Підписано угоду щодо підтримки Югославських партизанів зброєю та амуніцією, а також спецопераціями

2 Було досягнуто згоди у тому, що найбажанішим був би вступ Туреччини до війни на боці союзників до кінця року.

3 Якщо Туреччина вступила б у війну, Радянський Союз її мав підтримати.

4 30 листопада було узгоджено, що операція Оверлорд розпочнеться у травні 1944 року разом з діями у південній Франції.

5 Домовились, що військові штаби Великої Трійки тісно співпрацюватимуть.

6 Великобританія та США пообіцяли Сталіну, що надішлють війська до Західної Європи протягом весни 1944 року.

7 За наполяганням Сталіна, кордони післявоєнної Польщі визначались за річками Одер (Одра) та Нейсе (Ниса) та лінією Керзона.

8 Попередньо узгоджено створення Організації Об'єднаних Націй. Однак, думка Сталіна була негативною, щодо виказаних пропозицій, про утворення федерації у Європі. Він заявив:»Мені не подобається план нових об'єднаних держав... не потрібно утворювати будь-якого нового недієздатного об'єднання дунайських держав. Угорщина та Австрія повинні існувати окремо один від одного". Герц Гонкінс писав:»Сталін без особливого ентузіазму віднісся до обох пропозицій... обговорювання цього питання було завершено безрезультатно'.'Детально розібравши проблеми майбутнього, в особливому порядку питання про створення міжнародної організації по збереженню миру та безпеки, сторони виразили впевненість у тому, що існуюча між ними згода забезпечить міцний мир, та заявили про свою готовність до співпраці та високої відповідальності всіх Об'єднаних Націй за існування миру, який ліквідує горе та жахливість на подальше життя.

9 Радянський Союз погодився розпочати війну проти Японії після поразки Німеччини.

Міжнародне значення Тегеранської конференції, не­зважаючи на певні суперечності між її учасниками, було величезним, її рішення передбачали не тільки прискорен­ня закінчення війни в Європі, а й перспективи розвитку європейських країн у мирний час. Конференція «Великої трійки» підтвердила силу і єдність антигітлерівської коа­ліції, знаменувала новий етап її діяльності.

№9 Рух опору, його політична орієнтація і форми боротьби

Рух Опору — це визвольний рух проти фашизму за відновлення незалежності й суверенітету окупованих країн і ліквідацію реакційних режимів у країнах фашистського блоку.

Розмах і методи боротьби проти фашистських загарбників і їхніх по­собників залежали від характеру окупаційного режиму, природно-географічних умов, історичних традицій, а також від позиції тих соціальних і політичних сил, які брали участь в Опорі.

В Опорі кожної з окупованих країн визначилися два напрями, кожному з яких була притаманна власна політична орієнтація. Між ними йшло суперництво за керівництво антифашистським рухом у цілому.

На чолі першого напряму перебували емігрантські уряди або буржуазно-патріотичні угруповання, прагнули вигнання окупантів, лі­квідації фашистських режимів і відновлення у своїх країнах довоєнних політичних систем. Керівникам цього напряму була властива орієнтація на західні країни ліберальної демократії. Багато хто з них спочатку дотримувався тактики «аттантизму» (вичікування) — тобто берегли свої сили й очікували звільнення ззовні силами англо-американських військ.

Становище комуністичних партій в окупованих країнах було складним. Радянсько-німецький пакт про ненапад (1939 р.) фактично паралізував антифашистську діяльність комуністів і призвів до зростання антикомуністичних настроїв. До 1941 р. ні про яку взаємодію комуністів з антифашистами не могло бути й мови. Лише після нападу Німеччини на Радянський Союз Комінтерн закликав компартії до поновлення антифашистської боротьби. Мужня боротьба радянських людей проти фашизму обумовила зростання симпатій до СРСР, що послабило й антикомуністичні настрої. Прийняте в 1943 р. під тиском союзників рішення про розпуск Комінтерну дозволило комуністам діяти як самостійним національним силам й активно включитися до руху Опору. Таким чином, визначився й інший напрям в Опорі. Його очолювали комуністичні партії й близькі до них політичні сили, які самовіддано боролися за національне звільнення й розраховували здійснити глибокі політичні й соціальні перетворення після закінчення війни. Керівники цієї течії орієнтувалися на військову допомогу Радянського Союзу.

