Реєстр українських послів

Реєстр укладено на основі матеріалів до біографій українських діячів, зібраних Іваном Левицьким, що зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника ПАН України (т. зв. «словник Левицького», ф, 167, оп. ІІ). Далі вказується лише номер справи і кількість у ній аркушів. Використано також «Енциклопедію українознавства» за ред. Володимира Кубійовича та «Лірвак з-над Сяну. Перемиські друки середини XIX століття» (упорядник Володимир Пилипович, Перемишль, 2001). Ґрунтовні біографічні нариси єпископату греко-католицької церкви подають о. Іриней Назарко у довіднику «Київські і галицькі митрополити. Біографічні нариси. 1590-1960» (Торонто, 1962), «РоЬкі ііокпік Ьіо§га/іС2пу». Цифри наприкінці кожного гасла означають сторінки книги, де згадується вказана особа. Портрети скопійовано з таких видань: «Батьківщина» (1890, ч.5, 12), «Временник Ставропигийского института на 1901г.», «Історія політичної думки галицьких українців» К. Левицького, «Илюстрированншй календарь Общества им. М.Качковского» (1888-1898), «Календар товариства «Просвіта» (1887-1892), «Київські і галицькі митрополити» І.Назарка, тижневик «Русское слово» (1890), «Страхопуд» (1880, ч.9), а також з фоторепродукцій з приватної збірки Т.Батенка.

Андрейчук Федір (1808-16.03.1876) - заможний селянин з Бабинець (нині Борщівського р-ну Тернопільської обл.). Посол у 1861-1866рр. Мав великий авторитет серед селянства, обирався війтом. Як згадував його односельчанин, після перемоги на виборах до нього приходили представники громад, котрі вручали йому по 10 золотих ринських на дорогу, «а 5 зл., то він навіть не приймав». Спр.44. 4 арк. С. 82.

Андрієвський Василь (15.02.1826-2.06.1879) - дяк, писар і учитель у с.Бенькова Вишня (нині Городоцького р-ну Львівської обл., 1855-1873), посол у 1872-1 876рр., секретар Селянського сеймового клубу. Походив з заможної селянської родини. Спр.52. 4 арк. С.77, 135, 156.

Антоневич Микола (25.12.1840-10.07.1919) - шляхтич, племінник Я.Головацького, педагог, історик. Посол на Сейму 1873-1876, 1882-1895рр. та до Райхсрату у 1873-1879рр. Народився у сім'ї пароха с.Рожнів (нині Городенківського р-ну Івано-Франківської обл.). Навчався на теологічному факультеті Віденського університету, 1864р. склав докторат філософії, 1865р. - учительські екзамени. Запрошувався до Харківського університету, але відмовився. З 1865р. -заступник учителя Гімназії у Перемишлі, з 1866р. - Дрогобицької гімназії. З 1867р. -депутат Дрогобицької повітової ради і член повітового відділу, згодом - міської ради. У 1874-1900рр. - професор Гімназії у Перемишлі. Член «Руської бесіди» у Перемишлі, почесний член Общества ім. М.Качковського і інших москвофільських товариств. Відзначався неабиякою енергією, а його промови - сміливістю, діловитістю й безмежною ерудицією. Один з найталановитіших сеймових політиків. Москвофіл, завзятий борець з «новою ерою». Автор популярних історичних праць і цінних спогадів: Галицко-русская политика. Записки посла д-ра Ник. Антоневича. Львов, 1891; Наше ньшешнее положение. Опизодьі из новейшей истории). Львов, 1907; Часть II. Опизодьі из новейшей пашей истории). Львов, 1910. Спр.55. 146 арк. Детальніше див.: Чорновол І. Забутий учитель І.Франка. Микола Антоневич - професор і посол на Сейм // Перемишль і Перемиська земля протягом віків. Том 2. Збірник наукових праць та матеріалів Міжнародної наукової конференції. Перемишль, 14-15 листопада 1998р. Перемишль - Львів, 2001. С.185-192. С.6, 41, 47, 48, 56, 58, 72, 135, 159, 160, 163, 165-167, 170,171, 182, 183, 187, 189, 193, 201-203, 207, 209, 210, 227, 228, 246.

Базилевич Іван - селянин, посол у 1861-1866рр. С.107.

Балабух Олекса - селянин з Мостиськ (нині районний центр Львівської обл.). До Сейму обраний 1861р., проте його повноваження не підтверджено, оскільки 1854р. вчинив злочин «тяжкого поранення», таким чином був позбавлений виборчого права. Сир.79. 1 арк. С.82

Барабаш Олексій (народився 2.03.1847) - дяк, згодом війт Старих Богородчан (нині Богородчани, районний центр Івано-Франківської обл.), вихованець О.Заклинського, посол у 1889-1895, 1901- 1907рр. Депутат повітової ради у Богородчанах (з 1874р). Москвофіл. Спр.102. 32 арк. С.193, 207.

Барвінський Олександр (8.06.1847-25.12.1926) - шляхтич гербу Нечуй-Вітер ІазіщЬіес), педагог, видатний парламентарій, посол на Сейм у 1894-1904рр. та до Рейхсрату у 189М907рр., з 1917р. - член Палати Вельмож. Походив з сім'ї пароха с.Шляхтинці (нині Збаразького р-ну Тернопільської обл.). Навчався на філософському факультеті Львівського університету (1865-1868), з 1868р. - заступник учителя Бережанської гімназії, викладач, згодом професор Тернопільської учительської чоловічої семінарії (1871-1888). У 1878р. склав докторат філології у Віденському університеті. З 1888р. — професор Львівської учительської чоловічої семінарії. У 1893-1918рр. - член Крайової шкільної ради. У 1906р. О.Барвінського іменовано урядовим радником, у 1910р. - радником двору. 1893-1897 - голова Наукового товариства ім. Т.Шевченка, 1889-1895 - заступник голови товариства «Просвіта», 1891-1896 - голова Руського педагогічного товариства? Почесний член цих двох організацій, товариства «Сільський господар», входив до складу також інших українських організацій. Кавалер орденів Залізної Корони III класу та Червоного Хреста II класу. Історик, автор підручників, плідний публіцист. Як політик, О.Барвінський розпочав формуватися ще в половині 60-х років, належачи до грона перших народовських діячів Галичини. З його ім'ям прийнято пов'язувати угоду 1890-1894рр. між польськими та українською фракцією Галицького сейму («нова ера») та її продовження у 1895-1897рр. («новий курс»). Опрацював українську версію концепції «органічної праці», засновник Християнсько-суспільної партії (1911, у 1896р. угруповання О.Барвінського називалося Католицький русько-народний союз, у 1901р. - «Руська громада») - першої української консервативної партії. Розпочинаючи з 1894р., був систематично цькований за свою співпрацю з польськими політиками. Фонд Барвінських у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника НАН України; Левицький І. Алексаіідр Барвінський в історії культурного движеня руського народа на Прикарнатю. Біографічно-історичиий очерк. Львів, 1901; Аркуша О. Олександр Барвінський (до 150-річчя від дня народження). Львів, 1997; Павлишин С. Олександр Барвінський. Львів, 1997; Олександр Барвінський. 1847-1927. Матеріали конференції, присвяченої 150 річниці від дня народження Олександра Барвінського. Львів. 14 травня 1997р. Львів, 2001; Спр.112. 255арк. С.6, 9, 35, 55, 58, 63-65, 88, 105, 155, 185, 190, 193-195, 199-203, 207, 211, 212-221, 223 226, 228, 230, 232, 238, 259.

Бєрежницький Теофіл (1836-30.08.1895) -шляхтич гербу Сас, правник за фахом, працював у судах Стрия, Самбора, Золочева та Львова, посол на Сейм у 1883-1889рр., член Крайового відділу у 1885-1889рр., водночас - один з лідерів народовців. Член Народного Дому, Ставропігійського інституту, Народної Ради, член-засновник страхового товариства «Дністер». Спр.188. 19 арк. С.44, 55, 166, 190-192.

Білецький Андрій (1847-1927) - греко-католицький священик, у Сеймі засідав під час сесії 1898-1899рр. як віриліст. Парох лемківських сіл Новошин і Воля Задеревацька (1874-1878), з 1878р. -префект собору св. Юра у Львові, з 1879р. - катехит школи вправ при Львівської учительській чоловічій семінарії і школи ім. Конарського, з 1883р. - крилошанин Львівської капітули, з 1895р. - архипресвітер, у 1898-1899рр. — адміністратор митрополичої капітули після смерті кардинала С.Ссмбратовича. Член Народного Дому. Спр.214. 21 арк. С.212.

