Спеціалізація

Спеціалізація виробництва - це процес зосередження випуску певних видів продукції в окремих галузях промисловості, на окремих підприємствах та в їх підрозділах, тобто це процес виробництва однорідної продукції або виконання окремих технологічних операцій на підприємствах, в об'єднаннях або галузях. В основі спеціалізації лежить поділ праці. Адже суть будь-якого поділу праці полягає в спеціалізації виробника на випуск будь-якої продукції в обсягах, що перевищують його власну потребу, при одночасній відмові від виробництва іншої (також необхідної даному виробнику) продукції.

Економічний сенс зазначеного процесу полягає в тому, що сумарні витрати всіх виробників на даний обсяг всіх видів продукції знижуються в порівнянні з варіантом «універсального» виробництва окремого виробника. Зниження продуктивних витрат кожного виробника на одиницю випущеної продукції забезпечується наявністю сприятливих умов, до числа яких, крім суто індивідуальних властивостей (наприклад, фізіологічні здібності людини), можна віднести і ті «можливості», якими володіє та чи інша місцевість для виготовлення певного виду продукції (історичні, економічні та природні передумови розвитку виробництва).

В силу наявності тих чи інших сприятливих умов на який-небудь території виникає можливість спеціалізації здебільшого проживає тут населення на деяких видах виробничої діяльності. У результаті окремі галузі (виробництва) закріплюються за певними територіями, зосереджуються на цих територіях. Таким чином, безпосереднім проявом територіального поділу праці є спеціалізація виробництва на певній території, тобто територіальна спеціалізація.

Спеціалізація країн і районів, що виникла на базі сприятливих передумов (умов) на певній території, існує в будь-якій суспільно-економічної формації, т, е. і при капіталізмі, і при соціалізмі, і при будь-якому іншому суспільному ладі. Спеціалізація підприємства на певному виді продукції означає, що з внутрішньорегіональних і локальних причин саме у цій точці простору створюються сприятливі умови для виробництва цієї продукції.
Природні умови є об'єктивними передумовами для появи й розвитку територіального поділу праці та спеціалізації.

Саушкін виділив шість різновидів ТПП:
1. Генеральний — між країнами й великими економічними районами. Наприклад, між Далекосхідним районом Роси та Японією — за експортом до останньої деревини й кам'яного вугілля. Між Західно-Сибірським економічним районом Роси та Україною — за експортом нафти й газу.
2. Внутрішньорайонний — між промисловими вузлами й містами. Часто-густо в одному з них розташовується головне підприємство, а в іншому — його філії. Або з одного центру до іншого йдуть комплектувальні вироби.
3. Довкола економічного центру (міста, комбінату). Приклади можуть бути ті самі, що й у попередньому ТПП. Крім того, тут доречно згадати про приміське сільське господарство й постачання його продукції до економічного центру. Економічний центр може давати довкіллю кваліфіковані кадри, техніку, добрива, нафтопродукти, обладнання, а також переробляти сільськогосподарську продукцію
4. Постадійний, за якого стадії виробничого процесу територіальне роз'єднані (ловіння риби — переробка — консервування, копчення, соління).
5 Фазовий — одна й та сама продукція (наприклад, фрукти) надходить до центрів з різних місць протягом року.
6. Епізодичний — райони або країни обмінюються якимись товарами не постійно.
У межах однієї країни виокремлюють внутрішньорайон-ний поділ праці (спеціалізацію окремих виробництв усередині економічного району) та міжрайонний поділ праці (спеціалізацію районів та обмін товарами між ними).

Виокремлюють кілька об'єктних видів спеціалізації:
1. Предметна спеціалізація – випуск підприємством кінцевої, готової до споживання продукції (тракторний завод, взуттєва чи кондитерська фабрика тощо).
2. Подетальна спеціалізація - виготовлення окремих деталей (редукторів, гумотехнічних виробів, інтегральних схем тощо) та агрегатів і вузлів для комплектування готової продукції (двигуни, електроустаткування, будівельні конструкції).
3. Технологічна (стадійна) спеціалізація - самостійні виробництва з виконання окремих стадій технологічного процесу (ливарні, ковальсько-штампувальні, складальні заводи в машинобудуванні, прядильні та чаєрозважувальні фабрики у легкій і харчовій промисловості тощо).
4. Функціональна спеціалізація- ремонтні заводи, підприємства із виготовлення стандартної тари, машиносервісні організації.

