Об'єкти цивільних правовідносин

Суб'єкти цивільних правовідносин

Правовідносини існують між особами. У цивільних правовідносинах беруть участь як мінімум два суб'єкти. Суб'єктом права називається носій прав і обов'язків. Суб'єктом цивільного правовідношення є будь-яка особа, поведінка якої регулюється нормами цивільного права. Учасники цивільних правовідносин поділяються на такі категорії:

а) фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства);

б) юридичні особи (підприємства, установи, організації);

в) держава Україна;

г) Автономна Республіка Крим;

д) територіальні громади;

є) іноземні держави;

ж) інші суб'єкти публічного права (ст,2 ЦК).

Можливість особи стати учасником цивільного правовідношення називається правосуб'єктністю. Складовими частинами правосуб'єктності є правоздатність та дієздатність. Якщо під правоздатністю розуміють здатність особи набувати цивільні права та обов'язки, то під дієздатністю - здатність особи своїми діями набувати для себе права та обов'язки. Деякі вчені включають у склад правосуб'єктності окрім правоздатності і дієздатності ще й такі елементи:

- деліктоздатність (здатність відповідати за заподіяну шкоду);

- трансдієздатність (можливість делегувати частину своїх повноважень представникові або виступити представником іншого суб'єкта);

- тестаментоздатність (можливість скласти заповіт).

Об'єкти цивільних правовідносин

Під об'єктом цивільного правовідношення розуміють усе те, з приводу чого виникають відповідні правовідносини. Так, якщо Ви вирішили придбати картоплю, то об'єктом правовідносин буде виступати, відповідно, саме ця картопля. Безоб'єктних цивільних відносин не існує. Об'єктами цивільних правовідносин можуть виступати: а) речі, у тому числі гроші та цінні папери; б) майнові права; в) результати робіт; г) послуги; д) результати інтелектуальної творчої діяльності; ж) інформація; - з) інші матеріальні та нематеріальні блага. З огляду на особливості того чи іншого об'єкта законодавець визначає і відповідний їх правовий режим, оборотоздатність, особливий порядок захисту. Зміст цивільного правовідношення Зміст цивільного правовідношення складають права та обов'язки його учасників. Право, яке входить у зміст цивільного правовідношення - це суб'єктивне цивільне право, тобто право, що належить конкретній особі. У цілому під суб'єктивним правом розуміють встановлену законом міру дозволеної поведінки правомочної особи. Суб'єктивний цивільний обов'язок - це встановлена законом міра належної поведінки зобов'язаної особи. У цивільному праві один із учасників правовідношення для задоволення своїх потреб має правомочність на вчинення певних дій, а інший несе відповідно цим правомочностям обов'язки. Останні за своїм характером повністю відповідають змісту суб'єктивного права. Так, праву позикодавця вимагати повернення боргу - відповідає обов'язок боржника повернути борг. Здійснення суб'єктивного права власника полягає в його правомочностях щодо володіння, користування та розпорядження майном, а цьому праву відповідають обов'язки інших осіб не створювати перешкод власникові у здійсненні цього права. Види цивільних правовідносин Класифікація цивільних правовідносин має не лише суто теоретичне, а й практичне значення, оскільки дозволяє правильно застосувати норми цивільного права у кожному конкретному випадку. Традиційно вирізняють такі види цивільних правовідносин: 1) майнові та особисті немайнові. Майнові правовідносини спрямовані головним чином на задоволення матеріальних інтересів сторін. Більшість цивільних правовідносин є майновими (відносини власності, договірні, щодо відшкодування заподіяної шкоди тощо). Особисті немайнові правовідносини пов'язані з охороною індивідуальності людини та з нематеріальними благами, які належать громадянину а народження і є невідчужувані від нього (честь, гідність, ділова репутація тощо); 2) абсолютні та відносні. В абсолютних правовідносинах правомочній особі протистоїть невизначене коло зобов'язаних осіб. Так, у відносинах власності зобов'язаною стороною виступають усі особи, які оточують власника, оскільки ніхто з них не може порушувати права власника щодо володіння, користування та розпорядження річчю. У відносних правовідносинах правомочній особі протистоїть певна особа. Так, за договором купівлі-продажу продавець має право вимагати оплати товару від конкретного покупця, а покупець - відповідно передачі речі від конкретного продавця; 3) речові та зобов'язальні. У речових правовідносинах права можуть бути здійснені їх носієм самостійно. Так, власник користується своєю річчю і не потребує сприяння інших осіб. У зобов'язальних правовідносинах реалізація права передбачає певні дії зобов'язаної особи: продавець реалізує своє право на отримання грошової суми, якщо покупець виконає обов'язок щодо її сплати. Підстави виникнення цивільних правовідносин Правовідносини не перебувають у стані спокою. Вони виникають, змінюються і припиняються на підставі передбачених у законі обставин - юридичних фактів. Усі юридичні факти можна поділити на дві групи: події і дії. Події - настають незалежно від волі людей (стихійні лиха, смерть людини, закінчення строку тощо). Але внаслідок подій у спадкоємців виникає право на спадщину, у страхувальника - право на відшкодування шкоди. Дії - результат свідомої діяльності людини. Вони поділяються на: o правомірні (такі, що відповідають приписам закону); o неправомірні (такі, що суперечать закону). Правомірні дії поділяються на правочини, юридичні вчинки, адміністративні акти. Якщо правочини (за ЦК 1963 р. - угоди) - це вольові, правомірні дії осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків (наприклад, при укладанні договору купівлі-продажу покупець має на меті стати власником майна, а продавець - набути гроші за це майно, то юридичні вчинки створюють правові наслідки незалежно від спрямованості волі осіб, які їх вчиняють. Так, створення художнього твору може бути спеціальне і не спрямоване на виникнення правовідносин, але незалежно від цього, художник набуває авторське право. Неправомірні дії можуть бути підставами виникнення правовідносин у разі заподіяння шкоди, набуття чужого майна без достатніх правових підстав тощо.