Важливою умовою розгортання руху Опору було об’єднання анти­фашистських сил. Стали формуватися загальні керівні органи руху Опору. Так, у Франції вони об’єдналися під керівництвом генерала Шарля де ґолля.

Антифашистський опір населення окупованих країн виявлявся у двох формах: активній й пасивній. Активна форма полягала у партизанській боротьбі, актах саботажу й диверсій, у збиранні й передачі союзникам по антигітлерівській коаліції розвідувальної інформації, в антифашистській пропаганді й ін. Пасивна форма опору окупантам полягала у відмові від здачі сільськогосподарських продуктів, прослуховуванні антифашистських радіопередач, читанні забороненої літератури, бойкоті пропагандистських заходів фашистів й ін.

Найбільший розмах рух Опору набув у Франції, Італії, Польщі, Югославії й Греції. У Югославії, наприклад, керована комуністами Народно-визвольна армія Югославії до початку 1943 р. звільнила від окупантів 2/5 території країни. Рух Опору відіграв важливу роль у бороть­бі з фашизмом і прискорив його розгром.

№ 10 Я́лтинська конфере́нція 1945 (також Кримська) — вершинна дипломатична зустріч лідерів США, Великобританії й СРСР 4-11 лютого 1945 з метою вирішення питань закінчення Другої світової війни та повоєнного ладу.

Президент США Ф. Д. Рузвельт, прем'єр міністр Великобританії Вінстон Черчілль та глава уряду СРСР Йосип Сталін зійшлися зі своїми делегаціями у колишньому царському палаці в Лівадії (поблизу міста Ялта у Криму) й ухвалили далекосяжні рішення про подальше ведення війни й повоєнний уклад міжнародних взаємин.

Серед важливіших рішень були: участь СРСР у війні проти Японії (таємний протокол), кордони Польщі на сході по лінії Керзона з незначними відхиленнями на користь Польщі, відшкодування Польщі за рахунок німецьких східних територій і утворення в цій країні так званого «уряду національної єдності». Щодо Німеччини схвалено принципи її розчленування, окупаційного режиму та репарацій. У справі створення ООН ухвалено скликати конференцію на квітень 1945 у США, запросити як членів-засновників радянської республіки Україну (УРСР) та Білорусь (БРСР) (західні делегації відкинули первісну пропозицію СРСР про участь усіх 16 союзних республік), затверджено принцип одноголосності постійних членів Ради Безпеки ООН у засадничих справах (право «вето» великих держав).

Так звана «Декларація про визволену Європу» як частина рішень Ялтинської конференції залишила радянській стороні вільні руки в інтерпретації «допомоги» визволеним народам. Внаслідок цього СРСР забезпечив собі політичний контроль над окупованими ним країнами, що довело до радянизації Східної Європи й спричинило «холодну війну».

Багата література про Ялтинську конференцію засвідчує, що Сталін та його дорадники максимально використали воєнні успіхи СРСР і завершили окупацію Східної Європи, чому сприяла податливість президента Рузвельта. Радянські історики й досі оцінюють Ялтинську конференцію як найбільший успіх радянської дипломатії й особисто Сталіна. З українського погляду, Ялтинська конференція мала найважливіше значення тим, що визнала принцип етнічного кордону між Польщею й Україною. Вона на довгий час визначила долю Центрально-Східної Європи й зміцнила роль СРСР у світовій політиці.

№11 Радя́нсько-фі́нська війна́, або Зимо́ва війна́ (фін. talvisota) — збройний конфлікт між СРСР і Фінляндією в період з 30 листопада 1939 року по 13 березня 1940 року. На думку ряду істориків — наступальна операція СРСР проти Фінляндії з метою окупації Скандинавської країни під час Другої світової війни. У радянській і частині російської історіографії ця війна розглядалася як окремий двосторонній локальний конфлікт, що не є частиною Другої світової війни, так само як і бої на річці Халхин-Гол.

Війна завершилася підписанням Московського мирного договору, що зафіксував відторгнення від Фінляндії значної частини її території.

№12 Антиги́тлеровская коали́ция — объединение государств и народов, боровшихся во Второй мировой войне 1939-45 годов против стран нацистского блока, также называемых Страны Оси: Германии, Италии, Японии и их сателлитов.

