2015-06-30
938
Європейські стандарти щодо свободи висловлювань (Стаття 10 Єв-ропейської конвенції про захист прав людини та основних свобод) стосовно законодавства про захист честі й гідності і практика їх застосування, встановлюють наступні основні принципи, які лежать в основі теперішніх і колишніх рішень Суду, що стосуються ст.10 Конвенції:
(1) Свобода висловлювань складає одну з невід’ємних підстав демократичного суспільства і одну з основних умов для його прогресу і самореалізації кожної особи. Такими є вимоги плюралізму, толерантності і широти поглядів без яких немає “демократичного суспільства”.
(2) Сфера обмежень, згідно п.2 ст.10 Конвенції, щодо політичних промов чи дебатів з питань, що мають суспільний інтерес є невеликою. Крім того, межі допустимої критики ширше стосовно уряду ніж по відношенню до громадянина, що не займає публічних посад чи, навіть, політика. У демократичній системі поведінка чи помилки уряду повинні підлягати детальній перевірці не лише законодавчих і судових органів, але також і громадської думки. Проте, для компетентних державних органів влади, звичайно, залишається відкритою можливість приймати, в межах їхньої компетенції як гарантів громадського порядку, заходи, навіть кримінально-правового характеру, намагаючись відреагувати відповідним чином і без надмірності на такі зауваження. Органи державної влади мають широкі межі оцінювання у визначенні потреби втручання у свободу висловлювань, особливо, коли такі зауваження стимулюють насилля проти індивіда, публічної посадової особи чи якогось прошарку населення.
|
|
|
(3) Політику, звичайно, надається право захищати свою репутацію, навіть коли він діє не у своїй приватній якості, але вимоги такого захисту повинні бути зважені у світлі інтересів відкритої дискусії з політичних питань, оскільки виключення зі свободи висловлювань повинні тлумачитися вузько. Тому межі прийнятної критики ширше стосовно політиків, які виступають у своїй публічній якості ніж по відношенню до приватної особи.
(4) Принцип, згідно з яким свобода висловлювань також охоплює інформацію чи ідеї, які ображають, шокують чи дратують має, звичайно, також особливу важливість стосовно преси. Хоча преса не повинна переступати обмеження, встановлені, між іншим, “для захисту репутації інших”, її завданням є, проте, передавати інформацію і ідеї щодо політичних питань і щодо інших питань, які представляють загальний інтерес. Преса здійснює суттєву функцію у демократичному суспільстві, і це є фактором особливої важливості для рішення Суду у справах про захист честі і гідності. Суд уважно ставиться до того факту, що журналістська свобода також охоплює можливі звернення до рівня перебільшення чи навіть провокації
|
|
|
9.. Загальна характеристика джерел міжнародного інформаційного права.
Під джерелами інформаційного права розуміють форми закреплення волі держави в сфері реалізації інформаційних процесів.
До джерел регулювання інформаційних правовідносин
відносяться інформаційне законодавство, локальні нормативно-правові акти, інформаційні угоди.
.Джерела МІП:
1) міжнародні договори в галузі ІК
2) конституційні норми та національне чинне законодавство
3) судова та арбітражна практика
4) міжнародні звичаї
Міжн. Угоди – основне джерело регулювання інформац діяльності на міжнародному рівні. Оскільки містять уніфіковані норми, які спеціально створюються для МІВ.
До міжнародних договорів в галузі інформації та комунікацій відносяться:
• Окінавська Хартія Глобального Інформаційного Суспільства;
• Конвенція про кіберзлочинність;
Системоутворюючим інформаційного законодавства є Закон України "Про інформацію" (від 2 жовтня 1992 p.). Цей Закон закріплює конституційні засади щодо права громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності. На підставі Декларації про державний суверенітет України та Акта проголошення незалежності України Закон визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації.
Також інформаційна сфера в України регулюється Конституцією України.
