Існує декілька варіантів лікувально-профілактичного застосування імуноглобулінів: замісна терапія при иммунодефицитах, ускладнених інфекцією; імунотерапія хворих з важкою інфекцією (сепсис); переважна ІТ при аутоаллергических і алергічних захворюваннях.
Гипогаммаглобулінемії зазвичай зустрічаються у дітей з активними бактерійними інфекціями. У таких випадках імунотерапію слід проводити в режимі насичення, одночасно з активною протимікробною хіміотерапією. Проводять переливання нативної (свіжіше або криоконсервированной) плазми в разовій дозі 15-20 мл/кг маси тіла.
ВІГ вводять в добовій дозі 400 міліграм/кг внутрішньовенно краплинно або інфузійний по 1 мл/кг/час недоношеним і 4-5 мл/кг/час доношеним дітям. Недоношеним дітям з масою тіла менше 1500 г і рівнем IGG 3 г/л і нижче ВІГ вводять для профілактики інфекцій. При иммунодефицитах з низьким рівнем IGG в крові ВІГ вводять до досягнення концентрації IGG в крові не нижче за 4-6 г/л. При важких гнійно-запальних захворюваннях їх вводять щодня 3-5 ін'єкцій або через день до 1-2,5 г/кг. У початковий період інтервали між вливаннями можуть бути 1-2 дні, в кінці до 7 днів. Достатніми виявляється 4 - 5 введень, так що за 2 - 3 тижні хворого в середньому отримує 60-80 мл плазми або 0,8-1,0 г ВІГ на 1 кг маси тіла. За місяць переливається не більше 100 мл плазми або 1,2 г ВІГ на 1 кг маси тіла хворого.
|
|
Після купірування загострень інфекційних проявів у дитини з гипогаммаглобулинемией, а також по досягненню рівнів не нижче 400-600 мг/дл слід переходити на режим підтримуючої замісної імунотерапії. Клінічно ефективне збереження дитини поза загостренням осередків інфекції корелює з претрансфузионными рівнями вище 200 мг/дл (відповідно постранфузійний рівень наступного дня після переливання плазми — вище 400 мг/дл). Це вимагає щомісячного введення 15-20 мл/кг маси тіла нативної плазми або 0,3-0,4 г/кг ВІГ. Для отримання якнайкращого клінічного ефекту неоходима тривала і регулярна замісній терапії. Впродовж 3-6 місяців після завершення курсу імунотерапії спостерігається поступове наростання повноти санації осередків хронічної інфекції. Максимально цей ефект виявляється на 6-12 місяців безперервної замісної імунотерапії.
Інтраглобін - ВІГ містить в 1 мл 50 міліграм IGG і близько 2,5 міліграма IGA, застосовують при иммунодефицитах, інфекціях, аутоіммунних захворюваннях.
Пентаглобін - ВІГ збагачений IGM і містить: IGM - 6 міліграм, IGG - 38 міліграм, IGA -6 міліграм в 1 мл. Застосовують при сепсисі, інших інфекціях, імунодефіциті: новонародженим 1 мл/кг/час, по 5 мл/кг щодня - 3 дні; дорослим 0,4 мл/кг/час, потім 0,4 мл/кг/ч, далі безперервне 0,2 мл/кг до 15 мл/кг/час протягом 72 годин - 5 мл/кг 3 дні, при необхідності - повторний курс.
|
|
Октагам - ВІГ містить в 1 мл 50 міліграм білків плазми, з них - 95% IGG; менше 100 мкг IGA, і менше 100 мкг IGM. Близький до нативному IGG плазми крові, присутні всі субкласи IGG. Свідчення природжена агамаглобулінемія, вариабельные і комбіновані иммунодефициты, тромбоцитопенічна пурпуру, хвороба Кавасакі, пересадка кісткового мозку.
При імунодефіциті вводять до рівня IGG в плазмі крові 4-6 г/л. Початкова доза 400-800 міліграм/кг, з подальшим введенням 200 міліграм/кг кожні 3 тижні. Для досягнення рівня IGG 6 г/л необхідно ввести 200-800 міліграм/кг в місяць. Для контролю визначають рівень IGG в крові.
