Ролі дитини в дисгармонійній сім’ї

ШшрЛЕКЦІЯ –10-11

ТЕМА 8: БАТЬКІВСЬКЕ ВІДНОШЕННЯ ДО ДИТИНИ:

ВИЗНАЧЕННЯ, ТИПИ, ВПЛИВ НА ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК

1. Поняття «батьківське відношення».

2. Ролі дитини в дисгармонійній сім’ї.

3. Типи батьківської любові.

4. Оптимальна батьківська позиція.

5. Стилі сімейного виховання.

Поняття «батьківське відношення».

Понятійний апарат дитячо-батьківських відносин досить широкий і багатозначний: батьківські установки і відповідні їм типи поводження; батьківські позиції; типи батьківського відношення; типи відносин «мати-дитина»; типи позитивного і помилкового батьківського авторитету; типи (стилі) виховання дітей; риси патогенних типів виховання; параметри виховного процесу; сімейні ролі дитини; стилі спілкування, пропоновані дорослими в родині і школі.

Поняття батьківське відношення має найбільш загальний характер і вказує на взаємний зв'язок і взаємозалежність батьків і дитини. Батьківське відношення містить у собі суб'єктивно-оцінне, свідомо-вибіркове уявлення про дитину, що визначає особливості батьківського сприйняття, спосіб спілкування з дитиною, характер прийомів впливу на неї.

У структурі батьківського відношення виділяють емоційний, когнітивний і поведінковий компоненти.

Характер і ступінь впливу на дитину визначає безліч окремих факторів і насамперед особистість самого батька як суб'єкта взаємодії:

· його стать (той же, що й у дитини, або протилежний);

· вік (юна, неповнолітня мати, літній батько, батько пізньої дитини);

· темперамент і особливості характеру батька (активний, нетерплячий, запальний, владний, поблажливий, недбалий, стриманий і ін.);

· релігійність;

· національно-культурна приналежність (європейська, англійська, німецька, японська, американська й інша моделі виховання);

· соціальний стан;

· професійна приналежність;

· рівень загальної і педагогічної культури.

Ролі дитини в дисгармонійній сім’ї.

З огляду на взаємозалежність відносин у родині, їх описують через ті ролі, які виконує дитина. На думку А. С. Співаковської, роль дитини можна чітко виділити в дисгармонійній родині, де відносяться друг до друга шаблонно, стереотипно, роками зберігаючи застиглі, ригідні відносини.

Найбільш типові чотири ролі: «козел відпущення», «мазунчик», «примиритель», «бебі». «Козел відпущення» — це об'єкт для прояву взаємного невдоволення батьків. «Мазунчик» заповнює емоційний вакуум у подружніх відносинах, турбота і любов до нього надмірно перебільшені. Навпроти, при сильній близькості чоловіка і жінки друг до друга дитина раз і назавжди залишається в родині тільки дитиною, «бебі» з дуже обмеженими правами. «Примиритель» змушений відігравати роль дорослого, регулювати й усувати подружні конфлікти, і в такий спосіб займає найважливіше місце в структурі родини.

Порушення сімейного середовища, сімейної атмосфери можна класифікувати з погляду задоволення найважливіших, на думку 3. Матейчека, людських потреб — в активному контакті із середовищем і в активному контролі зовнішньої дійсності.

1. Ультрастійке, емоційно байдуже середовище формує соціальну гіпоактивність: пасивність, незацікавленість, аутизацію, затримку мовного і психічного розвитку.

2. Мінливе емоційно байдуже середовище провокує гіперактивність: занепокоєння, незосередженість, нерівномірність, запізнювання психічного розвитку.

3. Ультрастійке середовище в сполученні з емоційною залежністю спричиняють виборчу гіперактивність, спрямовану на одну людину, часто у виді поведінкових провокацій.

4. Мінливе середовище, емоційна залежність розвивають загальну соціальну гіперактивність, поверховість контактів і почуттів дитини.

Подібна модель соціального середовища використовується для інтерпретації порушень виховання в дитячих будинках і в сім’ях.