Білоус Федір (8.07.1828-27.02.1892) -педагог, видавець, літератор, краєзнавець, посол на Сейм у 1861-1867, 1870-і876рр. Походив з маломіщанської родини м. Витків (нині Новий Витків Радехівського р-ну Львівської обл.). Після закінчення Львівської духовної семінарії учителював у Львові, Тернополі, з 1861р. - директор гімназії у Коломиї. Організатор коломийського міщанства, щедрий меценат, фундатор і власник друкарні у Коломиї та першої провінційної української газети «Голос народний», віце-маршалок Коломийської повітової ради. З 1867 по 1888рр. - директор гімназії у Бохні (Зах. Галичина). Москвофіл, член Общества ім М.Качковського і інших москвофільських товариств. Спр.253. 72 арк. С.41, 54, 82, 135, 162.

Боднар Іван - селянин і дяк, згодом - війт Топорова (тепер Буського р-ну Львівської обл.). Посол на Сейм і до Райхсрату у 1867-1876рр. До австрійського парламенту обраний польською більшістю тому, що був неписьменний. Входив до складу «Польського кола». У 1898р. нагороджений Золотим Хрестом Заслуги з нагоди 50-ліття вступлення на престол Франца-Йосифа І. Сир.322. 6 арк. С. 107, 135, 150.

Бойчук Микола (помер 1872р.) - заможний господар з стЛисовці (нині Заліщицького р-ну Тернопільської обл.), римо-католицького обряду. Посол у 1870-1872рр. Помер за загадкових обставин під час спровокованих ним заворушень у своєму селі. Спр.331. 5 арк. С.135-

Борисикевич Іван (1815-30.01.1892) - посол на Сейм у 1861-1869рр. і Райхсрат у 1861-1867рр. Походив з сім'ї греко-католицького священика. Заступник голови Головної Руської Ради, автор текстів її статутів, один з організаторів Собору руських вчених, представляв галицьких українців на Слов'янському з'їзді у Празі (1848). Член-засновник Галицько-руської матиці та Народного Дому, член Ставропігійського інституту, почесний член товариства «Просвіта», член-засновник Народної Ради. За освітою - адвокат, за родом занять - дідич, провадив маєток у с.Увисла (нині Гусятинського р-ну Тернопільської обл.). Член Гусятинської повітової ради (з 1868р.). Помер за нез'ясованих обставин у Відні, імовірно, став жертвою розбою. Спр.345. 32арк. С.57, 82, 86, 107.

Вахнянин Анатоль (19.09.1841-11.02.1908) -піонер руху народовців, посол на Сейм (1895-1901) і до Райхсрату (1893-1900). Син греко-католицького священика, народився в с. Сенява Ярославського повіту (тепер територія Польщі). По бабці - шляхтич гербу Лис. Богословські студії у Львові і Перемишлі (1859-1863). З 1863р. — заступник учителя у Перемиській гімназії. У 1865-1869р. навчався на філософському факультеті Віденського університету. Засновник і перший голова товариства українських студентів у Відні «Січ» (1867), «Просвіти» (1868). У 1868-1870рр. -заступник учителя гімназії ім. Франца Йосифа у Львові, у 1870-1901рр. -професор Академічної Гімназії. Редактор «Правди» (1867-1870), «Письма з «Просвіти» (1878). Фундатор низки музичних товариств, ініціатор і перший директор Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка у Львові (1903-1908). Літератор, журналіст (близько 1000 публікацій), автор хорових, солових пісень та опери «Купало». Розпочинаючи з 1894р. - близький співробітник О.Барвінського. За свою співпрацю з польськими політиками був цькований з набагато більшою завзятістю, ніж О.Барвінський, в зв'язку з чим на поч. 1900-х облишив політику. Особистий фонд у Центральному державному історичному архіві України у Львові. Батенко Т. Анатоль Вахнянип. Біля джерел національного відродження. Львів, 1998; Спр.468. 61 арк. С.55, 74, 80, 157, 200, 202, 212, 214, 219, 220, 222, 224, 226.

Винничук Лазар - війт с. Угринів Долішній біля Станіславова (нині Івано-Франківськ). Посол у 1895-1901, 1908-1914рр. С.212, 217.

Витвицький Софрон (1819-1879) - греко-католицький священик. Був прихильником порозуміння з польськими політиками (у цьому дусі видав брошуру «Г)о28С«Іу!Вгасіа,(ІО2§ск1у!», Львів, 1861), через що церковна ієрархія примусила його скласти мандат відразу після першої сесії. Літератор, етнограф, був парохом знаменитого гуцульського села Жаб'є (нині - селище міського типу Верховина, районний центр Івано-Франківскої обл.). Автор опери «Два голуби воду пили, а два колотили» (1863). Спр. 524. 12 арк. С.82, 84, 251

Гайдамаха Федір - селянин з Іванівни (нині Борщівського р-ну Тернопільської обл.). Посол на Сейм у 18701876рр. і до Райхсрату у 1873-1879рр. Спр.636. 1 арк. С.135.

Галька Ігнатій (10.02.1824-1903) - грєко-католицький священик, посол на Сейму 1869-1876рр. і до Райхсрату у 1873-1879рр. Батько - дрібний шляхтич, «приватний офіціаліст». Закінчив Львівську духовну семінарію, висвятився 1850р. У 1851-1853рр.-помічник пароха Тернополя, з 1853р. до кінпя життя - парох с.Дубківці біля Тернополя, у 1855-1870рр. - наглядач шкіл Гримайлівського повіту, у 1859- 1874рр. — скалатський декан. Учасник Собору руських учених (1848), член-засновник Галицько-руської матиці і Общества ім. М.Качковського. У 1894р. пожертвував Станіславівській філії' Общества ім. М.Качковського 2000 золотих римських, за що оголошений її покровителем. Фольклорист, автор популярних брошур і публікацій у москвофільській пресі. Сир.653. 28 арк. С. 13, 107, 124-126, 135

Гаморак Кирило - греко-католицький священик, парох с.Стецева (нині Снятинського р-ну Івано-Франківської обл.). Посол на Сейм у 1889-1895рр. Вагався між москвофілами й народовцями, але після розколу «Руського клубу» 1892р. увійшов до фракції на чолі з Ю.Романчуком. Спр.654. 10 арк. С.193, 207, 212.

Герасимович Микола (народився 29.05.1843)-правник, посол у 1889-1895рр. Походив з сім'ї секретаря Львівського магістрату. Навчався у Віденській духовній семінарії (1863 1864), проте перейшов на юридичний факультет Львівського університету. Один з перших склав державні іспити українською мовою (1868). З 1873р. - помічник судді у Калуші (нині районний центр Івано-Франківської обл.), з 1876р. — у Львові, з 1883р. — повітовий суддя у Куликові (нині Жовківського р-ну Львівської обл.), депутат Жовківської повітової ради - (1885-1887), з 1887р. - у Миколаєві (нині районний центр Львівської обл.), почесний громадянин цього міста, обирався до Жидачівської повітової ради, з 1894р. - радник Крайового суду у Львові, згодом - начальник І секції «місько-делєґованого суду». Москвофіл, з 1876р. - член Ставропігійського інституту, з 1882р. - Народного Дому. Спр.714. 11 арк.; Спр.1699. С.193, 201, 207.

Гинилевич Григорій (5.02.1809-30.11.1871) - греко-католицький священик, посол у 1861-1866рр. Походив з сім'ї міщанина Яворова (нині районний центр Львівської обл.). Навчався у Львівській і Віденській духовних семінаріях. Висвятився 1835р., у 1835-1840рр. викладав у семінарії св. Августина у Відні. Священик Перемиської кафедральної церкви, водночас виконував обов'язки директора дяко-вчительського інституту, 1842-1850 - професор єпархіальної семінарії у Перемишлі. 1844-1845 - парох с. Грунтів (нині Яворівський р-н), 1845-1847 - парох с.Шкло (Яворівський р-н), яворівський декан, повітовий шкільний інспектор. З 1847р. - крилошанин Перемиської капітули, парох Яворова. Член Головної Руської Ради, учасник Собору руських учених та Слов'янського з'їзду у Празі (1848). Обирався до Яворівської повітової ради, заступником члена повітового відділу. Москвофіл. Снр.726. 17 арк. С.82-84, 90, 96-98, 103.

Грицак Михайло - селянин, посол у 1861-1866рр. Сир.874. 2 арк. С.82.

Губар Іван - селянин, посол у 1870-1876рр. Спр.899. 1 арк. С.135.

Гуляк Іван - селянин з Бурдяковень (тепер Борщівський р-н Тернопільської обл.), посол у 1867-1869рр. Спр.919. 1 арк. С./07.

Гурик Йосип (6.01.1853-1924) - селянин з Угринова Долішнього біля Станіславова, громадський діяч, посол на Сейм 1889-1895, 1901-1907рр., член «Просвіти». Як згадував К.Левицький, «показався добрим бесідником і розумним заступником нашого селянства. Йосип Гурик був вихованцем нашої народної організації в Станіславівщині та цінним добутком парламентарним, так що й поляки до нього відносилися з повним респектом». Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців. Львів, 1926. С.231; Спр.930. 34 арк. С. 193, 207.

