Філософська система Арістотеля

Аристотель – учень Платона, але через низку принципових запитань, він розходився зі своїми учителем. Саме Арістотелеві належить вислів: «Платон мені друг, але істина дорожче!» Аристотель вважав, що платонівська теорія ідей недостатньо до пояснень емпіричну реальності, він намагався подолати платонівский розрив світу чуттєвих речей й цивілізованим світом ідей.

Саме у творах Аристотеля філософська думку Стародавньої Греції досягла найбільшої висоти. Погляди філософа, увібравши у собі досягнення античної науки, є грандіозною системою конкретно-научного та власне філософського знання.

Вчення про буття (онтологія). Основний зміст філософського вчення Арістотеля викладений ним в роботі "Метафізика". Арістотель зберігає характерне для эліатів (Парменида і Платона) розуміння буття як чогось стійкого, незмінне, нерухоме. Проте Арістотель не ототожнює буття з ідеями. Він критикує Платона за те, що той приписав ідеям самостійне існування, відособивши і відокремивши їх від чуттєвого світу. В результаті Арістотель дає поняттю буття інше, ніж Платон, тлумачення. Сутність - це одиничне, яке володіє самостійним буттям Форма дає відповідь на запитання «Що є річ?» і є субстанцією речі. Сутності поділяються на нижчі, які складаються з матерії (це всі предмети чуттєвого світу), і вищі, чисті форми. Найвища сутність — це чиста форма, що існує без матерії, першодвигун, який служить джерелом усього космосу.

Ще один аспект - учення про душу. По відношенню до матерії душа є формою. Але вона притаманна лише живим істотам. Душа - це прояв активності життєздатної сили. Нею володіють тільки рослини, тварини і людина Проте в кожному прояві душа носить своєрідний характер. «Рослинна душа» відповідає за функції росту, харчування, розмноження -спільні для живих істот. Чуттєва душа притаманна тваринам. Розумну душу має тільки людина, разом з тим вона є частиною душі, яка пізнає і думає. Розум - основний початковий елемент цієї душі, він не залежить від тіла, є безсмертним і перебуває в тісному зв'язку з космічним розумом. Як вічний і незмінний, він один здатний досягти вічного буття і є сутністю першодвигуна, тобто чистого мислення, яким живе все на світі

Суть учення про людину полягає в наступному: головна відмінність людини від тварини — здатність до інтелектуального життя, яке передбачає моральну позицію, виконання певних моральних правил та норм. Тільки людина здатна до сприйняття таких понять, як добро і зло, справедливість і несправедливість.

Центральне поняття арістотелівської етики - доброзичливість, яка має два види: інтелектуальний і етичний. Інтелектуальний виникає здебільшого шляхом навчання, етичний - внаслідок звички. Вирішальне значення для Арістотеля має перший, завдяки якому виникає мудрість, розумна діяльність.

У вченні про суспільство Арістотель наголошує, що сенс життя не в задоволеннях, не в щасті, а в здійсненні вимог розуму на шляху до блага.

Форми державного устрою Арістотель ділить на правильні: монархія, аристократія, політія, і неправильні: тиранія, олігархія, демократія. Вчення Арістотеля про людину скероване на те, щоб спрямувати особистість на службу державі Людина - це «політична тварина». Вона народилася політичною істотою і несе в собі інстинктивне прагнення до «спільного співжиття». Центральна категорія етики для суспільного життя - справедливість Справедливим можна бути лише щодо іншої людини. А це і є прояв турботи про суспільство, адже в справедливості людина показує себе насамперед політичною суспільною істотою. На думку Арістотеля, справедливість полягає в рівності, але для рівних, а нерівність - для нерівних Нерівність — це нормальний стан людей.