Біографія О.С.Пушкіна

Олександр Сергійович Пушкін народився 6 червня (26 травня за старим стилем) 1799 року в Москві. Батько його, Сергій Львович (1771 -1848), походив з поміщицької, колись багатої родини. Від маєтків предків (в Ніжегородській губернії) йому лишилось небагато; але і те він марнотратив, зовсім не цікавлячись господарством. Служив він в Московському комісаріаті, але службою не був заклопотаний

У будинку Пушкіна цікавилися літературою, а сам Сергій Львович був прихильником французьких класиків і сам писав французькі і російські вірші, які, втім, були відомі тільки знайомим і родичам. Мати Пушкіна, Надія Осипівна, уроджена Ганнібал, походила від Ганнібала, петровського "арапа", зображеного в романі Пушкіна «Арап Петра Великого».

Виховання Пушкіна було безладним. Французи-гувернери, що мінялися, випадкові вчителі не могли мати глибокого впливу на хлопця. Дитинство Пушкін провів у Москві, виїзджаючи на літо в повіт Захарово, в підмосковний маєток бабусі.

Окрім Олександра у Пушкіних були діти - старша дочка Ольга і молодший син Лев, щоправда,. батьки не приділяли їм багато уваги, крім того, Олександр не був улюбленою дитиною.

Його брат Лев писав згодом про дитячі роки Олександра: "До одиннадцатилетнего возраста он воспитывался в родительском доме. Страсть к поэзии появилась в нем с первыми понятиями: на восьмом году возраста, умея уже читать и писать, он сочинял на французском языке маленькие комедии и эпиграммы на своих учителей. Вообще воспитание его мало заключало в себе русского. Он слышал один французский язык; Гувернер был француз, впрочем человек неглупый и образованный; библиотека его отца состояла из одних французских сочинений. Ребенок проводил бессонные ночи и тайком в кабинете отца пожирал книги одну за другою".

В 1810 році виник проект створення привілейованого учбового закладу - ліцею в Царському Селі, при палаці Олександра I. Пушкін, маючи впливові знайомства, вирішив відправити туди свого сина Олександра. В червні 1811 р. Олександр зі своїм дядьком поїхав до Петербургу і 12 серпня витримав вступний іспит. 19 жовтня було урочисто відкрито ліцей. З цього дня почалося життя ліцеїста Пушкіна.

Царське Село.

Ліцей був закритим учбовим закладом, в нього було прийнято всього 30 учнів. Це були діти середніх малозабезпечених дворян, що мали неабиякий вплив на службі.

У зв'язку з політичними подіями 1812 р. узяття французами Москви ставило під загрозу Петербург. Через великий потік солдатів, що прямували повз Царське Село, в ліцеї запанував ліберальний дух. Почалися плітки про Олександра I і його оточення.

Кругозір Пушкіна у той час розширював П.Чаадаєв, що опинився в гусарському полку в Царському Селі і додержувався вельми ліберальних настроїв, він вів довгі політичні бесіди з Пушкіним і зіграв неабияку роль в етичних поняттях Олександра. Згодом Пушкін присвятив Чаадаєву один з перших своїх політичних віршів.

В ліцеї Пушкін займався поезією, особливо французькою, за що він і отримав прізвисько "француз". Серед ліцеїстів проводилися змагання, де Пушкін довгий час брав гору. З російських поетів Пушкіна приваблював Батюшков і група письменників, що об'єдналися навкруги Карамзина. З цією групою Пушкін був пов'язаний через дядька, який був вхожий до неї.

В будинку Карамзина, який знаходився в Царському Селі, Олександр познайомився з Жуковським і Вяземським, їх вплив знайшов відображення у творчості Пушкіна починаючи з 1815 року. Улюбленим поетом Пушкіна був Вольтер, саме йому Пушкін зобов'язаний раннім своїм атеїзмом та схильністю до сатири.

Термін перебування в ліцеї закінчився влітку 1817 року. 9 червня відбулися випускні іспити, на яких Пушкін читав вірш "Безверие". Після закінчення ліцею Пушкіна було призначено в колегію закордонних справ, яка згодом (в 1832 році) перетворилася в міністерство закордонних справ.