В годы войны синонимом антигитлеровской коалиции стал термин «Объединённые нации», предложенный Рузвельтом и впервые встречающийся в Декларации Объединённых наций 1942 года (Вашингтонской декларации двадцати шести). Влияние коалиции на военный и послевоенный политический расклад огромно, на её основе была создана Организация Объединённых Наций (ООН).

В сентябре 1939 в состоянии войны с Германий находились Польша, Франция, Великобритания и её доминионы (Англо-польский военный альянс 1939 и Франко-польский альянс 1921). В течение 1941 года к коалиции присоединился Советский Союз, Соединённые Штаты и Китай. На январь 1942 года антигитлеровская коалиция насчитывала 26 государств: так называемая Большая четвёрка (США, Великобритания, СССР, Китай), британские доминионы (Австралия, Канада, Индия, Новая Зеландия, Южная Африка), страны Центральной и Латинской Америки и Карибского бассейна, а также правительства в изгнании оккупированных европейских стран. Число участников коалиции в ходе войны увеличивалось; к моменту окончания войны с Японией в состоянии войны с Германией и её союзниками находилось 53 государства мира.

№13 У червні 1947 р. держсекретар СІЛА генерал Дж. Маршалл. виступаючи у Гарварді, запропонував план допомоги європейським державам, до якого входили заходи щодо подолання розрухи, стабілізації фінансів, зниження напруженості у політичній сфері. За чотири роки реалізації плану Маршалла (1948—1951 рр.)

16 європейських країн отримали від США допомогу у розмірі

17 млрд дол. Понад 2/3 цієї суми одержали ФРН, Великобританія. Франція та Італія. Досить цікавою була структура поставок: 70% становили продовольство, паливо та добрива. Надзвичайно важливим аспектом втілення плану стали джерела фінансування. Водночас умови отримання допомоги за планом Маршалла були досить жорсткими: відмова від націоналізації промисловості, свобода підприємництва, зниження митних тарифів. Пізніше до них додали обмеження у торгівлі із соцтабором та надання територій для розміщення американських воєнних баз.

Радянському Союзові також запропонували взяти участь у плані Маршалла. Цілком ймовірно, що за умови участі СРСР у цьому плані, вплив США в Європі посилився б меншою мірою, а відбудова народного господарства в країні відбулася б більш успішно та менш болюче. Але керівництво СРСР (як на це і розраховували американські політики) не лише саме відмовилося від допомоги, а й заборонило брати в ньому участь східно-європейським країнам. План Маршалла на сьогодні є однією з найбільш успішних економічних програм в історії, адже завдяки його реалізації було досягнуто всіх його явних та таємних цілей:

— економіка країн Західної Європи була відбудована;

— європейські країни зуміли погасити зовнішню заборгованість;

— вплив комуністів та СРСР (який дуже зріс у роки війни) було послаблено;

— США отримали надзвичайно великий ринок збуту;

— було відбудовано і зміцнено європейський середній клас. існування якого є гарантом збереження політичної стабільності та стійкого розвитку №14 смотр. тетрадь

№15 Наприкінці 70-х років загострилися соціально-економічні проблеми Ве­ликої Британії. Лейбористський уряд Дж. Каллагена не зміг впоратися з ситу­ацією, палата громад 1979 р. винесла йому вотум недовір'я. Парламент було розпущено, а на нових виборах перемогла консервативна партія. Прем'єр-міністром уперше в історії Англії стала жінка — Маргарет Тетчер.

№16 рганіза́ція Об'є́днаних На́цій (ООН) — міжнародна організація, заснована 26 червня 1945 на конференції у Сан-Франциско на підставі Хартії Об'єднаних Націй. Декларованою метою діяльності організації є підтримання і зміцнення миру і міжнародної безпеки та розвиток співробітництва між державами світу.

Головні органи ООН: Генеральна Асамблея (ГА), Рада Безпеки (РБ), Секретаріат (генеральний секретар обирається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки на 5 років), Міжнародний Суд, Економічна і соціальна рада; Рада з Опіки; штаб-квартира розташована у Нью-Йорку.

Члени-засновники - 51 держава (в т. ч. Україна). Станом на 1998 рік ООН нараховувала 185 держав-членів. З 14 липня 2011 року має 193 держави-члени^[1]. Західна Сахара та інші маленькі держави не приєднались до ООН через їх невизнання.

Організація фінансується з обов'язкових та добровільних внесків від своїх держав-членів, і користується шістьма офіційними мовами: арабська, китайська, англійська, французька, російська та іспанська.

