Червонобоким яблуком округлим
Скотився день, доспілий і тяжкий,
І ніч повільним помахом руки
Широкі тіні чорним пише вуглем,
Солодкою стрілою пізній цвіт,
Скрадаючися, приморозок ранить.
Дзвенить земля, як кований копит.
Зима прийде – і серця не обманить.
Все буде так, як писано в книжках:
Зірчастий сніг, легкий на вітах іній,
І голоси самотні у полях.
Та й по снігах метелиця поплине,
Як у дзвінких, незміряних морях,
Невірний човен вірної людини.
В.СВІДЗІНСЬКИЙ
***
Холодна тиша. Місяцю надламаний!
Зо мною будь і освяти печаль мою.
Вона, як сніг на вітах, умирилася,
Вона, як сніг на вітах, і осиплеться.
Три радості у мене неодіймані:
Самотність, труд, мовчання. Туги злобної
Немає більше. Місяцю надламаний,
Я виноград відновлення у ніч несу.
На мертвім полі стану помолитися,
І будуть зорі біля мене падати.
БОГДАН РУБЧАК
Поет, літературознавець. Представник «Нью-Йоркської групи».
Нарциз
Він просить перед дзеркалом: «Прости!»
І знову – стрімголов до книгозбірні:
|
|
як в катакомбах черепи примірні,
лежать там сни, щоденники, листи.
Чужим життям береться він брести,
розкльовувати сторінки покірні,
визбирувати з них слова добірні, –
прообразом своє життя спасти.
А як зневіжать образи невірні,
кімнати знову клечає комірні
кімнати знову клечає комірні
своїми ж масками, – щоб знову їх нести
в нові міста і на чужі мости.
І знову входить в дзеркало несите,
прощення знову у ньому просити.
ЮРІЙ ТАРНАВСЬКИЙ
Поет, прозаїк, перекладач,літературознавець. Представник «Нью-Йоркської групи».
Любов
І знову входить в дзеркало несите,
Моя любов
банальна,
як смак банана
в роті,
та я мушу
цілувати
холодні уста
моєї дівчини,
доторкатись пальцями її шкіри,
як цитрина, твердої, і казати:
я кохаю тебе! бо я людина.
Птах сидить на гілці
Сидить птах на
гілці, на дереві,
що розгалужується від
його ніг, притискає
голову до ока, великого й прозорого
як вікно, розсуває
пір'я, немов важкі
портьєри, чує, як
від хвилювання б'ється у
грудях серце.
На другім боці лежить
світ, поділений на дерева,
траву, каміння, дії
з'являються між і
перед ними, як діти,
перебігають з місця
на місце, ховаються, немов
справді вірять, що
їх не видно.
ЕММА АНДРІЄВСЬКА
Поетеса, прозаїк, художниця. Представниця «Нью-Йоркської групи».
Час
Від злости перегнутий ріг
Змагається за першість з далечінню,
Як і його змагалось покоління.
Ще він її на цей раз переміг,
А старість вже болотом по коліна.
Від неба сіллю в горлі віддає.
Сідлає вітер трави — і за обрій.
На зміну рогу місяць робить обмір:
Розділить, множить, потім додає.
Але і в нім вже назрівають тіні.