Через місяць після початку служби Пушкін вже отримав відпустку до вересня і близько двох місяців провів в Михайлівському, псковському маєтку матері. Потім Пушкін три роки лишався в Петербурзі. Після ліцею в 1817 році Пушкін друкується в журналах, підбирає вірші для своєї збірки, працює над поемою "Руслан і Людмила", яку він почав писати в останній рік ліцею.

В березні 1819 року Олександр Сергійович вступає до літературного товариства "Зелена лампа", там за гулянками йде розповсюдження ліберальних ідей і критика олександрівського режиму. В цей період Пушкін написав політичні вірші: "Вольность" (1817 рік), "К Чаадаеву" (1818 рік), "Сказки" (1818 рік), "Деревня" (1819 рік).

Нерадикальність програми Пушкіна створила йому погану репутацію в уряді. Під ім'ям Пушкіна ходили цикли епіграм, направлених проти Олександра І, Аркачєєва та інших, але далеко не всі вони, належать Пушкіну. Вірші Пушкіна стали знаряддям літературної пропаганди в руках членів таємних гуртків. Вони отримали величезну популярність в списках, особливо серед офіцерства, і створили славу Пушкіну не меншу, ніж його твори, що з'являлися у пресі.

За два роки - 1818 і 1819 - Пушкін надрукував тільки шість віршів. В ці роки він писав "Руслана і Людмилу". В петербурзький період Пушкін вів марнотратне життя, відвідував світські салони.

Пиятики, карти і серцеві захоплення були звичайною формою проведення часу Пушкіна, не дуже обтяженого службою. Пушкін настільки яскраво бравував своїм положенням опозиційного громадського поета, що царський уряд не міг не помітити цього.

Зібралася гроза, Олександр I вирішив розправитися з Пушкіним і заслати його до Сибіру або в Соловки, з”явилися навіть чутки, що Пушкіна було бито батогами у таємній канцелярії. «Пушкина надобно сослать… Он наводнил Россию возмутительными стихами. Вся молодежь наизусть их читает», - розпорядився монарх.

Завдяки клопотанню Карамзіна вирок було пом'якшено та прийнято рішення вислати Пушкіна в Катеринослав. Канцелярія була підпорядкована колегії закордонних справ, і, таким чином, заслання мало пристойну форму переадресації по службі.

Зупинимось детальніше на цьому періоді життя поета.

11 травня 1820- року Олександр Сергійович прибув у Чернігівську губернію. Вивчення його маршрутів по Україні дає змогу зрозуміти його враження від кріпацької дійсності, які породили великої сили образ:

Пушкін всебічно знав Україну, об’їздив її в семи напрямках, побував у 124 населених пунктах (міста, містечки, села, хутори, оселі на переправах через річки).

Уявімо собі українські міста і села сто шістнадцять років тому, які він проїхав за першим маршрутом у травні 1820 року: Добрянка, Борова, Буровка, Роїще, Чернігів, Горбова, Жуківка, Дрімайлівка, Ніжин, Почекін, Обичів. Ліси і болота Чернігівщини.

«Совершенно изобильных урожаев у нас никогда не бывало, с 1803 по 1825 г. Недостаток хлеба ощущался безпрерывно в разных местах», - свідчить тодішній міністр державного майна.

Після Обичева Олександр Сергійович в’їздить у Полтавську губернію: Прилуки, Махнівка, Пирятин, Іванівка, Лубни, Сотниківка, Хорол, Семенівка, Жуки, Рублівка, Кременчук. Дорога перерізала центр Полтавщини.

В Кременчуці поет побачив уже справжній повноводний Дніпро (його він уперше переїздив у Білорусі); в Дніпрі вже почала спадати вода. Повінь того року була велика. Тут же в Кременчуці він побачив сліди перебування Катерини, яка була тут 1787 року, і лишила лихих згадок про себе надовго. Про Катерину тут згадуємо тому, що через два року Пушкін буде писати статтю, повну гніву і сарказму.

