При вивченні проблеми міжнародної міграції робочої сили використовуються такі основні поняття

1) Міграція (від лат. переселення) населення - переміщення людей через межі певних територій зі зміною місця проживання назавжди або тимчасово.

2) Мігранти - особи, які переміщуються.

3) Міграційний потік - загальна кількість мігрантів (або міграцій), яка характеризується спільністю районів вибуття і прибуття протягом певного періоду часу - один з показників напрямку міграції.

4) Внутрішня міграція - зміна місця проживання осіб у межах національних кордонів країни.

5 ) Зовнішня міграція - переміщення населення з однієї країни в іншу.

Зауважимо, що міжнародна економіка як наука вивчає закономірності саме зовнішньої міграції населення, але не в цілому, а лише окремі потоки. Зовнішня міграція населення включає два взаємопов'язані процеси:

а) еміграцію, тобто виїзд з однієї країни певного кон­тингенту людей;

б) імміграцію, тобто в'їзд певного кон­тингенту людей в іншу країну. У зв'язку з цим існують поняття міграційного сальдо - різниця між показниками еміграції з країни та імміграції до країни, а також поняття рееміграції - повернення еміг­рантів на батьківщину на постійне місце проживання.

6) Міжнародна організація праці (МОП) розробила класифікацію видів сучасної міжнародної міграції населення, якаохоплює такі структурні елементи:

а ) переселенці — тобто ті, що переїздять на постійне місце проживання. Ця група орієнтована на переїзд до промислово розвинених країн. Цей потік ґрунтується, насамперед, на принципі об'єднання сімей - початкова імміграція останнім часом ускладнюється на рівні національних господарств;

б) ті, хто працюють за контрактом. Для них чітко обу­мовлюється термін перебування в приймаючій країні. До цієї групи належать:

- сезонні працівники, які приїздять на період збирання врожаю;

- некваліфіковані або малокваліфіковані працівники;

- фронтольєри - мігранти, які щоденно перетинають національний кордон, щоб працювати в сусідній країні;

в) професіонали, для яких характерним є високий рівень підготовки, тобто наявність відповідної освіти та досвіду практичної роботи. Саме для цієї класифікаційної групи ха­рактерним є термін „відтік мізків” - міграція науковців та інженерно-технічних працівників високого рівня (цей потік становить 3 - 5% у загальному обсязі трудових мігрантів). Відзначимо, що до цієї групи входять також студенти, які отримують освіту в іншій країні;

г) нелегальні іммігранти. Цим терміном характеризуються особи, які нелегально в'їхали до країни; особи, які в'їхали легально, але вчасно не виїхали, тобто мають прострочену візу; а також особи, які в'їхали за туристичною візою, але займаються трудовою діяльністю;

д) біженці - особи, які змушені емігрувати з своєї країни внаслідок будь-якої загрози (політичні, релігійні, національні переслідування). За станом на 2005 рік їх чисельність у світі оцінювалась на рівні 25 млн.

7). Міграційна політика - один з напрямів демографічної політики - є сукупністю засобів і заходів цілеспрямованого впливу на міграційний рух населення.

2. Розвиток міжнародної міграції трудових ресурсів як форми міжнародних економічних відносин.

Визначальним моментом, який дозволяє виділити міжна­родну міграцію робочої сили (яка досліджується міжнародною економікою як наукою) серед інших видів переміщень осіб через державні кордони є мотивація. Для міжнародної міграції робочої сили визначальним мотивом є бажання заробити більше, ніж на батьківщині, та прагнення знайти краще за­стосування своїй кваліфікації. Таким чином, міжнародна міг­рація робочої сили - це переміщення мас працівників, які шукають роботу, зі своїх країн в інші.

Головна причина міжнародної міграції робочої сили полягає в диференціації економічних умов життя. Міграція трудових ресурсів відбувається в напрямку тих країн та регіонів, де очікувані заробітки найвищі.

Міжнародна міграція робочої сили має давню історію. В умовах нерозвиненості статистики та прикордонної системи потоки міжнародних мігрантів протягом багатьох століть взагалі не фіксувались. Та й на сьогодні точно визначити обсяги та структуру міжнародного переміщення такого фактору виробництва, як праця, - справа складна.

Ще до нашої ери великі маси людей переміщувались з однієї країни в іншу з метою „працевлаштування”. Велич держав Стародавнього світу (Єгипту, Вавилону, Персії, Греції, Риму) була створена працею рабів, основну масу яких складали вихідці з інших держав, захоплені під час війн. Головна особливість стародавньої міграції полягала в примусовому характері.

Епоха Середньовіччя, особливо раннього, характеризується суттєвим зменшенням потоків трудових мігрантів. У той час найбільш розповсюдженою формою добровільної міграції бу­ла військова, а найрозвиненішим - міжнародний ринок війсь­кових найманців. Основними експортерами військових були окремі германські князівства і кантони Центральної Швейцарії (ще й зараз Ватикан охороняють швейцарські наймані гвардійці). Основними імпортерами найманих солдат були королі Франції, Швеції, Польщі.