Гушалевич Іван (4.12.1823-2.06.1903) -греко-католицький священик, посол на Сейм і до Райхсрату у 1861-1869рр., один з найактивніших українських послів. Походив з сім'ї селянина Паушівки (тепер с.Палашівка Чортківського р-ну Тернопільської обл.). Навчався у Львівській духовній семінарії, висвятився 1848р. Редактор «Новин» і «Пчоли» (1849). У 1849-1854, 1861-1890рр. викладав українську мову і богослов'я в Академічній гімназії, у 1854-1861рр. - парох Іванівки (нині Калуського р-ну Івано-Франківської обл.), декан перегінський і інспектор початкових шкіл. Член Головної Руської Ради і Ставропігійського інституту (з 1849р.). Автор кількох томів поезій, в т.ч. відомого гімну «Мир вам, браття», лібрето до кількох оперет. Між іншим, оперета «Підгоряни» перекладалася чеською мовою і виставлялася у Празі. Москвофіл. Особистий архів знаходиться у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника НАН України. Франко І. Іван Гушалевич // Франко І. Зібр. творів у 50-и томах. Т.35. Київ, 1982. С.7-72; Спр.942. 42 арк. С.29, 45, 82, 91, 107, 115, 125, 132.

Дволінський Степан - селянин, посол у 1861-1866рр. Спр.973. 1 арк. С.82, 95.

Яж Делькевич Йосип (1822-1912) - до складу Сейму входив у 1868-1869рр. як ректор Львівського університету. Походив з родини незаможного мішанина Лежайська (нині Польща). Закінчив духовну семінарію, висвятився 1850р. Докторат склав у вищому духовному закладі «Фрінтанеум» у Відні. (1850-1854). З 1855р. - префект духовної семінарії у Перемишлі, водночас — катехит народних шкіл і професор катехитики у місцевій єпархіальній семінарії. З 1860р. -префект Львівської духовної семінарії і заступник професора церковної історії

Львівського університету, з 1864р. - професор, у 1868-1869рр. - ректор, у 1866, 1870, 1875, 1881 і 1890рр. - декан філософського факультету. З 1875р. - почесний крилошанин перемиської капітули. Член-засновник Галицько-руської матиці та Народного Дому (очолював його у 1887р.), член Ставропігійського інституту, почесний член товариства «Просвіта», Руської Ради, член-засновник Народної Ради. Спр.978. 10 арк. С.107, 117.

Демків Микола - селянин з с. Вільки Мазовецькі. Посол у 1863-1866рр. Він і М.Ковбасюк - єдині.селяни, хто під час першої каденції виявив певні ораторські здібності. Спр.985. 4 арк. С.82, 97, 98, 110, 227.

Демків Михайло - селянин з Гриневців (нині Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл.). Обраний до Сейму у 1870р., але його повноваження не підтверджено. Спр.984. 1 арк. С. 135.

Дзерович Іполіт ~ греко-католицький священик, парох містечка Бібрка (нині Перемишлянського р-ну Львівської обл.), посол у 1861-1869рр. Депутат Бібрської повітової ради (з 1867р.). У 1870р. вибори програв, згодом - парох у Рогатині. Спр.1011. 6 арк. С.82, 84, 107.

Дзюбатий Себастьян - селянин з Довжанки біля Тернополя, посол у 1867-1869рр. С.107.

Дзялошинський Михайло - селянин, посол на Сейм і до Райхсрату у 1867р., депутат Рейхстагу у 1848-1849рр. С.107.

Добрянський Антоній (26.01.1810-10.06.1877) - греко-католицький священик, депутат Райхстагу 1848-1849рр., посол на Сейм у 1861-1866рр. Походив з сім'ї пароха с.Бунів (тепер Яворівського р-ну Львівської обл.). Навчався у Львівській і Віденській духовній семінарії, висвятився 1834р. 1835-1837 - парох с.Малковичі біля Перемишля, 1837-1877 - с.Валява. Водночас викладав церковно-слов'янську мову в єпархіальній семінарії у Перемишлі. З 1856р. – почесний крилошанин, радник єпархіального суду і -декан. Автор букваря, кількох підручників, текстів теологічних проповідей. Історик, основна праця «История епископов трех соединньїх епархий, перемьішльской, самборской и сяноцкой от найдавнейших времен до 1794г. по источникам сочиненная» (Львів, 1893). Як писало «Діло», «язик «Истории» - російщина. Шкода!» (Діло, 1893. №190). Учасник Собору руських учених (1848), член Галицько-руської матиці. Обирався до Перемиської повітової ради. Спр.1047. 23 арк. С.82, 91, 101.

Добрянський Іван (18.02.1842-1915) - син Антонія Д., правник, посол у 1881-1882рр. Народився у с.Валява. Навчався на юридичних факультетах Віденського і Львівського університетів, 1867р. склав докторат. З 1868р. - на посаді доцента карного права Львівського університету. 1870р. відкрив власну адвокатську канцелярію у Львові. Член Народного Дому, Общества ім..Качковського, Руської Ради, Ставропігійського інституту, член «важнейших комитетов русеких, як напр. комитета вьіборового, вечевого, голодового и вообще всякого такого комитета, которьш трудится для добра нашего руського селянского и мещанского народа». Калєндарь Общества им. М.Качковского на 1893г. Львов, 1892. С.108-111. Член «Народного Совєта» під час російської окупації Львова у 1914-1915рр. Сир.1055. 14 арк. С.163.

Жинчак Ілько - селянин з Одрихової (Лємківщина), посол у 1867- 1869рр. Спр.1187. 2 арк. СЛОТ.

Завадовський Йосип - греко-католицький священик, парох с. Лісний Виноград (тепер с. Виноград Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.), посол на Сейм у 1871-1876рр. і до Райхсрату у 1871-1873рр. С.135, 156.

Загоройко Ілько - війт с.Підгірні (правдоподібно, нині Бродівського р-ну Львівської обл.), посол на Сейм у 1861-і866рр. Обирався також у 1867р., але сеймова більшість позбавила його мандату. Безкомпромісний борець «за ліси й пасовиська». Спр.1205. 5 арк. С.28,82, 107, 110.

Заклинський Олексій (27.03.1819-26.03.1891) - греко-католицький священик посол на Сейм у 1870-1876рр. і до Рейхсрату у 1873-1879рр., 1848-1849рр. брав участь у засіданнях Райхстагу як перекладач. Навчався у Львівській духовній семінарії (1844-1848), висвятився 1853р. 1848р. член Головної Руської Ради і учасник Слов'янського Конгресу у Празі. Спочатку був помічником иароха Чернівців, згодом - адміністратором кількох парохій у Сх. Галичині, з 1865р - незмінний парох Старих Богородчан (нині Богородчани, районний центр Івано-Франківської обл.). Залишив колоритні спогади, зокрема про Райхстаг 1848-1849рр., Слов'янський з'їзд у Празі і чеське повстання 1848р.: Записки пароха Старих Богородчан. Торонто, 1960 (1-е видання - Львів, 1890). Москвофіл. Спр.1207. 15 арк. С.55,135, 140, 157.

Запаренюк Григорій - господар з с.Вовчківці (нині Снятинського р-ну Львівської обл.), посол на Сейм у 1863- 1866рр. Здібний організатор селянства. Спр.1227. 4 арк. С.83.

Заячківський Тит (1846-1926) – начальник повітового суду у Галичі, згодом управитель львівської митниці, посол у 1895-1901рр. Спр.1268. 9 арк. С.55, 212.

Іванишів Данило - селянин з Грушева (нині Дрогобицького р-ну Львівської обл.), посол у 1870-1876рр., депутат Дрогобицької повітової ради з 1868р. Спр.1229. 4 арк. С.135, 161.

Іскрицький Олександр - адвокат у Сяноку, посол у 1883р. Обраний внаслідок особливо гострої передвиборчої боротьби, відразу зрікся мандату, оскільки вважав справу затвердження своїх повноважень програною. Кандидував також у 1876р. Спр.1328. 2 арк. С.166, 171.

Іщук Роман - господар з с.Сушно (тепер Радехівсь'тюго р-ну Львівської обл.), посол у 1867-1869рр. Спр.1331. 2 арк. С.107.

Карпинець Іван - селянин з Паушівки (тепер с.Палашівка Чортківського р-ну Тернопільської обл.), посол на Сейм та Райхсрат у 186М866рр. Спр.1373. 2 арк. С.82.

Каратницький Модест - радник судів у Калуші і Коломиї, посол на Сейм у 1895-1901рр. і до Райхсрату у 1897-1900рр. Спр.1366. 7 арк. С.212, 217.

