Франція за уряду Народного фронту

За підсумками парламентських виборів, що відбулися у квітні 1936 р., Народний фронт здобув 57 % голосів і сформував уряд, до якого увійшли радикали та соціалісти. Комуністична партія, яка багато зробила для спільної перемоги лівих, не підтримала свого керівника М. Тореза і відмовилася від міністерських портфелів. Прем'єр-міністром Франції було призначено лідера соціалістів Леона Блюма.

Наріжним каменем соціальної політики уряду стали так звані Матіньйонські угоди між Всезагальною конфедерацією французьких промисловців і профспілковою Всезагальною конфедерацією праці. Зокрема, вони передбачали встановлення 40-годинного робочого тижня, підвищення заробітної плати, укладення колективних трудових договорів між власниками підприємств і робітниками та ін.

Уряд Народного фронту також запровадив оплачувані відпустки, пільгові залізничні квитки для відпускників, особливо тих, які їхали на відпочинок із сім'ями. У 1936 р. таких квитків було продано 560 тис.

Влітку 1936 р. парламент прийняв понад 130 законодавчих актів щодо соціальної сфери; уряд підвищив пенсії та заробітну плату службовцям.

Частково через те, що уряд Л. Блюма спочатку намагався уникати адміністративного тиску на підприємців і банкірів, йому більш-менш успішно вдалося розв'язати лише одну з економічних проблем - у жовтні 1936 р. стабілізувався франк. Маючи на меті мирний перехід Франції до соціалізму, кабінет Л. Блюма, утім, не здобув підтримки серед своїх противників, але втратив її серед частини прихильників. Зокрема, щоб збільшити соціальні виплати, уряд вдався по підвищення податків на крупні підприємства, на що їхні власники відреагували вивозом капіталу за кордон, переважно у колонії. Відтак, у той час, коли на освіту уряд потребував 6 % коштів державного бюджету, а на соціальне забезпечення - 7 %, і не міг їх відшукати, у 1936 р. за кордон було вивезено понад 340 млрд франків, а в 1938 р. - понад 420 млрд франків. Відчуваючи фінансовий голод, уряд став витрачати золотий запас країни, у результаті чого за час урядування Народного фронту той скоротився на 30 %.

Через застій в економіці і зростання цін, яке зводило нанівець підвищення заробітної плати робітникам, проти уряду виступили ряд екстремістських профспілок, які самочинно захоплювали дрібні підприємства. Урядова заборона їхньої діяльності не поліпшила ситуації, оскільки вони перереєстровувалися під іншими назвами.

Авторитет Народного фронту став падати, особливо після кривавих сутичок між правими і лівими у березні 1937 р. Праві заявляли, що «краще Гітлер, ніж Блюм!». Для виправлення становища Л. Блюм став вимагати від парламенту надання йому надзвичайних повноважень, що, у свою чергу, означало б призупинення дії конституції. Такі наміри прем'єр-міністра-соціаліста були розцінені як замах на демократію й не були підтримані навіть партнерами по коаліції. Після цього у червні того ж року Л. Блюм подав у відставку. Після відставки свого уряду Народний фронт проіснував лише один рік.

Праві партії розгорнули агітацію за встановлення у Франції «сильної влади». У квітні 1938 р. було сформовано уряд з частини радикалів і правих. Очолив його Е. Даладьє, який, за загальною оцінкою його колег-політиків, сильною особистістю не був. Найбільше, чим він увійшов в історію, - політикою «умиротворення» А. Гітлера і своїм підписом на Мюнхенському договорі 1938 р. про розчленування Чехо-Словаччини.

Фра́нклін Де́лано Ру́звельт (1882—1945) — 32-ий президент США 1933-45, демократ. Був губернатором Нью-Йорка 1929-33. Став президентом під час Великої депресії, почав економіку нових справ, реформу соціальних програм, що зробило його дуже популярним серед населення. Єдиний президент США, що був на посаді понад 2 терміни (аж 4 терміни). Після початку Другої світової війни він запровадив програму ленд-лізу для підтримки військових союзників і підготував Атлантичну хартію. Коли США вступили у війну в 1941, проводив багато часу в переговорах з главами союзницьких держав (див. Ялтинська конференція).