№17 Япо́нське економі́чне ди́во — явище стрімкого росту японської економіки з середини 1950-х років до нафтової кризи 1973 року.

№19 Потсдамська конференція — конференція глав держав-переможниць у Другій світовій війні СРСР, США, Великобританії Й.Сталіна, Ф.Рузвельта (Г.Трумена), В.Черчилля (К.Еттлі), що відбулася 17 липня — 2 серпня 1945 року. На ній прийняте рішення про денацифікацію, демілітаризацію, демократизацію Німеччини та її поділ на чотири зони окупації, знищення німецьких монополій, репарації, про західний кордон Польщі, про вступ СРСР у війну проти Японії та інші питання.

Від імені глав урядів Великобританії, США, Китаю була виголошена Потсдамська декларація, яка вимагала капітуляції Японії. Японський уряд відхилив цю вимогу. 2 серпня Потсдамська конференція завершила свою роботу.

№20 Нацистський «Новий порядок» у Європі

У.загарбаних країнах Європи німецьке командування встановило так званий «новий порядок», який передбачав територіальний поділ світу, ліквідацію суверенітету незалежних держав і врешті-решт – встановлення світового панування.
Нацисти перекроїли карту Європи: одні держави включалися до складу Німеччини, інші ставали «здобиччю» її союзників.
Економіка окупованих країн була підпорядкована інтересам Німеччини. Велика кількість устаткування, сировини, сільськогосподарської продукції вивозилася до Рейху. Збільшувався робочий день, скасовувалися усі соціальні завоювання. Діяльність профспілок та політичних організацій була заборонена. За невиконання наказів окупаційної влади фашисти розстрілювали людей або кидали їх до в'язниць. У травні 1941 р. чисельність іноземних робітників, вивезених до Німеччини, досягла 3,1 млн. чол.
В Європі було створено мережу концтаборів, в яких ревнителі «нового порядку» організували планомірне винищення людей. Лише в Освенцімі за роки війни було винищено понад 4 млн. чол.

№21 Холоко́ст (от англ. holocaust, из др.-греч. ὁλοκαύστος — «всесожжение») — преследование и массовое уничтожение евреев в Германии^[1] во время Второй мировой войны^[2]; систематичное преследование и уничтожение европейских евреев нацистской Германией и коллаборационистами на протяжении 1933—1945 годов^[3]. Наряду с геноцидом армян в Османской империи считается одним из самых известных примеров геноцида в XX веке^[4].

Под жертвами Холокоста часто понимаются также другие этнические и социальные группы, которых нацисты преследовали и уничтожали за принадлежность к этим группам (цыгане, геи, масоны, безнадежно больные и др.)^[ №22 смотр тетрадь

№23 Организа́ция Североатланти́ческого догово́ра, НА́ТО, Северо-Атлантический Альянс (англ. North Atlantic Treaty Organization, NATO; фр. Organisation du traité de l'Atlantique Nord, OTAN) — крупнейший в мире военно-политический блок, объединяющий большинство стран Европы, США и Канаду. Основан 4 апреля 1949 года в США. Тогда государствами-членами НАТО стали США, Канада, Исландия, Великобритания, Франция, Бельгия, Нидерланды, Люксембург, Норвегия, Дания, Италия и Португалия. Это «трансатлантический форум» для проведения странами-союзниками консультаций по любым вопросам, затрагивающим жизненно важные интересы его членов, включая события, способные поставить под угрозу их безопасность. Одной из декларированных целей НАТО является обеспечение сдерживания любой формы агрессии в отношении территории любого государства-члена НАТО или защиту от неё.

№24 Європе́йський Сою́з (ЄС, Європе́йська У́нія, Європе́йська Співдру́жність ^[2]) — союз держав-членів Європейських Спільнот (ЄВС, ЄОВіС, Євратом), створений згідно з Договором про Європейський Союз (Маастрихтський Трактат), підписаним в лютому 1992 року і чинним із листопада 1993 р.

№25 Сталінградська битва (17 липня 1942 — 2 лютого 1943) — битва радянських військ проти німецьких, італійських, румунських і угорських військ у ході Великої Вітчизняної війни. Битва була одною з найважливіших подій Другої світової війни й поряд з битвою на Курській дузі була переломним моментом у ході воєнних дій, після яких німецькі війська втратили стратегічну ініціативу.