Великий потік міжнародних мігрантів спричинили великі географічні відкриття. З кінця XV століття після від­криття Америки, морського шляху в Індію, островів Тихого океану на нові землі почався рух переселенців.

Період масової міграції робочої сили з кінця XV ст. до 60pp. XIX ст. вважається періодом початкової чи „старої міграції”, що мав такі особливості:

1) один потік емігрантів був спрямований з Африки до Америки; носив абсолютно примусовий характер. За деякими оцінками, за цей період було вивезено на західний континент від 20 до 30 млн. чорних невільників;

2) другий потік - з Європи до Нового Світу. Європейці від'їжджали на добровільних засадах. Склад мігрантів був дуже різноманітним.

Наступний період міжнародної міграції робочої сили (період „нової” міграції) тривав з 60pp. XIX ст. до другої світової війни. Подіями, що спричинили це, були: громадян­ська війна в США (1861 - 1865), об'єднання Німеччини (1866 -1871), об'єднання Італії (1860 - 1870), створення Австро-Угорщини.

У зв'язку з тим, що в перші десятиліття XIX ст. рабство було скасовано в колоніях Великобританії, Франції, Нідерландів, у колишніх іспанських колоніях, які стали незалежними дер­жавами Латинської Америки, а з 1 січня 1863 року - в США (після закінчення громадянської війни), в період „нової міграції” припинився потік з Африки.

У міграційних потоках з Європи в цей період відносно зменшилась роль колишніх колоніальних держав (Іспанії, Пор­тугалії та Нідерландів), а зросла роль таких країн, як Росія, Ірландія, Німеччина, Італія. Серед країн-імпортерів трудових ресурсів визначився лідер - США. Більшість переселенців складали селяни або представники некорінної національності.

З початку XX ст. у міжнародній міграції трудових ресур­сів з'явилась нова тенденція — виник потік мігрантів з колоній до метрополій. В основному, його складали малокваліфіковані та некваліфіковані працівники.

Початок сучасного етапу міжнародної міграції трудових ресурсів науковці пов'язують із закінченням другої світової війни. До особливостей цього етапу можна віднести:

1) посилився домінуючий економічний і політичний статус США, внаслідок чого вони стали головним світовим імпортером трудових ресурсів. У цілому масштаби імміграції до США з усіх країн світу складають приблизно від 4 до 8 млн. чоловік щорічно.

2) у 40 та 50-ті роки головними експортерами робочої сили були європейські країни, як такі що характеризувались економічним занепадом, високим рівнем інфляції, падінням життєвого рівня населення внаслідок подій другої світової війни;

3) з кінця 50-х років головними експортерами робочої сили стали держави Латинської-Америки. Для міграційного потоку „Латинська Америка – США” характерним є масовість (декілька мільйонів щорічно), сезонність, нелегальність;

4) значна кількість емігрантів з кінця 60-х років почала прибувати до Західної Європи (за оцінками МОП у регіоні сконцентровано близько 25% іноземної робочої сили в світі). Серед держав регіону найбільшим імпортером трудових ресурсів була і є ФРН (на початку 90-х pp. частка іноземних громадян складала 6,4%);

5) виникнення нових центрів імміграції, якими стали:

а) країни-експортери нафти з Перської затоки. Після стрім­кого стрибка цін на нафту в 1973 - 1974, 1977 - 1978 pp., коли ціна за один барель піднялась з 2,5 до 35 дол. США, до нафтовидобувних країн (Саудівська Аравія, Кувейт, Оман, Бахрейн) спрямовувались значні валютні кошти, які потрібно було реалізувати. Дефіцит трудових ресурсів у регіоні був пов'язаний з низькою густотою населення в цих країнах, небажанням місцевого населення змінити традиційний спосіб життя, відсутністю кваліфікованих спеціалістів (за винятком Ірану та Іраку). Основними експортерами трудових ресурсів були арабські чи мусульманські країни. Частка іноземної робочої сили на початок 80-х pp. у Кувейті приблизно складала 70 %. Катарі - 80 %, ОАЕ - 90 %;

б) Південно-Східна Азія. У цьому регіоні основними ім­портерами робочої сили стали Гонконг, Сингапур, Малайзія. Таїланд, а постачали трудові ресурси Китай, Лаос, В'єтнам;

6) підвищення частки професіоналів в загальній кількості іммігрантів;

7) на зміну „відтоку мізків” прийшла їх циркуляція: відбулась диверсифікація напрямків міграції. США залишаються загальновизнаним центром імміграції, проте, одночасно з промислове розвинених країн представники професійної еліти їдуть на тимчасову роботу до країн, що розвиваються;

8) виникнення свого роду організованої міжнародної кор­порації „мисливців за головами”;

9) інтеграція системи вищої освіти, яка передбачає мож­ливість продовження навчання за кордоном;

10) за приблизними підрахунками щорічне міграційне сальдо на середину 90-х років складало близько 1 млн. чоловік. тобто до приймаючих країн приїжджало в середньому на 1 млн. осіб більше, ніж від'їжджало. За прогнозами, найближчим часом, у зв'язку зі стабілізацією світової економіки міграційне сальдо буде скорочуватись.