Спеціалізація підприємств є важливою передумовою неухильного підвищення ефективності їхньої господарської діяльності. Поглиблення й розвиток усіх видів спеціалізації підприємств звичайно супроводжуються більш широким застосуванням прогресивної технології і високопродуктивного спеціалізованого устаткування, запровадженням комплексної механізації й автоматизації взаємозв'язаних виробничих ланок.

Основні переваги спеціалізації: створення передумов для механізації та автоматизації виробництва; вища якість продукції; більше можливостей для застосування продуктивної техніки і технології та ефективного їх використання; досягається зменшення витрат на виробництво продукції за рахунок вищого рівня механізації та автоматизації праці, застосування кваліфікованішої робочої сили; зумовлюється необхідність об'єктивного розвитку стандартизації та сертифікації виробництва.

Усе це сприяє ліпшому використанню всіх елементів процесу виробництва, про що свідчать такі приклади: кожний відсоток підвищення рівня предметної спеціалізації підприємств забезпечує зростання продуктивності праці на 0,4--0,5%; на підприємствах подетальної спеціалізації фондовіддача у 3-5 разів вища, ніж на великих предметне спеціалізованих заводах і фабриках; питомі витрати металу на одну тонну кріпильних виробів (гайок, болтів, гвинтів тощо) на спеціалізованих заводах у 2,5-3 рази менші, ніж на підприємствах, що виготовляють таку продукцію у невеликих обсягах (лише для власних потреб) і використовують для цього універсальне устаткування.

Поряд з перевагами спеціалізація як суспільна форма організації виробництва має й певні недоліки. Один з них - монотонність праці. Уникнути цього можна завдяки автоматизації виробництва, упровадженню промислових роботів. Надлишки спеціалізованої продукції створюють проблему їх реалізації. Як бачимо, переваг більше, а тому цю форму організації праці використовують з метою підвищення продуктивності праці.
Задля оцінки ефективності спеціалізації конкретної території розраховують коефіцієнти спеціалізації, локалізації, міжрайонної товарності, душові показники тощо:

Коефіцієнт спеціалізації:
С=Рв\Р*100, де С — загальний рівень спеціалізації району (регіону); Р— сукупний суспільний продукт, створений у районі, у вартісному вираженні; Pg — частина сукупного суспільного продукту району (регіону), що вивозиться за його межі (у вартісному вираженні).
Галузі спеціалізації обраховують за допомогою коефіцієнта локалізації й коефіцієнта виробництва продукції району (регіону) на душу населення.
Коефіцієнт локалізації або концентрації даного виробництва К на території району (регіону) обчислюється за формулою Кл=Ппр\Ппк, де Ппр - питома вага галузі району в промисловому або с\г виробництві району, Ппк - питома вага і відповідної галузі району (регіону) в країні.
Коефіцієнт виробництва продукції району (регіону) на душу населення: Кз = Пг\Пн, де Пг - питома вагаг галузі району, що вивозиться за його межі, Пн - загальна вартість продукції що виготовляється в регіоні. Для галузей спеціалізації Кл та Кз > 1. Розмір коефіцієнта свідчить про ступінь спеціалізації району щодо виробництва того чи іншого виду продукції. Ці коефіцієнти можуть сягати значення Кл > 2, що свідчить про високу товарність даної галузі.
У масштабах країни — аналізуючи ефективність регіональної спеціалізації — треба враховувати транспортний фактор, особливо якщо територія країни достатньо велика. Тоді формула ефективності спеціалізації набуде такого вигляду:

де Т — середні транспортні витрати на одиницю продукції.
Нерідко використовують обернене співвідношення у цій формулі, одержуючи індекс поточних витрат: