Грошовий обіг і його закони

Грошовий о б іг – це безперервний рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в економіці. За його допомогою здійснюється розширене відтворення. Грошовий обіг поряд з кредитом та фінансами є складовою частиною єдиного грошового обороту і водночас становить самостійне економічне явище, що має свою специфіку і механізм впливу на економіку.

Обіг грошей здійснюється на основі притаманних йому законів. Закон грошового обігу був запропонований К.Марксом, він встановлює кількість грошей, необхідну для виконання ними функцій засобів обігу і засобів платежу.

Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно зумовлена грошова маса. Це рух грошей у процесі виробництва, розподілу і обміну національного продукту.

Згідно з класичним підходом К. Маркса кількість грошей, необхідних для обігу, може бути визначена за такою формулою:

де КГ – кількість грошей, необхідних для обігу; СЦ – сума цінтоварів, реалізованих протягом року; К – сума цін товарів, проданих у кредит; П – платежі за кредити минулого року; ВП – платежі, які взаємно погашаються; О – швидкість обороту однієї грошової одиниці за рік.

Більшість сучасних західних економістів для визначення кількості грошей, необхідної для обігу, базуються на неокласичній теорії у двох варіантах. Перший варіант визначити кількість грошей, необхідних для обігу на основі збалансованості грошової і товарної мас, запропонованої американським економістом І. Фішером.

Рівняння обміну грошей (рівняння І. Фішера):

,

де М – маса грошей в обігу; V – середня швидкість обігу грошей; Р – середній рівень цін на товари та послуги; Q, – кількість товарів та послуг, представлених на ринку.

Зцьогорівнянняможнавизначитикількість грошей, необхідних для обігу:

Другий варіант визначення кількості грошей необхідних для обігу на основі кембриджського рівняння:

,

де k – коефіцієнт грошових залишків залежний від часини готівкових грошей, як суб’єкти прагнуть утримувати на руках, Y – обсяг виробництва та доходу.

Різноманітність грошових засобів, які функціонують у сучасній економіці, потребує виміру грошової маси (рис. 4.4).

Грошова маса – це сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формах, які забезпечують реалізацію економічних благ та всі нетоварні платежі в економіці. Або сукупність всіх грошових коштів (паперових грошей, металевих монет) у країні.

Рис. 4.4. Структура грошової маси

Вся грошова маса розраховують за допомогою грошових агрегатів.

Грошові агрегати – види грошей та грошових засобів, що об’єднуються в групи за рівнем ліквідності; показники структури грошової маси певної країни. Ліквідність – це ступінь легкості, з якого якесь майно може бути перетворене на готівку.У кожній країні існує своя методика створення грошових агрегатів. Так, наприклад, грошова маса в Україні поділяється на такі агрегати:

грошовий агрегат М₀ – готівка: монети і банкноти,, що перебувають в обігу поза банківською системою). Грошовий агрегат М₀має найбільшу ліквідність. Його структурними елементами є: монети, що їх карбують державні установи; скарбничі білети, що є казначейськими зобов’язаннями, випуск яких пов’язаний з фінансуванням дефіциту державного бюджету (ця форма грошей нині в Україні не використовується); банкноти, що являють собою різновид кредитних грошей, емісія яких здійснюється центральними банками (в Україні Національним банком). Банкнота має загальну оборотність і, як і монета, абсолютну ліквідність.

Грошовий агрегат М₁ = М₀ +Кошти на поточних рахунках у національній валюті.

Грошовий агрегат М₂ = М₁ + строкові депозити в національній валюті та валютні заощадження. Строкові депозити являють собою гроші, які зберігаються на без чекових ощадних рахунках у комерційних банках та ощадних установах, про що їх власники отримують певні свідоцтва – сертифікати. Перетворення цих грошей на готівку чи інший високоліквідний платіжний засіб обумовлене певним строком.

Грошовий агрегат М_З = М₂ + Кошти клієнтів у довірчому управлінні та цінні папери власного боргу банків.

В деяких країнах виділяється також агрегат L, який включає до свого складу агрегат М_З, казначейські ощадні облігації + короткострокові державні зобов’язання, + комерційні папери і банківські акцепти, що розміщенні поза банківською системою.

Так, у Франції розраховується і використовується 2 агрегати, в Німеччині і Швейцарії – 3, СШ – 4.

Методами стабілізації грошового обігу є: дефляція – це зменшення грошової маси шляхом вилучення з обігу надлишкових паперових грошей; нуліфікація – це ліквідація старих грошових знаків і випуск нових (у меншій кількості); девальвація – це зниження курсу грошової одиниці стосовно іноземної валюти; ревалоризація – підвищення курсу грошової одиниці; деномінація – зміна номінальної вартості грошових знаків з їх обміном на нові більші грошові одиниці з перерахунком цін, зарплати, тарифів (у такому самому співвідношенні).