Ранні роки. Франклін Делано Рузвельт народився в родині заможного землевласника й підприємця, яка мала широкі зв'язки в політичних колах північно-східних штатів. Належить до «Рузвельтів з Гайд-парку» — гілки сім'ї, виділеної в XVII столітті. До іншої впливової гілки — «Рузвельтів з Ойстер-бея», належав шестиюрідний брат Франкліна Рузвельта президент Теодор Рузвельт (1858-1919).Франклінова мати заходилась коло його освіти. Коли хлопчикові було сім років, його стали навчати викладачі. До 14 років юний Франклін здобував освіту тільки вдома, після чого його послали до приватної школи в Гортоні, де йому доводилося жити майже в спартанських умовах. Кімнати учнів були мізерно малі, вода в душі часто холодна, але всупереч усім незручностям на вечері учні мали бути в костюмах, білих сорочках з накрохмаленими комірцями й лакових черевиках.З освіти юрист, навчався в привілейованій приватній школі в Гортоні, в Гарвардському і Колумбійському університетах. В 1905 р. одружився з далекою родичкою Елеонорою Рузвельт, племінницею президента Теодора Рузвельта.У 1907-1910 роках працював у юридичній фірмі.

Політична кар'єра Рузвельт рано включився в активну політичну діяльність в лавах Демократичної партії.У 1910 році він був обраний в сенат штату Нью-Йорк. У 1913—1920 рр. — помічник морського міністра в уряді президента Вудро Вільсона, виступав за посилення військово-морської могутності США, що було необхідно для здійснення політики «великого кийка».У 1920 р. — кандидат на пост віце-президента США від Демократичної партії. Зазнав поразки і повернувся до приватної юридичної практики та підприємництва.З серпня 1921 року після купання в озері Фанді (Канада), Рузвельт захворів поліомієлітом. В результаті лікарської помилки хірурга У. Кіна, Рузвельту було призначено неправильне лікування, яке призвело до паралічу. Після дзвінка з Бостона доктора Роберта Ловетта, діагноз був встановлений, однак лікування не призвело до відновлення діяльності ніг. ^[4] Політик на все життя став інвалідом, втратив здатність вільно пересуватися. Однак Рузвельт не змирився з хворобою, проходив курс спеціальних процедур і пізніше на публіці старався робити свій стан як можна менш помітним. Рузвельт на три роки відійшов від політики і занурився в роздуми. До 1928 року залишався «в тіні», не заявляв про себе на громадській або політичній арені, але стає все помітнішою фігурою в керівництві Демократичної партії.

Президентська кампанія: 1932 р. - проходили 8 листопада на фоні біржового краху 1929 р., тотальної економічної кризи, розпалу Великої депресії, що охопила економіку США. Разом з економікою різко впала і популярність президента Герберта Гувра, оскільки він не зміг запобігти обвалу економіки і скасувати вкрай непопулярний сухий закон. Демократ Франклін Рузвельт побачив в цьому можливість для своєї платформи на майбутніх виборах, обіцяючи політику реформ, відому як Новий курс. Він отримав яскраву перемогу на виборах, яка ознаменувала початок ери домінування Демократичної партії в політиці США.Результати виборів Кандидат Партія Виборці: Кількості % Обрані Франклін Рузвельт Демократина партія 22 999 277 57,4 % 472 Герберт Гувер Республиканская партія 15 761 254 39,7 % 59

Норман Томас Соціалістична партія 884 885 2,2 % 0 Уільям Зебулон Фостер Коммунистична партія 103 307 0,3 % 0 Уільям Апшоу Prohibition 81 905 0,2 % 0 Уільям Х. Гарвей Партія свободи 53 425 0,1 % 0 Верне Рейнольдс Соціалістична трудова партія 33 276 0,1 % 0 інші - 12 569 0,1 % 0 Всього 39 751 898 100 % 53

Президент Коли Рузвельт вступив на посаду, США перебували в небувалій кризі.У лютому 1933 року всій банківській справі загрожував крах, і було кілька випадків голодної смерті в країні, яка страждає від надлишку продуктів харчування. Однією з областей, куди відразу після вступу на посаду втрутився уряд Рузвельта, оголосивши чотириденні банківські канікули (Bank holiday

) та ввівши «Надзвичайний закон про банки», була система грошового і кредитного обігу США. Президент започаткував політику Нового курсу.

