Змішана економіка, структура та типи

Тема 8 Змішана економіка та її типи

План

1. Змішана економіка, структура та типи

2. Економічна роль і функції держави у змішаній економіці

3. Змішана економіка та приватний сектор

4. Змішана економіка України: сутність, проблеми формування і функціонування, перспективи розвитку

Мета: Сформувати поняття про змішану економіку та її різні прояви в залежності від власності, на якій основане підприємництво. З’ясувати етапи розвитку змішаної економіки та виявити основні проблеми

Змішана економіка, структура та типи

Змішана економічна система. державне регулювання ринкової економіки

План

1. Сутність та складові змішаної економіки

2. Національні моделі змішаної економіки

3. Необхідність і суть державного регулювання ринкової економіки

Сутність та складові змішаної економіки

Сучасна ринкова економіка (друга половина XX ст.) докорінно відрізняється від ринкової системи епохи вільної конкуренції. Для неї характерні такі особливості: створено умови для розвитку конкуренції та підприємницької діяльності; сформовано розвинену ринкову інфраструктуру; діє система соціального захисту непрацездатного і малозабезпеченого населення; суттєво посилилась роль держави в регулюванні фінансової та кредитної сфер, процесу ціноутворення тощо. Тобто, сучасна ринкова економічна система набула рис урегульованості та певної соціальної орієнтованості, якісно змінилась у бік так званої "змішаної економіки".

Змішана економічна система - це органічне поєднання вільного підприємництва з економічним контролем суспільства над приватними інститутами. Вона має такі основні ознаки:–

взаємодія колективної, приватної і державної власності та різних форм господарювання, породжених ними;–

державне регулювання національної економіки з метою стимулювання сукупної пропозиції та сукупного попиту;–

відносна стійкість і стабільність розвитку на основі збалансування різнорідних економічних інтересів;–

здатність амортизувати циклічні коливання, запобігати глибоким економічним спадам і пом'якшувати соціальні конфлікти;–

забезпечення свободи і економічної рівності суб'єктів господарювання;–

чітка соціальна спрямованість розвитку національного господарства на основі економічного зростання.

Отже, органічний характер змішаної економіки визначається тим, що вона являє собою не співіснування або паралельний розвиток кожного з секторів господарювання, а їх функціонування і розвиток на основі взаємопроникнення, взаємопереплетіння та взаємодії, переходу одного типу господарювання в інший. Іншими словами, складові змішаної економіки перебувають у суперечливій єдності, і їй притаманна нова соціально-економічна якість.

Змішаною економікою є сучасні національні господарства ряду економічно розвинених країн, бо вони однорідні за своєю соціально-економічною структурою. Національні господарства з розвиненою ринковою системою складаються із різних рівноправних виробничих структур: державних підприємств, великих приватних промислових корпорацій і торговельних компаній, різних приватних фірм, суб'єктів малого бізнесу тощо. У цілому вони утворюють змішане господарство. У ньому економічній контроль здійснюється як державою, так і приватними суб'єктами господарювання. Приватна система господарювання діє шляхом ринкового механізму, а держава - за допомогою економічних методів адміністративного регулювання (податків і витрат тощо). Тобто, сучасна змішана ринкова економічна система містить і ринок, і конкуренцію, і різноманітне регулювання, як державне, так і недержавне. В цій системі величезна роль належить державі, яка повинна мати ефективні економічні методи впливу на ринок та конкуренцію, на організацію й рух капіталів, національного виробництва.

Для змішаної економіки сучасних розвинених країн характерне поєднання принципів самостійності та певної централізації в управлінні національним виробництвом. Це стосується не лише відносин між державою і корпораціями, а й організації економічної діяльності самих корпорацій. Будучи певною мірою централізованою системою, велика корпорація всіляко стимулює розвиток підприємницької діяльності у власних межах, надає великої самостійності її складовим ланкам. Отже, в змішаній економічній системі поєднується регулювальна роль ринкових механізмів у державним управлінням національною економікою. Це пов'язано з існуванням суспільних колективних благ (розвиток освіти, культури, науки, здійснення медичного обслуговування), зовнішньоекономічною діяльністю, створенням ефективної системи соціального захисту населення тощо. Уряди таких країн доповнюють ринкові механізми спеціально розробленою економічною політикою, спрямованою на підвищення її соціально-економічної ефективності. Держава, спираючись на грошово-бюджетні, податкові та кредитні важелі, активно впливає на пропорційний розвиток національної економіки, зайнятість населення, бореться з безробіттям та інфляцією. Усе це означає, що в реальному житті існують не взагалі ринкові системи господарювання, а їх конкретні національні моделі.