Переправившись через Дніпро дерев’яним мостом, Пушкін поїхав Катеринославщиною вже по правому березі річки. Через Верхнєдніпровськ, Романково, Карнауховку і в середині травня прибув на місце заслання до Катеринославу, де застудився і захворів. Тут треба було приступати до примусової служби. В бібліографічній літературі широко відомі епізоди зі спогадів лікаря Рудиковського та листів самого Пушкіна (катання по Дніпру, утікачі в кайданах, хвороба, зустріч з Раєвськими). Та це не вичерпує того, що йому довелось побачити в самому Катеринославі. Ми можемо лиш уявляти, на підставі архівних данних, який широкий був повстанський рух селян від Бахмата до Дніпра, на придушення якого царський уряд кидав озброєні батальйони. Ці враження вилилися через два роки в поемі «Братья-разбойники».

4 червня Олександр Сергійович їде з Раєвськими на Кавказ. Цей маршрут пролягав чудовим степом з могилами. Вони зупинялися на поштових станціях при Рябій могилі, біля Канцерополів, у колонії Неєнбурга. Біля Кічкаса – переправа через Дніпро. Згадки про острів Хортиця є в зошитах поета. Вони зупинялися в Олександрівську (тепер Запоріжжя), Павлівці (Комишувата), Оріхові, Карлівці, селищах Кінські Роздори, Бельмянське, Захар’ївське, Яр Комишуватий (Ксангуш) та у Маруполі. У першій половині червня тут іще цвіли червоні маки, безмежними хвилями шелестів ковиль. Читаючи «Полтаву», бачимо колоритні місця, навіяні Поетові степовою частиною України.

Далі починався Північний Кавказ. На кавказьких гарячих водах (нині Пятигорськ) Пушкін провів два місяці - з 5 червня по 5 серпня 1820 року.

У вересні місяці Олександр Сергійович після Кавказа, Тамані, Чорного моря і Криму через Перекоп, Каховку, Одесу, Тирасполь та Нові Дубоссари прибув до Кишинева. В листопаді того ж року йому вдається поїхати в Кам’янку на Київщину. На цей раз шлях його лежав через правобережну Україну. На протязі майже 400 кілометрів Пушкін спостерігав як у аракчеєвських селах солдати-кріпаки саджали шовковицю на вулицях і тягнулись струною перед начальством. Ці краї періодично вибухали заколотами. В Кам’янці Поет захворів і прожив у маєтку Давидових до початку березня 1821 року. У січні 1821 року Пушкін разом з Давидовими прибув до Києва на ярмарок. Вони гуляли мальовничими Дніпровськими кручами, відвідали могили Іскри і Кочубея в Лаврі, побували на горі Щекавиця, де за Несторовським літописом поховано князя Олега. Побували вони і на виставах трупи М.С. Щепкіна та в Зеленому готелі на Печерську (проти іподрому).

У Києві Пушкін написав, як це видно з автографів, три поезі: «Морской берег». «Красавица перед дзеркалом» і «Муза», після чого знову повернувся до Кам’янки. Тут 23 лютого була закінчена поема «Кавказкий пленник». Взагалі, перебуваючи у Кишиневі, Поет частенько приїзджає до Кам’янки, звідки у кінці квітня 1821 приблизно на місяць їде в Одесу. Тут у травні 1822 року було написано епілог і посвяту до «Кавказького пленника». Повернувшись з Одеси, Олександр Сергійович у грудні того ж року подорожує Бессарабією. В 1822 році, листопаді місяці, ще раз їде в Кам’янку тим же шляхом через Новомиргород. Цієї осені він написав там вірш «Адель». В липні 1823 року Пушкін переїхав на службу в Одесу, де захоплено працює над «Євгенієм Онєгіним»та пише біля 20 відомих нам ліричних віршів та політичних епіграм. Після цього за наказом генерал-губернатора Воронова прямує до Херсону і через 7 днів знову повертається до Одеси, але зі столиці прийшов царський наказ негайно вислати Поета в село Михайлівське Псковської губернії. І Олександр Сергійович, видавши розписку про те, що виконає наданий йому маршрут, не заїжджаючи до Києва 30 липня попрощався з Одесою. До Миколаєва їхав уже знайомою дорогою, а далі повертає на схід. Тут «на бреге синего Днепра» - переправа в Кременчук, а далі – той самий шлях на Хорол, Лубни, Ніжин, Чернігів, по якому Поет їхав чотири роки тому.

