IX. Про подорож імператриці

Коли блаженної пам’яті імператриця Катерина II зволила виїхати зі столиці 1785 року16 для огляду й відвідин усіх вірнопідданих чад своїх, то чи не пристало б усім їм, хто Пильнує й сподівається на пришестя Господа свого, не задовольнитися готовністю до прийняття такої рідкісної і великої гості? Справді, всі мусили бути у повній справності, бо ми (просто ректи) є й синами Господа, проте зобов’язані один одному воздавати належне, як наречено, а тим паче царській особі яко помазаниці Божій личить усіляка честь і слава. Тому вже не тільки в усіх російських губерніях та містах, де були призначені станції й перепочинки, обладнано царські гостині й препишні палаци по всіх трактових місцях, а й розчищено було трактові шляхи і влаштовано версти належним чином; одне слово, все мало якнайкращий вигляд благопристойності. Так само і в Малоросії, починаючи від кордонів Росії до самого Києва, вздовж по трактових місцях були розчищені великі шляхи, а де ліси — робили просіки, і по всіх таких великих дорогах з обох боків ставили часто кучки, а в деяких губерніях замість кучок робили земляні трикутники, які по-гетьманськи називали бриликами, або брилями. У тих кучках та трикутниках насаджували різні дерева обабіч шляхів, від чого вигляд був надзвичайний, мов на картині. Із цих дерев у деяких місцях чимало й досі буяє, повиростали дуже великі, товсті й високі. В тутешньому краї, тобто у Катеринославській та Херсонській губерніях, достатньо дикого каменя, тож по грунту на трактових шляхах були поставлені високі кам’яні милі — через десять верст одна від одної; деякі з них і досі видно по Херсонській дорозі й називаються пам’ятниками Потьомкіна17, оскільки це він звелів їх у ту пору спорудити. Потім, коли вже імператриця зволила виїхати з Росії до Малоросії, то навпрямки сягнула навіть самого Богоспасенного града Києва, де відвідала храми Господні й святі місця, в яких покояться мощі угодників Божих. А перегодом, оглянувши всі достопам’ятності древнього й славного міста Києва та місце його розташування, забажала в ньому залишитися на всю зиму. Новоросійський наш край був попереджений про прибуття імператриці до Києва і також справно приготувався до стрічі государині. За письмовим указом Кременчуцької губернії новокодацькому городничому Василеві Іллічу Шостику у Нових Кодаках було споруджено пишний царський палац, але приставники його, або доглядачі, коли почали обкурювати палати якимись запашистими ароматами, з необережності підпалили кімнату, і весь царський палац обернули на попіл. Коли доповіли імператриці про згорілий палац, то вона указом звеліла такий же палац, збудований у Малоросії над річкою Ореллю, в містечку Царичанці, розібрати й перевезти в Нові Кодаки, поставити на тому ж місці, що й було вчинено невдовзі з тієї причини, що імператриця вже не мала наміру бути в Царичанці, а завбачено їй шлях особливий. Бо вона по закінченні зими, напровесні вирушивши з Києва, зволила мандрувати не суходолом, а водою, вниз по Дніпру на пишному й розцяцькованому фрегаті з усім царським почтом, і продовжувала свій шлях на таких суднах аж до Кременчука, а звідти й до наших кордонів. Але через непостійні весняні вітри й сильну негоду не могла сягнути Нових Кодаків водою, а вище Романкового, навпроти дачі поміщика Сошина, веліла вивантажитися на суходіл і в кареті вже зволила прибути до царського Новокодацького палацу. З нею разом приїхали римський імператор Йосиф та ясновельможний Потьомкін. Римському імператору була відведена квартира у домі священика Кіндрата,- цей будинок донині існує. А Потьомкін був у царському палаці, в окремішніх покоях. Тож імператриця зволила пробути в тому царському палаці більше тижня, очікуючи свої судна і всю царську челядь. Тим часом вона відвідувала Половицю, всю місцевість та околиці її оглядала. Тут же, в Нових Кодаках, на березі річки до прибуття імператриці за її велінням була споруджена висока вежа для пристані суден — схожа на дзвіницю без верху, з малим куполом, ніби маківкою, а з вежі на Дніпро вів невеликий дерев’яний міст сажнів три завдовжки, вся ж вежа розмальована різними барвами. Потім, коли вже прибули царські судна до Нових Кодаків і стали на якорі по всьому Дніпру навпроти вибудованої вежі, то очам відкрилося надзвичайно дивовижне видовище, оскільки весь Дніпро був прикрашений різнобарвними, розмаяними на суднах знаменами. Коли доповіли імператриці, що судна причалили до Кодацької пристані, вона тієї ж миті звеліла Потьомкіну запитати тутешніх старокодацьких і кам’янських лоцманів, чи зможуть її судна пройти через пороги. Коли це було вчинено й старокодацькі лоцмани в присутності Потьомкіна оглянули царські судна, то вони відповіли князеві, що жодне судно через пороги пройти не зможе по тій причині, що всі судна з деменами, тобто кермами, які дуже глибоко йдуть під воду, а попрохали ясновельможного дозволити всі керма викинути, приладнати стерна, тобто опачини, або довгі весла. Зваживши всі обставини, Потьомкін, пояснивши імператриці, велів демена зняти, а стерна вставити,що й було зроблено.
