оборонно-наступальний союз України (в особі Галицько-Волинського князівства) і Прусського ордена проти Литви, Польщі і татар.

Магдебурзьке право. Внаслідок розквіту ремесел та торгівлі, налагодження міжнародних зв’язків з іншими державами на українські землі проникає німецьке право. Спершу воно стосувалося тільки німецького населення, згодом поширювалося на всіх міщан.

Данило Галицький засновував нові міста, закликав до них німців, поляків, українців і «люди идяху день и ночь... и бе жизнь и наполниша дворы окрест града, поле и села». У великих містах Галицько-Волинського князівства завжди було багато іноземців – хозарів, греків, вірмен, поляків, болгарів, євреїв, арабів, німців, італійців, скандинавів тощо. Поступово іноземці одержували пев­ні пільги. А наприкінці XIII – початку ХVI ст. на українських землях з'яв­ляється німецьке міське (магдебурзьке) право. Вперше це право вводиться у Володимирі (1324 р.), коли його отримали тіль­ки німці. Магдебурзьке право виводило німців з-під юрисдикції місцевої адміністрації і підпорядковувало юрисдикції міста Магдебурга. Пізніше, першим містом, що отримало повне магдебурзьке право був Сянок (1339 р.).

Церковне законодавство широко застосовувалося церквою. Церковні суди розглядали всі шлюбно-сімейні питання, злочини проти моралі і неправомірні дії духовенства.

[1] Таке політичне зближення було закріплене династичним шлюбом наймолодшого сина великого князя литовського Гедеміна (1316-1341 рр.) Любарта-Дмитра з дочкою Андрія Юрійовича.

[2] Навіть хан Золотої Орди Узбек визнав Любарта верховним правителем і підтримував його у відсічі агресії Польщі та Угорщини.

[3] Син сестри Лева та Андрія – Марії і її чоловіка, – мазовецького князя Тройдена, якого у 14-річному віці обрали Галицько-Волинським князем. Був католиком. Але перейшов у православ’я, на честь свого діда по матері і взяв ім’я Юрія ІІ.