Проаналізуйте основні напрями української економічної думки в пореформений період (друга половина XIX ст.)

Економічна думка України в другій половині XIX ст. розвивалася пере­важно в наукових товариствах та університетах, зокрема Київському (Св. Володимира), Харківському та Новоросійському (нині Одеському) в Росій­ській імперії, а також у Львівському та Чернівецькому університетах, що пе­ребували під владою Австро-Угорщини. Українські дослідники, широко ви­користовуючи наукові ідеї західних шкіл, зокрема німецької історичної школи, австрійської школи «граничної корисності» тощо, розвивали їх з урахуванням особливостей соціально-економічного поступу України та створили теорії, що увійшли вагомим надбанням до світової наукової скарб­ниці. Українська економічна думка була представлена різними напрямами та науковими школами, серед яких можна виокремити:

класичний напрям політичної економії, прихильники якого (І. В. Вернадський, К. К. Гаттенбергер, Т. Ф. Степанов, В. Ф. Левитський, М. Воль- ський) стояли на позиціях трудової теорії цінності А. Сміта, виступали за економічну свободу та заперечували державне втручання в економіку;

маржиналізм, провідні ідеї якого, зокрема методологічний індивідуа­лізм, вивчення проблем раціонального розподілу обмежених ресурсів, гра­ничний аналіз, математизація досліджень тощо, відображено в наукових працях О. Д. Білимовича, Р. М. Орженцького, Є. Є. Слуцького, Т. Рильсько­го та ін.;

народництво, яке відображало інтереси селянської демократії, крити­куючи водночас пережитки феодалізму і глибокі соціальні суперечності ка­піталістичної системи та розробляючи утопічні проекти некапіталістичного розвитку (М. В. Левицький, Т. L Осадчий, О. О. Русов, П. Чубинський);

марксизм і соціалістичні вчення, особливо популярні у 90-ті роки XIX ст., через захоплення ідеями яких пройшло багато українських учених (M L Зібер, І. Я. Франко, М. І. Туган-Барановський (протягом певного часу активний прихильник «легального марксизму»);

Київська психологічна школа, яка переважно сповідувала ідеї маржиналііму, виступала за розвиток вільного ринку, позитивно оцінюючи роль конкуренції і приватної власності у становленні капіталістичних відносин та критично сприймаючи економічну теорію марксизму (М. X. Бунге, А. Я. Ан­тонович, Д. і. Піхно, О. Д. Білимович);

соціальний напрям економічної думки, що сформувався в кінці XIX ст. Його представники (В. Я. Желєзнов, М. І. Туган-Барановський та ін.) наголошували на важливості дослідження соціально-політичних та правових чинників суспільного розвитку.

Головна увага представників різних шкіл української економічної думки пореформеного періоду була зосереджена на питаннях розвитку ринкового господарства, зокрема долі капіталізму в країні, становленні нових госпо­дарських форм (капіталістичної фабрики, акціонерних товариств, синдика­тів, трестів, різних форм кооперації тощо), проблемах індустріалізації виро­бництва та ролі іноземного капіталу в розвитку національної промисловості, подолання відставання в соціально-економічному розвиткові від країн Захі­дної Європи. Особливо гостро стояло аграрне питання, зокрема про «прусський» чи «американський» тип капіталістичного розвитку. У цьому кон­тексті в економічній літературі аналізувалися проблеми концепційних засад вирішення аграрного питання, проблеми селянського і поміщицького земле­володіння, досліджувалися податки та повинності селян, велике і дрібне го­сподарство, розвиток інституту приватної власності, форми господарства в аграрній галузі тощо.

Українські дослідники, ураховуючи специфіку підлеглого становища України у складі двох імперій та особливості національного розвитку, а та­кож вивчаючи переваги ринкового господарства в країнах Західної Європи, намагалися використати і позитивний світовий досвід, і національні особли­вості становлення підприємницьких відносин. Інакше кажучи, розвиток еко­номічної думки в Україні зумовлювався передусім станом економічного та соціально-політичного життя в країні загалом, менталітетом народу, культур­ними традиціями, а також потужним впливом ідей західноєвропейських шкіл (марксизму, неокласики, німецької історичної школи, маржиналізму).

Охарактеризуйте внесок представників української економічної думки (М. Туган-Барановський, Є. Слуцький, С. Подолинський) в розвиток економічної теорії (кінець XIX - початок XX ст.).