Тоді імператриця й сама забажала, по-перше, оглянути вежу, котрої ще не бачила, а, по-друге, подивитися й на стерна, для чого наказала ясновельможному, щоб одне судно, в якому вона зволила мандрувати, причалило до вежі, до самого мосту, а потім, приїхавши з римським імператором до пристані й вийшовши з карети, оглянула вежу і, пройшовши брамою крізь неї, дійшла по мосту до судна, оглянула стерно і дуже здивувалася. Адже вона таких знарядь на простих суднах не бачила і, сказавши: «Чи може судно з такою чудною лопатою справно діяти і пройти через пороги?» — тут же наказала зрушити судно з місця, поплавати ним туди-сюди і причалити там, де й раніше було. Коли побачила, що тутешні кам’янські й старокодацькі лоцмани, які сиділи на тому судні, орудують лопатою чудернацьким, спритним дивовижним способом, то посміхнулася й була дуже задоволена розпорядженням Потьомкіна й веліла йому запитати, хто з-поміж них, тобто лоцманів, старший і кого в них називають отаманом — дізнатися ім’я та прізвище. Що й було сповнено. Першим серед них був отаман Мусій Іванович Полторацький, житель Лоцманської Кам’янки, а другим — товариш і помічник його на прізвище Непокритенко зі Старих Кодаків.
Після цього государиня, повернувшись до палацу, звеліла ясновельможному, щоб лоцмани рушили в похід з усім її флотом до порогів, коли буде закладатися й освячуватися на горі соборна церква. Наступного дня імператриця зволила вирушити з Нових Кодаків із усім царським почтом у різних багатих і пишно вбраних екіпажах до призначеного місця, де мала бути закладена церква. Там вона нині й споруджена18. Біля того місця був влаштований намет19 для похідної полкової церкви — у ній тоді правили службу і преосвященний Амвросій провадив літургію, де і я, грішний старець Корж, удостоївся бути. Прийшовши на початок, я слухав священну літургію, стоячи в самісінькій середині, біля півчих. Прибувши ж і вийшовши з карети, імператриця з римським імператором зволила йти до полкової церкви по східцях, і ясновельможний підтримував її під руку, бо той церковний намет був на аршин чи й глибше вкопаний у землю, а тому східці до нього були вистелені, як і підлога в усій церкві, різнобарвними килимами. У церкві під час служіння не було нікого, окрім півчих та прибулих із государинею 12 фрейлін. Римський імператор тільки зазирнув до церкви і тут же пішов із ясновельможним та іншими генералами до того місця, де розчищали землю під закладання собору. А весь почет царський з іншими глядачами, яких було безліч, або, ліпше сказати, сила-силенна народу різного звання й статі довкола стояла. Та й не тільки з тутешніх місць та довколишніх міст і поселень, а й здалеку, за кілька сотень верст заради особливої причини: як для церемонії церковної при закладанні церкви, так і заради прибуття імператриці, аби удостоїтися побачити її царський лик. Та й хто не зачудується таким важливим видовищем, яке трапляється в тутешньому краї раз на 100 літ або на кілька віків, а то й загалом уперше? Тож я, убогий дідуган Корж, стою в церкві й чекаю закінчення священної літургії. Коли вона завершилася, то преосвященний Амвросій підніс хреста імператриці, і вона, приклавшись до нього, вклонилася на обидва боки й пішла до вище названого влаштовуваного місця на закладання церкви у супроводі ясновельможного, який повернувся до церкви полкової під кінець літургії.