Національні моделі змішаної економіки

На сучасному етапі існують різні національні моделі змішаної' економіки: американська, німецька, шведська, японська та ін. Вони відрізняються як розмірами та співвідношенням державного і приватного секторів у національній економіці, так і структурою, а також методами державного регулювання економіки. Різноманітність національних моделей змішаної економіки визначається: конкретними формами реалізації універсальних принципів функціонування змішаної економіки у вигляді державного регулювання та ринкового саморегулювання; специфічними для кожної країни умовами і формами становлення цього типу економіки (економічними, соціально-психологічними, політичними, культурологічними); етапом, на якому перебуває країна при переході до змішаної економіки, зокрема рівнем завершеності технологічної та структурної перебудови її економіки.

Цим зумовлене існування цілого ряду національних моделей змішаної економіки, які можуть змінюватись у часі та залежно від дії багатьох факторів.

Сучасна економіка США, маючи ринковий характер, зазнає активного впливу держави. Уряд, спираючись на відповідну грошово-кредитну, податкову, амортизаційну та інші форми економічної політики, сприяє стабільності та зростанню національного виробництва, перерозподіляє доходи, всебічно підтримує підприємництво, бореться з безробіттям та інфляцією. Усе це характеризує економіку США як змішану економіку. Проте роль федерального уряду в регулюванні економіки США менша, ніж в інших розвинутих країнах. Так, у цій країні надання багатьох соціальних послуг не перебуває у компетенції держави. Одна з причин того, що США мають відносно мало державних програм соціального забезпечення порівняно із Західною Європою, полягає в тому, що велика кількість соціальних послуг надається безпосередньо іншими частинами громадянського суспільства. Це зумовлено історичними, культурними, політичними та іншими чинниками.

У Швеції, незважаючи на те, що понад 90% господарської діяльності зосереджено у приватному секторі, держава бере активну участь в економічному і соціальному житті суспільства. Вона відіграє головну роль у забезпеченні економічної стабільності, захисті довкілля, розподілі й перерозподілі доходів через державні програми видатків на соціальні потреби. За моделлю змішаної економіки розвивається і Німеччина.

Японська модель економіки характеризується досить розвинутим індикативним плануванням і урядовою координацією економічної діяльності приватного сектору. Фірми разом із міністерствами розробляють стратегічні напрями розвитку національної економіки та визначають ключові галузі для вкладення капіталів.

Планом прогнозуються можливі труднощі при проведенні економічної політики уряду та заходи з їх подолання, окреслюються орієнтири економічної діяльності фірм і зростання добробуту населення країни. Проте в Японії обсяги асигнувань на задоволення суспільних потреб набагато нижчі, ніж у країнах Європейського Союзу. Більшу частину соціальних потреб в Японії задовольняє сім'я.

До змішаної економіки переходить Китай. Нині в цій країні змінюються уявлення про форми і методи будівництва соціалістичного суспільства, в якому державна форма власності була єдиною, а централізоване планування не залишало місця ринковим відносинам. Сучасна китайська економіка базується на визнанні існування як державної, так і приватної власності на засоби виробництва. Створюються підприємства, які належать іноземному капіталу. Розвиваються ринкові відносини і планування національної економіки. Китай створює нову економічну систему, в якій план буде успішно взаємодіяти з ринком.

За останнє десятиріччя в країнах з розвиненою ринковою економікою відбулася зміна пріоритетів державного регулювання національного господарства. Вона проявилась у тому, що на перший план поряд зі стимулюванням розвитку конкуренції виходять дії уряду, спрямовані на поліпшення якісних особливостей розвитку національного виробництва, заходи з приведення в дію стимулів для всебічного розвитку працівників, забезпечення вищої якості життя населення країни.

Отже, сутність різноманітних моделей розвитку національних ринкових економік полягає в тому, що в них поєднується регулювальна роль ринкових механізмів з державним управлінням на макроекономіч-ному рівні, що дає змогу підвищити темпи економічного зростання і на цій підставі ефективніше розв'язувати соціальні питання, враховувати та поєднувати економічні інтереси всіх членів суспільства.

На сучасному етапі багато розвинених країн світу перейшли до соціальної ринкової економіки. Найважливішими критеріями цієї моделі є оптимальне поєднання ринкового і планового господарства, тобто розвиток регульованої ринкової економіки поєднується з відповідною системою соціального захисту населення.