№2ф

Класифікація можлива за різними підставами.

1. Залежно від економічного змісту цивільні правовідносини поділяються на майнові і немайнові.

Майнові правовідносини мають економічний зміст. їх об'єктом є майно (матеріальні блага).

У свою чергу, вони поділяються на правовідносини, що опосередковують статику суспільних зв'язків (наприклад, правовідносини власності), і правовідносини, що опосередковують динаміку суспільних зв'язків (наприклад, зобов'язальні правовідносини).

Немайнові правовідносини не мають безпосереднього економічного змісту. Вони можуть бути поділені на такі, що пов'язані з майновими правами (право авторства) і такі, що з майновими правами не пов'язані (особисті немайнові права - право на життя, здоров'я, честь тощо).

2. За юридичним змістом цивільні правовідносини поділяються на абсолютні та відносні.

У абсолютних правовідносинах носієві абсолютного права протистоїть невизначена кількість зобов'язаних суб'єктів. Прикладом можуть бути правовідносини власності, де праву власника відповідає обов'язок усіх і кожного не перешкоджати йому в здійсненні його повноважень.

У відносних правовідносинах уповноваженому суб'єкту протистоїть одна або кілька конкретно визначених зобов'язаних осіб. Наприклад, у договорі позики уповноваженим суб'єктом є позикодавець, який може вимагати повернення боргу від того, хто отримав позику.

3. За характером здійснення права цивільні правовідносини поділяються на речові та зобов'язальні.

Речові правовідносини - це правовідносини, в яких уповноважений суб'єкт може здійснювати свої суб'єктивні права самостійно, без сприяння інших учасників цивільних відносин. Прикладом можуть бути зазначені правовідносини власності, сервітутні правовідносини тощо.

Зобов'язальні правовідносини - це правовідносини, в яких уповноважений суб'єкт для здійснення своїх цивільних прав потребує сприяння боржника. Так, покупець не може отримати річ, яку він купив, без сприяння продавця, а право продавця на отримання вартості проданої речі, в свою чергу, не може бути реалізоване без виконання відповідного обов'язку покупцем.

4. Залежно від спрямованості і цілей встановлення цивільні правовідносини поділяються на регулятивні та охоронні.

Регулятивні правовідносини призначені опосередковувати (регулювати) зв'язки нормального цивільного (торгового) обігу. Вони є типовими для цивільного права. Частіше за все вони встановлюються за допомогою договору. Саме в них виявляється уповноважу-вальний характер цивільно-правового регулювання. Прикладом може бути будь-яке договірне зобов'язання.

Охоронні правовідносини виникають у випадку необхідності захисту інтересів учасників цивільного обігу цивілістичними засобами. Підставою їх виникнення є цивільне правопорушення. Права і обов'язки учасників таких правовідносин визначаються не лише на диспозитивних засадах, але й з використанням імперативного методу. Типовим прикладом є зобов'язання, що виникають внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК).

