При розгляді міжнародного поділу праці уже зазначалося, що в літературі інколи визначають міжнародний поділ праці через міжнародну спеціалізацію, а не навпаки. Це порушує логіку побудови визначень, за якою явище визначають шляхом конкретизації загальнішого, ширшого явища. Для міжнародної спеціалізації виробництва таким загальнішим і ширшим явищем є міжнародний поділ праці, а тому її й слід визначати через МПГІ.і ні в якому разі не навпаки. У той же час, вияснити суть ширшого явища можна і шляхом вивчення його структури, тобто шляхом вивчення більш вузьких явищ, конкретніших.
Отже, міжнародна спеціалізація виробництва — це форма міжнародного поділу праці, при якій зосередження однорідного виробництва у світі відбувається на основі прогресуючої, диференціації виробничих процесів між різними країнами та їхніми суб'єктами. Іншими словами, відбувається зосередження виробництва одних видів продукції в одних країнах (або на підприємствах одних країн), а інших видів продукції — в інших країнах (чи на їхніх підприємствах).
|
|
Щоб краще зрозуміти суть міжнародної спеціалізації виробництва, необхідно розглянути її структуру, а так як ця структур;) достатньо складна, то необхідною стає потреба зробити декілька її розтинів. Неважко побачити, що виробничий розтин структури міжнародної виробничої спеціалізації показує.існування: міжгалузевої міжнародної спеціалізації, внутрігалузевої міжнародної спеціалізації; внутріфірменної міжнародної спеціалізації.
Міжгалузева міжнародна спеціалізація виробництва стосується виготовлення продукції цілих галузей національних господарств. Видами міжгалузевої спеціалізації можна назвати між-' народну спеціалізацію на добуванні паливно-енергетнчних ресурсів, на сировинному виробництві, на агропромисловому
виробництві, на виготовленні готової продукції і т. д.
Внутрігалузева міжнародна спеціалізація полягає в зосередженні підгалузей і фірм на виготовленні окремих видів продукції, що відноситься до даної галузі. Наприклад, не — виготовлення верстатів, маниш, обладнань та устаткувань у' машинобудуванні; виробництво м'ясних і молочних продуктів, хлібобулочних. виробів, олії у сільському господарстві; створення пластмас, Мінеральних добрив, медичних та косметичних препаратів у хімічній промисловості... Крім того, виділяють три види внутрігалузевої міжнародної спеціалізації: предметну тобто випуск готової продукції, вірніше випуск груп однорідної готової продукції певної галузі; подетально-повузлову, тобто виготовлення деталей, вузлів, агрегатів і компонентів внутрігалузевого та міжгалузевого застосування; технологічну або стадійну, тобто здійснення окремих операцій або виконання окремих технологічних процесів (наприклад, компонування, фарбування, термооброблення, виробництво заготовок та інше. Частково ці види притаманні і внутріфірменні міжнародній стабілізації, особливо це стосується транснаціональних і мультинаціональних корпорацій, де одні підприємства-філії спеціалізуються на одних видах продукції, а інші — на технологічно пов'язаних видах іншої продукції.
|
|
Не є важким завданням розгляд територіального розтину будови міжнародної спеціалізації виробництва. Такий розтин дозволяє побачити спеціалізацію окремих країн, груп країн, міжнаціональних регіонів. Чим країна менша за територією або чим менше країна розвинена, тим більше їй доводиться зосереджуватись на виробництві невеликої групи, продукції, щоб таким чином вистояти на світовому ринку. Якщо країна велика, за територією, то у міжнародній спеціалізації" виробництва бере участь не тільки уся країна цілком, а й окремі її регіони (в тому числі її створений вільних економічних зон). Подібне може відбуватись і при федеративному устрої країни.
Вертикальний розтин дозволяє поглянути на те, як складається міжнародна спеціалізація виробництва на різних рівнях. На мікрорівні спеціалізація дещо співпадає з територіальним аспектом, тобто це спеціалізація на міждержавному рівні між країнами, групами країн та міжнаціональними регіонами. Метарівень зводиться до міжгалузевої та внутрігалузевої міжнародної спеціалізації, а також між внутрінаціональнйми регіонами (наприклад, спеціалізація вільних економічних зон)- Відповідно ж мікрорівепь зводиться до міжнародної спеціалізації на рівні фірм та їхніх філій.
У літературі найчастіше зустрічаються два показники, за допомогою яких можна.визначити ступінь спеціалізації країни:
1) Коефіцієнт відносної експортної спеціалізації:
Ег - питома вага товару або сукупності товарів галузі в експорті країни;
Ес — питома вага товару або товарів аналогів у світовому експорті.
Коефіцієнт відносної експортної спеціалізації допомагає визначити коло товарів і галузей, які для даної країни є міжнародно
спеціалізованими.
Якщо Кес>1, то товар чи галузь спеціалізована. Якщо Кєс< 1, то ні. 2) Експортна квота:
Він — обсяг внутрішнього виробництва відповідної продукції за той же період.
Експортна квота, як "коефіцієнт, показує, як, у якій мірі, національна промисловість, окремі її галузі та фірми орієнтуються па зовнішні ринки, і, в той же час, показує ступінь відірваності національного ринку, галузей чи фірм від зовнішніх ринків. Іншими славами — це кількісний показник, який розкриває значення експорту для національного господарства, окремих галузей і фірм за тими чи іншими видами продукції. Важливу роль відіграє п структура експорту. Якщо в експорті країни переважає, продукція переробної промисловості, то це свідчить про високий рівень міжнародної спеціалізації виробництва країни. Перевага в експорті продукції добувних галузей і продукції сільського господарства свідчить про пасивну роль країни у міжнародному поділі праці, про відносне її відставання.
Головне значення міжнародної спеціалізації полягає в тому, що вона дозволяє кожній країні концентрувати ресурси для виробництва тих товарів, які вона може випускати найефективнішим способом й отримувати завдяки торгівлі з іншими країнами ту продукцію, котру вона не може на даний час (або не зможе ні-, коли за браком відповідних умов) виробляти у такій же мірі ефективно. Отже, міжнародна спеціалізація оптимізує світове виробництво і цим здійснює загальносвітову економію ресурсів.