Українська мова — національна мова українського народу

Нація — це історична форма спільності людей, об'єдна­них єдиною мовою, територією, глибокими внутрішніми еко­номічними зв'язками, певними рисами культури і характеру. Отже, мова — одна з найхарактерніших ознак нації.

Національною мовою українського народу є українська мова — велике духовне надбання. Гнана і переслідувана в

16.

царській Росії, вона після Великого Жовтня досягла роз­квіту в Українській Радянській Соціалістичній Респуб­ліці.

Українською мовою розмовляють і українці, які прожи­вають на території РРФСР (на Дону, Кубані, Волзі, Алтаї, Далекому Сході), Білорусії, Молдавії, Казахстані, в деяких соціалістичних країнах (Польщі, Румунії, Чехословаччині, Югославії), а також у ряді країн американського континенту (переважно нащадки українських емігрантів кінця XIX — по­чатку XX ст.).

Українська мова користується заслуженою повагою і любов'ю усіх радянських народів.

Видатні російські вчені, письменники завжди ставилися з великою повагою до української мови, виступали проти утисків і заборони її з боку царського уряду, раділи її успі­хам, передрікали їй велике майбутнє. Так, російський мово­знавець академік І. І. Срезневський вважав, що українська мова «є однією з найбагатших слов'янських мов, вона нав­ряд чи поступиться, наприклад, перед чеською щодо багатст­ва слів і виразів, перед польською щодо мальовничості, перед сербською щодо приємності, це мова, яка, ще необроблена, може вже порівнятися з мовами культурними; щодо гнучкості й багатства синтаксичного — це мова поетична, музикальна, мальовнича» ¹.

Видатний російський революціонер-демократ М. Чернишевський писав: «Немає ніяких підстав сумніватись, що раніше чи пізніше з'являться малоросійською мовою всякі книги... не самі тільки вірші і повісті,, а також учені трак­тати з усяких наук» ².

Високо цінував український народ і його мову великий пролетарський письменник М. Горький: «Не можу не ска­зати про талановитий і могутній український народ. Цей народ надзвичайно лагідний, дуже здібний. Я люблю чарівні мелодії української народної пісні, хвилюючу красу укра­їнської музики, прекрасну українську мову, чудову народну говірку» ³.

Російський радянський поет М. Тихонов писав:

Россия, Украина — дружба вечна.

И с детства я к тому привык,

Чтоб слышать рядом прелесть русской речи

И украинский сладостный язык.

(«На священной земле Тараса»)

17.

Українське поетичне слово для видатних діячів українсь­кого слова XIX — початку XX ст. було знаряддям боротьби проти гнобителів. Не випадково Т. Г. Шевченко писав: «Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово».

П. Мирний писав, що рідна мова — це «найбільше і най­дорожче добро, жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування» ¹.

Високу оцінку українській мові дали такі відомі україн­ські вчені, поети і письменники дожовтневого періоду, як П. Житецький, А. Кримський, І. Франко, Л. Українка, М. Коцюбинський, І. Нечуй-Левицький,

Ю. Федькович. Во­ни вивчали мову, досліджували, творчо розвивали її і вірили в її велике майбутнє.

§ 10. Українська мова серед інших слов'янських мов

Усі слов'янські мови вийшли з одного джерела — пра­слов'янської (або спільнослов'янської) мови-основи, що існувала у вигляді близькоспоріднених слов'янських племін­них діалектів приблизно з середини III тисячоліття до н. є.

Таблиця 1

Укр.	Рос.	Болг.	Серб.-хорв.	Чеськ.	Польськ.
СИН овес	сын овес	син овес	син овас	syn oves	syn owies
чотири косити	четыре косить	четири кося	четири косити	ctyri kositi	cztery kosic'
я	я	аз	а	ja	ja

до V ст. н. е. Результатом цього є наявність у сучасних слов'янських мовах великої кількості спільних рис і явищ. Зокрема, у словниковому складі слов'янських мов спостері­гаємо багато спільних слів (табл. 1).

Усі слов'янські мови входять до складу індоєвропейської сім'ї споріднених мов. Слов'янські мови поділяються на три групи:

Східнослов'янська — російська, українська, білоруська (СРСР).

18.

Західнослов'янська — польська (Польща), чеська, словаць­ка (Чехословаччина), верхньолужицька і нижньолужицька

(НДР).

Південнослов'янська — болгарська (Болгарія), сербохор­ватська, словенська (Югославія), македонська (Болгарія, Югославія).

Для кожної з цих груп характерні певні мовні особливості. Наприклад, східнослов'янським мовам властива така фоне­тична риса, як повноголосся: звукосполучення оро, оло, єре, еле, яким у західнослов'янських мовах відповідають ро, ло, ре, ле, а в південнослов'янських — ра, ла, ре, ле. Порів­няймо:

східнослов' янська	західнослов' янська	південнослов янська
(українська)	(польська)	(болгарська)
борода	broda	брада
голова	giowa	глава
молоко	mleko	мл я ко злато
золото	zloto
берег	brzeg	брег
береза	bzoza	бреза

Найбільш близькі між собою у лексиці, фонетиці, гра­матиці східнослов'янські мови. Це пояснюється тим, що схід­нослов'янські мови вийшли з одного безпосереднього дже­рела — давньоруської мови епохи Київської Русі і сформу­валися на базі її територіальних діалектів.

За кількістю мовців серед слов'янських мов перше місце посідає російська мова, а друге — українська. У Радянсь­кому Союзі українська мова також посідає друге місце.

§11. Становлення і розвиток української літературної мови в дожовтневий час

Літературна мова — це вироблена й унормована форма загальнонародної мови, якою користуються у державних і громадських установах, науці, освіті, техніці, газетах і журналах, театрі, кіно, на радіо і телебаченні. Літературна мова обслуговує всі сфери суспільної діяльності людей, тому вона має багатий і різноманітний словниковий склад, розвинену¹ систему синтаксичних конструкцій, розгалужені структурно-функціональні та емоційно-експресивні стилі; во­на унормована в усіх своїх складниках. Усе це створено зусиллями багатьох поколінь протягом тривалого історичного розвитку суспільства, його матеріальної і духовної культури.

19.

Не слід ототожнювати поняття «національна мова» і «літературна мова». Національна мова охоплює літературну мову, різні місцеві (територіальні) діалекти, професійні і соціальні жаргони, суто розмовну лексику. Літературна мова є вищою формою національної мови.

Сучасна українська літературна мова склалася протягом тривалого історичного розвитку.

У другій половині XVII ст. на Україні, що добровільно увійшла до складу Російської держави, розвиваються капіта­лістичні відносини. Цей процес супроводить ся формуванням української нації. Як зазначав В. І. Ленін, для перемоги капіталізму над феодалізмом «потрібне державне об'єднання територій з населенням, що говорить однією мовою, при усуненні всяких перешкод розвиткові цієї мови і закріплен­ню її в літературі» \ Саме у зв'язку з цим і відбувається становлення української літературної мови на народній основі.

Українська літературна мова формувалася на основі

середньонаддніпрянських говорів, які раніше від інших і шир­ше закріплювалися в художніх творах і науковій літературі. Так, О. П. Павловський написав першу українську грама­тику на фактичному матеріалі саме цих говорів (1805 p.).

Значну роль у формуванні нової української літературної мови на живій народній основі відіграв І. П. Котляревсь­кий — автор перших великих художніх творів українською мовою («Енеїда», «Наталка Полтавка»). Він широко викорис­тав народно розмовні багатства полтавських говорів і фоль­клору. В першій половині XIX ст. вийшли перші збірки українських народних пісень, записаних з народних уст, різноманітні за жанром і формою художні твори українсь-¹ ких письменників (Г. Ф. Квітки-Основ'яненка, П. П. Гулака-Артемовського, Є. П. Гребінки, Л. І. Боровиковського, «Ру­салка Дністровая» Я. Головацького, М. Шашкевича, І. Ваги-левича).

Процес становлення української літературної мови на живій народній основі завершив великий поет, мислитель і непримиренний борець проти гнобителів трудового народу —■ Тарас Григорович Шевченко. Він став основоположником нової української літературної мови.

Т. Г. Шевченко гостро і сміливо виступав проти царизму, боровся за соціальне і національне визволення українського народу. Взявши українську народну мову за основну, Т. Г. Шев­ченко поєднав її різнотипні стильові засоби в єдину чітку

20.

мовностилістичну систему з книжними, фольклорними та іншомовними елементами. Внаслідок цього українська літе­ратурна мова стала придатною для висловлювання найсклад­ніших думок і найтонших почуттів. Великий Кобзар відкрив перед українською літературною мовою необмежені перс­пективи дальшого розвитку. Продовжувачі його славних традицій Панас Мирний, Леся Українка, Іван Франко, Ми­хайло Коцюбинський творчо розвивали і збагачували рідну мову. Провідні діячі української науки другої половини XIX — початку XX ст. Б. Грінченко, К. Михальчук, А. Крим­ський науково розробляли українську літературну мову — укладали граматики, словники, визначали її правописні нор­ми. Усі вони боролися за надання українському народові права вільно користуватися рідною мовою. Пліч-о-пліч з ви­датними діячами української науки, культури і літерату­ри в цій боротьбі йшли російські революціонери-демократи, письменники, вчені.