Качала Степан (1815-10.11.1888) - греко-католицький священик, видатний парламентарій: у Сеймі засідав у 1861-1866, 1870-1888рр., Райхсраті - у 1861-1866, 1873-1879рр. Закінчив Львівську духовну семінарію, висвятився 1842р. Незмінний парох с.Шельпаки (нині Підволочиського р-ну Тернопільської обл.), з перервами займав посаду збаразького декана. В політиці відігравав помітну роль, розпочинаючи з 1848р., журналіст, історик, меценат. Він і Ю.Лаврівський — єдині авторитетні політики старшого покоління, які в 1860-х роках підтримали народовців, що надало цьому рухові необхідний мінімум авторитету й поваги (перші народовці були виключно студенти і семінаристи). Член-засновник Галицько-руської матиці, Народного Дому, «Просвіти», Товариства ім. Т.Шевченка, Народної Ради, Руського педагогічного товариства. Автор численних публікацій у пресі народовців та історичних праць. Щедрий меценат, значну частину свого маєтку заповів громадським установам народовців. Спр.1387. 28 арк. С.46, 55, 82, 95, 96, 98, 104, 134, 135, 141, 150, 152-158, 163, 166, 170, 179, 198, 232, 259.

Качковський Михайло (24.07.1802-8.08.1872) - правник, посол у 1861-1866рр. Народився в сім'ї пароха с.Дубно ланцутського пов. (тепер територія Польщі). Навчався на філософському і правничому факультетах Львівського університету, котрий закінчив 1827р. З 1833р. - судовий радник у Самборі (нині районний центр Львівської обл.), у 1847-1855рр. - у місті Виснич (Західна Галичина), з 1855р. - знову у Самборі. Один з перших суддів, що урядували українською мовою. Помер під час подорожі до Санкт-Петербурга (був завзятим туристом) на холеру. Його могила у Кронштадті стала місцем паломництва панславістів різного гатунку. Відзначався безмежною ощадливістю, котра трактувалася як дивацтво. Водночас - щедрий меценат, його коштом видавалося львівське «Слово». По собі залишив 50 тис. золотих римських, котрі заповів на підтримку галицько-української літератури і видавництва. Ці кошти стали фінансовим підґрунтям для заснованого 1874р. москвофілами просвітницького товариства його імені. Член Галицько-руської матиці. Спр.1390. 41 арк. С.82.

Кашевко Матвій - радник суду в Старих Кутах (нині селище міського типу Кути Косівського р-ну Івано-Франківської обл.), згодом – у Бережанах, посол на Сейм у 1870-1876, 1883-1895рр.і до Райхсрату у 1870-і873рр. Вважав себе українцем, проте поступово дистанціювався і від українських політиків і співпрацював з поляками. Спр.1392. 1 арк. І С.135, 150, 156, 166, 191, 193, 196.

Керепин Іван - селянин з Жерниці (Лемківщина), посол у 1870-1876рр. С.135.

Керничний Данило - селянин з Чернихова (нині Зборівського р-ну Тернопільської обл.), посол у 1867-1869рр.Спр.14О4. 2 арк. С.107.

Ковалишин Іван - війт Великої Вишеньки (нині с.Вишенька Мостиського р-ну Львівської обл.). До Сейму обраний 15.10.1866 замість Л.Трсщаківського. Як коментувало його вибір «Слово», №80, «вправді ані читати ані писати не уміє, за теє однак єсть щирий русин, одаренний здоровим розумом і правдивим характером». Спр.1479. 2 арк; спр.3157. 13 арк. С.83

Ковальський Василь (13.01.1826-1911) - правник, видатний парламентарій, посол на Сейм у 1867-1882рр'.. і Райхсрат у 1873-1897рр. Народився у сім'ї возного магістрату у Бродах (нині районний центр Львівської обл.). Навчався у Львівській і Віденській (1844-1848) і знову у Львівській (1849-1850рр., з перервою у зв'язку з революцією) духовних семінаріях. Брав участь у Слов'янському з'їзді у Празі і Соборі руських учених (1848). 1850р. запрошений до редакції віденського «Вістника законів державних», з 1851р. - його редактор. Водночас навчався на правничому факультеті Віденського університету. Після його закінчення розпочав кар'єру судді. З 1858р. - радник окружного суду у Перемишлі, згодом — керівник Перемиського повітового суду, водночас лідер Перемиської української громади. З 1867р. — радник суду у Львові, з 1872р. - Крайового суду. Переклав українською мовою торгівельний і кримінальний кодекси, запрошувався до складу екзаменаційної комісії Львівського університету. З 1851р. - член Ставропігійського інституту, у 1871-1883рр.— його сеньйор. Член-засновник Руської Ради, Галицько-руської матиці, Народного Дому, котрий очолював у 1876-1883рр. З 1883р. - радник двору. У 1880-1898рр. - радник Верховного судового і касаційного трибуналу у Відні, з 1898р. - президент Сенату Верховного судового трибуналу (найвищої судової інстанції Австро-Угорської монархії). Автор шкільних підручників, літератор, писав оиеретти. Москвофіл. Особистий архів зберігається у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника НАН України. Спр.1483. 46 арк. С.32, 44, 48, 54, 107, 113-121, 125-127, 132, 133, 135, 137-148, 153, 154, 159, 161-165, 186, 190.

Ковальський Тит - греко-католицький священик, посол у 1883-1895р. Схоже, Т.Ковальський почувався насамперед католиком, а потім -українцем. Мабуть, тому С.Ґродзіський помилково кваліфікував його як священика римського обряду. До того ж до складу «Руського клубу» не входив і діяв у тісному порозумінні з польськими політиками. Саме тому обирався у І курії. У Сеймі промовляв українською мовою і досить часто підтримував ініціативи українських послів, особливо ті, що стосувалися мови чи шкільництва. Спр.1485. 5 арк. С9, 57, 166, 187, 193.

Ковбасюк Микола (1817-1889) - війт Вербіжа (нині с.Верхній Вербіж Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.), посол на Сейм і до Райхсрату у 1861-1869рр. «Николай Ковбасюк, господар в Всрбіжі під Коломиєю, бувший посол Сойма краєвого і думи державной за часів митрополита Литвиновича, член ради і виділа повітового коломийського і зажиточний чоловік, упокоївся перед тижнем на 72 році життя, - писалося у некролозі «Русской Ради». Покойний Николай держав з самого початку в львовськім Сеймі с русинами і виступав остро при сервітутових справах, так що поляки в 60-тих роках із злости за кождим русином, котрий відважився по-русски говорити на улици или взагалі на публичнім якімсь місці, насміваючись кричали о! се ковбаса, якоби тим самим хотіли сказати о, дивіться, се другий Ковбасюк! Вибраний Соймом до думи державной в Відні, там совсім не міг промовляти, бо і слова не розумів по-німецьки, та лиш руку втогди підносив при голосуванню, коли пок. митрополит Литвинович на него моргнув, а з того розумієсь, всі німці сердешно сміялися. Світлиї русини на раді межи собою постановили пок. Николая до Львова більше не вибирати на посла, бо ту поляки без воли русинів були би його снова з-номежи себе вибрали до думи державной і снова русинів на сміх виставили. Як сказали, так і сділали! Тое огорчило до крайности честолюбивого Николая, котрий більше себе шанував, як честь всіх русинів і від того часу зачав так танцювати, як йому пани заграли. Всюда на кождім кроку старався руській справі бороздити, слухаючи підшептів наших недругів, а при виборах ставав по стороні противників і за їх кандидатами межи селянами агітував. За то «басовали» йому і стискали руки урядники староства і виділа ради повітовой, що чрєзмірно його фальшивій думі схибляло! Свою ненависть до той степени посунув, що майже кождого руського священика і на очи не хотів бачити, а з своїми панотцями вічно «коти дер» і їх процесував. Для селян, своїх собратій, був пок. жестокосердечним і немилосердним, хотів, щоби кождий безвзглядно його воли повиновався, інакше з цілої души його ненавидів. Одно лиш, що в його користь промовляло, було тоє, що ніколи своєй церкви не отлучався і на отновленьє і украшенье которой много із своєго маєтку ложив. На його похоронах нікто, але то словно нікто із коломийських панів не явився, котрі за життя до него в кождій нечистій справі охотно удавались, с ним розцілововались, обнимаючи його сердешно. Так то кождому русинови буває, котрий недругам вислуговуєся! Най кождий з перекиньчиків затямить: що панська ласка на бистром коні їде, і що перекиньчиком кождий розумний чоловік погорджає! Тобі же, пок. Николаю, най Бог простить всі твої прегрешенія і подасть тобі вічную пам'ять!!!» (Русская Рада. Коломия, 1889. №7). Спр.1489. 12 арк. С.29, 69, 82, 84, 96, 107, 127, 130, 227.

