Маркетологи_ Стандартизація_Тема 9 Нормативно-правове забезпечення стандартизації та сертифікації

1. Правове забезпечення стандартизації.

2. Закони України про стандартизацію, сертифікацію та відповідність.

3. Економічні аспекти стандартизації та управління якістю.

Белобрагин В.Я. Современные проблемы теории управления эффективностью производства и качеством продукции в условиях становления рынка. – М.: Изд-во стандартов, 1994. Бичківський Р.В., Столярчук П.Г., Гамула П.Р. Метрологія, стандартизація і сертифікація / за ред. Р.В. Бичківського/. Львів. Вид-во „Львівська політехніка” – 2004. – 560 с. Бичківський Р.В. Управління якістю.- Львів, ДУ „Львівська політехніка”, 2000.-328с.

Стандартизація встановлює правила, загальні принципи чи характеристики стосовно різних видів діяльності або її результатів (тобто продукції, процесів, послуг), розробляючи і приймаючи доступні всім нормативні документи. Стандартизація спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядкованості і це стає можливим за умови, що нормативні документи ґрунтують на досягненнях науки, техніки та практичного досвіду і створюють за участі всіх зацікавлених сторін з урахуванням потреб суспільства в цілому.

У багатьох випадках, особливо потенційно небезпечної продукції, держава та споживач мають бути впевненні, що її вироблено відповідно до вимог нормативних документів (НД) і з прийнятним на сучасному етапі світової практики рівнем безпечності. Для цього встановлюють процедуру відповідності, яка у загальному випадку передбачає визначення характеристик продукції, встановлення відповідності і запевнення у ній (сертифікація, декларація про відповідність), реєстрацію, акредитацію та інспектування.

Стандартизація та процедура оцінення відповідності тісно пов’язані між собою. Для організації та координації стандартизації і суміжних видів діяльності в кожній країні створюється спеціальний орган – національний орган стандартизації, основною функцією якого, за визначенням ISO, є розроблення та прийняття національних стандартів, доступних широкому колу споживачів. Національний орган має право бути членом міжнародних і регіональних організацій зі стандартизації та представляти інтереси країни в цих організаціях.

На початковому етапі становлення ринкової економіки за відсутності дієвого нагляду ринок України заполонила неякісна і фальшива вітчизняна та імпортна продукція. Це стало однією із причин розширення переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації і виникненню розгалуженої мережі органів сертифікації системи УкрСЕПРО. Процедура оцінювання відповідності оплачувалась виробником (постачальником) і збільшувала собівартість продукції чи послуг.

Правове забезпечення стандартизації та управління якістю є однією із функцій державної системи управління якістю продукції. Правове забезпечення включає такі види діяльності:

­ Правове регулювання (розробка та затвердження правових норм (стандартів, правил, зразків);

­ Правова діяльність (забезпечення ефективного функціонування чинних норм та правил, впровадження та додержання);

­ Правоохоронна діяльність (юридична відповідальність за дотриманням норм, які затвердженні законодавчим актом).

Держава у відповідному законодавчому акті надає технічній нормі обов’язкову юридичну силу, що перетворює її у правову норму. Правильне, уміле використання правових норм сприяє розвитку ініціативи та заповзятливості підприємств щодо задоволення потреб споживачів продукцією високої якості, закріпленню законності та підвищенню відповідальності за якість продукції, забезпеченню надійного захисту інтересів споживачів. Закріплюючи у правових нормах (стандартах) визначені вимоги до якості виробів у цілому чи до окремих його властивостей, держава тим самим регулює суспільні відносини, які пов’язані з виробництвом, обігом тьа споживанням продукції належної якості. У правових нормах закріплюються такі вимоги, які відповідають потребам суспільства і можуть бути виконані на даному етапі розвитку науки і техніки.