4 серпня 1824 року він залишив Україну. Невеселі 4 роки заслання минули. Невесело було поетові спостерігати життя людей на лоні чарівної природи і тому він у «Полтаві», згадуючи Укаїну, знаходить такі епітети: «и Малоросии печальной» або «Украина смутно зашумела». Бо тоді і справді в Україні було неспокійно: заколоти військових поселян, повстання від Бахмату до Катеринослава, повстанські загони Кармалюка, розбійник Горкуша на лівобережжі.

Пушкін писав

Такою була Україна за часів Пушкіна. Проїхавши країною біля 5700 кілометрів, побувавши у самому її серці, Поет у 1828 році написав «Полтаву», а 1829 року готує матеріали для написання історії краю: вивчає літературні джерела, збирає архівні матеріали, креслить карту України, читає фольклорні збірники, знайомиться з літераторами-українцями. Олександр Сергійович хоче ще раз побувати в Україні вже з власної волі, але тиски Миколи І здавили його, творчі плани обірвалися у поєдинку з кріпосницьким режимом. Але український народ пам’ятає Великого російського поета, його крилаті фрази стали частиною нашої лексики.

Незабаром сім'я Пушкіна виїхала з Михайлівського. В цей період його життя протікало досить спокійно це був час посиленої творчості і історичних досліджень Пушкін займався сучасною історією, проводячи паралелі зі стародавньою.

Це відобразилося у його творах. В Михайлівському Пушкін продовжив роботу над романом "Євгеній Онегін" (було написано 4 розділи та в корені змінено план роману), закінчив роботу над поемою "Цигани", розпочату в Одесі. Останнім великим твором, написаним в Михайлівському, була жартівлива поема "Граф Нулін" (13 грудня 1825 р.).

14 грудня 1825 р. під час повстання декабристів Пушкін, що залишився в стороні від змови і розправи, сподівався на зміну своєї долі. Жуковський писав йому: " Ты не в чем не замешан - это правда?. Но в бумагах каждого из действовавших находятся стихи твои. Это худой способ подружиться с правительством".

Уряд Миколи I шукав можливість обеззброїти Пушкіна. Для цього в Михайлівське був посланий таємний політичний агент Бошняк аби з'ясувати: що говорить Пушкін про уряд, чи не закликає він селян до збурення. Але нічого кримінального той агент не вивідав і тоді уряд вирішив інакше. У вересні Пушкін з фельд'єгерем був відправлений до Москви на побачення з Миколою I.

8 вересня 1826 р. Пушкін прибув до Москви в цей же день був представлений Миколі I. У результаті цього побачення: Пушкін отримав свободу пересування, але твори його надходили на перегляд за дозволом на публікацію самому Миколі I, а посередником призначався шеф жандармів Бенкендорф.

В листопаді 1826 р. Пушкін повернувся з Москви в Михайлівське, отримавши завдання від Миколи І написати записку про народне виховання. Виконання цієї вимоги носило характер політичного іспиту Пушкіна. Він написав записку ухильно, прагнучи задовольнити вимоги Миколи І і в той же час не суперечити собі. На записку була накладена резолюція і Бенкендорф повідомив Пушкіну, що він не витримав випробування.

Після публічного читання "Бориса Годунова" Пушкіну було повідомлено, що він позбавляється права на друк своїх творів і вони подаються на розгляд Миколі І через Бенкендорфа.

Політика уряду по відношенню до Пушкіна диктувалася прагненням привернути його на свій бік і спожити як глашатая казенних ідей.

З 1827 року Пушкін, живучи вільним життям, починає замислюється над можливістю сімейного. В 1828 році він робить спробу одружитися з Ганною Оленіной. Спроба не вдалася з вини самого Пушкіна. В ці роки находять до друку багато його творів. В цей час він пише незакінчений роман "Арап Петра Великого", продовжує писати "Євгенія Онегіна", пише поему "Полтава".