Козанович Михайло (1807-13.04.1877) - парох Вільшаниці (нині Тисьменицького р-ну Івано-Франківськоїобл.), декан тисьменицький, член Народного Дому і Галицько-руської матиці, літератор. Посол у 1870- 1876рр. Особистий архів зберігається у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника НАН України. Слово, 1877. №36; спр.1508. 4 арк. С.135.

Коржинський Михайло (1821-8.10.1892) - довголітній нарох Вовчківців (нині Снятинського р-ну Івано-Франківськівської обл.), снятинський декан і віце-маршалок Снятинської повітової ради, посол у 1875-1882рр. Спр.1583. 2 арк. С.136, 163.

Королюк Олекса — селянин з Побережжя (тепер Галицького р-ну Івано-Франківської обл.), посол у 1861-1869рр. Член Станіславівської повітової ради. Спр.1593. 4 арк. С.60, 82, 107,109.

Король Михайло (15.06.1856-1925) -. адвокат, посол на Сейм у 1889-1895, 1908-1914рр. і до Райхсрату у 1900_:1907рр. Походив з сім'ї пароха Неслухова (нині Жовківського р-ну Львівської обл.). Навчався на правничому факультеті Львівського університету (1876-1880). Працював у судах, 1882р. склав докторат у Ягайлонському університеті. У 1883-1888рр. працював у адвокатській канцелярії І.Добрянського у Львові. У 1888р. відкрив власну адвокатуру у Жовкві. Відтоді - провідник місцевої української громади, ініціатор будови «Народного Дому» у Жовкві і фундатор кредитної спілки. За ЗУНР -комісар Жовківського повіту. У 1920-х роках - член Української національно-демократичної партії. «Михайло Король, - згадував К.Левицький, - належав, як був студентом, до товариства «Академический кружок» та причислював себе до старорусинів, але русофілом ніколи не був. (...) Король був одним з типових чесних русинів свого часу, що у свомї пачр\отаам\ боялися всяких новий, якл могли б захитати національною душею нашого громадянства і повести її в круги «перекиньчиків», значить, відступників рідного народу. Але проте був він нашим громадянином першої кляси, людиною поважаною, характерною і роботящою, так, що хто його пізнав, то мусів до нього ставитися з найбільшою пошаною». Левицький К. Українські політики. Сильвети наших давніх послів і політичних діячів. Кн.1. Львів, 1936. С.64-66; Спр.1591. 35 арк. С.193, 197, 199, 201, 202, 207, 209, 210.

Коциловський Петро - заможний селянин з Пакошівки (Лемківщина), посол у 1870-1876рр., ініціатор і заступник голови Селянського клубу. Батько єпископа перемиського Йосафата Коциловського. С.77.

Коцко Василь (помер 24.11.1897) - довголітній секретар Дрогобицького староства, посол у 1867-1876рр. Нагороджений Золотим Хрестом Заслуги (за переслідування польських повстанців 1863р.). Спр.1633. З арк. С.107, 135

Кравців Йосип - селянин, посол у 1861-1866рр. Депутат Дрогобицької повітової ради. У 1867р. разом з десятьма іншими її депутатами русинами склав свій мандат на знак протесту проти рішення її більшості скасувати мандат М.Антоневича. Проте знову був обраний до неї внаслідок додаткових виборів (як і М.Антоневич і 10 інших депутатів українців). Спр.1646. 5 арк. С.82.

Красицький Йосип (народився 1828р.) -греко-католицький священик, посол на Сейм у 1869-1882рр. і до Райхсрату у 1873-1879рр. Один з найактивніших українських послів. Народився в сім'ї пароха с. Гринів Бережанської округи. Закінчив Львівську духовну семінарію, висвятився 1854р. Довголітній парох с. Дернів (нині Кам'янко-Бузького р-ну Львівської обл.). Писав поезії. Москвофіл, член Общества ім. М.Качковського. Спр.1649. 10 арк. С.23, 107, 110, 124, 125, 135, 141, 157, 163, 165.

Крижанівський Гавриїл (19,02.1837-1892) -греко-католицький священик, посол на Сейм (1868-1876) та Райхсрат (1873-1879). Народився в сім'ї міщанина Бучача (нині районний центр Тернопільської обл.). Навчався у духовній семінарії у Відні (1857-1861), з 1861р. - її префект. Склав докторат з теології у Віденському університеті (1861-1865). З 1865р. — вікарій і проповідник у соборі св. Юра і префект Львівської духовної семінарії, доцент теології Львівського університету (1865-1874). Літератор. Москвофіл, входив до складу проводу Руської Ради (1870-1879), Народного Дому і Галицько-руської матиці. Спр.1656. 13 арк. С.54, 107, 110, 136.

Куземський Михайло (20.11.1809-5.12.1879) - греко-католицький священик, посол на Сейм 1861-1868рр. та до Райхсрату у 1861-1867рр., заступник члена Крайового відділу (1861-1867). Народився в сім'ї в сім'ї пароха с.Шибалин (тепер Бережанського р-ну Тернопільської обл.). Навчався у Львівській духовній семінарії. 1832-1836 - парох містечка Заложці (нині селище міського типу Зборівського р-ну Тернопільської обл.), 1836-1837 - духовник собору св. Юра, з 1837р. -канцлер Львівської конситорії. З 1842р. -прелат-схоліарх, з 1848р. — крилошанин-схоліарх (коли став схоліархом, у Галичині було 24 українські початкові школи, а коли залишав цю посаду, їх було вже близько 1000), з 1856р. - прелат-кустос, з 1865р. - архидиякон собору крилошан, генеральний вікарій і офіціал, у 1868-1871рр. — єпископ Холмської єпархії у Російській імперії. Не погоджуючись з курсом російського уряду на ліквідацію унії, подав у відставку. Повернувся до Галичини, купив с.Ляшки Горішні і -управляв земельним маєтком. Очолював Головну Руську Раду (1848-1851), перший голова Народного Дому (1848-1868) і Галицько-руської матиці, організатор виборчої кампанії 1867р. Кавалер Командорського ордена Франца-Йосифа І і російського ордена св. Анни з золотою короною. Спр.1692. 60 арк. С.29, 44, 82, 86, 96, 107.

Кузик Василь - громадський писар з Карлова (нині с. Прутівка Снятинського р-ну Івано-Франківської обл.). Обраний до Сейму у 1867р., однак його повноваження не підтверджено через виборчий ценз. Спр1693. 2 арк. С.108, 110.

Куїловський Юліян (1.05.1826-4.05.1900) -шляхтич гербу Сас, єпископ станіславівський (1891-1899), митрополит (1899-1900), до складу Сейму входив як віриліст. Член Палати Вельмож австрійського парламенту (1899-1900). Народився у сім'ї пароха Конюшків Королівських (нині Самбірського р-ну Львівської обл.). Навчався на філософському факультеті Львівського університету, виключений за участь у революційному русі. За протекцією свого родича єпископа перемиського Івана Снігурського того ж року його прийнято до філософського закладу в Перемишлі, але знову виключено. Поновився 1848р. Під час революції - сотник Академічної гвардії у Перемишлі. Після розгрому польських революціонерів у Львові 1.11.1848 воював у складі польського легіону угорської революційної армії. 1848-1850 - капітан турецької армії. Навчався у духовній семінарії у Парижі (1851-1854), висвятився 1854р. 1857р. амністований, повернувся до Галичини. З 1859р. - парох Руського Села біля Перемишля, з 1881р. — крилошанин Перемиської капітули, з 1882р. — кафедральний проповідник і ректор духовної семінарії у Перемишлі, з 1884р. - парох кафедральної церкви і перемиський декан, з 1887р. - архипресвітер Станіславівської єпархії, 1890-1891 - суфраган єпископа І.Ступницького. Не мав скристалізованої ідентичності, підтримував москвофілів. Сир.1699. ЗО арк. С.193, 212.

Кулачковський Діонісій (народився 9.10.1840) - правник, посол на Сейм (1877-1895) та до Райхсрату (1879-1885). Походив з сім'ї греко-католицького священика. Закінчив юридичний факультет Львівського університету. Працював у фінансовій прокураторії Львова, згодом - начальник фінансової прокураторії Кракова. Москвофіл, член Народного Дому, Ставропігійського інституту, Руської Ради. Спр.1704. 18 арк. С. 163, 193, 201, 202, 207.

Кульчицький Йосип — шляхтич гербу Сас, греко-католицький священик, посол на Сейм у 1870- 1876рр., очолював «Руський клуб». Почесний крилошанин Львівської капітули (з 1857р.). Член Головної Руської Ради, учасник Собору руських учених (1848), член-засновник Галицько-руської матиці, член Народного Дому (у 1870р. — його голова), тимчасовий голова Руської Ради (1870). Спр.1714. 10 арк. С.54, 143, 136.

Кульчицький Михайло - шляхтич гербу Сас, начальник повітового суду у Старих Богородчанах, (нині Богородчани, районний центр Івано-Франківської обл.), посол на Сейм у 1895-1901рр. Спр.1719. 7 арк. С.212.

Кульчицький Яків (помер 21.01.1880) - шляхтич гербу Сас, шкільний інспектор (до 1866р.), згодом - секретар намісництва, з 1869р. -староста дрогобицький. Посол на Сейм у 1865-1866, 1877-1880рр. Спр.1723. 7 арк. С.83, 163.

Купчинський Петро - власник грунту з Оглядова (тепер -Радехівського р-ну Львівської обл.), посол у 1877-І882рр. С.163

Курилович Михайло - греко-католицький священик, парох Калуша і Бучача, бучацький декан. Посол у 1861-1866рр. Член Бучацької повітової ради. Сир.1748. 5 арк. С.83, 87.

Лавринович Микола - селянин з с. Пнів (розташоване за 2 км від нинішнього районного центру Надвірна Івано-Франківської обл.), посол у І861-І869рр. Відзначився небагатослівними домаганнями від польських послів говорити зрозумілою для нього мовою. Спр.1773. 2 арк. С.83, 108.

Лаврівський Юліян (1821-5.05.1873) -суддя, один з піонерів національного відродження в Галичині. Видатний парламентарій: засідав у Сеймі й Райхсраті від 1861р. до смерті, віце-маршалок Сейму (1869-1873), член Крайового відділу (1861-1867, 1869-1873), заступник члена Крайового відділу (1868). Ініціатор резонансної спроби польсько-українського порозуміння в 1869р. Народився у сім'ї пароха с. Мілана на Лемківщині. Навчався на юридичному факультеті. Львівського університету. З 1855р – актуар Самбірського суду, згодом — радник Вищого крайового суду. Член-засновник Головної Руської Ради, учасник Собору руських учених, віце-сеньйор Ставропігійського інституту, засновник «Руської бесіди», голова «Просвіти» (1870-1873). Спр.1781. 41 арк. С.37, 44, 55, 65, 66, 83, 85, 90, 95, 97, 98, 102, 108, 119, 121-160, 172, 190, 193, 229, 231, 232, 243-

Лапичак Яцко ~ селянин з Лемківщини, посол у 1861-1866рр. С.83

Левицький Іван - греко-католицький священик, парох с.Корничі (нині Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.). Посол у 1870-1872рр. Як харатеризувало його «Слово», «Русин од партии Лавровского, верующий в згоду по добровольньїм уступкам». (От Коломьш (Вьібор посла) //Слово, 1870. №59). Склав мандат. Спр.1829. 2 арк. С.8, 9, 55, 57, 136, 141, 142, 150.

Левицький Йосип (1810-1863) - греко-католицький священик, посол у 1861-1863рр. Закінчив Львівську духовну семінарію, висвятився 1835р. Парох Заболотова (нині Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.). Автор статей на теми музичного мистецтва, краєзнавства, вирощування тютюну, поет, брав участь у підготованій «Руською трійцею» збірці «Син Руси» (1835). Член-засновник Галицько-руської матиці. Спр.1835. 5 арк. С.83.

Лепкалюк Кость — селянин, посол у 1863-1869рр. Вперше обраний замість С.Витвицького завдяки протекції останнього. Спр. 524. 12 арк. С.82, 108.

Лисинецький Павло - заступник судді у містечку Комарно (нині Городоцького р-ну Львівської обл.). Двічі вигравав вибори (у 1870 і 1872рр.) у окрузі Рудки — Комарно, проте Сейм не підтверджував його повноваження. Спр.1907. 1 арк. С.135. Литвинович Спиридон (6.12.1810-4.06.1869) - єпископ канатійський (Сапаіо, з 1857р.), митрополит з 1864р., у Сеймі засідав як віриліст (1861-1869). Посол і віце-президент Райхсрату у 1861 -1864рр., з 1864р. - член Палати Вельмож. Ое І'асСо керівник «Руського клубу». Народився у сім'ї пароха Дрищева Бережанської округи. Закінчив духовну семінарію у Відні, висвятився 1835р. одразу в ієреї. З метою докторських студій продовжив навчання у вищому духовному закладі св. Августина у Відні (1835-1840). У 1841-1842рр. -проповідник у соборі св. Юра. У 1842-1848рр. викладав педагогіку і богослов'я у Чернівецькому філософському ліцеї. З 1851р. -почесний крилошанин Львівської єпархії. З 1857р. - єпископ канатійський і суфраган митрополитів М.Лсвицького і Г.Яхимовича. Як стверджує К.Левицький, після 1866р. самоусунувся від політики, оскільки «покладав усі свої сподівання на Відень, а Відень за нашими домаганнями не обставав» і таким чином «українські посли стратили небавом свій політичний провід». Левицький К. Українські політики. Сильвети наших давніх послів і політичних діячів. Кн.1. Львін, 1936. С.ЗЗ. Особистий архів зберігається у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника НАН України. Спр. 1918. 93 арк. С.37, 54, 62, 82, 86-88, 107, 131, 232, 245, 250, 263.

Лінинський Петро - радник суду в Новому Сончі (нині територія Польщі), посол у 1883-1889рр. Спр. 1921. 4 арк. С.55, 166.

Лісевич Федір (нар. 16.03.1829) - греко-католицький священик, посол у 1872-1876рр. Походив з сім'ї міщанина Отині (тепер селище міського типу Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.). Навчався у Львівській і Віденській духовних семінаріях, висвятився 1856р. 1856-1860 — парох Березова (нині - Самбірський р-н Львівської обл.), протягом 1860-1863рр. змінив декілька парохій, 1863-1873 - парох Заліщиків (тепер районний центр Тернопільської обл.), з 1873р.

- парох і декан Старих Кутів (тепер селище

і^ві міського типу Кути Косівського р-ну Івано-Франківської обл.). Член Народного Дому і інших москвофільських товариств. Спр.1922. 5 арк; Спр.2362. 31 арк. С.135.

Лозинський Йосип (20.12.1807-11.08.1889)

- греко-католицький священик, посол у 1861-1866рр. Походив з сім'ї пароха с.Вірки біля Перемишля. Закінчив Львівську духовну семінарію у 1830р. Парох м.Ліско (з 1831р., Лемківщина), Радохонців (біля Перемишля), Медики (з 1836р., нині територія Польщі), м.Яворів - (з 1848р.), крилошанин Перемиської капітули. У 1848р заступник голови Руської Ради Перемишля. Автор статтей на етнографічну, історичну, політичну, філологічну тематику, популярних публікацій у календарях Общества ім. М.Качковського, очолював яворівську філію цього товариства. Автор проекту латинської абетки української мови (1834). Основна праця — «Нариси церковні». Довголітній член Яворівської повітової ради. Спр.1949. 22 арк. С.83, 90, 98, 103.

Маковим Василь - писар с.Підгороддя (нині Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.), посол у 1867-1869рр. Спр.2042. 1 арк. С.35, 108.

Малиновський Михайло (20.11.1812-25.02.1894) - шляхтич гербу Побуг, греко-католицький священик, посол на Сейм у 1861-1866, 1869рр. Навчався у Львівській духовній семінарії, богословські студії завершив у Відні. Пресвітер і префект Львівської духовної семінарії (з 1837р.), архипресвітер, вікарій і перший проповідник собору св. Юра (з 1842р.), крилошанин-прелат митрополичої капітули (з 1857р.), адміністратор митрополичої діецезії після смерті митрополита С.Литвиновича (1869-1870), архидиякон і голова митрополичої консисторії (з 1873р.), генеральний вікарій і секретар митрополита Й.Сембратовича. В очах сучасників особа М.М. символізувала табір «святоюрців». У 1882р. у зв'язку з.судовим процесом проти провідників москвофільства був змушений подати у відставку. Секретар Головної Руської Ради (1848-1851), член-засновник і довголітній голова Галицько-руської матиці і Народного Дому, член Ставропігійського інституту. Плідний історик. Основні праці - «Біе Кігспеп- ипсі 5(аі55аі2ип§еп Ьеги§1ісЬ £г.-каі. Кііих сіег Киіїіепеп іп Саіігіеп» (1862) і видання рукопису Михайла Гарасевича «Аппаіез Ессіезіае Киіпепае» (1862). Спр.2061. 42 арк. С.83, 102, 107.

Манастирський Іван — чиншовий шляхтич з Куйданова на Тернопіллі, посол на Сейм і до Райхсрату у 1867-1869рр. До австрійського парламенту обраний польською більшістю тому, що був неписьменний. Входив до складу «Польського кола». С.108.