Тобто, соціально-ринкова економіка - це такий тип економічного розвитку національного господарства, коли свобода ринку і підприємництва тісно поєднується з демократичністю і соціальним захистом усіх членів суспільства. Ця економічна система має чимало спільного з системою змішаної економіки. Зокрема, вона побудована на основі переважання приватної власності та ринку, їх оптимального поєднання з державною власністю та прямим регулюванням національної економіки державою в суспільних інтересах, розвитку державного сектора, проведенням національного економічного планування та активної соціальної політики.

Як свідчить досвід країн Заходу, соціально-ринкова економіка є продуктом розвинутої демократії та більш зрілих ринкових відносин, де праця і капітал є рівноправними учасниками процесу національного виробництва.

В Україні нині розбудовується соціально орієнтована ринкова економіка, де головним завданням є утвердження демократичного, соціально відповідального, солідарного суспільства, що фунту вати меться на історичних традиціях та менталітеті українського народу, органічно поєднуватиме в собі працю, талант та капітал суспільства, яке забезпечуватиме права і свободи кожної особи.

Формування та розвиток сучасних цивілізованих ринкових відносин відбувається за активної участі держави в регулюванні розвитку економічної системи.

Необхідність і суть державного регулювання ринкової економіки

Сучасна ринкова економіка є продуктом тривалої еволюції товарно-грошових відносин та держави як одного з найважливіших інститутів регулювання суспільних відносин. Тривалий час розвиток економічних систем, які базувалися в основному на приватній власності на засоби виробництва та загальному характері товарного виробництва, регулювалися, за образним висловом А. Сміта, "незримою рукою" ринкових сил. Йдеться про такі складові ринкового механізму регулювання економіки, як конкуренція, прибуток, ціна, попит, пропозиція і таке інше.

рука" ринку об'єднує виробництво і споживачів в єдину економічну систему, підпорядковує виробництво задоволенню особистих та суспільних потреб у формі платоспроможного попиту. Ринкові механізми спрямовують обмежені ресурси суспільства на виробництво тих товарів, яких воно найбільше потребує, примушує виробників застосовувати найефективніші комбінації засобів виробництва і робочої сили, сприяє використанню новітніх досягнень науково-технічного прогресу, розробці та впровадженню нових технологій. Однак механізми ринкового саморегулювання економіки забезпечують ефективний розподіл обмежених ресурсів тільки в ідеальних умовах. Розподіл ресурсів, коли жоден із суб'єктів ринку не може поліпшити свого становища без того, щоб не погіршити становище інших суб'єктів, називається ефективним (оптимальним) за Парето. У процесі функціонування і розвитку економіки досить часто виникають ситуації, коли ринковий механізм не забезпечує оптимального (за В. Парето) використання обмежених ресурсів. Ці умови породжують виникнення цілого ряду соціально-економічних проблем, які не можуть бути вирішені за допомогою механізмів ринкового саморегулювання, що потребує державного втручання в економіку.

Серед них слід виокремити те, що тенденція до встановлення рівноваги, яка забезпечується дією цього механізму, прокладає собі шлях через постійне порушення цієї рівноваги. До того ж, відбувається порушення не тільки рівноваги на окремих ринках, але й загальної макроекономічної рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Ринкова економіка є динамічною, але недостатньо стабільною системою. Ця макрое-кономічна нестабільність ринкової економіки проявляється у нестійких темпах економічного зростання і циклічному характері розвитку, недо-використанні ресурсів та неповній зайнятості, нестабільності загального рівня цін та інфляції. Хоча ринкові механізми саморегулювання у кожному конкретному випадку можуть подолати кризові явища в ринковій економічній системі, однак у цілому для неї характерні періодичні коливання обсягу валового внутрішнього продукту, зайнятості населення, цін та ін. Вони є наслідком дії не тільки зовнішніх факторів, а, насамперед, результатом недосконалості ринкового механізму.

Дія конкуренції, яка є рушійною силою ринкового механізму, поряд з дією інших факторів, призводить до концентрації і централізації капіталу, що створює сприятливі умови для монополізації виробництва і обігу, або олігополії. Це дає змогу обмеженій кількості підприємців концентрувати у своїх руках значну економічну владу, встановлювати монопольні ціни і привласнювати монопольний надприбуток. За максимізації прибутку у формі монопольного надприбутку відбувається урівноваження з граничними витратами не ціни, а граничного доходу. За цих умов ціна починає перевищувати граничні витрати, що є свідченням недостатнього вкладення ресурсів у виробництво монополізованого продукту, яке породжує неефективну підприємницьку діяльність. Окрім того, представники монополістичного капіталу, зосередивши у своїх руках значну економічну владу, мають можливість чинити тиск на державні структури, чиновників, що негативно позначається на законодавстві та політиці, які спрямовуються не на реалізацію суспільних інтересів, а передусім інтересів монополій та олігополій. Для своєчасної нейтралізації цих небезпечних соціально-економічних процесів та явищ і застосовують різноманітні методи регулювання ринкової економіки державою.

Значна роль у функціонуванні і розвитку суспільства належить суспільним товарам. Вони задовольняють потреби всіх членів суспільства і мають дві основні властивості. По-перше, не можна обмежити використання суспільного товару, що має назву несуперництва у споживанні. По-друге, обмеження доступу споживачів до таких товарів неможливе або неефективне і має назву загальнодоступності.

За наявності несуперництва у споживанні індивід, що бажає скористатися товаром або послугою, але не має можливості заплатити за них, з позиції оптимального використання ресурсів має отримати їх безкоштовно. Така ситуація незвична для ринкової економіки, де за все треба платити.

З іншого боку, загальнодоступність товарів і послуг означає, що їх виробники не мають реального вибору щодо того, кому надавати послуги або товари: тільки тим, хто за них платить, або всім, хто побажає ними скористатися. Виникає ситуація, коли постачальник суспільного блага не має можливості обмежити свої взаємовідносини з кожним споживачем окремо.

Сукупність суспільних благ характеризується тим, що різним із них неоднаковою мірою притаманні властивості несуперництва у споживанні та загальнодоступності. Ті з них, які характеризуються вищим рівнем цих властивостей, належать до чистих суспільних благ, а ті з них, у яких хоча б одна з властивостей проявляється помірно, належать до змішаних суспільних товарів. Товари, що не мають зазначених властивостей, належать до приватних товарів.

Суспільні товари споживають усі громадяни, незалежно від того, платять вони за них чи ні. Причому суто суспільні блага мають надходити до споживача у тій самій кількості, що й іншим споживачам. Це прояв властивості невибірковості у споживанні. Треба мати на увазі і те, що суто суспільні блага (товари і послуги) споживаються громадянами тільки колективно. Мова йде про національну оборону, охорону правопорядку, єдину енергетичну систему, систему комунікацій. Обсяг споживання цих та інших суто суспільних товарів повинен дорівнювати обсягові їх колективного споживання, адже кожний споживає стільки блага, скільки його споживають усі разом. До того ж, ці блага мають нульові граничні витрати, тобто при збільшенні кількості споживачів витрати не зростають.

Через те, що суто суспільні блага не зорієнтовані на ринковий попит, то їх задоволення в умовах ринкової економіки можливе за участі держави. З цією метою вона фінансує виробництво суто суспільних благ за рахунок видатків з державного бюджету. З урахуванням їх регіональної структури до цього фінансування залучаються кошти як центрального, так і місцевих бюджетів.

Наступною проблемою, яка не може бути розв'язана за допомогою механізму ринкового саморегулювання, є його неспроможність забезпечити економіку необхідною кількістю центральних (національних) грошей. У зв'язку з цим держава бере на себе організацію пропозиції грошей на грошовому ринку. Цю роль виконує центральний (національний) банк країни. А держава розробляє і реалізує певну грошову політику.

Ринковій економіці притаманний розподіл на основі отриманих доходів. Відповідно до законів ринкових відносин будь-який дохід, отриманий на основі вільної конкуренції, справедливий. Ті, хто не в змозі з цілого ряду причин його отримувати, приречений на злиденне існування. Отже, в ринковій економіці існує значна диференціація доходів. Без цього в ній не можна забезпечити реальну реалізацію права на працю та добробут всіх членів суспільства. Працевлаштовуються в такій економіці тільки ті, на чию робочу силу є попит. НерегульованиЙ ринок не гарантує повної зайнятості населення, стабільного рівня цін і доходів. Наявність цих соціально-економічних проблем породжує об'єктивну необхідність державного впливу на їх розв'язання за допомогою значної кількості методів регулювання розвитку економіки.

Механізм вільної конкуренції часто призводить до небажаних ефектів, таких як забруднення навколишнього середовища, виробництво продуктів харчування з наявністю в них шкідливих речовин.