Туган_Барановський (1819-1919) – учений зі світовим ім’ям, що зробив великий внесок у розвиток багатьох теоретичних проблем економіки. Т.-Б. став першовідкривачем сучасної інвестиційної теорії циклів Він критично проаналізував сучасні йому теорії ринку та криз і високо оцінив теоретичні засади “теорії реалізації” Сея, яка стверджувала, що пропозиція породжує попит. Він підкреслював правильність думки Рікардо і Сея про те, що межа виробництва визначається продуктивними силами людства. Він писав, що попит на товари створюється самим виробництвом і жодних зовнішніх меж для розширеного відтворення, крім браку продуктивних сил, не існує. Він розглядає проблему криз, аналізуючи економічні коливання, рух “економічної активності”, а також фактори, що зумовлює таку активність. Туган-Барановський звертає увагу на виявлення головні рушійної сили економічної активності і робить висновок, що це є рух інвестицій. Він першим сформулював основний закон інвестиційної теорії циклів, відповідно до якого фази промислового циклу визначаються активністю інвестування. Саме збільшення інвестицій у галузях, що виготовляють засоби виробництва породжує мультипрлікаційний процес всіх елементів економічної активності.

Джерелом прибутку він назвав весь капітал.

У багатьох дослідж. “Учення про граничну корисність”, “Основна помилка абстрактної теорії капіталізму” та ін. вчений увагу приділив питанню розвитку капіталізму в Росії, що в останнє десятиріччя 19 ст. стало головним теоретичним питаням у країні. Було опубліковано його докторську дисетацію “Російські фабрики в минулому та сучасному. Історико-економічне дослідження”

Слід наголосити, що до питання про велике та дрібне виробни­цтво, їх співвідношення та роль у національному господарстві спостерігався неабиякий інтерес у науковій літературі 60-х років XIX ст. Більшість українських дослідників (Т. Ф. Степанов, C А. Подолинський, М. I. Зібер, М. X. Бунге, а пізніше В. Я. Желєзнов, М. I. Туган-Барановський, Д. I. Піхно) в укрупненні вироб­ництва вбачали не тільки одну з передумов формування підприєм­ницьких відносин, а й характерну рису ринкового господарства.

Цю позицію обстоював професор Київського університету М.І.Зібер. Він наголошував на прогресивності капіта­л виробництва, аналізував його основні інститути: приват­ну власність, конкуренцію, капіталістичну кооперацію тощо.

Аналогічної позиції щодо висвітлення характерних рис поре­форменого розвитку України дотримувався й видатний укр мислитель Подолинський. Учений виходив зтого, що екон розвиток України відбувається в контексті розвитку країн Зах Європи, а отже, повторює етапи їхньої еволюції. У праці «Ремесла і фабрики на Україні» Подолинський аналізував три стадії розвитку капіт відносин у пром-ті: «pемесло, мануфактуру і великий фабричний здобуток». При цьому вчений підкреслював, що зазначені форми зв'язані між собою, «виростають одна з одної, але нерідко живуть і поруч в одну добу і надають допомогу одна одній, або борються між собою». Таким чином, C А. Подолинський дійшов висновку щодо прогресивності капіталізму порівняно з замкнутим феод господарством.

 

74. Розкрийте проблеми ринкового розвитку у науковій спадщині М. Тугана- Барановського.

Характеризуючи еволюцію поглядів М. Тугана-Барановського на проблему ринку, слід зазначити, що у своєму дослідженні він піднявся від мікрорівневого аналізу ринку як пункту продажу товару до макроекономічних узагальнень щодо функціонування ринкової системи 3 огляду на зрослу роль ринкових взаємозв'язків у суспільстві кін­ця XIX ст. учений дійшов висновку, що ринок є центральною си­лою, яка керує всім капітал господарствомі відіграє ви­рішальну роль у його розвиткові.

Грунтовне дослідження ринкових відносин характерне і для представників Київської психологічної школи, зокрема, М.Бунге, О. Біли-мовича, П.Струве, В.Желєзнова, в яких ринкове господарство аналізувалися як си­стемне утворення. Туган-Барановський, користуючись методом схематич­ної побудови суспільного виробництва як цілого, висловлює дум­ку про те, що розміри ринку не визначаються обсягами народ­ного споживання, оскільки суспільний продукт включає ще й за­соби виробництва. Тому проблема реалізації бмежується тільки пропорційністю розподілу між галузями суспільного виробницт­ва. Проблеми ж так званих третіх осіб і необхідності зовніш­ніх ринків, на думку вченого, не існує, адже капітал ви­робництво спроможне самостійно створити для себе достатній ринок.

Акцентуючи увагу на визначальній ролі сфери обміну в су­часному йому суспільстві Т-Б був певен, що з'ясувати характер проблеми ринку можливо тільки на основі системного аналізу, охопивши «в одній картині усе суспільне гос-подарство в сукупності".

3 позицій такого бачення Т-Б уважав, що вирішення проблеми ринку залежить від цілого спектра проб­лем, зокрема власності, конкуренції, державного регулювального впливу на ринкові процеси й зазначеної вище проблеми пропор­ційного розподілу суспільного виробництва. Тільки комплексне їх розв'язання сприяло б вирішенню проблеми ринку, оскільки ж воно утруднене, то економіка періодично зазнає порушення макроекономічної рівноваги у вигляді криз надвиробництва, депресій.