Ринок праці

Регулювання попиту на робочу силу та її пропозиції через вплив та господарські інтереси - найперспективніший шлях. Але виникають ситуації, пов’язані переважно з істотною зміною рівня пропозиції робочої сили внаслідок її територіального переміщення.

Першоосновою економічного регулювання ринку праці повинні стати реальна вартість робочої сили і ефективна зайнятість населення, яка передбачає активізацію процесу вивільнення надлишкової робочої сили, формування мобільного резерву робочої сили, легалізацію прихованого безробіття.

Слід враховувати і ту обставину, що порушення так званої “абсолютної економічної” межі підвищення загального рівня зайнятості населення Україні не загрожує, бо система партнерства і насиченість ринку товарами вітчизняного виробництва не досягли того рівня, який би міг спричинити зростання саме на цьому ґрунті рівня безробіття і загострення соціально-економічних проблем.

Регулювання на територіальних ринках праці таких процесів, як трансформування прихованої форми безробіття в явну, формування мобільного резерву робочої сили, - це пошук компромісних рішень між шляхами розв’язання соціальних проблем зайнятості та необхідністю реалізації вимог ефективності.

Отже, інтенсивне вивільнення робочої сили, з її наступним територіально-галузевим перерозподілом на користь наукомістних виробництв, соціально орієнтованих видів діяльності, галузей, які працюють на споживчий ринок, є об’єктивною необхідністю, що вимагає синхронізації сучасних методів і форм макро- та мікроекономічного впливу на регіональні та локальні ринки праці з метою формування високомобільного і конкурентоспроможного контингенту робочої сили. Якісно новий рівень територіально-галузевої мобільності робочої сили може бути досягнутий шляхом узгодження таких процесів, як створення необхідних технологічних умов виробництва на рівні низових економічних структур і формування відповідного соціально-економічного механізму швидкого пристосування параметрів робочої сили до вимог попиту на неї на рівні галузей, регіоні в цілому.

Ринок праці в Україні і фактори, які спонукають до міграції. В основі механізму міграції населення лежать територіальні відмінності умов відтворення населення. Досить широко поширена концепція факторів виштовхування і притягування. Оскільки фактори виштовхування і притягування тісно взаємопов’язані, жорстке розділення їх втрачає сенс. Комплекс факторів виштовхування населення є різним, однак провідну роль в його складі при всіх обставинах відіграють трудові фактори. Сказане відноситься як до трудової міграції, так і до міграції взагалі, щоправда, більш опосередковано. В ринковій економіці фактори трудової міграції фокусуються на ринок праці.

Є різні розуміння меж ринку праці. Продаж робочої сили нижче її вартості, коли заробітна плата не покриває витрат на просте відтворення в ринковій економіці не може бути довготривалим. До виштовхуючих на роботу за кордон з України відносяться такі основні працеринкові фактори як власне безробіття, його територіальні відмінності, зайнятість на робочих місцях з низкою оплатою праці, поляризація населення за доходами.

Вважається, що безробіття в межах 4-5% можна вважати нормальним (не проблемним).

За даними міжнародних джерел реальний рівень безробіття для України становить 12-30%. Кількісно оцінити вплив працересурсних факторів на виштовхування населення України на роботу за кордон надзвичайно складно.

Ситуація на локальних ринках праці. Для характеристики ситуації на локальних ринках праці (гіпотетично найбільш несприятлива ситуація виступає “стимулятором” виїзду на роботу за кордон) були вибрані Карпатський (Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька області) і Донецький (Донецька, Луганська області) регіони. В Карпатському регіоні частки молоді в складі зареєстрованих безробітних як в локальних ринках праці з найнижчими, так і в локальних ринках праці з найвищими значеннями рівня зареєстрованого безробіття були майже однаковими. Питома вага жінок серед зареєстрованих безробітних в локальних ринках праці з найвищими значеннями рівня зареєстрованого безробіття була меншою ніж в локальних ринках праці з найнижчими значеннями рівня зареєстрованого безробіття, що логічно; жінки першими вивільняються з підприємств і установ, в подальшому при погіршенні ситуації з зайнятістю цей процес охоплює чоловіків і їхня частка в складі зареєстрованих безробітних збільшується.

При низьких рівнях зареєстрованого безробіття в Донецькому регіоні жіноча складова є дуже великою – робочі місця для чоловіків у вуглевидобувній та металургійній галузях промисловості скоротилися значно меншою мірою ніж в інших галузях промисловості. В групі локальних ринків праці з найнижчими значеннями рівня зареєстрованого безробіття питома вага жінок в складі зареєстрованих безробітних була в 1,51 рази більшою ніж в групі локальних ринків праці з найвищими значеннями рівня зареєстрованого безробіття. Частки молоді та довготривалих безробітних серед зареєстрованих безробітних в локальних ринках праці з найнижчими значеннями рівня зареєстрованого безробіття, навпаки, були меншими ніж в локальних ринках праці з найвищими значеннями рівня зареєстрованого безробіття.

В Україні поляризації суспільства за доходами перейшла через край і обернулася його деградацією; саме злиденне становище більшої частини населення блокує трансформації, які могли б підняти життєвий рівень збіднілих мас і дати імпульс якісному росту. 1-3% населення в Україні взагалі голодує. За крайніми оцінками в Україні щорічно від голоду та спричинених ним хвороб (голодова смертність) помирає щонайменше 18 тис. Осіб.

Зовнішня трудова міграція як чинник боротьби з бідністю. Зменшенню надзвичайно великого розриву в доходах бідних і багатих в Україні сприяє зовнішня трудова міграція. Саме вона дозволила значній частині населення уникнути озлидніння в період обвального падіння виробництва і зумовленого ним безробіття.

Досвід показує, що широкомасштабні акції по створенню нових робочих місць держаними службами зайнятості практично не дають відчутного ефекту. Санація ситуації на ринку праці, а тим самим зниження сили дії працеринкових факторів зовнішньої трудової міграції з України, можуть бути досягнуті лише при суттєвому зростанні інвестицій в економіку.

Ринки праці для українців за кордоном. Українці постійно поповнюють 70-мільйонну армію трудових мігрантів планети. За неофіційними даними, на заробітки щорічно виїжджає 5 мільйонів українців. Ще 2 мільйони постійно перебувають за кордоном, за місцем своєї роботи.

За 10 років з України емігрувало більше 500 докторів наук і 1 тисяча кандидатів наук (третина з них у віці до 40 років), понад 10 тисяч медпрацівників, інженерів, технологів і інших висококваліфікованих фахівців.

Трудова міграція обумовлена стандартними причинами - низькою оплатою праці і високим рівнем безробіття в Україні. Якщо узагальнити наведені дані, виходить, що кожен п'ятий працездатний українець працює в іншій державі, причому його трудові і цивільні права нічим не захищені і всіляко притискаються.

Український працівник в країнах ЄС отримує в 4-5 разів менше, ніж зайнятий на аналогічній роботі місцевий фахівець. При цьому він піддається необмеженій експлуатації з боку своїх господарів.

Конгрес профспілок Великої Британії (TUC) призвав уряд країни прийняти заходи щодо захисту трудових мігрантів з України від свавілля працедавців. Представники профспілок обнародували спеціальний звіт "Вони виїхали на захід: українці на роботі у Великій Британії". Його дані свідчать про жорстку експлуатацію українських працівників, зайнятих в будівельній, харчовій і сільськогосподарській галузях британської економіки.

Потрапляючи в боргове рабство до міжнародних агентств з найму робочої сили, вони не встигають відпрацювати свій борг за час дії візи і швидко поповнюють ряди безправних нелегальних мігрантів, працюючи практично за їжу.

За даними Федерації європейських працедавців, найвищі заробітні плати в Європі отримують в Данії, Швейцарії, Люксембурзі, Норвегії, Германії, Нідерландах, Італії і Великобританії. Значну частку прибуткової частини бюджету західних областей складають гроші заробітчан.

Більшість українців у пошуках роботи відправляються до Туреччини, Росії, Італії, Іспанії і Португалії. В даний час між Україною і Португалією діє угода про виїзд українських громадян на роботу за наймом до Португалії.

Двостороння угода, що гарантує соціальний захист українських громадян в Португалії, була підписана в лютому 2003 року, потім її ратифікував парламент України і підписав глава держави. Положення документа застосовуються лише відносно громадян України, що мають заздалегідь підписані трудові угоди, зареєстровані в Міністерстві соціального забезпечення і праці Португалії. Термін дії угоди - 5 років. Аналогічні документи Україна планує підписати зі всіма країнами, де нелегально працюють її громадяни. Активні переговори із цього приводу ведуться з Грецією і Лівією.

Нелегальні іммігранти з України працюють головним чином в будівництві. Завдяки своїй добросовісній роботі і високому освітньому рівню нелегальні українські іммігранти поступово завойовують і інші галузі. У Алгарве, на південному узбережжі країни, вони вже з'явилися в ресторанно-готельному секторі і сільському господарстві, а на півночі - на текстильних і інших фабриках.

Приблизний соціальний портрет трудового мігранта з України в Італії. Для виїзду за кордон майже 90% отримали туристичну візу. При цьому 49,48% осіб мали візу строком на 7-10 днів, 36% - на два тижні; 10,65% - на один місяць; 2,04% - на три місяці і 1,8% - візу на півроку. На заробітках в Італії опинилися представники всіх основних вікових верств. Більше всього жінок 36-45 років (34,69%). Мають вищу освіту 36,73% опитаних. Більше половини (58,50%) респондентів перебуває у шлюбі і абсолютна більшість (87,28%) залишила вдома дітей. 93,19% респондентів основною метою свого перебування за кордоном назвали зароблення грошей.