Функціонування і розвиток ринкової економіки значною мірою залежить від рівня інформованості про властивості засобів виробництва, товарів і послуг, альтернативні можливості їхнього виробництва та споживання, а також про тенденції зміни кон'юнктури ринку. Асиметрія інформації обмежує можливості ефективного використання обмежених ресурсів, призводить до неоднозначної поведінки продавців і покупців, а також обмежує конкуренцію, не сприяє укладанню довгострокових угод.

Ринкам певних товарів і послуг притаманна суттєва асиметрія інформації. Йдеться про нерівномірний розподіл інформації, яку використовують при прийнятті рішень про купівлю, продаж товарів, отримання послуг. У тому разі, коли інформація необхідна для укладання торгових угод, перебуває у розпорядженні одного з учасників (як правило, у продавця), виникає можливість для диктату одного з партнерів. Для унеможливлення такого становища необхідне державне регулювання.

В умовах ефективного функціонування ринкової економіки використання обмежених ресурсів виробниками супроводжується відшкодування витрат на їх придбання у розмірі їх вартості. У свою чергу, споживач має повністю оплачувати вартість придбаного товару. Однак у практиці господарювання непоодинокі випадки, коли фірма вимагає витрат від свого партнера, але не відшкодовує їх. Може виникнути і така ситуація, коли підприємство створює блага для інших, але не отримує відповідного прибутку.

Ситуації, коли дії одного суб 'єкта господарювання в ринкових умовах призводять до необгрунтованих витрат іншого, називаються негативними зовнішніми ефектами (негативними екстерналіями). Ситуації, коли дії суб 'єкта господарювання призводять до отримання благ іншими, мають назву позитивних зовнішніх ефектів (позитивних екстерналій). Підприємство, яке породжує негативні екстерналії, перекладає частину своїх витрат на інших, а те, яке створює позитивні екстерналії, бере на себе частину чужих витрат. За наявності негативних екстерналій виникає тенденція до відносного перевиробництва, за надмірного витрачання обмежених ресурсів. У свою чергу, позитивні екстерналії обертаються відносним недовиробиицтвом внаслідок того, що для тих, хто виробляє товари, результати виробництва не відшкодовуються. Уникнути таких ситуацій можна за допомогою державного регулювання економіки.

Ринкові відносини не поширюються на ті види діяльності, що не можуть здійснюватись відповідно до комерційних критеріїв. Мається на увазі охорона здоров'я, наука, культура, єдина транспортна система, деякі збиткові підприємства, без діяльності яких немислима нормальна життєдіяльність суспільства. Тому загальною закономірністю державного регулювання ринкової економіки, навіть у країнах, де діє економічна свобода, є посилення державної підтримки науки, розвитку освіти та інфраструктури всього суспільного відтворення.

Отже, необхідність державного регулювання економіки зумовлена неспроможністю ринкового саморегулювання розв'язати низку кардинальних проблем розвитку економічної системи.

Державне регулювання економіки - це продукт розвитку людської* цивілізації та

гуманізації суспільних відносин, коли за допомогою держави пом'якшуються негативні наслідки розвитку і функціонування ринкової економіки.

За своєю суттю державне регулювання ринкової економіки являє собою сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу державних установ і організацій на розвиток продуктивних сил. техніко-економічних. організаційно-економічних і соціально-економічних відносин для стабілізації суспільного виробництва та пристосування до соціально-економічних умов, які постійно змінюються.

Держава за допомогою наявного арсеналу засобів та методів регулювання економіки, матеріальних, фінансових, інтелектуальних ресурсів має попереджувати стихійні зміни ринкової кон'юнктури, забезпечувати плавність та поступовість структурних зрушень, протидіяти катастрофічному розвитку економічної системи. Державне втручання у розвиток економічної системи має певні межі, які визначаються тим, щоб воно не звело нанівець мотивацію до творчої, ініціативної праці та підприємницької діяльності з елементами розумного ризику.

На думку американського економіста В. Леонтьева, в нинішніх умовах надзвичайно важливо знайти оптимальне поєднання ринкового і державного регулювання. Взаємодію цих двох засад регулювання ринкових відносин необхідно відстежувати, щоб посилювати або послаблювати у відповідних ситуаціях вплив на соціально-економічний розвиток або ринкового механізму, або державного регулювання. Держава у певних межах забезпечує умови функціонування ринку, щоб її надмірне втручання в ринкові відносини їх не деформувало.