Мандичевський Корнило — греко-католицький священик, довголітній иарох м. Надвірна і маршалок Надвірнянського повіту (нині Наддвірнянський район Івано-Франківської обл.), посол на Сейм (1870-1907) та до Райхсрату (1885-1907). Не мав скристалізованої ідентичності, схилявся до ідеї греко-католицької нації по Збруч. Намагався бути ультралояльним супроти влади і польських політиків, тому уникав тісніщих контактів і з москвофілами і з народовцями. В Сеймі та Райхсраті промовляв зрідка, винятково на аполітичні теми (як іронізувала «Русская Рада», «старий посол, поважний чоловік, сиокойного успособленя, не випераєся, що русин, але за Русь і не бореся». Русская Рада, 1889. №13). Зате був особливо активний у справі облаштування свого рідного повіту: здобував кошти на дороги, меліорацію, школи, через що користувався значним авторитетом серед своїх виборців. У 1897р. у Надвірній відбулися урочистості з нагоди 25-ліття головування К.М у повітовій раді. Взагалі галицька преса полюбляла кпити з нього. «Діло» пояснювало ігнорування ним сецесії українських послів 1901р. так: «Старенький сей чоловік, котрому близше до сотки літ, як до п'ятдесятки, попросту не міг знати, що коло него діється. Як прилипне до свого фотелю, на якім його посадили, сидить так довго, аж доки по скінченім засіданню служба не збудить його і не скаже, що вже саля порожня і світло гаситься. Впрочім, десять корон за послідне засідання, то також гроші; нині корони на улиці не валяються». Діло, 1901. №142. Спр.2088. 24 арк. С. 136, 163, 166, 191, 193, 202, 212, 225.

Мандичевський Порфирій (помер 1882р.) - брат Корнила М., греко-католицький священик, парох с. Зарваниця (нині Теребовлянського р-ну Тернопільської обл.). Посол у 1877-1882рр. Спр.2090. 1 арк. С. 163.

Мінкович Андрій - селянин з Либохори (тепер Турківського р-ну Львівської обл.), посол у 1867-1869рр. С.108.

"Могильницький Антін (3.03.1811-13.08.1873) - шляхтич гербу Любич, греко-католицький священик, посол на Сейм і до Райхсрату у 1861-186брр. Народився в сім'ї пароха с.Підгірки (тепер Калуського р-ну Івано-Франківської обл.). Навчався у Львівській духовній семінарії, висвятився 1841р. Адміністратор парафії Хитар і Кальне (нині Сколівського р-ну Львівської обл., 1841-1844), помічник пароха і адміністратор парафії Збора (Калуський р-н Івано-Франківської обл., 1844-1845), парох с.Комарів (Калуський р-н Івано-Франківської обл., 1845-1859) та Бабче (Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл., 1859-1873), богородчанський декан (1859-1864). Поет, належав до числа галицьких будителів. Нонконформіст, на відміну від своїх сучасників-москвофілів відстоював народну мову в літературі і дотримувався федералістських ідеалів. Це суперечило поглядам тодішнього проводу українського національного руху, тому більше до Сейму не обирався. Загинув внаслідок нещасного випадку. Лучаківський К. Антін Любич Могильницький, єго жите, єго значінє // Справозданє дирекції ц.к. Гімназії академічної у Львові за рік шкільний 1886/7. Львів, 1887. С.9-73; Спр.2237. 23 арк. С.83.

Наумович Іван (26.01.1826-16.08.1891) -священик, посол на Сейм (1861-1866, 1869) і Райхсрат (1873-1879). Син учителя початкової школи в Буську (нині районний центр Львівської обл.). Закінчив Львівську духовну семінарію, висвятився 1851р. Під час революції 1848р. - завзятий польський революціонер. Парох кількох парафій у Східній Галичині, з 1872 по 1883рр. - парох м. Скалат (нині районний центр Тернопільської обл.). Наймобільніший москвофільський діяч, видатний просвітитель селянства, організатор Общества ім. М. Качковського, видавець «Науки» (1871-1876) і «Руської Ради» (1871-1880). У 1882р. організував перехід на православ'я громади с.Гнилички на Тернопіллі, що розцінено як прийняття російської ідентичності. Наслідком був скандал і судовий процес проти провідних москвофільських діячів, в т.ч. І.Наумовича, його відлучення від церкви. Відсидівши 8 місяців в'язниці, у 1884р. емігрував до Російської імперії, де перейшов на православ'я. Помер за загадкових обставин на Північному Кавказі, куди збирався організувати переселення галицького селянства. Згодом тіло І.Н. з великими почестями перепоховано в Києві. Його син, київський лікар, вважав, що І.Н. було отруєно. Це дало підстави для найрізноманітніших здогадів. Москвофіли підозрювали у причетності до його смерті австро-угорський уряд. Натомість галицько-польська преса і народовці стверджували, що таким чином царат вирішив позбутися надто непосидючого проповідника, котрий зовсім не пасував до закостенілої атмосфери офіційного православ'я. Є також вірогідні свідчення, що вчинив самогубство. Автор численних казок, поезій, повістей, п'єс, публіцист (дописував до 22 видань), завзятий пропагандист бджільництва. Єдиний з москвофілів, хто на форумі Сейму наважився відверто пропагувати російську ідентичність. Особистий архів зберігається у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника НАН України. Мончаловский О. Житис и деятельность И.Наумовича. Львов, 1899; Спр.2299. 146 арк. С.23, 70, 83, 98, 100, 101, 103, 108, 110, 124-126, 129, 131, 132.

Небиловсць Василь - греко-католицький священик, посол у 1895-1901рр. Спр.2300. 6 арк. С.212.

Негребецький Юліян (1819-19.12.1878) - греко-католицький священик, посол у 1861-1866рр., депутат повітової ради у Рудках (1867р.) і член повітового відділу. Висвятився 1842р. У 1848-1878рр. - парох с.Купновичі (нині Самбірського р-ну Львівської обл.), декан комарнянський. Спр.2307. 4 арк. С.83.

Новаківський Степан (1863-1936) - селянин з Торок (нині територія Польщі), посол у 1895-1901 рр. Четверо братів Новаківських були активістами Русько-Української радикальної партії, а село Торки - ЇЇ твердинею в Перемиській землі. Див.: Шкраб'юк П. З історії радикального руху на Перемищині // Перемишль і Перемиська земля протягом віків. Збірник наукових праць і матеріалів Міжнародної наукової конференції, організованої Науковим товариством ім. Т.Шевченка в Польщі 24-25 червня 1994р. в Перемишлі. Перемишль - Львів, 1996. С.143-148; Спр.2336. 13 арк. С.212, 214, 216, 223

Озаркевич Іван (5.07.1826-9.03.1903) -греко-католицький священик, посол на Сейм (1867-1875) та до Райхсрату (1873-1891). Народився в с.Глибоке (тепер Богород-чанського р-ну Івано-Франківської обл.). Закінчив Львівську духовну семінарію, висвятився 1848р., з того ж року - парох Бслелуї (нині Коломийського р-ну Івано-Фарнківської обл.). З 1861р. - снятинський декан, з 1884р. - парох містечка Болехів (нині Долинського р-ну Івано-Франківської обл.). Депутат Снятинської повітової ради (1868-1884), згодом Болєхівської повітової ради, шкільний інспектор. Член Галицько-руської матиці, Народного Дому, Общества ім. М.Качковського і ін. Автор поезій і сценічних постановок. У 1880-х здебільшого з власної ініціативи провадив переговори з польськими й чеськими політиками па предмет співпраці з народовцями. Як писав він у листі до І.Левицького 28.03.1888, «Я не належу до партії «Діла», но стою на становищу слушности і справедливости, і для того єсли з того становиска і падаль где-що для добра Руси причинитися могбим, то все охотно сділаю». У 1895р. очолив депутацію галицьких українців до цісаря із скаргою на крайову адміністрацію у зв'язку з порушенням законодавства під час виборчої кампанії до Сейму. Батько письменниці Наталії Кобринської. Арсенич П. Родина Озаркевичів. Коломия, 1998; Спр.2361. 5 арк. С.58, 108, 124, 136, 190, 216.

Окуневський Теофіл (7.12.1858-19.07.1937) - адвокат, посол на Сейм (1889-1900, 1913-1914) і до Райхсрату (1897-1900), видатний парламентарій. Народився в грудні 1858р. у с.Яворів на Гуцульщині (тепер Косівського р-ну Івано-Франківської обл.) у сім'ї греко-католицького священика. Закінчив юридичний факультет Віденського університету (1885), під час навчання належав до товариства українських студентів «Січ». З 1885р. - кандидат адвокатури у Станіславові, 1890р. відкрив власну канцелярію у Городенці (нині районний центр Івано-Франківської обл.). Один з небагатьох українських діячів, котрі цінували своє шляхетне походження. Як шляхтич, бився на дуелі у 1889р. (з причини політичної суперечки у Сеймі) з польським послом Томиславом Розвадовським і переміг його. Довголітній голова філії «Просвіти» в Городенці. Член-засновник Русько-української радикальної партії, з 1899р. - в Українській національно-демократичній партії. Бургомістр Городенки з 1898р., хоча намісництво не допускало його до урядування, принаймні, ще 1900р. За ЗУНР — комісар Городенківського повіту і дипломат. Видана М.Павликом «Переписка Михайла Драгоманова л д-ром Теофілом Окуневським» (Львів, 1905) є одним з основних джерел історії українського національного руху наприкінці ХІХст. Окуневський Т. Автобіографія // Календар для всіх на 1938 рік. Альманах «Нового часу». Львів, 1937. С. 114-118; Спр. 2370. 63 арк. С.6, 56, 193, 198, 200-204, 207, 211, 212, 214, 216-219, 223.