Сталінградська битва поділяється на два періоди: наступ німецьких військ (з 23 серпня по 18 листопада 1942 року), і контрнаступ радянських військ (з 19 листопада 1942 року по 2 лютого 1943 року).

№26 Наслідки

[ред.] Масштаби

Війна завдала народам світу непоправних людських і матеріальних втрат. Кількість жертв досі точно не встановлена. За приблизними підрахунками у війні загинуло понад 60 млн людей, 90 млн стали інвалідами. Найбільших людських жертв зазнали: СРСР - до 27 млн(серед них 80% - українці), Китай - до 10 млн, Польща 6 млн, Югославія - 1,7 млн чоловік. Втрати держав-агресорів становили: Німеччини - до 13 млн, Японії - 2, 5 млн, Італії - 500 тис.

[ред.] Матеріальні втрати

Військові витрати і військові збитки склали 4 трильйони доларів. Матеріальні витрати досягли 60-70 % національного доходу воюючих держав. Лише промисловість Великобританії і Німеччини виготовила 652,7 тис. літаків (бойових і транспортних), 286,7 тис. танків, самохідних знарядь і бронемашин, понад 1 млн. артилерійських знарядь, понад 4,8 млн. кулеметів (без Німеччини), 53 млн рушниць, карабінів і автоматів і величезну кількість іншого озброєння і спорядження. Війна супроводилася колосальними руйнуваннями, знищенням десятків тисяч міст і сіл, незліченними лихами десятків мільйонів людей.

№ 28 [ред.] Геополітичні зміни

В результаті війни ослабла роль Західної Європи в загальносвітовій політиці. Головними державами в світі стали СРСР і США. Великобританія і Франція, незважаючи на перемогу, були значно ослаблені. Війна показала нездатність їх і інших західноєвропейських країн контролювати величезні колоніальні імперії. У країнах Африки і Азії посилився антиколоніальній рух. В результаті війни ряд країн виборов незалежность: Ефіопія, Ісландія, Сирія, Ліван, В'єтнам, Індонезія. На окупованих радянським військом територіях, були встановлені соціалістичні режими. Одним з головних підсумків Другої світової стало створення, на основі Антифашистської коаліції, що склалася в ході війни, для запобігання світовим війнам в майбутньому, Організації Об'єднаних Націй.

У деяких країнах партизанські рухи, що склалися в ході війни, намагалися продовжити свою діяльність і після закінчення війни. У Греції конфлікт між комуністами і довоєнним урядом переріс у громадянську війну. Антикомуністічні озброєні загони ще деякий час після закінчення війни діяли в Західній Україні, Прибалтиці, Польщі. У Китаї продовжилася війна, що тривала там з 1927 року. Фашистська і нацистська ідеології були визнані злочинними на Нюрнберзькому процесі і заборонені. У багатьох західних країнах зросла підтримка комуністичних партій, завдяки їхній активній участі в антифашистській боротьбі в ході війни.

Європа опинилася розділена на два табори: західний (капіталістичний) і східний (соціалістичний). Стосунки між двома блоками різко погіршилися вже за кілька років після закінчення війни. Почалася Холодна війна