Грошова система

Грошовасистема – це форма організації грошового обігу, яка історично склалася в певній країні й законодавча закріплена державою.

Вона складається з таких елементів:

1) грошова одиниця країни (гривні, долар тощо). На сьогодні в світі налічується близько 300 найменувань національних грошових одиниць;

2) види державних грошових знаків (металевих або паперових, товарних чи символічних, готівкових чи безготівкових), які мають законодавчу силу, порядок їх випуску й обігу;

3) порядок грошової емісії (порядок друкування грошей і випуску їх в обіг);

4) встановлення курсу національної валюти і порядок її обміну на іноземну;

5) наявність державних фінансових інститутів, які здійснюють регулювання грошового обігу в країні.

Історія знає два основних типи грошових систем: металевого грошового обігу, за якого такий грошовий товар виконує всі функції грошей; паперово-кредитного обігу, в основі якого лежать кредитні гроші.

У свою чергу металева система поділяється на біметалеву і монометалеву. Біметалева грошова система – це система, де роль загального еквівалента законодавчо закріплюється на рівних правах за двома благородними металами – золотом та сріблом.

Хоча система біметалізму проіснувала досить довго (у Західній Європі з XVIдо початку XIXст.), але виявилася нежиттєздатною, бо суперечила природі грошей як загального еквівалента. Законодавче закріплення за двома металами однакової ролі загального еквівалента не відповідало співвідношенню їхньої реальної ринкової вартості.

Суперечливість і нестійкість біметалізму поступово призвели до його занепаду і заміни золотим монометалізмом.

Монометалізм – це грошова система, в якій роль загального еквівалента закріпляється за одним благородним металом – золотом. Уперше золотий монометалізм було запроваджено в Англії (1816 р.). У Франції його введено в 1876-1878 рр., у Росії – в 1897 р. Розрізняють чотири різновиди золотого монометалізму: золотомонетний стандарт, золотозлитковий стандарт, золотодевізний стандарт, золотодоларовий стандарт.

1) Золотомонетний стандарт, якому властиво: вільний обіг золотих грошей, виконання золотом усіх функцій грошей, вільне карбування золотих монет із фіксованим вмістом, вільний обмін паперових грошей і банкнот на золоті монети, вільний рух золота між країнами.

Золотомонетний стандарт у повному обсязі проіснував до Першої світової війни.

2) Після Першої світової війни країни, які мали значні запаси золота (Англія, Франція), запровадили у себе золотозливковий стандарт, який виключав вільне карбування золотих монет і обмін їх на банкноти. Обмін банкнот міг проводитись лише на золоті зливки. Але його було обмежено вартістю зливків. Наприклад, в Англії за зливок вагою 12,4 кг треба було заплатити 1700 фунтів стерлінгів, у Франції за зливок вагою 12,7 кг – 215 тис. франків.

3) Німеччина, Австрія, Норвегія, Данія та інші країни, які не мали значних запасів золота, запровадили у себе золотодевізний стандарт – при цьому зв'язок грошей із золотом здійснюється не безпосередньо, а через іноземну валюту (девізи), яка мала золоте забезпечення. Щоб обміняти власну національну валюту на золото, її потрібно було спочатку обміняти на валюту країн із золотозливковим стандартом ( англійські фунти стерлінгів, французькі франки), а вже останню – на золоті зливки. (2 і 3 випадки золото зосереджено в руках держави).Під час світової кризи 1929-1933 рр. і в перші після-кризові роки усі три різновиди золотого монометалізму були ліквідовані.

4) При золотодоларовому стандарті розмін національних валют на золото був скасований в усіх країнах, а обмін доларів США на золото здійснювався лише для урядів та центральних банків країн – членів МВФ. У 1971 р. було припинено й обмін доларів на золото.У 1976 р. країни – члени МВФ провели на Ямайці (м. Кінгстон) Міжнародну конференцію, на якій оголосили про перехід до якісно нової світової валютної системи – паперово-кредитної, в основу якої покладено такі головні принципи:повна відмова від золотого стандарту; скасована фіксація золотого вмісту національних валют (масштабу цін); припинено виконання золотом ролі загального еквівалента;скасованоофіційнуціну на золото, яка ранішеіснувала (35 дол. за одну тройськуунцію – 31,1 г); золото перетворено із грошового товару в звичайний товар який продається й купується на світових ринках дорогоцінних металів за ціною, що складається залежно від попиту і пропозиції; впроваджено перехід до плаваючих валютних курсів.

У паперово-кредитній системі функціонують паперові й кредитні гроші.

Кредитні гроші – це знаки вартості, які функціонують на основі кредитної угоди й виражають відносини між кредитором і боржником.

Первісне класичні кредитні гроші відрізнялися від паперових грошей (рис. 4.5).

Існують такі види кредитних грошей: вексель, банкнота, кредитна картка, електронні гроші.