2015-05-22
4356
У віковій і педагогічній психології використовують таку періодизацію вікового розвитку:
Пренатальний період — від зачаття до пологів.
Натальний період — пологи.
Період новонародженості — від народження до 2 місяців.
Вік немовляти — від 2 місяців до 1 року.
Ранній дитячий вік — від 1 до 3 років.
Дошкільний вік — від 3 до 6/7 років. Його поділяють на:-- молодший дошкільний вік — 4-й рік;— середній дошкільний вік — 5-й рік;— старший дошкільний вік — 6/7-й рік.
Молодший шкільний вік (зріле дитинство) — 1—4 класи (від 6/7 до 10/11 років).
Дорослішання:-- підлітковий (середній шкільний) вік — 4—8 класи (від 11 до 14 років) у дівчаток, 5—9 класи (від 12 до 15 років) у хлопчиків;— рання юність (старший шкільний вік) — 10—11 класи (від 15/16 до 17/18 років);— зріла юність — від 18 до 20 років.
Дорослість:-- рання дорослість — від 20 до 40 років;— зріла дорослість — від 40 до 60 років.
Старість — після 60 років. У межах кожного вікового періоду спостерігаються великі індивідуальні відмінності, які є результатом впливу умов життя, характеру активності, виховання, природних й індивідуальних відмінностей. Хронологічні межі вікових періодів відносні, потребують уточнення, що зумовлене психічними, особистісними, статевими, соціально-економічними та історичними чинниками.
60. Критерії вікової періодизації.
Психічний розвиток людини проходить ряд періодів, послідовна зміна яких необоротна й передбачувана. Кожен період (вік) — своєрідний ступінь психічного розвитку з притаманними йому відносно стійкими якісними особливостями.
Критеріями визначення основних періодів індивідуального психічного розвитку повинні бути якісні й суттєві ознаки, взяті в їх системному зв'язку, що виявляє характерні для кожного віку цілісні новоутворення. Такими є ті психічні й соціальні зміни в житті дитини, які визначають її свідомість і діяльність, ставлення до середовища, увесь хід розвитку на даному етапі (Л.С. Виготський).
У вітчизняній психології прийнято визначати основні періоди психічного розвитку підростаючого покоління за психолого-педагогічними критеріями, що включають характерну для кожного віку соціальну ситуацію розвитку, передусім зміст і форми навчання й виховання, провідну діяльність у її співвідношенні з іншими видами діяльності, відповідний рівень розвитку свідомості й самосвідомості особистості (центральне вікове новоутворення).
Такими періодами є: ранній (від народження до трьох років) і дошкільний (з трьох до семи) вік; молодший шкільний вік (з семи до десяти років); середній шкільний, або підлітковий вік (із десяти років до п'ятнадцяти); старший шкільний, або ж юнацький вік (із п'ятнадцяти років і до досягнення зрілості). У кожному періоді виділяють стадії й фази, що не мають однозначних назв.
Кожному періоду відповідають також характерні особливості фізичного розвитку індивіда.
61. Проблема рівнів психічного розвитку.
Факторы психического развития - это ведущие детерминанты развития человека. Ими принято считать наследственность, среду и активност ь. Если действие фактора наследственности проявляется в индивидных свойствах человека и выступает в качестве предпосылок развития, а действие фактора среды (общества) - в социальных свойствах личности, то действие фактора активности - во взаимодействии двух предшествующих.В биогенетическом (биологизаторском) направлении ребенок рассматривается как существо биологическое, наделенное от природы определенными способностями, чертами характера, формами поведения. Наследственность определяет весь ход его развития - и его темп, быстрый или замедленный, и его предел - будет ребенок одаренным, многого достигнет или окажется посредственностью. Среда, в которой воспитывается ребенок, становится всего лишь условием такого изначально предопределенного развития, как бы проявляющим то, что дано ребенку до его рождения. В рамках биологизаторского направления возникла теория рекапитуляции, основная идея которой заимствована из эмбриологии.
62. Соціальна ситуація як основна характеристика рівня розвитку
Социализация - это процесс, который позволяет ребенку занять свое место в обществе, это продвижение новорожденного от асоциального "гуманоидного" состояния к жизни в качестве полноценного члена общества. Все новорожденные похожи друг на друга, а через два-три года это разные дети. Значит, говорят сторонники теории социального научения, эти различия - результат научения, они не являются врожденными.
Д.И. Фельдштейн вводит представление о чередующемся развитии двух личностных позиций ребенка: Я в обществе и Я и общество. Первая позиция характеризуется преобладанием процесса социализации. Новые отношения с людьми делают неопределенными контуры личности ребенка, он податливо отзывается на влияние общества. Вторая позиция выступает как процесс индивидуализации. Ее содержанием является осознание себя в качестве субъекта общественных отношений. Позиция субъекта, согласно Фельдштейну, возникает уже у трехлетнего ребенка, в шесть лет она сменяется его установкой на новые социализирующие воздействия. Однако у подростка в период от 10 до 15 лет, на основе развития сознания и самосознания, вновь преобладает позиция Я и общество.