№27 Рейганоміка — економічна політика, яку проводила адміністрація президента США Р. Рейгана у 1981—1988 pp. Її ще називають неоконсервативною. Зумовлена погіршенням економічної ситуації у 70-х pp. (уповільнення, а в окремі роки й абсолютним зниженням темпів виробництва, структурною кризою, зростанням безробіття тощо). Теоретичною основою нової моделі регулювання економіки розвинутих країн Заходу, пов'язаної з іменами Р. Рейгана (США), М.Тетчер (Англія), стала концепція „ економіки пропозицій", сформульована А. Лаффером та прихильниками монетаризму. Основні положення Р. були викладені у „ Програмі економічного відродження" (1981 p.), яка стала своєрідним маніфестом неоконсервативного уряду. Всупереч твердженням авторів цієї програми та їх послідовників про послаблення ролі держави в економічному житті, насправді за часів президентства Рейгана мала місце лише зміна методів, підходів до державного регулювання соціально-економічних процесів у країні за допомогою тих же важелів, які використовувалися і до цього: фінансової, податкової систем, процентних ставок, політики інвестицій і т. ін. У той же час Р. передбачала курс на зниження ставок федеральних податків і надання корпораціям великих податкових пільг, спрямованих на стимулювання інвестицій, насамперед у наукомісткі галузі промисловості, їх структурну перебудову; обмеження зростання урядових видатків на соціальні потреби при одночасному нарощуванні військових витрат (програма „ зоряних війн"); послаблення державної регламентації(дерегулювання) підприємницької діяльності, в т.ч. вимог щодо збереження й охорони навколишнього середовища; заходи у грошово-кредитній системі, спрямовані на подолання інфляції. Здійснення комплексу цих заходів загалом сприяло стабілізації економіки, грошової системи. Однак декларовані Р. цілі радикального підвищення темпів економічного зростання, наведення порядку у державних фінансах, ліквідація бюджетного дефіциту не були реалізовані. Однією з головних причин бюджетного дефіциту та зростання державного боргу було нарощування військового потенціалу. Військові видатки зросли з 134 млрд. дол. у 1980 p. до 232 млрд. дол. у 1987 p., а державний борг перевищив 2 трлн. дол. P. виявила свою неспроможність і у вирішенні соціальних проблем. Тому у чистому вигляді в жодній із розвинутих країн світу вона не впроваджується. Сучасна модель регулювання економіки — це синтез кейнсіанства і монетаризму.

№29--- №30---

№31 Лейбористська партія (англ. Labour Party) — одна з провідних британських політичних партій.

Лейбористська партія заснована на початку 20-го сторіччя при активній участі представників робітничого руху лівої спрямованості ("labour" у перекладі з англійської означає "праця", "робоча сила"). У 1900 був організований «Комітет робочого представництва»; з 1906 називається «Лейбористська партія». Вже у лютому 1918 року було прийнято Статут Лейбористської партії — Конституція ЛПВ. У серпні того ж року було прийнято програмний документ «Праця та новий соціальний порядок».. Протягом довгих років лейбористи займали ліву частину політичного спектру Великобританії. Профспілки як і раніше продовжують грати помітну роль в партії.

У 1920-х роках замістила ліберальну партію в ролі головного супротивника консервативної партії Великої Британії.

Лейбористи виступають за збереження необхідної ролі держави в економіці, ліквідацію суспільної нерівності і підтримку соціальних програм у галузі освіти, охорони здоров'я та боротьби з безробіттям, наявність обмеженою економічними потребами імміграції, захист прав меншин та активну європейську інтеграцію.

№32 Заснована у 1945—1945 рр. українцями з польської армії. Діальність СУБ: культурно-освітня, видавнича, харитативна, зовнішньо-інформативна, господарська та репрезентативна перед британською владою. Формальна основа СУБ — «Чаріті Акт 1947» і «Акт про Спілки 1948». Законодавчими і керівними органами СУБ є загальні збори, рада і її президія та головна управа. З 1950-х років СУБ перебуває під впливами ОУН.

СУБ діє через автономні секції, ради і постійні комісії, а поза Лондоном існують відділи (1976 — 67) та осередки (11); секції СУБ: Організація Українських Жінок (ОУЖ; з 1948 — 32 гуртки з 1 755 чол.), Спілка Українських Вчителів і Виховників (СУВВ; з 1954, нараховує 199 вчителів, керує навчанням 39 шкіл українознавства з блзько 2 000 учнями), бібліотека і Музей ім. Т. Шевченка (з 1961); комісії КоДУС, Фонд Української Дитини, культурно-освітня тощо. СУБ є власником трьох будинків у Лондоні, 55 домів по відділах, 22 концертових заль і 2 осель для непрацездатних та пенсіонерів; у Лондоні діє книгарня. У 1948 — 49 СУБ нараховував близько 20 000 чол., 1955 лише (гол. через еміграцію українців до ін. країн) — понад 10 000, 1977 — близько 5000. СУБ видає періодично газету і журнал — тижневик «Українська Думка» (з 1947), англомовний квартальник «The Ukrainian Review» (з 1954), дитячий журнал «Юні Друзі» (з 1956); видав близько 30 книжок. З 1949 під патронатом СУБ діють хор «Гомін» і танцювальний ансамбль «Орлик»; інші групи мистецької самодіяльности — близько 40.