Особливість правових норм стандартів і технічних умов полягає у тому, що вони складають техніко-юридичні норми, мають двоелементну структуру (гіпотезу і диспозицію) і в них не закладена міра відповідальності за недотримання цих норм. Міра відповідальності передбачена в нормативних актах чинного законодавства України. Це обумовлено тим, що стандарти та технічні умови є частиною єдиного механізму регулювання і діють тільки в сукупності з іншими нормативними та законодавчими актами. Їх розробка, затвердження, використання і державна охорона забезпечуються за допомогою норм різних галузей права: адміністративного, цивільного, фінансового, трудового, кримінального.

Значення правового регулювання полягає у впливі на поведінку окремих людей у суспільстві, яке забезпечило б здійснення та додержання закріплених у правових нормах технічних вимог. Для цього держава:

Встановлює загальний порядок приймання сировини, матеріалів і готової продукції визначеного рівня якості;

Регулює відносини, які виникають у зв’язку з використанням вимірювальної техніки;

Передбачає відповідальність за порушення стандартів і метрологічних правил;

Регулює відносини щодо якості між підприємствами, організаціями та споживачами.

При додержанні технічних вимог промисловість виробляє і постачає у торгівельні організації доброякісну продукцію. А доброякісна продукція – відповідність сукупності властивостей продукції вимогам стандартів та іншої нормативної документації та умовам постачання.

Удосконалення правової основи стандартизації, сертифікації та управління якістю є неодмінною умовою для успішного вирішення важливих соціально-економічних завдань.

2. Законодавство в галузі стандартизації, сертифікації та управління якістю продукції має такі завдання:

регулювання діяльності державних органів, підприємств, організацій різних форм власності та громадян щодо розробки, виробництва, реалізації і використання продукції;

встановлення прав, обов’язків і відповідальності, усіх учасників суспільного виробництва з метою найповнішого задоволення потреб людей, трудових колективів і усього суспільства в продукції високої якості, яка відповідає вимогам безпеки життя і здоровя людей та збереженню навколишнього середовища.

Законодавство в цих галузях поділяється на дві групи:

1) Нормативні акти, спеціально видані з питань стандартизації, метрології і управління якістю продукції, які визначають політику держави в галузі управління якістю – є правовою базою проведення робіт зі стандартизації, метрології та забезпечення єдності вимірювань (Закони України „Про стандартизацію”, „Про сертифікацію та відповідність”, „ Про метрологію та метрологічну діяльність”, „Про якість та безпеку харчових продуктів” та ін.);

2) Правові норми щодо якості продукції, які містяться в нормативних актах з широкого кола питань (Закони України „Про підприємство в Україні”, „Про захист прав споживачів”, „ПРО забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя населення” та ін.).

подальшого Стандартизація та процедури оцінювання відповідності (сертифікація або декларація про відповідність) є важливими елементами керування економікою.

У травні 2001 р. були прийняті ряд Законів: „Про стандартизацію”, „Про підтвердження відповідності”, „Про акредитацію органів з оцінки відповідності”, які започаткували новий етап стандартизації та процедури оцінювання відповідності.

Закони запроваджували новації, які наближали національну систему технічного регулювання до міжнародної. Найважливіші з них:

­ Добровільність застосування стандартів;

­ Впровадження нової категорії нормативних документів – „технічного регламенту” для встановлення обов’язкових вимог;

­ Створення колегіального консультативно-дорадчого органу _ Ради стандартизації;

­ Встановлення та застосування знака відповідності національним стандартам як добровільної процедури;

­ Можливість вибору процедури оцінювання відповідності в законодавчо регульованій сфері;

­ Розмежування повноважень центральних органів влади, на які покладено функції оцінювання відповідності, та органів, які надають уповноваження на проведення робіт з оцінювання відповідності.

Закони встановлюють такі основні принципи державної політики у сфері технічного регулювання:

­ Забезпечення участі фізичних та юридичних осіб у розробленні нормативних документів та вільного вибору ними стандартів, якщо інше не передбачено законодавством;

­ Відкритість, прозорість та доступність процедур стандартизації та оцінення відповідності, пріоритетність прямого впровадження міжнародних та регіональних стандартів;

­ Забезпечення повного та всебічного інформування всіх зацікавлених сторін за рівних умов;

­ Координація дій органів виконавчої влади, розмежування повноважень та уникнення дублювання.