За даними Системи спостереження міграційних процесів (СОЕМІ) питома вага іноземців у загальній кількості трудових ресурсів на початку 90-х pp. складала: в Австралії - 24%, Канаді - 18,5%, США - 9,3%. Цікаво, що ці цифри вищі за показники присутності іммігрантів у загальній кількості населення цих країн, відповідно: 22,3%, 15,6%, 7,9%.

3. Облік зовнішньої міграції

Найбільш прийнятним кількісним показником міжна­родного переміщення трудових ресурсів є показники, які фік­суються в платіжному балансі.

Зауважимо, що з метою спрощення статистичного обліку нерезидентом вважається приватна особа, що перебуває в країні менше одного року. Якщо людина перебуває в країні більше року, то вона вважається резидентом. У статистиці платіжного балансу показники, пов'язані з міграцією робочої сили виступають частиною балансу поточних операцій і кла­сифікуються за такими статтями:

- трудовий дохід, тобто виплати зайнятим, заробітна плата, отримані приватними особами нерезидентами за роботу, яку вони виконали для резидентів. До цієї категорії входять також усі виплати резидентів до пенсійних, страхових та інших фондів, пов'язані з наймом на роботу нерезидента;

- переміщення мігрантів - оціночний грошовий еквівалент вартості майна мігрантів, яке вони завозять, переміщуючись з країни в країну. При цьому вивіз майна емігрантів у нату­ральній формі показується як експорт товарів з країни, а його оціночний майновий еквівалент - за цією статтею;

- перекази працівників - грошові перекази та пересилка товарів мігрантами своїм родичам, які залишились на бать­ківщині. У випадку пересилки товарів враховується їх оціночна вартість. Перекази працівників становлять майже 62%, трудові доходи - близько 31%, переміщення мігрантів - приблизно 7%. Принципова різниця між статтею „трудові доходи” (в окремих країнах має назву „виплати зайнятим”) і статтями „переміщення мігрантів” та „перекази працівників” полягає в тому, що в статті „трудові доходи” враховуються доходи нерезидентів, тобто тих, що тимчасово (терміном до 1 року) знаходяться в цій країні. У статтях „переміщення мігрантів” і „перекази працівників” вказуються доходи і витрати резидентів, тобто мігрантів, які залишили батьківщину більше ніж на 1 рік. Ці дві статті („переміщення мігрантів” і „перекази працівників”) об'єднуються в межах поточних операцій у групу приватних (неоплачених) безповоротних переказів.

На практиці облік тих чи інших міжнародних переказів ведеться за станом на момент перетину кордону, що спри­чиняє неточності. Так, наприклад, людина поїхала за кордон з метою тимчасової роботи, а з якихось причин затрималась більше ніж на рік, ставши мігрантом. І навпаки, особи, які планували залишитись за кордоном назавжди, чиє майно було зареєстроване в статті платіжного балансу „перекази праців­ників”, вирішили повернутись на батьківщину, не проживши за кордоном і року.

4. Наслідки міжнародної міграції трудових ресурсів

Міжнародна міграція трудових ресурсів, безумовно, впливає на економічний розвиток як країн-експортерів, так і країн-імпортерів робочої сили.

Зауважимо, що активне наукове дослідження проблем міжнародної міграції почалось з кінця 60-х років у межах моделі економічного зростання. Основна ідея полягала в тому, що міжнародне переміщення робочої сили як одного з факторів виробництва впливає на темпи економічного зростання; причиною міжнародної міграції робочої сили є різниця в рівнях заробітної плати в різних країнах. Прибічники неокласичного підходу, відповідно до якого кожна особа одержує і споживає граничний продукт своєї праці, вважають, що еміграція спричиняє зростання добробуту країни, яка приймає іммігрантів при тому, що економічний розвиток держави, з якої відбувається еміграція, залишається на тому ж рівні, у всякому разі, не погіршується.

Прибічники неокейнсіанського підходу визнавали можливість погіршення економічного стану країни, що експортує робочу силу, особливо, якщо емігрують висококваліфіковані працівники. У зв'язку з цим широко обговорювалась ідея запровадження податку на „відтік мізків”, надходження від якого передбачалось передавати в розпорядження ООН і ви­користовувати на потреби розвитку.

Останнім часом акцент в аналізі міграції змістився в бік дослідження акумуляції людського капіталу як ендогенного фактору економічного зростання країн. Виходячи з того, що нагромаджений людський потенціал є важливою передумовою економічного розвитку, в межах цієї групи моделей міжна­родна міграція розглядається як одне з пояснень різниці в темпах економічного зростання країн.

Напрями впливу міжнародної міграції трудових ресурсів на економіку країни-експортера:

1) країна-експортер залишається без активної та цінної частини своїх трудових ресурсів (за деякими оцінками, втрати складають 10% національного доходу);

2) постійна орієнтація на експорт трудових ресурсів спри­чиняє певне падіння довіри до економіки країни, що знижує рівень її інвестицій;

3) „відтік мізків” - серйозна проблема для більшості країн, що розвиваються, особливо Африки (Малаві, Судан. Замбія);