Системи документації

В офіційно-діловому мовному стилі виділяють такі підстилі:

1. Законодавчий — використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо.

2.Дипломатичний — використовується в сфері між державних офіційно-ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо.

3.Юридичний — використовується в юриспруденції у вигляді актів, позовних заяв, протоколів, постанов, запитів, повідомлень тощо.

4.Адміністративно-канцелярський — використовується в професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної кореспонденції, договорів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо.

Як і сам офіційно-діловий мовний стиль, його підстилі мають власну сферу застосування, межі якої визначаються метою й умовами ділового спілкування. Вони виступають засобом функціонування взаємозв’язаних між собою систем документації — цілісних утворень із певними специфічними рисами (система управлінських, адміністративних документів та спеціалізовані (галузеві) документаційні системи (банківська, юридична тощо).

Отже, тексти офіційно-ділового стилю вимагають документації тверджень, точності формулювань, не припускають двозначності тлумачення змісту.

Синтаксис офіційно-ділового стилю мови характеризується такими особливостями:

l вимога дотримання прямого порядку слів;

l переважне використання розповідних речень, питальні та окличні речення зустрічаються досить рідко;

l активне вживання безособових речень (звертаємо Вашу увагу...);

l активне вживання пасивних конструкцій (комісією встановлено...);

l використання речень з однорідними членами;

l переважне вживання складнопідрядних речень;

l переважне вживання інфінітивних конструкцій;

l вживання дієприкметникових та дієприслівникових зворотів;

l переважне вживання непрямої мови.

Лише в офіційно-діловому стилі допустимі мовні кліше, стереотипні конструкції, як-от: з метою; у зв'язку з тим, що (через те, що); з огляду на те, що; зважаючи на те, що; зважаючи на викладене вище; відповідно до; в порядку...; згідно з; по лінії; оскільки... то; або усталені словосполучення: прошу дозволити; взяти до уваги; довести до відома; взяти за основу; взяти зобов'язання; таким чином; ми, що нижче підписались тощо.

9. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.

Будь-який фахівець має добре володіти офіційно-діловим (складання ділових паперів), науковим (розуміння фахової термінології) та розмовним стилем, щоб добре уміти презентувати свої знання, розв’язати складну виробничу ситуацію тощо.

Офіційно-діловий стиль: призначення, ознаки та мовні засоби.

Офіційно-діловий стиль є одним із найдавніших стилів.Основна його функція - комунікативна. Метою офіційно-ділового стилю є регулювання ділових стосунків у всіх сферах громадського життя. Визначальними рисами його є точність і стандартність, однозначність викладу й адекватність розуміння, чіткість і послідовність. Переважно він має писемну форму, отже належить до книжних стилів, хоча існує і в усному варіанті (доповіді на зборах, оперативних нарадах, ділові телефонні розмови тощо). Для офіційно-ділового стилю характерні:

- слова з прямим значенням, терміни і шаблони, професіоналізми, відсутність емоційно забарвлених слів;

- складні й складноскорочені слова;

- вживання іменників, які не замінюються займенниками, дієслів теперішнього часу та інфінітив; позаособовий характер дієслів у формі 3-ї особи з невизначено особовим значенням, словесно-цифровий запис числової інформації, переважне використання іменників чоловічого роду на означення професій;

- складні речення і прості, ускладнені зворотами, з прямим порядком слів; безособові речення; за метою висловлювання – розповідні і спонукальні; широко вживаються однорідні члени речення;

- тексти мають чітку організацію, почленовані на пункти, параграфи; висловлювання мають констатуючий, ствердний характер.

Розрізняють такі підстилі офіційно-ділового стилю: законодавчий (укази, закони, статути, постанови), дипломатичний (конвенції, комюніке, ноти, протоколи), адміністративно-канцелярський (заяви, накази, інструкції, довідки, договори, звіти тощо).

^ Науковий стиль: призначення, ознаки та мовні засоби

Науковий стиль займає вагоме місце як у писемному, так і в усному мовленні. Основною його функцією є пізнавально-інформативна. Метою наукових праць є точний, логічний, однозначний виклад думок автора. Основна форма мислення у науковій галузі – поняття і терміни. Тому для наукового стилю характерні:

• 
  терміни і поняття; сталі словосполучення, що становлять одне поняття; слова у прямому значенні;
• 
  слова суфіксального і префіксального способу творення, складні та складноскорочені слова;
• 
  довгі слова (8, 12 і більше фонем);
• 
  іменний характер текстів, широке вживання прикметників; дієслова здебільше недоконаного виду з позачасовим значенням; використовується 1-ша особа однини для позначення дій автора та 3-тя особа для позначення дій предметів, явищ, понять; однина означає загальне поняття;
• 
  широке використання складних (складнопідрядних) речень, односкладних простих речень, ускладнених дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами; речення розповідні, характерний складений присудок, наявні однорідні члени речення, прямий порядок слів.

Науковий стиль має такі підстилі: власне науковий (монографія, стаття, наукова доповідь тощо), науково-популярний (статті у неспеціальних журналах тощо), науково-навчальний (підручники, лекції тощо).

10. Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності.

Мовлення існує у двох формах: усній і писемній. Писемне мовлення має свої характерні особливості, за допомогою писемної мови думки і почуття передаються від покоління до покоління.

Одиницею писемного мовлення, тобто реальним проявом його, є текст (це “ланцюг” речень, які дають в результаті певну якісно нову цілість).

Чим же відрізняється писемна форма мовлення від усної?

- писемне мовлення є вторинним стосовно усного мовлення (воно виникло пізніше і спирається на усне мовлення як на своє джерело);

- писемне мовлення фіксується графічними знаками й сприймається зором. Самі по собі ці графічні знаки неоднорідні: серед них є літери українського алфавіту, цифри, різні наукові символи, умовні позначки, графіки, схеми, рисунки;

- писемна форма дає нам можливість фіксувати кимось вимовлене, а це забезпечує збереження й відтворення чийогось мовлення у просторі й часі (тобто значно пізніше того, як воно було висловлене);

- писемна мова у діловому та науковому стилях, як правило, монологічна (діалоги поширені в усному мовленні);

- користуючись писемною формою мовлення, людина має можливість перечитати написане, виправити, поліпшити текст, тому писемне мовлення відзначається загалом більшою регламентацією мовних засобів, ніж мовлення усне. Особливо виразно ця регламентація проявляє себе в галузі лексики. У зв’язку з тим, що в писемній формі мовлення відсутні такі важливі супровідні елементи усного мовлення, як інтонація, жест, міміка, безпосередня ситуація мовлення, важливу роль у писемних текстах відіграють засоби суб’єктивно-емоційних оцінок. Логічне мовлення може мати емоційне забарвлення (окремі наукові статті, урочисті святкові накази, деякі види ділової кореспонденції), а емоційне мовлення може бути суворо логічним за своєю будовою. Загалом вважається, що думка, загострена почуттям, сильніше переконує, ніж холодна, байдужа, “об’єктивна” думка;

- така риса писемної форми мовлення, як традиційність і певний писемний “консерватизм”, проявляється в ділових паперах особливо чітко й послідовно. Загальнообов’язкові норми графіки, орфографії та пунктуації, що діють у писемних текстах усіх стилів української мови, тут підсилюються ще суворими правилами побудови ділового папера, правилами вживання стійких словосполучень, вибору лексичних одиниць та ін. Сувора нормативність ділових паперів та наукових текстів зумовлюється ще й тим, що спілкування з уявним читачем – це односторонній контакт з невизначеною аудиторією, до того ж контакт не безпосередній (як це буває під час виступів перед великою аудиторією), а опосередкований (через папір, документ), що вимагає особливої логічної виразності тексту, дбайливого, ретельного добору мовних засобів. Не останню роль при цьому у діловому мовленні відіграють готові форми висловлення (так звані мовні кліше), вплив яких на читача давно перевірений;

- у писемній формі особливо чітко проявляється диференціація текстів за сферами спілкування. Так, деякі тексти взагалі існують лише в писемній формі (якщо резолюції, накази, акти можуть бути хоч прочитані перед аудиторією, то накладні, квитанції, розписки відомі лише в писемній формі й призначені виключно для сприймання їх зором, а не на слух);

- значну роль в житті суспільства відіграє й така особливість писемної форми мовлення, як потенційно необмежена кількість відтворення й дублювання в тотожній писемній формі певного документа, що необмежено збільшує можливості його впливу.

У писемному тексті наявна ще така його особливість, як здатність бути відтвореним у живій звуковій мові.

Основним видом ділового стилю є документ.