§ 12. Розвиток української літературної мови за радянської доби

Переломною подією в житті українського народу, його культури стала Велика Жовтнева соціалістична революція, яка започаткувала нову еру в історії людства.

З перемогою Жовтня розпочався новий етап у розвитку сучасної української літературної мови. Насамперед це ста­ло можливим завдяки тому, що Комуністична партія і Радян­ська держава послідовно проводили і проводять у життя ленінську національну політику, що забезпечує рівноправ­ність усіх націй і народностей нашої країни, рівноправність мов радянських народів, їх вільний розвиток і взаємне зба­гачення.

В атмосфері дружби і братерства народів Радянської краї­ни, в умовах розвитку економіки, науки, культури функції української літературної мови значно розширились. Вона стала могутнім знаряддям комуністичної освіти людей пра­ці. Нею перекладено безсмертні твори К. Маркса, Ф. Енгель­са, В. І. Леніна. Українська літературна мова наших днів, розвиваючись у єдиному річищі з мовою російського народу, стала однією з найбагатших мов світу.

Сучасна українська літературна мова використовується в УРСР як мова освіти, законів, документів, офіційного листу­вання. Це мова наукової і навчальної літератури.

Тільки в радянський час українська літературна мова змогла стати мовою державних установ і організацій, мовою радіо, телебачення, мовою викладання у середній і вищій школі.

21.

Українською літературною мовою створюються талано­виті художні твори, широко відомі в нашій країні і за рубе­жем, переклади високих зразків світової літератури.

У радянський час зросли роль та значення усної форми літературної мови (усного літературного мовлення) і всена­родною стала культура мови українського народу.

Під впливом змін в соціально-економічному житті народу, науці, техніці, культурі відбуваються зміни у мові, насам­перед у її словниковому складі.

Після Великого Жовтня значно збагатилась лексика укра­їнської літературної мови: вона поповнилась великою кіль­кістю неологізмів, тобто нових слів і виразів, що стали наз­вами нових явищ і понять.

До Жовтня, в період революційної боротьби, в роки гро­мадянської війни і відбудови народного господарства до скла­ду лексики української мови увійшли (здебільшого через братню російську мову) такі слова і словосполучення: біль­шовики, партійність, меншовики, есери, кадети, Ради ро­бітничих (солдатських, селянських) депутатів, вся влада Радам, Жовтень (у значенні Жовтнева революція), ленінець, Рада Народних Комісарів, ЧК, Перша кінна, Червона Армія і багато інших.

У період дальшої відбудови народного господарства і до­воєнних п'ятирічок поширилися слова і вирази, що відби­вали здобутки народу в розвиткові техніки, відображали ріст соціалістичної промисловості і сільського господарства, роз­квіт радянської культури, появу нових форм державного життя: п'ятирічка, Дніпрогес, блюмінг, комбайн, трактор, тракторист, колгосп, колгоспник, ланка, п'ятисотенниця, індустріалізація, соціалістичне зобов'язання, Палац куль­тури, соціалістичне змагання тощо.

Чимало нових слів та стійких сполучень слів з'явилось під час Великої Вітчизняної війни. Це, наприклад, назви осіб: бронебійник, сорокап'ятник (артилерист), пікірувальник (льотчик), молодогвардієць, панфіловець, ковпаківець; назви, пов'язані з озброєнням, тактичними прийомами: самохідка, піти на таран тощо.

Звичайно, процес оновлення української лексики тривав і в післявоєнний період, коли швидко розвивались усі галузі народного господарства, наука, зростав добробут і культур­ний рівень народу. З'являлися, зокрема, назви нових машин, знарядь праці, виробничих приміщень тощо: автопоїзд, крокуючий екскаватор, електровоз, самоскид, мотосани, авто­плуг, кормоцех, молоковоз, вертоліт, супутник, ракетоносець, атомохід і багато інших.

Поширились у мові назви осіб за новими спеціальностями

22.

в різних галузях промисловості і сільського господарства: бульдозерист, арматурник, еідро монтажник, екскаваторник, ракетник, геофізик, телекоментатор, агрохімік та ін.

Особливо помітним виявився ріст суспільно-політичної лексики української мови. Це знайшло відбиток у назвах "партійних і державних органів влади: Пленум ЦК КПРС, Верховна Рада, районна Рада народних депутатів та інших, а також у назвах, що дають якісну оцінку працівникам різ­них галузей народного господарства: ударник комуністичної праці, заслужений діяч мистецтв УРСР, заслужений учи­тель, народний артист.

За радянських часів набули великого поширення абревіа­тури (від лат brevis — короткий) різних типів: КПРС, СРСР, ТАРС, МХАТ, ЦСУ, КамАЗ, БАМ і похідні від них (камазівець, бамівець, мхатівський).

Особливо великим досягненням української літературної мови після Жовтня є поява в ній величезної кількості термі­нів (тобто слів і словосполучень, що точно позначають певні поняття), які застосовуються в науці, техніці, мистецтві. Численні терміни, раніше відомі тільки представникам пев­них професій, науки, стали тепер загальновживаними. На­приклад: атом, атомна енергія, електрика, клуб, механіза­тор, інститут, технікум, студент та ін.

Збагатився словниковий склад української мови і завдя­ки переосмисленню здавна вживаних слів. Такі слова, крім свого звичного, «старого» значення, набували ще й нового, яке ставало для них, як правило, основним. Поряд з появою нових слів відбувався процес випадання з активного вжитку слів, пов'язаних із дорадянською систе­мою життя. В пожовтневий час архаїзмами, тобто застарілими словами, стали назви: чинів і посад, які характеризували старий суспільний лад (цар, губернатор, жандарм, пристав, сільська управа, земство); старих обрядів і свят (чарування, спас, маковія); понять старої школи (гімназія, гімназист,

23.

реальне училище, семінарист тощо); старих мір ваги і дов­жини (пуд, фунт, сажень); старих засобів праці (рало, копистка, ціп тощо); податків, грошей (мостове, подушне, шаг).

Розвиток словникового складу кожної мови, отже й укра­їнської, забезпечується саме тим, що набагато більше з'яв­ляється нових слів, ніж виходить з активного вжитку старих.

Помітні зміни сталися за роки Радянської влади не тільки в словниковому складі, айв інших складових частинах української мови, наприклад у ЇЇ граматичній будові: окремі суфікси стали продуктивнішими, з їх допомогою утворюєть­ся чимало нових слів. Це, зокрема, суфікси -ач, -ачк(а), •ник, -ниц(я), -ист, -ізація, -фікація, -ець: викладач (вик­ладачка), винищувач, трудівник (трудівниця), тракторист, вітамінізація, модифікація та ін. Із суфіксом -ець (-єць), здавна відомим у назвах осіб за місцем проживання, нині утворюються назви також за партійною приналежністю (партієць, комсомолець), ідейними переконаннями (ленінець), приналежністю до певних колективів, організацій (молодо­гвардієць, ковпаківець).

Чимало іменників — назв професій і посад — стали сло­вами спільного роду (сирота, листоноша, суддя тощо).

Помітно збагатилася фразеологія української літератур­ної мови: виникло немало нових влучних виразів, прислів'їв, приказок, інших стійких сполучень слів, у яких знайшли відображення нові явища радянської дійсності. Наприклад: чуття єдиної родини, партія веде, новатор виробництва, комсомольсько-молодіжна бригада, колектив комуністичної праці та багато інших.

Найвищим досягненням української літературної мови в наш час є завершення тривалого процесу формування її стилів — офіційно-ділового (до Жовтня його, по суті, не було), наукового, публіцистичного, художнього і розмовно-побутового.

Велике значення для розвитку української літературної мови мало возз'єднання українського народу в єдиній Україн­ській Радянській державі. На всій її території українська літературна мова наших днів функціонує в єдиній — усній і писемній — формі. Загалом тільки окремими діалектними рисами може тепер розрізнятися мова художніх творів пись­менників східних і західних областей України. •

Зміни, що їх зазнала українська літературна мова за ра­дянської доби, збагатили її новими засобами висловлення думки і піднесли її до рівня високорозвинених мов світу.

Завдання. І. Самостійно чи за допомогою словника поясніть значення наведених слів. Складіть і запишіть з ними речення.

24.

Автонавантажувач, автопоїзд, бронебійник, винищувач, газифікація, електровоз, місяцехід, мотель.

II. Користуючись словником, встановіть старе і нове значення сліві артіль, змагання, знатний, маяк.

III. Перекладіть українською мовою і запишіть подані слова і слово­сполучення.

Землечерпалка, кинопремьера, капитулировать, космо-центр, движение скоростников, межколхозстрой, магнитола, отличник, селькор, режим экономии, предприятие, принцип социалистического хозяйствования, РТС, СЭВ, КВН, произ­водственное совещание, нефтеразведчик, плавбаза, плането­ход, поливитамины, поролон, радиокоманда, радиоцентр, сверхпроводник, синтетика, хозрасчет, спецхоз, таксопарк, телеочерк, угледобыча, учхоз, фронт новаторства.

IV. Підготуйте усне повідомлення на тему: «Розвиток української мови після Великої Жовтневої соціалістичної революції». Складіть і запи­шіть план, повідомлення.