Олесницький Євген (5.03.1860-26.10.1917) -шляхтич гербу Дубно, адвокат, видатний парламентарій. Посол на Сейм у 1900-191 Орр. і голова українського сеймового клубу у 1904-1908рр., депутат Райхсрату у 19О7-1917рр. Походив з сім'ї пароха с. Великий Говилів Гусятинського повіту. Закінчив юридичний факультет Львівського університету. Видавець «Руської історичної бібліотеки», редактор «Зеркала» (1885), «Нового зеркала» (1886), «Правди» (1888). У 1891р. відкрив адвокатську канцелярію у Стрию, відтоді — провідник українців Стрийіцини. З 1909р. - у Львові. Член Народної Ради і проводу Української національно-демократичної партії. Організатор «Маслосоюзу», брав активну участь у діяльності інших українських господарських товариств, театрального товариства «Руська Бесіда». Перекладач, автор правничих розвідок. Залишив мемуари: Сторінки з мого життя. Частини 1-2. Львів, 1935. Спр.2375. 57 арк. С. 199, 212, 217, 219, 223.

Олійник Петро - господар грунту з Бліха, посол у 1877-1882рр. С. 163.

Остапчук Дмитро (1844-1907) - селянин, дяк с.Тарасівка (тепер Збаразького р-ну Тернопільської обл.), посол у 1895-1907рр. Активіст Русько-української радикальної партії. Спр.2407. 7 арк. С.212, 214, 216, 218, 223.

Охримович Ксенофонт - учитель Дрогобицької гімназії, шкільний інспектор, обирався депутатом і маршалком Дрогобицької повітової ради, бургомістром Дрогобича, посол на Сейм (1877-1907) та Райхсрат (1885-1900). Член Крайового відділу у 1907-1908рр. Не мав скристалізованої ідентичності, більше симпатизував москвофілам, хоча старанно уникав контактів з обома партіями. Натомість був ультралояльним супроти польських політиків. Мандати здобував, як правило, внаслідок підтримки польського Центрального виборчого комітету для Східної Галичини. В Сеймі та Райхсраті промовляв зрідка, виключно на аполітичні теми. Спр.2415. 20 арк. Як іронізував «Страхопуд», «не особенио помощньїй и не вредньш». Страхопуд, 1890. №21. С.44, 163, 166, 191, 193, 207, 212.

Павенцький Антоній (1818-5.04.1889) - юрист за фахом, посол у 1861-1866рр. Член-засновник Головної Руської Ради, член організаційного комітету Собору руських учених, перший редактор першого українського часопису в Галичині «Зоря Галицька» (1848-1851). Згодом працював як нотаріус. Після закінчення посольських повноважень остаточно самоусунувся від громадського життя, провадив земельний маєток, що принесла йому у посагу дружина. Спр.2416. 11 арк. С.83.

Павликів Теофіл (7.08.1821-1905) - греко-католицький священик, посол на Сейм у 1861-1869, 1873-1876рр. та Райхсрат у 1873-1879рр. Один з найздібніших і найактивніших парламентаріїв, промовляв ледь не щозасідання. Син пароха Бережан (нині районний центр Тернопільської обл.). Закінчив Львівську духовну семінарію, висвятився 1846р. З 1846р. — адміністратор парафії Дунаїв (біля Бережан), парох Бережан (1846-1858), водночас учителював у місцевій гімназії, з 1858р. – парох Успенської церкви у Львові (т.зв. Волоської), з 1869р. - львівський декан, крилошанин митрополичої капітули. Авторитетний лідер москвофілів, входив до складу проводу багатьох москвофільських товариств, перший голова Руської Ради, у 1880-1884рр. очолював Общество ім. М.Качковського. Особистий архів зберігається у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника НАН України. Спр.2424. 21 арк. С.83, 85, 89, 93, 96, 101-103, 108-111, 117, 121, 125, 128, 136-138, 145-153, 159, 261.

Папчук Степан - селянин з с. Шутриминці (нині Заліщицького р-ну Тернопільської обл.), посол у 1867-1869рр. С.108. Пелех Іван (9.04.1827-24.02.1879) - иарох с.Мацошин (тепер Жовківського р-ну Львівської обл.), посол у 1870-1876рр. Спр.2482. З арк. С. 136.

Пелеш Юліян (3.01.1843-22. 04/1896) -перший єпископ заснованої в 1885р. єпархії у Станіславові (нині Івано-Франківськ), у 1891-1896рр. - єпископ перемиський, у Сеймі засідав як віриліст. Народився в с. Смереківці Ясельського повіту (тепер територія Польщі) у сім'ї дяка. Навчався у Віденській духовній семінарії (1863-1867), висвятився 1867р., у 1867-1870рр. - її префект. Був членом товариства українських студентів у Відні «Січ». Склав докторат теології у Відні. Навчав української мови і історії наслідника престолу Рудольфа Габсбурга. У 1870-1872рр. - префект Львівської духовної семінарії, водночас викладав у львівських школах та університеті. З 1872р. - заступник професора богослов'я у Перемиській семінарії, з 1874р. - парох церкви св. Варвари у Відні і ректор Віденської духовної семінарії 3 1883р. ~ архидиякон і декан митрополичої консисторії. Автор праць з теології та історії церкви. Основна праця — «СезсЬіспіе йег ЦІпіоп гиіЬепізсЬе КігсНе тії Кот» (2 томи, 1-е видання - Відень, 1880-1881, 3-є - Лондон, 1968). Звернув на себе особливу увагу внаслідок свого блискучого виступу 4 січня 1886р. під час дебатів над внеском Ю.Романчука про реформування галицького шкільництва, промовляв в угодовому дусі, що справило велике враження і на українців і на поляків. Після цього пророковано йому кар'єру політика. Проте зловживав алкоголем, втратив авторитет та врешті помер на сухоти. Спр.2487. 40 арк. С.54, 166, 179, 185, 188, 193, 212.

Петрушевич Антоній (18.10.1821-2309.1913) — греко-католицький священик, посол на Сейм у 1861-1876рр. і до Райхсрату у 1873-1879рр. Походив з сім'ї пароха с.Добряни біля Стрия. Закінчив Львівську духовну семінарію 1845р., висвятився 1847р., того ж року митрополит М.Левицький призначив його своїм капеланом. З 1857р. - почесний крилошанин, парох с.Новиця (нині Калуського р-ну Івано-Франківської обл.), з 1861р. ~ крилошанин-кустос митрополичої капітули. У 1848р. - член Головної Руської Ради, учасник Собору руських учених. Археолог, філолог, етнограф, видатний історик. Почесний професор університету св. Володимира, член Академії Наук у Кракові, член Археологічної комісії Галичини, Археологічного товариства у Москві, Історичного товариства ім. Нестора-літописця, Імператорського товариства історії і старожитностей в Одесі, почесний член Академії Наук Румунії, член Чеської матиці. У Сеймі відзначився чудово історично аргументованими промовами на захист української мови (з його точки Зору, лише діалекту «общеруської» мови»). Член Галицько-руської матиці, Народного Дому, Руської Р.ади, Общества ім. М.Качковського і інших москвофільських товариств. Спр.2512. 60 арк. Особистий фонд зберігається у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника НАН України. Див. також: Франко І. О.Антін Петрушевич. Ювилейна сильветка // Літературно-науковий вісник, 1901. Т.ХІІІ. С.172-193. С.45, 83, 84, 90-92, 108, 110-112, 114, 115, 117, 136, 137, 186.

Пилипів Дмитро - селянин з Олеші (тепер Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл.), посол у 1867-1869рр. Спр.2524. 1 арк. С.108.

Полевий Лев (1823-12.09.1883) - греко-католицький священик, посол на Сейм і Райхсрат у 1861-1866рр. Висвятився 1837р. Парох с. Кізлів і міста Городенки (1869-1883), декан. Член-засновник Галицько-руської матиці, Народного Дому, Руської Ради, Общества ім. М.Качковського, «Просвіти», Господарсько-промислового товариства і ін. Спр.2576. 7 арк. С.28, 83.

Полянський Фома (15.10.1794