Новий курс Усі заходи в цій галузі служили трьом цілям: радикальна реформа досить хаотичної банківської справи, нагляд і контроль торгівлі цінними паперами і, що особливо важливо було на початковій фазі, створення законних основ для інфляційної політики держави, щоб подолати дефляцію за допомогою нової грошової емісії. У тогочасних США політику Рузвельта доволі часто порівнювали з фашистськими методами управління. «Політику Рузвельта можна привести до одного знаменника на базі однієї гіпотези… містер Рузвельт прагне йти до фашизму», - писав американський публіцист І.Ф.Стоун.^[5] Період, що почався світовою економічною кризою 1929-1933 рр. і завершився перемогою сил антигітлерівської коаліції посідає особливе місце в історії. Роль Рузвельта та його оточення у визначенні принципів та реалізації соціальної та зовнішньополітичної стратегії, спрямованої на збереження і зміцнення економічних і зовнішньополітичних позицій США, виключно велика. 15 квітня 1935 у Білому домі у Вашингтоні Франклін Рузвельт підписав перший в історії міжнародний договір «Про охорону художніх і наукових закладів та історичних пам'яток (Пакт Реріха)»

Президентські вибори: 1936 проходили 3 листопада в часи Великої депресії. Президент-демократ Франклін Рузвельт ще продовжував політику Нового курсу постійно при цьому конфліктуючи з Конгресом і судами. У 1935 р. Рузвельт, під тиском з боку організованого сенатором Х'юї Лонгом громадського руху «Поділимося нашим достатком» (англ. Share Our Wealth), вніс корективи в політику Нового курсу. Був прийнятий законопроект про оподаткування великого капіталу, проте в набагато м'якшій формі, ніж пропонував сенатор Лонг. Рузвельт запровадив систему соціального страхування і допомогу з безробіття, які були вкрай затребувані суспільством і принесли йому колосальну популярність^[1]. Рузвельт відверто запозичив частину ідей Лонга^[2]. Смерть сенатора Лонга зробила Рузвельта єдиним реальним претендентом на перемогу в президентській кампанії 1936 р. Проте є й інша версія, начебто Лонг не хотів балотуватись на виборах 1936 р., оскільки це могло призвести до розколу демократичного електорату і привести до влади республіканців. Розрахунок був на те, що якщо Лонг висуне свою кандидатуру в 1936 р., це розколе табір демократів і на виборах переможе кандидат-республіканець. Республіканці позбавлені такої можливості соціального маневру як Рузвельт і тоді перемога Лонга на наступних виборах буде справою техніки^[3].^[4] Кандидатом від Республіканської партії був поміркований політик, губернатор Канзасу Альфред Лендон. Рузвельт переміг з величезною перевагою, отримавши 523 голоси виборників з 531 можливих. Вперше з 1850-х років, коли в політиці США встановилася двохпартійна система, один з претендентів переміг з такою великою перевагою.

Президентська кампанія 1940 проходили на фоні світової війни і виходу Сполучених Штатів з Великої депресії. Чинний президент Франклін Д. Рузвельт (ФДР), демократ, зламав традицію і балатувався на третій термін. Республіканським кандидатом став бізнесмен Венделл Вілкі (англ. Wendell Willkie), який розгорнув критику економічної політики Рузвельта. Рузвельт, з огляду на сильні ізоляціоністські настрої в США, обіцяв що у випадку його переобрання США не будуть втручатись в жодні війни за кордоном. Вілкі проводив енергійну кампанію і зумів відродити республіканський сили в районах Середнього Заходу та на Північному Сході США. Тим не менше, Рузвельт виборов перемогу спираючись на політичну коаліцію профспілок, виборців у великих містах, етнічні меншини і традиційних демократів Півдня. Прийняття в 1947 році 22-ї поправки до Конституції США зробило ці вибори єдиним випадком в американській історії, в якій кандидат був обраний на третій термін в якості президента (Рузвельт був обраний і на четвертий термін в 1944 році, але помер за кілька місяців після початку терміну).

Президентська кампанія 1944 У 1943 р. в Тегерані Франклін Рузвельт, Сталін і Черчилль обговорювали в основному проблему досягнення перемоги над Третім Рейхом, в Ялті ж у 1945 р. приймалися основні рішення про майбутній розділ світу між країнами-переможцями. Рузвельт завжди залишався тверезим і прагматичним політиком. Чотири рази переобиратися на пост президента країни (що являє собою рекорд в історії США) і займав його до самої смерті. Після повернення з Тегерана радники відзначили різке погіршення здоров'я президента. Після обслідування в кардіологічної клініці в Бетезді (доктор Хауард Бруен), було виявлено, що президент страждає від обмінної гіпертонічної енцефалопатії, застійної серцевої недостатності, хронічної артеріальної гіпертензії. Лорд Моран, що супроводжував Черчилля на Ялтинській конференції записав, що Рузвельт виглядав дуже хворою людиною з запущеним атеросклерозом. Франклін Рузвельт помер 12 квітня 1945 року від крововиливу в мозок. ^[4]