Для лікування і профілактики інфекцій дози ВІГ залежать від виду інфекційного процесу. Як правило, його вводять якомога раніше. При цитомегаловирусной інфекції (ЦМВ) доза повинна складати 500 міліграм/кг щонеділі протягом 12 тижнів, тому що період напіввиведення підкласу IgG3, відповідального за нейтралізацію вірусу складає 7 днів, а клінічно інфекція виявляється між 4-12-ою тижнями після інфікування. Одночасно призначають противірусні препарати, що синергічно діють.
Для профілактики неонатального сепсису у недоношених дітей вагою від 500 до 1750 грам рекомендується вводити від 500 до 900 мг/кг/сутки IGG для підтримки його концентрації не менше 800 міліграма/кг під контролем рівня IGG в крові. Підвищення рівня IGG зберігається в середньому 8-11 днів після введення. Введення IGG вагітним після 32 тижня знижувало ризик інфекції у новонароджених.
Препарати ВІГ застосовують і для лікування сепсису особливо у поєднанні з антибіотиками. Рівень, що рекомендується, в крові більше 800 міліграма/кг.
Після алогенної трансплантації кісткового мозку для профілактики ЦМВ і інших інфекцій ВІГ вводять щонеділі протягом 3 місяців, а потім 500 міліграм/кг кожні 3 тижні протягом 9 місяців.
При лікуванні аутоіммунних захворювань дози складають 250-1000 міліграм/кг протягом 2-5 днів кожні 3 тижні. Дітям з ауутоиммунной тромбоцитопенічною пурпурой вводять по 400 міліграм/кг 2 дні, дорослим - 1 г/кг протягом 2-х або 5 днів.
Механізм дії імуноглобулінів, залежить від стану Fc-рсцепторов лейкоцитів: зв'язуючись з ними, імуноглобуліни підсилюють функції при інфекції, і, навпаки, пригноблюють при алергії.
Антірезусний імуноглобулін пригнічує у резус-отрицательной жінки синтез антитіл проти резус-положительного плоду за типом зворотного зв'язку.
Механізм дії IGG полягає в специфічному і неспецифічному ефекті. Специфічний пов'язаний з дією невеликої кількості завжди присутніх антитіл. Неспецифічний - з иммуномодулирующим ефектом. Обидва ефекти зазвичай опосередкують через Fc-рецепторы лейкоцитів. Зв'язуючись з Fc-рецепторами лейкоцитів, імуноглобуліни активують їх, зокрема фагоцитоз. Якщо серед молекул імуноглобуліну є антитіла, то вони можуть опсонировать бактерії або нейтралізувати віруси.
Новіков Д.К. і Новікова В.І. (2004) розробили спосіб прогнозування ефективності иммуноглобулиновых препаратів. Було виявлено, що лікувальний ефект иммуноглобулиновых препаратів залежав від наявності Fc-рецепторов на лейкоцитах хворих. Спосіб полягає в тому, що в крові хворих перед лікуванням визначають кількість лейкоцитів, що несуть рецептори для Fc-фрагментов імуноглобулінів, і здатність лейкоцитів до сенсибілізації антистафілококовими иммунопрепаратами. За наявності 8% і більш за лімфоцити і 10% і більш за гранулоцити в кількості більше 100 в 1 мкл крові, що мають Fc-рецепторы, і позитивній реакції на перенесення сенсибілізації прогнозують ефективність імунотерапії.
Результати по перенесенню иммунопрепаратом сенсибілізації лімфоцитам оцінюють в реакції придушення міграції лейкоцитів, використовуючи антигени, соответ-ствующие антитілам в антисироватці, наприклад, антигени стафілокока. Якщо антигени стафілокока пригнічують міграцію лейкоцитів, оброблених антистафілококовою плазмою, але не пригнічують міграцію лейкоцитів, оброблених нормальною плазмою, реакція вважається позитивною.
|
|
Запропонований спосіб дозволяє прогнозувати ефективність як специфічної (при використанні імунних препаратів), так і неспецифічної (по Fc-рецепорам) імунотерапії імуноглобулінами.
Моноклональні антитіла мишей проти лімфоцитів і цитокинов людини застосовують для придушення аутоіммунних реакцій, трансплантаційного імунітету. Нижче перераховані деякі варіанти використання моноклональних антитіл:
- антитіла проти CD20 В-лімфоцитів для імуносупресії (Мабтера)
- антитіла проти рецепторів до интерлейкину 2 - при загрозі відторгнення ал-лотрансплантанта нирки;
- антитіла проти IGE - при важких алергічних реакціях (Ксолар).