Державна політика України у сфері цивільного захисту

Основні напрямки державної політики України у сфері цивільного захисту

Державна політика у сфері цивільного захисту - це сукупність основних напрямків та способів діяльності держави щодо запобігання виникнення НС, а також по мінімізації та ліквідації їх наслідків.

Основними напрямами державної політики України у сфері ЦЗ слід вважати:

- формування та постійне вдосконалення системи захисту, запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

- підготовку керівних кадрів ЦЗ та навчання населення діям в умовах НС;

- міжнародне співробітництво у відповідності з чинним законодавством України та укладеними міжнародними угодами.

Правова основа цивільного захисту

Цивільний захист — це система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігенічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів, з метою запобігання та ліквідації НС, які загрожують життю та здоров'ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період [ 8 ];

Правовою основою ЦЗ є:

Конституція України, закони України: "Про правові засади цивільного захисту", "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", "Про Цивільну оборону України", "Про правовий режим надзвичайного стану", "Про правовий режим воєнного стану", "Про аварійно-рятувальні служби", Про пожежну безпеку", "Про об'єкти підвищеної небезпеки", "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", міжнародні угоди України та інші акти законодавства.