Три положення

9.Згідно з рішеннями Суду, стаття 1 Першого протоколу містить три окремі ормативні положення [далі за текстом — «положення». — Прим. наук. ред.]. Європейський суд з прав людини проаналізував їх в рішенні у справі «Спорронґ і Лоннрот проти Швеції» (SporrongendLonnroth v. Sweden)11Це одне з найважливіших рішень Суду за статтею 1 Першого протоколу.

10.Справа стосувалася дуже цінних об'єктів власності (будівель і землі) у цнтрі Стокгольма в Швеції. Адміністративна рада графства постановила, що ця

_______________________________________

8 Див., наприклад: «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), A52 (1982); «Анріш проти Франції» (Hentrich v. France), A 296-A (1994); «Святі монастирі проти Греції» (Holy Monasteries v. Greece): A 301-A (1994); «"Прессоз Компанія Нав'єра СА" проти Бельгії» (Pressos Campania Naviera SA v. Belgium), A332 (1995); «Ака проти Туреччини» (Aka v. Turkey), 1998-VI (1998); рішення у справах «Папахелас проти Греції» (Papachelas v. Greece) від 25 березня 1999 року, «Брумереску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) від 28 жовтня 1999 року, «"Іммобільяре Саффі" проти Італії» (Immobiliare Sqffi v. Italy) від 28 жовтня 1999 року, «Шпачек проти Чеської Республіки» (Spacekv. Czech Republic) від 9 листопада 1999 року, «Беєлер проти Італії» (Beyelerv. Italy) від 5 січня 2000 року, «Шассанью проти Франції» (Chassagnouv. France) від 29 квітня 2000 року, «Карбонара і Вентура проти Італії» (Carbonara and Ventura v. Italy) від 30 травня 2000 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) від 23 листопада 2000 року.

9 Детальніше прецедентне право щодо цього аспекту розглядається у п. 42 і далі.

10 Це зрозуміло з перших рядків статті 1: «Кожна фізична або юридична особа має пра

во...» (курсив авт.).

11 А52, 1982.

власність необхідна для розбудови міста, і вирішила вжити два різних види заходів: видати дозволи на примусове відчуження (тобто майно в майбутньому могло бути примусово відчужене) і заборонити будівництво (встановлювалася заборона на проведення власниками будь-яких будівельних робіт). Одна із земельних ділянок набула статусу такої, що може бути примусово відчужена протягом 23 років із забороною проведення на ній будівельних робіт протягом 25 років. Інша ділянка підлягала можливості примусового відчуження протягом 8 років із забороною проведення на ній будівельних робіт протягом 12 років. Зрозуміло, що через такі заходи продати цю власність стало значно важче. Зазначені заходи зрештою були скасовані внаслідок змін у політиці міського планування. Власники подали скаргу до Європейського суду з прав людини за статтею 1 Першого протоколу, оскільки вони не одержали відшкодування за час, протягом якого до їхньої власності застосовувалися відповідні [обмежувальні] заходи.

11. Насамперед перед Судом постало питання, чи взагалі відбулося обмеження права на власність з точки зору статті 1. Як стверджував Уряд Швеції, дозволи на примусове відчуження і рішення про заборону будівництва були складником міського планування і зовсім не обмежували права на мирне володіння майном. Але Суд одразу відкинув цей аргумент. Він зазначив, що, хоча з юридичної точки зору право власників на їхнє майно (тобто право власності) зберігалося за ними, на практиці можливість користування цим правом суттєво звузилася. На думку Суду, внаслідок видачі дозволів на примусове відчуження право заявників на власність «було поставлене під сумнів і могло бути скасоване».

Тому Суд встановив, що право заявників на власність було обмежене. Далі він виклав свій аналіз статті 1 як такої, що містить три положення: «Ця стаття [стаття 1 Першого протоколу] складається з трьох окремих положень. Перше положення загального характеру проголошує принцип мирного користування власністю, який встановлено в першому реченні частини першої. Друге положення стосується питання позбавлення майна і обмежує можливість такого наявністю певних умов; воно викладене в другому реченні тієї ж частини. Третє положення визнає право держави контролювати користування майном, зокрема відповідно до загальних інтересів, застосовуючи для цього такі закони, які вона вважає за потрібне; це положення викладене в частині другій» (п. 61).

12. Далі Суд розглянув питання про те, чи підлягає застосуванню друге положення, і встановив, що не відбулося ні примусового відчуження, ні позбавлення власності. З юридичної точки зору, заявники увесь цей час мали право користуватися майном, продавати, дарувати і здійснювати інші дії. Хоча продати його стало важче через застосовані заходи, але така можливість у заявників залишалася. Отже, друге речення частини першої {тобто друге положення) застосуванню не підлягало.

13. Щодо частини другої статті 1 (тобто третього положення), Суд встановив, що вона однозначно мала бути застосована до рішень про заборону будівництва, які [фактично] були проявом контролю за користуванням майном. Водночас Дозвіл на примусове відчуження слід розглядати за першим реченням частини першої (тобто за першим положенням), бо він не мав наслідком позбавлення майна і не передбачав встановлення контролю за користуванням майном.