Місце ж влаштоване було під церкву тільки по розміру й коштах: де повинен бути підмурівок, лише доріжки розчистили та землю вирівняли, бо через поспіх і несподіваність випадку не встигли вирити підмурівок, а копали вже рови після проїзду цариці. Тут же посередині, де мав бути престол церковний, викопана була велика яма, на зразок печери чи склепу, завглибшки майже сажень і завширшки більше двох, вся вистелена каменем, із такими ж східцями, що покриті були килимами, як і вся підлога склепу. У ньому влаштовано ще й маленьку печерку або запічурку — «ковчежець» (подібно до шафки чи шухлядки) під самою стіною — глибоко вроблено й також вислано диким каменем — для збереження царської грамоти, написаної на золотій дошці20.
Потім розпочався церемоніал, що подобає такій нагоді, й увесь собор архієрейський з усім духовенством та з усією процесією, зайшовши спершу з півдня, потім звернувшись на схід, зробили хресний хід прямою середньою лінією по розчищеному місцю до самого центру, де повинен бути престол, а преосвященний Амвросій, ідучи з хрестом, кропив святою водою обіруч. Прийшовши церемоніальне до приготовленої великої печери, як сказано вище, зупинилися всі: преосвященний, імператриця з римським імператором та ясновельможним й почали поважно спускатися сходинками до тієї печери, де, ставши, за звичаєм слухали церковне славослів’я, що вершилося за чиноначальністю. По закінченні його преосвященний прочитав молитву, освятив грамоту й місце, окропив все це святою водою навхрест. Потім імператриця, перехрестившись на схід і поклонившись на обидві сторони, зволила взяти грамоту своїми руками і, поклавши її у приготовлене місце печерки, як обмовився вище, знову перехрестилася і вклонилася на обидві сторони. Слідом за цим зводила пожертвувати також гроші — срібною і золотою монетою, а скільки, мені невідомо, але знаю, що вони були покладені туди ж, де й грамота. Тим часом поміж цим дійством архієрейські півчі співали многоліття імператриці і всьому царському роду. Потім під духовну царську музику й гарматну стрілянину каменярі жваво взялися до роботи і, замурувавши все те місце, де повинен бути престол, поставили зверху склепіння кам’яний хрест. Імператриця стояла коло них доти,, поки все діло закінчили й навели належний порядок.
Таким чином церемоніал був закінчений, місце освячено й соборну церкву закладено в ім’я імператриці Катерини на 12 престолів. Водночас, того ж дня й години, це місто з уст самої імператриці отримало свою назву: на честь і славу великої Катерини II названо Катеринославом і велено було іменним височайшим указом того ж року Кременчуцьку губернію21 перевести в колишню Половицю й назвати губернією Катеринославською, що й учинено небавом. При таких подіях, при такому важливому й рідкісному збігу обставин благословенна наша країна й досі ще благоденствує і покоїться під заступництвом милосердного вітця, найяснішого імператора нашого Миколи Павловича, вже четвертого після імператриці самодержця. Колишні мешканці Половиці розійшлися по інших поселеннях за наданою їм указом волею, куди хто забажає: більшість переселилася в Сухачівку, а менша частина перейшла в Мандриківку, де тоді лиш один козак сидів зимівником і головно займався рибною ловлею на Дніпрі. Від його прізвища Мандрика половицькі жителі, які до нього перебралися, назвали своє поселення Мандриківкою.