5. З урахуванням структури змісту правовідносини можуть бути простими та складними.

Прості правовідносини мають своїм змістом одне право і один обов'язок або по одному праву і одному обов'язку у кожного із його суб'єктів.

Складні правовідносини характеризуються наявністю кількох прав і обов'язків. Наприклад, у деяких випадках як доповнення до основного зобов'язального правового відношення виникають акцесорні зобов'язання (правовідносини), що нерозривно з ними пов'язані.

Класифікація цивільних правовідносин можлива також за іншими підставами. Так, можуть бути виокремлені строкові та безстрокові правовідносини, активні та пасивні, типові та нетипові, загально-регулятивні та конкретні, організаційні та майнові тощо.

Оскільки класифікація правовідносин можлива за різними ознаками, то одне і те саме правовідношення може бути одночасно охарактеризоване з різних боків. Наприклад, правовідносини власності є майновими, абсолютними, речовими, регулятивними тощо. Правовідносини, що виникають з договору позики, є майновими, відносними, зобов'язальними, регулятивними.

Цивільно правові відносини – це суспільні відносини, урегульовані нормами цивільного права, учасники яких є носіями цивільних прав і обов’язків.

Об’єктами цивільних правовідносин є матеріальні і нематеріальні блага, а саме: речі, гроші, цінні папери, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація та ін.

Речі – це всі предмети матеріального світу, що здатні задовольняти певні потреби людей і щодо яких можуть виникати цивільні права і обов’язки.

Речі поділяються на такі види:

1. засоби виробництва (сировина, паливо) та предмети споживання (одяг, продукти харчування);
2. речі, що перебувають в цивільному обороті; речі, обмежені в цивільному обігу (зброя, деякі ліки); речі. Вилучені з обороту (наркотичні речовини);
3. індивідуально визначені (картина художника), які є незамінними та родові (цукор, борошно), які є замінними;
4. неподільні та подільні;
5. головні та належні до них (скрипка і футляр);
6. рухомі та нерухомі;
7. продукція, плоди і доходи;
8. гроші та цінні папери.

Суб’єктами цивільно – правових відносин є фізичні та юридичні особи, які вступають між собою в цивільно – правові відносини з приводу майна та особистих немайнових благ. В окремих випадках суб’єктом можуть бути держава, АР Крим, територіальні громади, іноземні держави.

Фізичні особи, як суб’єкти цивільних правовідносин, мають певні властивості: фізичні (вік, стан здоров’я), соціальні (мають свідомість, соціальний досвід), правові (правоздатність, дієздатність, деліктоздатність).

Згідно з ЦКУ громадяни можуть мати майно в особистій, приватній власності, право користуватись жилими приміщеннями, успадковувати і заповідати майно, обирати рід занять, місце проживання та ін.

Громадяни мають право вступати у цивільні правовідносини в повному обсязі з настанням повноліття (18 років), або з моменту одруження. Неповнолітні, віком від 14 до 18 років, вправі укладати угоди тільки за згодою своїх батьків чи усиновителів, піклувальників. Неповнолітні, які не досягли 14 років, учиняють лише дрібні побутові угоди. Всі інші – укладають батьки або опікуни. Іноземці та особи без громадянства користуються тими ж правами, що і громадяни України.

Юридична особа – це організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, наділяється юридичною правоздатністю і дієздатністю та може бути позивачем і відповідачем у суді.

Ознаки юридичної особи:

1. організаційна єдність (має певну структуру, мету, керівництво і завдання);

2. наявність відокремленого майна;

3. самостійна майнова відповідальність за укладені право чини, борги та інші зобов’язання;

4. участь у цивільному обігу від свого імені (має своє найменування і набуває прав та обов’язків визначених статут;

5. здатність бути позивачем і відповідачем у суді.

Види юридичних осіб:

1. в залежності від порядку створення: а) юридичні особи приватного права (створюються на підставі установчих документів); б) юридичні особи публічного права (створюються за розпорядженням Президента, державних органів, органів місцевого самоврядування);
2. у залежності від форм власності: приватні, комунальні, державні юридичні особи;
3. у залежності від організаційно – правової форми: а) товариства (створюються шляхом об’єднання учасників які мають право брати участь у цьому товаристві, яке може бути підприємницьким та непідприємницьким).

Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації. (ЄДРПОУ). Правосуб’єктність юридичної особи припиняється з моменту її ліквідації, або реорганізації (злиття, приєднання, поділу).