Народна лірика

Усна народна творчість (загальна характеристика)

Основою і водночас частиною літератури є фольклор. “Народна творчість – це той ґрунт, на якому виростають і література, і театр, і музика, і образотворче мистецтво, – і без якого вони засохли б. Звичайно, далеко не кожний художній твір будується безпосередньо на народній основі.. Але кожний справді художній твір виростає неодмінно на народному ґрунті, на ґрунті народного світогляду”, - підкреслював видатний поет і вчений М.Т.Рильський у своїй статті “Краса і велич народної творчості”

Фольклор (від англ.folk-lore – народна мудрість; народне знання) – художнє відображення дійсності в словесних, музичних, хореографічних, драматичних формах колективної народної творчості, пов΄язаної з життям і побутом народу (народна творчість) (у широкому значенні); словесна творчість народу (у вузькому).

Характерні ознаки фольклору:

· колективність;

· усна форма творення і реалізації;

· постійні форми;

· строга послідовність композиції;

· повторюваність;

· традиційність;

· варіативність;

· відсутність автора (анонімність);

· простота і прозорість стилістики;

· переважання дієслівних рим;

· тривалий час творення (доповнення) багатьма поколіннями.

Художні прийоми фольклору:

· образи тварин, рослин, птахів, що набувають значення символів (калина – дівоча краса, сокіл – мужність, відвага);

· діалог;

· звертання;

· психологічний паралелізм (“ явір похилився – козак зажурився ”);

· характерні порівняння (позитивні – “ тиха, як вода ”, “ чиста, як сльоза ”, негативні – “ очі, як у жаби ”;

· постійні епітети (“ рідна мати”, “хрещатий барвінок”, “ясні зорі ”);

· гіперболізація;

· зменшено-пестливі слова (“ котику-братику”, “лисичко-сестричко”, “спатоньки хоче ”);

· узагальнення (“ вдома і солома їдома ”);

· вислови- порівняння (“ як грім серед ясного неба ”);

Фольклористика – наука про усну народну творчість.

Фольклорні роди і жанри

Народна лірика – поетичні фольклорні твори, у яких життя зображується через відтворення думок, почуттів і переживань героїв. Ліричні твори майже завжди безсюжетні.

Народний епос – розповідні фольклорні твори, до яких належать загадки, прислів΄я та приказки, анекдоти (малі фольклорні жанри), думи, історичні пісні, балади, казки, оповідання, легенди та перекази, притчі, літописи (великі фольклорні жанри).

Народна драма – фольклорний твір, в основі якого лежить конфлікт, а сюжет розгортається через поєднання словесних, музичних і сценічних засобів (пісні-ігри: “Просо”, “Мак”, “Коза”, “Меланка”, “Дід”, “Явтух”, “Подоляночка”; вертеп, весілля).

Народна лірика

Основні жанри народної лірики:

· пісні-ігри (“Подоляночка”, “Просо”, “А вже весна”);

· трудові пісні (виконувалися під час праці);

· календарно-обрядові (веснянки, гаївки, русальні (“Проведу я русалочки бо бору”), купальські (“Ой вінку, мій вінку”), жниварські (“Там у полі криниченька”), колядки, щедрівки тощо:

· родинно-побутові: колискові, танцювальні, жартівливі (“Грицю, Грицю, до роботи”, “Миша книш прокусила”), про кохання тощо;

· родинно-обрядоі (весільні, голосіння);

· соціально-побутові (супільно-побутові): козацькі (“Розлилися круті бережечки”), про кріпацтво (Із-за гори вітер віє”), чумацькі (Ой ясне сонце високо сходить”), рекрутські, солдатські (“Вилітали орли з-за крутої гори”), бурлацькі, наймитські (“Ой матінко-зірко”, “Ой хто не служив”), стрілецькі (“Ой та зажурились стрільці січовії”, “Від синього Дону до сивих Карпат”);

· коломийки;

· частівки тощо.