Особистий характер зобов'язання виявлявся в тому, що правове відношення
виникало лише між кредитором і боржником Спочатку зобов'язання було
абсолютно невідчужуваним. Кредитор не міг передати свої права, а боржник
перевести свої обов'язки на інших осіб. У зв'язку з суворо особистим
характером зобов'язання в нього не можна було вступити через представника.
Із наведеного вище випливає, що в зобов'язанні дві сторони — кредитор і
боржник. Інколи виникали зобов'язання багатосторонні, в яких брали участь
більше двох осіб (наприклад, договір товариства). Можуть бути зобов'язання,
в яких беруть участь більше число, множинність осіб. У цьому випадку
можливі принаймні три варіанти, коли на стороні кредитора:
а) одна особа, а на стороні боржника кілька. (один кредитор і кілька
боржників);
б) кілька осіб. на стороні кредитора, а на стороні боржника одна. (боржник
один, а кредиторів кілька),
в) на стороні кредитора і на стороні боржника кілька осіб. (об'єднання
фізичних осіб)
|
|
Зобов'язання з множинністю осіб на тій чи іншій стороні поділяються на
часткові й солідарні. І перші, і другі можуть бути активними і пасивними.
Якщо в зобов'язанні кілька кредиторів — це активне зобов'язання, якщо ж
кілька боржників — пасивне. Зобов'язання можуть бути одночасно і активними,
і пасивними. У частковому зобов'язанні за наявності кількох кредиторів
кожен з них має право вимагати від боржника виконання лише своєї частки, за
наявності кількох боржників кожен з них зобов'язаний виконати зобов'язання
також тільки в своїй частині. Зобов'язання, за яким кредитор має право
вимагати вщ будь-кого із боржників його виконання в повному обсязі,
називається солідарним. Заміна сторін в зобов'язанні спочатку не
допускалась. Як уже відзначалося, римське зобов'язання на ранніх стадіях
було суворо особистим взаємовідношенням кредитора і боржника, що за умов
обмеженого цивільного обороту не викликало істотних незручностей. Пізніше
був потрібний більш гнучкий підхід. Цьому сприяло й те, що з давніх часів
римське право допускало перехід більшості зобов'язань в спадщину Виняток
становили тільки зобов'язання, тісно пов'язані з особою кредитора або
боржника (аліментні зобов”язання тощо). Основою заміни осіб в зобов'язанні
стала новація (оновлення зобов 'язання), на підставі якої кредитор міг
передати своє право вимоги іншій особі. На зміну новації прийшла
досконаліша форма заміни кредитора. а потім і боржника. Почали
застосовувати особливу форму передачі зобов'язання, яка дістала назву цесії
— севкіо. Суть її полягала в тому, що кредитор, який бажав передати своє
|
|
право вимоги іншій особі, призначав його своїм представником по стягненню
боргу з боржника і передавав йому своє право.
Разом з поступкою вимоги допускалос я переведення боргу на іншу особу. При
передачі права вимоги особистість боржника ніякої ролі не відігравала, а
при переведенні боргу на іншу особу його особистість набувала істотного
значення. Для переведення боргу слід було дотримуватися таких умов: а)
прийняття чужого боргу — добровільне; б) особа, що приймає чужий борг,
повинна бути сторонньою; в) переведення має здійснюватися у формі певного
правочину. тобто бути належно оформленим.