Тепер повернемося трохи назад. На тій самій горі, де закладено собор і де була полкова церква, як обмовилися вище, починаючи від того місця до нинішнього архієрейського дому і навіть за богадільню по всьому узгір’ю було влаштовано ще до прибуття імператриці чудові похідні будинки з наметів — багато вбрані, прикрашені живописом і різними меблями одним багатим кременчуцьким купцем Фалєєвим за порадою ясновельможного князя Потьомкіна з тим наміром, що імператриця по закладинах церкви й закінченні церемоніалу неодмінно пригощатиметься в тих будинках і відпочиватиме, однак вона тільки подивилася на них здалеку. Це нижче пояснено буде, а згадаємо перш за все дещо про Фалєєва. Цей знаменитий купець завдяки незліченному своєму багатству й мільйонному капіталу був постачальником, або підрядчиком, усіх казенних запасів і провіанту на всю російську армію, а також утримував не тільки різні заводи — ливарні, селітряні, порохові та інші, а й усі фабрики, різні мануфактури без винятку по всій Росії були під його протекцією. До того ж він займався винним відкупом майже в усіх губерніях Росії, Малоросії та Новоросії. Одне слово, багатшої людини о тій порі серед російського купецтва майже ніде не було.
Перегодом, коли вже флот імператриці, за даним раніше повелінням, вирушив із Нових Кодаків і став наближатися Дніпром навпроти того місця, де були закладини соборної церкви, то імператриця, побачивши, як він пустився униз по Дніпру, облишивши всі інші заходи на подальше, по закінченні церемоніалу й сама заквапилася до порогів, аби побачити, як спускатимуть через них царський флот. Потім, сівши в карету, зволила поїхати до Ненаситця, де частувалася й відпочивала, доки флот підоспів до порогів. Коли ж почали спускати перше її царське судно, на якому сидів стерничий, вже згаданий Полторацький, і коли воно, як звичайно, полетіло з порогів у водну безодню зі страшним шумом, то імператриці здалося з гори, що воно у пінистих хвилях і глибокому вирі навіки захрясло й загинуло безповоротно. Вона дуже зажурилася й опечалилась не за судном, а за людьми, які постраждали й життя своє втратили. Одначе ясновельможний доповів, що судно ціле й через пороги пройшло неушкодженим і що всі судна царські здолали пороги благополучно, що люди живі й стоять біля пристані, очікуючи царського її повеління. Тоді імператриця надзвичайно зраділа такій звістці і тут же наказала ясновельможному привести до неї того самого лоцмана, який першим її судном керував. І коли лоцман з’явився, то вона сама запитала в нього: «Чи ти Полторацький, отаман над лоцманами?» Полторацький упав на коліна й відповів: «Я той, про кого ви зволили запитувати». А імператриця мовила: «Жалую тебе, Полторацький, за твою вірну службу поручиком. Чи є в тебе діти?» — продовжувала імператриця. — «Є, ваша імператорська величність! Один син 13 літ», — сказав Полторацький. Імператриця й сина його зволила жалувати прапорщиком й обіцяла надіслати їм грамоти на чини та дворянство усім їхнім нащадкам. Коли зрештою весь флот царський пішов униз по Дніпру до Херсона, імператриця зволила далі мандрувати суходіллям, куди їй заманеться. Палац же царський, що залишився в Нових Кодаках, за повелінням ясновельможного, був заповнений панчішними фабрикантами, переведеними із Білорусії і містечка Дібрівного; там вони жили доти, поки в Катеринославі були обладнані нові фабрики, а, перейшовши в них, розібрали й палац царський на будівництво тих же фабрик.
У Катеринославі першим губернатором був Синельников, після нього — Селецький; жили вони кожен свого часу на тому самому місці, де нині дім архієрейський, бо він був казенний й існував ще до прибуття імператриці. Ясновельможного ж князя Потьомкіна будинки спорудили після проїзду імператриці, раніше вирили рови22 для підмурівку вище церкви, що зараз будується, біля теперішніх солдатських лазаретів, — в ту пору, коли ясновельможний ще був у Катеринославі з імператрицею, а після проїзду її наказав зводити його будинки на тому самому місці, де вони й стоять. Тут було посіяно тоді мій ячмінь, і ще й не зібраний був, як почали каменярі розміряти на підмурівок. Ми з Глобою, залишивши оселю й розведений нами сад, вибралися звідти по своїх місцях. Потьомкін у тих будинках майже ніколи не був до скону свого. Цеглу ж для спорудження хоромів ясновельможного привозили з Києва човнами по Дніпру, а надіслані імператрицею з Петербурга наступного року золоті панікадила, коштовні лампади й завіси для новобудованої соборної церкви висіли вже перегодом у будинках ясновельможного.