В целом в исследованиях подчеркивается, что на протяжении всего развития личности в онтогенезе имеют место различные уровни социальной зрелости личности, но главные узлы этого развития отражаются в трех этапах:
1. До трех лет, когда малыш осознает наличие других людей.
2. С трех лет, когда ребенок осознает свое Я. Самоутверждается Я сам, осваивает нормы человеческих отношений, пытаясь уже ориентироваться на оценку взрослых, что в первую очередь определяется потребностью в общественно значимой и общественно оцениваемой деятельности.
3. С десяти лет, когда подросток стремится утвердить свое Я в системе общественных отношений. Этот этап уже предполагает и осознание общения, и самоуправление в процессе общения, т.е. развитую личность.
Именно уровни социального развития наиболее благоприятны для формирования личности, ее стержневых качеств, а значит, для системы воспитательных воздействий, которые должны обеспечить школа и общество в целом.
63. Поняття вікової норми.
Вікова норма - це досягнення дітей в даний період життя. Передбачається наявність певних вимог: що повинна робити дитина в певному віці. Це своєрідна програма вікового розвитку, де існують три рівня її засвоєння: високий, середній і низький. Виходить, що індивідуальні здібності дитини порівнюють з наперед заданими вимогами.
Ці вимоги, у свою чергу, визначені на основі аналізу та узагальнення наукових досліджень в психології та педагогіки. У таких дослідженнях найчастіше бере участь трохи дітей (до кількох десятків у кожній віковій групі), і вони знаходяться в особливих умовах експерименту, головна з яких - це індивідуальний контакт із добрим і дуже уважним дорослим.
64. Засоби розвитку механізмів психіки.
Основними складовими механізму психічного розвитку дитини, ґрунтуючись переважно на ідеях Л. С. Виготського, вважають: соціальну ситуацію розвитку дитини, психологічні новоутворення, провідну діяльність та кризи розвитку.
Соціальна ситуація розвитку — специфічні для даного віку, єдині та неповторні взаємини між дитиною і навколишнім середовищем (насамперед соціальним), які відображаються в її переживаннях і реалізуються в спільній діяльності з іншими людьми.
Під новоутвореннями слід розуміти широкий спектр психічних явищ від психічних процесів (наприклад, зачатки мовлення у віці немовляти) до окремих властивостей особистості (скажімо, формування світогляду в ранньому юнацькому віці). Вікові новоутворення формуються в кінці періоду. Найбільш значуще новоутворення для наступного етапу розвитку — центральне. Ті новоутворення, які безпосередньо пов'язані з основним, називаються центральними лініями розвитку в певний вік.
Провідна діяльність — це діяльність, виконання якої визначає виникнення й формування основних психологічних новоутворень людини на даному етапі розвитку її особистості.
Значення провідної діяльності для психічного розвитку залежить перш за все від її змісту, від того, що відкриває для себе і засвоює людина в процесі її виконання. Виділяють такі види провідної діяльності:
Одним з основних елементів механізму розвитку дитини (людини в цілому) є криза розвитку. Загальний зміст вікових криз розвитку був розкритий у підрозділі "Закономірності психічного розвитку".
В. С. Мухіна вважає, що механізмами розвитку особистості і її соціального буття є ідентифікація, відокремлення та їх взаємодія
65. Активність і розвиток.
Активність - загальна характеристика людини, динаміка діяльності і джерело перетворення і підтримання життєво значущих зв'язків із світом людей і ноосфери. Активність - самостійна сила дій, розвитку і стан людини. Вона - саморушне діяння людини, що прискорюється і поширюється, протилежність йому - пасивність.
Активність - динамічна умова становлення, реалізації і змін кожного виду діяльності, властивість її власного руху. Енергійність - внутрішній стан людини в процесі дії, що включає довільність і цілепокла-дання. Надситуативність - можливість виходу за межі вихідних цілей і ЇЇ тривалість у процесі розв'язання задач, що ведуть до створення продукту дій.
Продукти активності підсилюють дійові властивості механізмів психіки людини. За умови комплексного впливу на механізми вони набувають велику кількість нескінченно малих приростів здібностей і цим підтримується тенденція гармонійного розвитку людини. Синтез засобів-дій - учіння, гри і праці - в одну неподільну цілісність є не самоціллю, а способом регуляції активності людини.
Людські можливості майже не мають меж розвитку. Іноді дитина може рости, але її розвиток зупиняється надовго, а то й на все життя. Тут ріст - збільшення організму або окремих органів, збільшення в їх розмірах, а знань, умінь та навичок - у кількості. Розвиток тут — інший процес, хоча і пов'язаний з ростом.
Розвиток- процес надбання: 1) безповоротних, 2) спрямованих і 3) закономірних змін у психіці і свідомості людини. Продукт розвитку - якісно нові утворення в людині, і в тому числі механізми творчості. І тільки одночасно діючи, всі три властивості виділяють процеси розвитку з-поміж інших видів змін.
Унаслідок росту виникають кількісні зміни. У процесі розвитку відбуваються якісні трансформації: зміни структури, складу і функцій діючих органів та інструментів людини.
66. Праця, навчання, гра та їх роль в психічному розвиткові людини.