Введення в цих Законах терміну „Технічний регламент” дозволив визначити певні вимоги. Так технічний регламент як нормативно-правовий акт, прийнятий органом державної влади, встановлює обов’язкові вимоги щодо:

­ Захисту життя, здоровя та майна людини;

­ Захисту тварин, рослин і довкілля;

­ Безпеки продукції, процесів і послуг;

­ Запобігання введення в оману стосовно призначення та безпеки продукції;

­ Усунення загрози для національної безпеки.

Згідно основних аспектів регламентації визначено Центральні органи виконавчої влади, які відповідають за державне регулювання і контроль певних галузей.

В Законах України „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення” від 24.02.94 та Закону „Про ветеринарну медицину” від 15.11. 01 розроблені на основі медичної науки критерії, показники, гранично допустимі межі, нормативи, правила, норми тощо для середовища життєдіяльності. Середовище життєдіяльності – сукупність об’єктів, явищ та факторів навколишнього середовища, що безпосередньо оточують людину і визначають умови їх проживання, харчування, праці, відпочинку, навчання (приклад – на одного студента Вузу потрібно мати 14 кв. М навчальних аудиторій), виховання тощо. Фактори середовища життєдіяльності – будь-які біологічні (вірусні, бактеріальні та інші організми тощо), хімічні, фізичні, соціальні та інші фактори, що впливають або можуть вплинути на здоровя людини.

Головний державний санітарний лікар затверджує державні санітарні норми, регламенти використання небезпечних факторів, гранично допустимі концентрації та інші фізичні допустимі рівні впливу на людину.

3.Економічні аспекти стандартизації та управління якістю.

Ефективність від стандартизації є ефектом від впровадження науково-технічного прогресу в матеріальному виробництві на базі методів і засобів стандартизації.

Проведення робіт зі стандартизації, особливо розробка та впровадження стандартів має економічні, технічні та соціальні наслідки для всіє економіки. Якщо впровадження стандарту створює економічний ефект у виробництві та експлуатації стандартизованої продукції, то впровадження цього стандарту завжди доцільно.

Під економічною ефективністю стандартизації розуміють підвищення продуктивності суспільної праці чи економію витрат живої і відтвореної праці, що пов’язано із задоволенням різноманітних потреб суспільства. Цей критерій у найбільш загальному вигляді відображає економічну корисність здійснюваних заходів зі стандартизації.

Для визначення економічної ефективності стандартизації застосовують такі основні положення:

1) Оцінка економічної ефективності стандартизації повинна бути комплексною і враховувати всю різноманітність економічних, організаційних і технічних наслідків стандартизації;

2) При визначенні економічного дефекту враховуються масштаби впровадження заходів зі стандартизації;

3) Величина економічного ефекту визначається за весь період дії стандарту;

4) Ступінь ефективності визначається шляхом зіставлення витрат на розробку і впровадження стандартів з величиною ефекту від його використання.

Визначення економічної дефективності стандартизації базується на методах розрахунку порівняльної економічної ефективності. Її проводять шляхом зіставлення економічних результатів до і після проведення зі стандартизації.

Основні показники економічної ефективності стандартизації:

Річна економія (РЕ) – це різниця витрат на розробку, виготовлення та експлуатацію стандартизованого об’єкта;

Річний економічний ефект (РЕЕ) – це результат зіставлення річної економії та витрат на розробку і впровадження стандарту, які приведенні до одного розрахункового року, в грошовому та натуральному виразі;

Коефіцієнт економічної ефективності (КЕЕ) - це відношення річної економії витрат. Його застосовують для порівняння з нормативним коефіцієнтом економічної ефективності Нее, який становить 0,15. Якщо КЕЕ більше або дорівнює Нее, то впровадження стандарту доцільне;

Термін окупності капітальних витрат (Ток) – є величиною, яка обернена коефіцієнту економічної ефективності, і визначає період часу, протягом якого витрати на розробку і впровадження стандарту повинні окупитися.