Ялтинська конференція та її значення

Рівень

1)

Блокада Ленінграда

8 вересня 1941 — 27 січня 1944

За планом Гітлера, місто повинно було бути стертий з лиця землі, а війська, що обороняли його - знищені. У липні 1941 року гітлерівці здолали опір радянських військ, вийшли на ближні підступи до міста і відрізали Ленінград від усієї країни. На захист міста піднялися всі жителі. Близько 500 тисяч ленінградців будували оборонні споруди, 300 тисяч пішли добровольцями в народне ополчення, до лав Радянської Армії та в партизанські загони. Ворог не зміг заволодіти Ленінградом. З 10 липня почалися страшні дні блокади. Оточення та варварські обстріли тривали 900 днів і ночей. Не було пального, електроенергії, вийшов з ладу водопровід. Почався голод. Смерть косила жителів і захисників міста. Щоб заглушити ні з чим не порівнянні муки голоду, мешканці міста полювали на пташок (але згодом і тих не стало), ловили чудом уцілілих кішок та собак, вибирали з домашніх аптечок все, що можна було споживати, — касторову олію, вазелин, гліцерин; із столярного клею варили суп, холодець. Фашисти постійно атакували, обстрілювали Ленінград з моря, з суші, з повітря. 100 тисяч фугасних та запалювальних авіаційних бомб, понад 150 тисяч снарядів впало на місто, поховано понад 470 тисяч ленінградців, які загинули від голоду, бомбардувань та артобстрілів. Зимою 1941-42 pp. по кризі Ладозького озера була прокладена військово-автомобільна дорога — «Дорога життя», влітку 1942 по дну озера — трубопровід, восени — енергетичний кабель. Місто вистояло, фашисти не змогли зламати волю його захисників. У лютому 1943 блокаду було прорвано, пішли поїзди з харчами, боєприпасами, сировиною тощо. У січні 1944 року радянські війська за підтримки Балтійського флоту остаточно зняли блокаду, а влітку 1944 року Радянська Армія завдала тяжкої поразки німецько-фашистській групі армій «Північ» і відкинула ворога більш ніж на 200 км від Ленінграда.

Ялтинська конференція та її значення.

На початку 1945 р. Червона Армія вступила на територію Німеччини. Перемоги Червоної Армії примусили союзників активізувати свої воєнні та дипломатичні дії. Оскільки в процесі координації цих дій виникло багато проблем (післявоєнний устрій Німеччини, створення ООН, вступ СРСР у війну проти Японії, польське, югославське та інші питання), була конче потрібна нова нарада керівників трьох великих держав антигітлерівської коаліції. Такою нарадою стала Ялтинська конференція Й. Сталіна, Ф. Рузвельта й У. Черчілля 4—11 лютого 1945 р. Конференція проходила в Лівадійському палаці — тимчасовій резиденції Рузвельта. Радянська делегація наполягала на обговоренні й прийнятті 11 рішень: було обговорено питання про тісну координацію воєнних зусиль трьох союзників і остаточний розгром Німеччини, вирішено питання про репарації з Німеччини з метою відшкодування збитків жертвам її агресії, сторони домовилися скликати міжнародну конференцію для створення ООН 25 квітня 1945 р., прийняли «Декларацію про звільнену Європу» — мирну, демократичну, з наданням їй допомоги у відродженні нормального життя, за рішенням конференції, майбутній уряд Польщі мав утворитися на базі Тимчасового Національного польського уряду з включенням деяких польських діячів з Лондона, була прийнята заява «Єдність в організації миру, як і у веденні війни», де підкреслено загальну рішучість зберегти й посилити в наступний мирний період єдність цілей і дій трьох великих держав, 11 лютого сторони підписали таємну угоду про вступ СРСР у війну з Японією через 2 — 3 місяці після капітуляції Німеччини. За підсумками конференції Німеччину було поділено на чотири зони окупації, кожна з яких відповідно контролювалася командуванням військ СРСР, США, Англії та Франції. СРСР підтвердив свій намір вступити у війну з Японією. Ялтинська конференція мала видатне міжнародне значення. Вона прийняла конкретні рішення про координацію спільних дій СРСР, США й Англії на заключному етапі другої світової війни й у післявоєнний час, продемонструвала єдність і могутність антигітлерівської коаліції великих держав.

4) Потсдамська конференція — конференція керівників трьох союзних держав-переможниць у Другій світовій війні — СРСР, США, Великої Британії. Відбувалася 17 липня- 2 серпня 1945 року. На ній були прийняті рішення

про денацифікацію, демілітаризацію, демократизацію Німеччини та її поділ на чотири зони окупації, знищення німецьких монополій, вступ СРСР у війну проти Японії та розглянуті інші питання. Засновано Раду міністрів закордонних справ (5 со­юзних країн) з метою негайної підготовки мирних дого­ворів для Італії, Румунії, Болгарії, Угорщини та Фінлян­дії й пізніше Німеччини. Вирішено провести міжнародний суд над головними воєнними злочинцями.

