Домогосподарства як заощадники доходів

Домогосподарства заощаджують, якщо вони не повністю витрачають свої поточні доходи на придбання товарів і послуг. Заощадження – це та частина використовуваного доходу, яка не витрачається на споживання. Заощадження домогосподарств відіграють дуже важливу роль, бо саме вони є основним джерелом інвестицій, які визначають розвиток економіки країни. Водночас зростання заощаджень, зокрема в країнах з перехідною економікою, має вагоме соціальне і політичне значення, оскільки сприяє підвищенню життєвого рівня населення та його соціальної захищеності, зміцненню середнього класу в суспільстві й посиленню його фінансової незалежності.

Якщо люди заощаджують частину свого поточного доходу, вони керуються різними мотивами. Це і прагнення забезпечити собі певний життєвий рівень після виходу на пенсію, потреба подбати про освіту дітей, бажання мати деякі резервні кошти на випадок непередбачених обставин (хвороби, нещасного випадку чи втрати роботи) або залишити спадок дітям чи онукам. Багато домогосподарств поступово нагромаджують кошти для придбання житла, автомобіля чи інших товарів тривалого користування. Ті, хто відчувають у собі схильність до підприємництва, заощаджують, щоб мати змогу відкрити власний бізнес.

Очевидно, що можливість заощаджувати визначається величиною доходу домогосподарства. У кожному суспільстві існує певна частина населення, чиїх доходів вистачає лише на поточне споживання. Навіть у країнах з розвиненою економікою ця частка становить декілька десятків відсотків, а в інших країнах може сягати і поза 80 - 90%. За низьких поточних доходів домогосподарство для підтримання певного життєвого рівня часто бере позику або використовує раніше заощаджені кошти (тобто витрачає більше, ніж заробляє). У цьому випадку кажуть, що воно має від'ємні заощадження.

Окрім величини використовуваного доходу на заощадження впливає ще ціла низка чинників. Загалом, що вищий рівень багатства домогосподарств, то більше вони споживають і менше заощаджують. Розвиток ринків капіталу дає змогу використовувати позики для фінансування освіти дітей та придбання житла, автомобіля тощо. Існування дієвої системи соціального забезпечення і володіння деяким стандартним набором товарів тривалого користування також знижує потребу в заощадженнях. На процес заощадження впливають сподівання домогосподарств щодо розвитку економічної ситуації в країні та власних перспектив, демографічні чинники (склад сім'ї, місце проживання, рівень освіти, сектор зайнятості), зміни в оподаткуванні, зміни процентних ставок тощо.

Залежно від вигляду, якого набувають заощадження домогосподарств, вирізняють організовані та неорганізовані заощадження. До організованих відносять заощадження у межах фінансової системи (вклади в національній та іноземній валюті в комерційних банках і небанківських фінансово-кредитних установах, придбання цінних паперів (акцій та облігацій) і страхових полісів). Неорганізовані заощадження – це готівка в національній та іноземній валюті, що зберігається безпосередньо в домогосподарств. Неорганізовані заощадження можуть набувати також і натуральної форми (придбання товарів тривалого користування).

Для розуміння особливостей заощаджень домогосподарств в Україні знову ж таки треба згадати часи адміністративно-командної системи. Як вже зазначалося, домогосподарства тоді часто не мали змоги придбати багато потрібних їм товарів. Це зумовлювало зростання так званих вимушених заощаджень, коли люди відкладали гроші з надією, що економічна ситуація поліпшиться, і бажані товари та послуги стануть доступнішими. Після розпаду СРСР Україна взяла на себе зобов'язання щодо повернення цих знецінених заощаджень, загальна сума яких становить майже 132 млрд. гривень.

Натомість у перші роки ринкових перетворень в Україні, як і в більшості країн з перехідною економікою, рівень заощаджень домогосподарств істотно знизився. Україна не стала винятком. У період гіперінфляції 1992 - 1994 років домогосподарства в Україні активно витрачали заощадження, намагаючись пом'якшити наслідки різкого зниження реальних доходів. Для найбідніших верств населення це часто означало втрату не лише фінансових активів, але й частини майна. Оскільки вклади в банківській системі катастрофічно знецінювалися, домогосподарства віддавали перевагу зберіганню готівки, зокрема в іноземній валюті. Після помітного зниження темпів інфляції і запровадження восени 1996 р. повноцінної національної грошової одиниці - гривні, українські домогосподарства доволі швидко відновили довіру до банківської системи. Навіть фінансова криза 1998 р. лише дещо пригальмувала темпи зростання організованих заощаджень домогосподарств.

З відновленням в Україні економічного зростання чітко простежується ще одна важлива тенденція - збільшення схильності до заощадження в національній валюті. Темпи зростання вкладів у гривнях вищі, ніж темпи зростання валютних вкладів. Загалом частка вкладів населення як відсоток ВВП перевищує сьогодні 14%. Водночас, за різними оцінками, приблизно дві третини заощаджень домогосподарств і досі зберігаються у вигляді готівки в національній та іноземній валюті.