Особливості обстеження хворого з ушкодженнями опорно-рухового апарату

Лікар будь-якої спеціальності при спілкуванні з потерпілим, як на місці події, так і в умовах неспеціалізованого лікувального закладу зобов'язаний поставити діагноз будь-якого пошкодження опорно-рухового апарату і надати хворому екстрену допомогу в достатньому обсязі.

Крім цього, необхідно також виявити можливі ранні ускладнення, що виникають при травмі і якщо не ліквідувати їх, то хоча б полегшити перебіг. Своєчасне направлення хворого для остаточного лікування в спеціалізовану лікувальну установу має важливе значення для результату. У зв'язку з цим кожен лікар при спілкуванні з потерпілим повинен уміти застосувати спеціальні прийоми (методи) для встановлення діагнозу наявного пошкодження опорно-рухового апарату.

Хворі з травмою найчастіше пред'являють скарги на болі і деформацію пошкодженого сегменту кінцівки, порушення її функції. При переломах нижньої кінцівки хворі скаржаться на порушення опороспроможності, тобто після травми хворий не може ні стояти, ні ходити.

При вивченні анамнезу травми слід уточнити такі питання: час отримання травми. З'ясувати - травма сталася під час роботи, пов'язана з роботою або отримана в побуті. Необхідно уточнити механізм травми. При прямому механізмі з'ясувати, що з'явилося зовнішнім травмуючим насильством і дати йому повну характеристику. При непрямому механізмі травми попросити хворого конкретизувати положення пошкодженої кінцівки або сегменту під час травми.

Приступаючи до об'єктивного методу дослідження, починають із загального огляду, визначаючи, насамперед, положення хворого і пошкодженої кінцівки, які найчастіше перебувають у вимушеному положенні. Так, при пошкодженнях сегментів верхньої кінцівки хворий може прибути в лікувальний заклад самостійно без наданої допомоги. При цьому голова його найчастіше нахилена у бік пошкодженої руки. Остання знаходиться в зігнутому положенні в ліктьовому суглобі і підтримується здоровою рукою. При пошкодженнях нижньої кінцівки вимушене положення її найчастіше обумовлено надмірної ротацією, що визначається за стопою або можливим видимим укороченням ноги або її деформацією в місці пошкодження.

При детальному огляді можна виявити одну з достовірних клінічних ознак перелому - порушення осі кінцівки або пошкодженого сегменту. Для виявлення цього симптому необхідно знати нормальну вісь кінцівок.

Вісь верхньої кінцівки це пряма лінія, що з'єднує три точки: середину голівки плеча, голівку променевої кістки і III палець кисті. При цьому передпліччя повинно займати положення супинації (долонь повернута догори). Слід пам'ятати, що у деяких здорових людей може виявлятися відхилення передпліччя дозовні, утворюючи деформацію cubitus valgus. Найчастіше така деформація характерна для жінок і вважається нормою, якщо не перевищує 12.

Вісь нижньої кінцівки - пряма лінія, що з'єднує передньо-верхню ость тазу, середину або внутрішній край надколінника і перший міжпальцевий проміжок стопи. В нормі можливі невеликі викривлення осі нижніх кінцівок. Так, для чоловіків характерна невелика, до 5^о, варусна деформація, тобто викривлення під кутом, відкритим досередини. Так як вершиною деформації є колінний суглоб, то таке викривлення носить назву genu varum. Для жінок характерна деформація типу genu valgum.

При огляді потерпілого слід порівняти ось здорової кінцівки і пошкодженої.

При детальному огляді хворого можуть бути також виявлені ознаки впливу зовнішнього насильства: садина, рани, синці, гематоми, згладження контурів суглоба або збільшення його в обсязі порівняно зі здоровим суглобом і т.д.

Пальпація, як метод об'єктивного дослідження, дозволяє виявити цілий ряд достовірних клінічних симптомів, характерних для травматичного ушкодження. В травматології та ортопедії припустимо проводити пальпацію одним пальцем для виявлення больових точок. Нерідко при пальпації всією кистю неможливо виявити локальну хворобливість, характерну для невеликого пошкодження анатомічного утворення, наприклад, відрив верхівки щиколотки, пошкодження надколінника і т.д. У цих випадках при пальпації всією рукою визначається тільки загальна хворобливість пошкодженої області, а при пальпації одним пальцем виявляється больова точка, характерна тільки для певного анатомічного утворення.

При пальпації місця ушкодження можна виявити симптом патологічної рухливості протягом діафіза кістки, тобто рух можливо в тому місці, де в нормі він відсутній. Паралельно з цим можна відчути і кістковий хрускіт (крепітацію уламків). Однак цей симптом може бути відсутнім у випадках неповних і відривних переломів з утворенням досить великого діастаза (розбіжності між відламками або при інтерпозиції м'яких тканин в зоні перелому). При внутрішньосуглобових ушкодженнях методом пальпації виявляється достовірний симптом такого пошкодження - гемартроз.

У деяких випадках при пальпації місця ушкодження необхідно звернути увагу на розташування розпізнавальних діагностичних ліній і геометричних фігур пошкодженої і здорової кінцівки (лінії Маркса, Гютера, трикутник Бріана і т.д.). Вони будуть детально описані при викладі питань приватної травматології.

Для уточнення діагнозу перелому необхідно вивчити обсяг активних і пасивних рухів в ушкодженому і здоровому суглобах. При близько- і внутрішньосуглобових ушкодженнях обсяг рухів найчастіше зменшується (контрактура суглоба) або повністю відсутня (анкілоз). При деяких ортопедичних захворюваннях можна виявити і ще один вид обмеження рухів в суглобі - ригідність (малорухомість), яка характеризується наявністю в суглобі тільки пасивних рухів з амплітудою 3^о - 5^о.