Була проголошена мета збереження єдності Німеччини. Східні кордони Німеччини були перенесені, що скоротило її територію на 25%. Велика частина територій, відторгнутих від Німеччини, увійшла до складу Польщі. Сталін підтвердив своє зобов'язання не пізніше трьох місяців після капітуляції Німеччини оголосити війну Японії.

Потсдамська конференція мала дуже важливе міжна­родне значення. По-перше, вона врегулювала найскладніші міжнарод­ні проблеми, пов'язані з ліквідацією наслідків війни в Європі. По-друге, конференція продемонструвала можливість досягнення єдності великих держав антигітлерівської коа­ліції в мирний час, як і в роки війни. По-третє, рішення Потсдамської конференції стали програмою післявоєнного устрою Європи. На жаль, західні держави досить швидко почали забувати й перекреслювати деякі з цих рішень. Проте потсдам­ські рішення протягом тривалого часу допомагали мирно вирішувати найскладніші міжнародні проблеми.

5) Другий фронт — умовне найменування в Другій світовій війні сухопутних бойових дій після висадки союзників (військ Британської імперії та США) у Франції 6 червня 1944 року.

У квітні — травні 1945 р. радянські війська в ході Берлінської і Празької операцій розгромили останні угруповання німецької армії і зустрілися із західними союзниками. Війська США і Великобританії, у складі яких вели бойові дії військові частини Франції, звільнили ряд країн Західної Європи, частково Австрію і Чехословаччину. Збройні сили Німеччини беззастережно капітулювали. 8 травня в більшості країн Європи і 9 травня в Радянському Союзі стали Днем Перемоги. Виконуючи союзницькі зобов'язання, а також з метою забезпечення безпеки своїх далекосхідних кордонів, СРСР у ніч на 9 серпня 1945 р. вступив у війну проти Японії. Наступ Червоної Армії змусив японський уряд визнати поразку. Атомне бомбардування авіацією США японських міст Хіросими (6 серпня) і Нагасакі (9 серпня), осуджене згодом світовою громадськістю, також відіграли в цьому свою роль. 2 вересня 1945 р. підписанням акту про капітуляцію Японії Друга світова війна закінчилася. 20 листопада 1945 р. почався Нюрнберзький процес над групою головних німецьких нацистських військових злочинців.

6)Радянский рух опору

Український народ пережив жахливий період Великої Вітчизняної війни: гітлерівська Німеччина напала на СРСР 22 червня 1941 року, а на серпень 1942 року вся територія України була окупована фашистами.

Фашисти встановили жорсткий режим, який дістав назву "новий порядок". За планами гітлерівців Україна мала бути перетворена в колоніальний придаток, населення повністю винищувалось.

З перших днів фашистської окупації український народ відчув весь жах цих планів, тому не корився новому режиму і почав боротьбу проти нього. Це суспільне явище дістало назву рух Опору- це боротьба поневолених народів проти фашистської окупації.

Найбільш поширеною течією руху Опору була радянська. Вона ставила собі за мету визволення від загарбників та відновлення радянської влади. Організаційне оформлення відбулося на протязі 1941-1942 років. Формами боротьби були:

- диверсії на комунікаціях ворога, знищення ліній зв'язку, доріг, мостів;

- розгром ворожих штабів;

- диверсії на залізницях. Улітку 1943 р. розгорнулася операція "рейкова війна";

- рейди в тил ворога

Створення Українського штабу партизанського руху, координація дій, застосування радянськими партизанами ефективних методів боротьби проти окупантів перетворили радянський партизанський рух на фактично "другий фронт".

Державний Комітет Оборони прагнув налагодити централізоване керівництво партизанським рухом і 30 травня 1942 року було створено при Ставці Центральний штаб партизанського руху. Основними районами діяльності партизанських загонів було українське Полісся, Чернігівщина, Сіверщина. Найвідоміші партизанські загони: Сидорова Ковпака, Сабурова, Федорова, Бринського, Медведева. Діяло 3 992 підпільні комітети, 558 комсомольсько-молодіжних організацій, в яких брало участь більш як 103 тис. підпільників.

Боротьба радянських партизанів та підпільників у тилу німецьких військ була важливим фактором, що забезпечував успішне просування Червоної Армії і розгром фашизму. Наприкінці 1942 р. в Україні діяло 800 партизанських загонів. їх дії координував Український штаб партизанського руху на чолі з Т.Строкачем. Виникли великі партизанські загони і о'єднання на чолі з С.Ковпаком, Федоровим, І.Боровиком, М.Наумовим та іншими.