Правові форми фінансової діяльності

Форми фінансової діяльності держави різноманітні. У кожній з них практично виражаються державно-владні дії державних органів з формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на відповідному рівні. За своїм характером ці форми можуть бути правовими і організаційними (що не мають юридичного значення). Організаційні форми фінансової діяльності держави — це засідання різних комісій при підготовці проектів бюджету, державних позабюджетних фондів, наради в апараті фінансових органів, робота по роз'ясненню фінансового законодавства населенню тощо. Організаційні форми створюють передумови для появи правових форм.

Отже, фінансово-правові акти — це організаційно-владні розпорядження державних органів і органів місцевого самоврядування з питань фінансової діяльності, що входять в їх компетенцію, звільняють з посади відповідно підрозділи державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах. Державній податковій адміністрації України підпорядковані підрозділи Міністерства внутрішніх справ України по боротьбі з кримінальним приховуванням прибутку від оподаткування. Рахункова палата, створена Верховною Радою України, є постійно діючим органом фінансового контролю. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави. Фінансово-правові акти класифікуються за юридичними властивостями, за органами, що видають їх та за іншими підставами.

За юридичними властивостями фінансово-правові акти підрозділяються на нормативні і індивідуальні. До нормативних відносяться акти, які регулюють групу однорідних фінансових відносин і містять загальні правила поведінки, які не вичерпують свою регулятивну силу їх одноразовим застосуванням. Нормативні фінансово-правові акти встановлюють види фінансових зобов'язань (податків і інших платежів) підприємств і громадян перед державою, порядок числення встановлених платежів, типові ознаки платників, порядок витрачання державних грошових коштів, порядок проведення фінансового контролю і т.д.

Загальні правила, встановлені в нормативних актах, застосовуються індивідуальними фінансово-правовими актами до конкретного життєвого випадку. Індивідуальний фінансово-правовий акт звернений до точно певних учасників фінансових відносин, веде до виникнення, зміни або припинення конкретних фінансових правовідносин.

Таким чином, індивідуальні фінансово-правові акти — це акти застосування норм права. Ухвалення їх — необхідна умова для практичного втілення в життя нормативних фінансово-правових актів і виконання завдань по створенню, розподілу або використанню фінансових ресурсів держави.

В залежності від органів, що видають фінансово-правові акти вони діляться на:

а) законодавчі, до яких відносяться закони, що приймаються Верховною Радою України з питань фінансової діяльності держави;

б) підзаконні. Це найбільш численна група фінансово-правових актів. Сюди входять акти всіх інших державних органів, засновані на законі і прийняті у виконання закону.

Характерною особливістю системи фінансово-правових актів є наявність в ній великої групи фінансово-планових актів. Вони відрізняються від інших фінансово-правових актів своїм змістом — диспозиція правової норми в них виражена в цифрових показниках.

Фінансово-планові акти — це акти, що приймаються в процесі фінансової діяльності держави і органів місцевого самоврядування, вони по суті є планами по мобілізації, розподілу і використанню фінансових ресурсів.

Існування фінансово-планових актів обумовлене дією принципу плановості в процесі освіти, розподілу і використання фінансових ресурсів.

До фінансово-планових актів відноситься основний фінансовий план держави, Державний бюджет України, а також місцеві бюджети, фінансові плани і кошториси міністерств, відомств, інших органів державного управління, фінансові плани (баланси доходів і витрат) підприємств і об'єднань, касовий план НБУ і т.д.

Затверджений в установленому порядку фінансово-плановий акт регулює фінансові відносини і викликає юридичні наслідки, як будь-який фінансово-правовий акт таких ринкових механізмів як податки, грошово-кредитна система та інші.

Систематизація законодавства — це діяльність по впорядкуванню і удосконаленню нормативно-правових актів, зведенню їх до єдиної, внутрішньо узгодженої системи.

Цілями систематизації є: усунення суперечностей між нормативними актами; підвищення ефективності законодавства; забезпечення доступності користування законодавством для всіх суб'єктів права.

Розрізняють два способи систематизації законодавства:

1. Кодифікування — спосіб систематизації, при якому здійснюється істотна переробка і узгодження групи юридичних норм, зв'язаних загальним предметом правового регулювання. Результатом кодифікування може бути кодекс, наприклад, Бюджетний кодекс України, Податковий кодекс (проект).

2. Інкорпорація — спосіб систематизації законодавства, що полягає у впорядкуванні існуючих нормативних актів без зміни змісту норм права, яке їх складає. Результатом інкорпорації є збірки, в яких нормативні акти розміщені в хронологічному або алфавітному порядку.

Закон України «Про Рахункову палату України» визначає завдання Рахункової палати:

- організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням витратної частини Державного бюджету;

- здійснення контролю за освітою і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України;

- контроль за фінансуванням державних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, аналіз встановлених відхилень від показників Державного бюджету України і підготовка пропозицій по їх усуненню, а також удосконалення бюджетного процесу в цілому;

- регулярне інформування Верховної Ради України, її комітетів про хід виконання Держбюджету і стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України; виконання інших завдань, передбачених чинним законодавством.

Рахункова палата здійснює контроль на засадах законності, плановості, об'єктивності, незалежності і гласності. Для забезпечення виконання контрольних функцій Рахункова палата України наділена широкими повноваженнями: їй надано право проводити фінансові перевірки, ревізії в апараті Верховної Ради, органах виконавчої влади, Національному банку, інших органах, а також на підприємствах і в організаціях в рамках, визначених законодавством, одержувати документацію і інформацію щодо фінансово-господарської діяльності, інформувати про факти порушень законодавства правоохоронні органи тощо.

До складу Рахункової палати входять Голова Рахункової палати і члени Рахункової палати: Перший заступник і заступник Голови, головні контролери і Секретар Рахункової палати. Для здійснення своєї діяльності Рахункова палата має апарат згідно штатного розкладу.

Голову Рахункової палати України призначає на посаду Верховна Рада України за пропозицією голови Верховної Ради на 7-річний термін з правом призначення на другий термін. Перший заступник і заступник Голови, головні контролери і Секретар Рахункової палати призначаються Верховною Радою за пропозицією голови Рахункової палати шляхом таємного голосування на 7 років.