Валютне право:поняття,метод,предмет

валютне право — це самостійна частина системи права, що складається з правових норм, які регулюють відноси­ни, що виникають і відбуваються з приводу валюти і/або валют­них цінностей, та процесу функціонування уповноважених дер­жавою органів з приводу валютного регулювання і валютного контролю з метою забезпечення, охорони і захисту прав та інте­ресів фізичних і юридичних осіб і/або держави.

Основними рисами, предмета валютного права: організаційність і матеріальність; владність і підпорядкованість,грошовість.

Предметом правового регулювання є:

• відносини, які виникають при здійсненні валютних операцій, напр.. опера­цій, пов'язаних з вивезенням, переказуванням і пересилан­ням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей;

• управлінські відносини, що випливають із владної діяльності держави в особі уповноважених державою органів з приводу здійснення валютних операцій, валютного регулювання і контролю.

• відносини щодо надання спеціально уповноваженими орга­нами громадянам і юридичним особам адміністративних по­слуг з оформлення їх діяльності у валютній сфері;

• відносини охорони і захисту прав та інтересів суб'єктів ва­лютного права.

Предметом валютного права є відносини, які виникають і відбува­ються з приводу валюти та/або валютних цінностей, регулюються нормами валютного законодавства та виникають, змінюються і припиняються в процесі функціонування валютної системи.)

Особливістю предметної галузі права є те, що основним кри­терієм її виділення є предмет правового регулювання, і на цьо­му рівні практично збігатимуться галузь права і галузь законодавства.

Підставами для виділення валютного права як відносно са­мостійної предметної галузі права, є такі чинники:

1. Наявність самостійного предмета правового регулюван­ня.

2. Наявність суспільної потреби і державної зацікавленості в самостійному правовому регулюванні валютної сфери, обумовле­ному особливим значенням обігу валюти та валютних цінностей для нормального функціонування ринкової економіки.

3. Наявність особливих джерел права. Основним джерелом валютного права сьогодні є Декрет КМУ «Про систему валютно­го регулювання та валютного контролю» від 19 лютого 1993 р.

4.Спосіб закріплення валютних норм у нормативно-право­вих актах. Аналіз валютного законодавства України показує,

що це переважно бланкетний (відсилочний) спосіб.

5. Наявність специфічної (характерної тільки для даної га­лузі права) системи понять і категорій.

6. Специфічна сфера виникнення, зміни та припинення ва­лютних відносин. Валютні відносини виникають тільки в ме­жах валютної системи держави.

7. Специфічні підстави виникнення валютних відносин. Юридичні факти, які зумовлюють зміну валютних правовідно­син, дуже часто мають характер подій, тобто юридичних фактів, які не залежать від волі окремих суб'єктів валютного права.

Під методом правового регулювання, як пра­вило, розуміють сукупність юридичних прийомів, засобів і способів, що відображають своєрідність впливу даної сукупності правових норм на суспільні відносини.

Метод субординації базується на владному підпорядку­ванні однієї сторони іншій. Характерними рисами даного методу є:

1) формування і використання правовідносин за схемою «наказ - виконання;

2) учасники, які виконують владні, управлінські чи інші функ­ції, діють на свій розсуд у межах наданих повноважень;

3) позитивне зобов'язання;

4) заборона.

Метод координації правового регулювання має такі харак­терні риси:

1) рівність учасників правовідносин;

2) автономність учасників правовідносин, що дозволяє вільно формувати волю і здійснювали свої права відповідно до сво­їх інтересів;

3) самостійність учасників правовідносин, що виражається в можливості самостійно розпоряджатися майном, яке нале­жить їм, нести самостійну відповідальність за своїми зобо­в'язаннями;

4) можливість вибору поведінки в рамках закону (диспозитивність).

Характерними рисами Комплексний метод є:

1) майнова самостійність учасників правовідносин;

2) застосування переважно способів непрямого (економічного) впливу на учасників правовідносин.

3) сполучення в регулюванні відповідних відносин чинного нор­мативного акта та договору, що має цивільно-правовий характер.

4) «коридор автономії волі» учасників правовідносин.