Суспільні умови життя впливають на розвиток здібностей не прямо, не безпосередньо, а через діяльність людини. Основними видами діяльності людини є навчання і праця. Навчання передує праці. Щоб включитися в будь-який вид праці, людині спершу треба вчитися. Навчаючись, вона готується до самостійної творчої діяльності. Вчитися доводиться всім людям незалежно від того, якими обдаруваннями вони відзначаються.
Спочатку дитина навчається в своїх "зустрічах з зовнішнім світом" (Сеченов), у процесі щоденного спілкування з дорослими, в ході своєї ігрової діяльності. Граючись, дитина активно пізнає навколишню і передусім соціальну дійсність, включається в доступній для неї формі в життя дорослих, входить в їх ролі, наслідує і засвоює їх функції. Гра є першою школою дитини, що має важливе значення для її загального розвитку. Згодом навчання виділяється в спеціальну діяльність, яка дедалі більше ускладнюється за своїми завданнями, змістом і формами.
Навчання необхідне для розвитку здібностей особистості. Всяке навчання є не що інше, як утворення незчисленної кількості таких зв'язків. Вони стають основою набуваних знань, умінь, навичок, різноманітних психічних властивостей, що формуються у підростаючої особистості в процесі її навчання і входять до складу здібностей, які розвиваються у неї, її спроможностей виконувати такі завдання, які до цього були їй непосильні. Відіграючи на кожному етапі цього процесу необхідну роль, навчання само змінюється у зв'язку з розвитком особистості.
Розвиток відчуттів і сприймань у дітей відбувається в їх діяльності, в яку ці процеси включаються, її орієнтують і регулюють. Діти активно знайомляться з об'єктами, оперують ними, виділяють їх властивості і якості, потрібні для діяльності, якою вони зайняті. Навчання відіграє важливу роль у розвитку здатності дітей розрізняти кольори об'єктів. В процесі навчання розвивається їх слухова чутливість. Виробляється зокрема мовний або фонематичний слух, що виявляється в розрізненні фонем рідної мови, а також інших мов, якими оволодіває дитина. Формується здатність виділяти окремі звуки в кожному слові, чути і встановлювати їх послідовність, означати звуки буквами, що необхідно для оволодіння вмінням читати й писати.
В процесі навчання розвивається спостережливість у дітей, формуються нові способи запам'ятовування І відтворення образного і словесного матеріалу, здатність створювати з його елементів нові образи.
В процесі навчання в учнів виробляється вміння вчитися, самостійно набувати знання, виховується любов до знань, допитливість та інші емоціональні якості. Навчання вносить свій вклад і в формування вольових якостей учнів, їх уважності, дисциплінованості, акуратності, свідомого, відповідального ставлення до виконання своїх обов'язків, самоконтролю. Отже, воно активно сприяє розвитку всіх компонентів їх здібностей.
Поєднання навчання з продуктивною працею відкриває широкі перспективи для поліпшення якості засвоєння знань учнями, підвищення рівня їх загальної освіченості і водночас для вдосконалення їх трудової, політехнічної і професіональної підготовки. Воно створює оптимальні умови для усунення розриву між розумовою і фізичною працею учнів, для застосування набуваних ними знань на практиці, формування у них готовності до праці. Воно розширює реальні взаємовідносини учнів з суспільним середовищем, під впливом якого формуються їх моральні розумові та Інші якості, розвиваються здібності.
Працюючи, учні навчаються того, чого вони не можуть навчитися в процесі учбової розумової діяльності. Праця стає для них джерелом запитань, які вони з'ясовують на уроках фізики, хімії, біології та з інших предметів. Вона виступає як метод пізнання прихованих властивостей, зв'язків і відношень речей, набування знань і як критерій їх істинності. Зв'язок праці з навчанням створює сприятливі умови для усвідомлення учнями значимості знань, любові до розумової і до фізичної праці. В доступній для учнів суспільно корисній продуктивній праці формуються необхідні для неї специфічні особливості: спостережливість, творча уява, мислення, здатність, як образно висловлюються, "поєднувати голову з руками". В ній виробляються розумові і практичні операції, вміння переборювати труднощі в практичній реалізації ідей, конструктивних і інших задумів, які виникають в учнів. Поєднання навчання з працею створює сприятливі умови для зміцнення зв'язку навчання з життям, для внесення елементів творчості в процес засвоєння учнями людського досвіду, що має дуже важливе значення в їх підготовці до творчої ДІЯЛЬНОСТІ.
Навчання не припиняється з переходом особистості до професійної діяльності. Воно продовжується далі, але по-різному в залежності від того, наскільки особистість вдоволена своєю кваліфікацією, яка її вмілість в роботі який у неї рівень запитів. При високому їх рівні люди вчаться далі, працюючи, вчаться на власному досвіді і на досвіді інших працівників, оволодівають новими досягненнями науки й техніки, удосконалюють свої здібності. Праця в улюбленій галузі стає для них першою потребою, яка спонукає їх до руху вперед. Найкращі приклади цього дають нам знатні майстри своє? справи, видатні вчені, винахідники, митці, письменники.
