Право комунальної власності на землю

Право комунальної власності виникло в Україні безпосередньо в силу вказівки закону – а саме, п.п. 3 та 4 розд. ІІ ЗУ від 06.09.2012 № 5246-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності»:

«3. З дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

4. У державній власності залишаються:

а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна державної власності;

які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

які належать до земель оборони;

б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

в) землі зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу.».

Суб’єктний склад. Ст.142 КУ, ст.ст.80, 83 ЗКУ визначають суб’єктом права комунальної власності відповідні територіальні громади, що здійснюють право власності або безпосередньо (за допомогою місцевого референдуму, загальних зборів громадян – ст.ст.7, 8 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»), або через органи місцевого самоврядування.

Специфіка об’єктного складу. Певні землі комунальної власності не можуть передаватись у приватну власність (ч.4 ст.83 ЗКУ):

«а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);

б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту;

в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом;

ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;

д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування;

е) земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів.»

22. Відносини щодо набуття права власності на земельну ділянку іноземними громадянами та особами без громадянства регулюються Земельним кодексом України (далі – ЗКУ), Законом України «Про землеустрій» та іншими нормативно-правовими актами чинного законодавства України. Крім того, 01.01.2013 року набирає чинності Закон України «Про Державний земельний кадастр», а також вже підготовлений проект Закону України «Про ринок земель», які значним чином вплинуть на дані відносини.

У ЗКУ іноземні фізичні та юридичні особи, особи без громадянства, а також іноземні держави визнаються суб’єктами права власності на землі несільськогосподарського призначення. Іноземні суб'єкти права власності на землю обмежені у придбанні земель за категоріями, виборі місця їх розташування, у меті використання, умовах одержання тощо. Відповідно до частини 5 статті 22 ЗКУ землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Якщо такі землі отримано іноземними громадянами, особами без громадянства, іноземними юридичними особами у спадщину, то згідно з частиною 4 статті 81 та частиною 3 статті 82 ЗКУ вони протягом року підлягають відчуженню.

Відповідно до статті 130 ЗКУ переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідні органи місцевого самоврядування.

Покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути: 1) громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва; 2) юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.

Враховуючи вищевикладене, є три істотні обмеження набуття права земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна іноземними громадянами та особами без громадянства, а саме: іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати право власності на земельні ділянки відповідно до частини 2 статті 81 ЗКУ у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.

Обмеження набуття права власності на земельні ділянки, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна передбачено також для іноземних юридичних осіб. Так, згідно з частиною 2 статті 82 ЗКУ іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення: - у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні; - за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна.

Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності держави, крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, іноземним державам та іноземним юридичним особам здійснюється Кабінетом Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України. Продаж земельних ділянок, що перебувають у державній власності, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, іноземним державам та іноземним юридичним особам здійснюється державними органами приватизації за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності територіальних громад, іноземним державам та іноземним юридичним особам здійснюється відповідними радами за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Важливою умовою продажу іноземним юридичним особам земельних ділянок, що перебувають у власності держави та територіальних громад, є необхідність реєстрації іноземною юридичною особою постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України.

Отже, земельні ділянки державної або комунальної власності можуть бути придбані іноземними юридичними особами за умови отримання відповідного дозволу від органів державної влади або місцевого самоврядування.

23. Земельна ділянка може перебувати у спільній власності з ви­значенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без такого (спільна сумісна власність). Право спільної власності на землю посвідчується державним актом на право власності на землю (ст. 86 ЗК).

Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає:

а) за добровільного об'єднання власниками належних їм земель­

них ділянок;

б) у разі придбання у власність земельної ділянки двома чи

більше особами за цивільно-правовими угодами;

в) за прийняття спадщини на земельну ділянку двома або біль­

ше особами;

г) за рішенням суду (ст. 87 ЗК).

Володіння, користування та розпорядження земельною ді­лянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійсню­ються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у ра­зі недосягнення згоди — у судовому порядку.

Договір про спільну часткову власність на земельну ділян­ку укладають у письмовій формі та посвідчують нотаріально.

Учасник спільної часткової власності має право: вимагати виділення належної йому частки зі складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, а у разі неможливості виділення частки — вимагати відповідної компенсації; на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому част­ки; відповідно до розміру своєї частки на доходи від викорис­тання спільної земельної ділянки. Він також відповідає перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільною земельною ділянкою, і повинен брати участь у сплаті подат­ків, зборів і платежів, а також у витратах з утримання і збері­гання спільної земельної ділянки.

У разі продажу учасником належної йому частки у спільній частковій власності на земельну ділянку інші учасники мають переважне право купівлі частки відповідно до закону (ст. 88 ЗК).

Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам.

У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки:

а) подружжя;

б) членів фермерського господарства, якщо інше не передба­

чено угодою між ними;

в) співвласників жилого будинку.

Володіння, користування та розпорядження земельною ді­лянкою спільної сумісної власності здійснюються за догово­ром або законом.

Співвласники такої земельної ділянки мають право на її по­діл або на виділення з неї окремої частки, що їх може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земель­них часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом (ст. 89 ЗК),

24. Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності Земельним кодексом України), земельні ділянки не повертаються.