Почесним головою СУБ був Гетьманич Данило Скоропадський († 1957), гол.: Микита Бура, Богдан Панчук, Осип Фундак, Володимир Лісевич, Дмитро Левицький, Михайло Білий-Карпинець, Ярослав Гаврилів, Роберт Лісовський і Володимир Василенко (з 1969); секретарі: Михайло Опаренко, Юрій Єнкала, Теодор Данилів, Євген Бірчак, Богдан Тарнавський, Теодор Кудлик, Ілля Дмитрів і Святомир Фостун (з 1964).

№33 Відповідно до конституції президентські повноваження перебрав віце-президент Ліндон Джонсон. Наступного 1964 р. він здобув перемогу на чергових президентських виборах. У галузі внутрішньої політики Л. Джонсон в основному продовжував курс, започаткований його попередником. Новий президент висунув широкий план соціальних реформ під гаслом побудови «великого суспільства». Вона йшла далі досягнення «нових рубежів» Дж. Кеннеді. У програмі Л. Джонсона робилася спроба комплексного розв’язання найскладніших соціальних проблем, що дозволило б значно піднести рівень життя мільйонних мас американського населення. Однак центральним завданням програми «великого суспільства» стала боротьба за викоренення бідності. Питання це було невідкладним, оскільки у СІНА налічувалося понад 36 млн громадян (близько 20 % населення країни), чиї доходи були нижчими за рівень бідності. У 1964 р. з ініціативи уряду конгрес ухвалив закон, який запроваджував заходи щодо подолання бідності. Наголос робився на допомозі незаможним людям у здобутті освіти, набутті професій, розширенні соціальних пільг. Намічені заходи вже незабаром дали відчутні результати. До 1968 р. кількість бідняків скоротилася до 25 млн чоловік - майже на 30 %.

№34Відбудова СРСР після війни

Велика Вітчизняна війна коштувала Радянському Союзу не тільки багатомільйонних людських жертв (загинуло близько 27 млн. осіб), але й колосальних матеріальних утрат. У руїнах лежали 1700 міст. Серед них Сталінград, Мінськ, Севастополь і ба­гато інших, було зруйновано й спалено 70 тис. сіл. За роки війни люди виголодалися, зносили одяг і взуття. Багато хто з них мали лише ватяні куртки й військові шинелі. Радянському народові необхідно було провести величезну роботу з відбудови економіки, підняти матеріальний рівень життя, перейти до мирної творчої праці. Однак у 1946 р. радянський народ знову зазнав лиха. Надзвичайно важка посуха викликала голод серед населення ряду регіонів СРСР і спричинила значні людські втрати. Піднімати з руїн розорену лихоліттям країну, змучені війною люди, незважаючи на певну допомогу від союзників і репарації від Ні­меччини, Румунії, Угорщини, Фінляндії, могли лише, розраховуючи на власні сили. Завдяки самовідданій, щирій, чесній праці демобілізованих воїнів, інвалідів і пенсіонерів, матерів і вдів, юнаків і дівчат відновлювалися заводи й фабрики, будувалися житлові будинки й школи. Вони мирилися з тими труднощами, якими було позначене їхнє життя, побут. У найкоротший термін був відновлений Дніпрогес, і промислові цент­ри Півдня країни одержали електроенергію, піднялися з руїн цемент­ні заводи Новоросійська, й уся їхня продукція була направлена в по­страждалі райони. Відновлювалися шахти Донбасу, заводи Ленінграда й інших міст. Урожаї 1947 й 1948 р. трохи поліпшили постачання на­селення країни продуктами харчування. У грудні 1947 р. була скасована карткова системи й проведена грошова реформа. З’являвся дах над головою й шматок хліба на столі. У 1948 р., усього через три роки після завершення кровопролитної й руйнівної війни, був перевищений дово­єнний рівень виробництва. Успіх досягався за рахунок упровадження й розвитку нової техніки, освоєння нових виробництв, збільшення кіль­кості верстатів, машин, устаткування, механізації трудомістких і важких процесів виробництва, впровадження автоматизації, електронної техніки. Разом з тим основна увага приділялася розвиткові важкої промисловості, створенню нових видів озброєння. Легка й харчова промисловість фінансувалися по залишковому принципу й не забезпечували потреб населення. Це позначалося на рівні життя населення країни, що продовжував залишатися низьким, хоча його підвищення повільними темпами відбувалося в містах. Гірше йшли справи на селі, де колгоспники, що годували місто, ледь перебивалися від урожаю до врожаю. Майже всі зроблені ними продукти йшли на державні поставки й податки.