Значення подій 1648-1657 рр. для історії України

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

(сер. XVII - кін. XVIII ст.).

"Нова українська історія почалася зі спалаху, що перекраяв карту України, а заразом змінив усталений розклад політичних сил Центрально-Східної Європи... Ним стало останнє, наймасштабніше з козацьких повстань... "

Н. Яковенко. Нарис історії України. - С. 177.

План.

Причини та завдання революції.

Етапи визвольної боротьби українського народу.

Березневі статті.

Значення подій 1648 – 1957 рр.. для історії.

1.

В цей період спостерігається:

- відстоюванням самобутності народу і державної цілісності України;

- засоби досягнення поневолю­вачами своїх цілей: жорстокість, військові спустошення, брудна дипломатія, політичні зради, лицемірство.

- чітко прослідковуються хронологічні межі початку та кінця періоду: 1648-1649 р. - початок визвольної боротьби і відновлення української державності, 1795 р. - третій поділ Польщі і повторна ліквідація суверенних прав України.

- Колоніальна політика, яку проводив уряд Речі Посполитої стосовно України, викликала загрозу етноциду, тобто знищення самобутності українського народу, повне його ополячення та окатоличення і спричинила загальнонародний виступ, який переріс у національно-визвольну революцію. Причини революції наглядно показані на схемі (рис. 5.1):

Причини революції

Економічні	Соціально-політичні	Духовні
1. становлення філь­варкової системи гос­подарства з орієнтацією на ринок; 2. здача феодалами землі в оренду єврейсь­ким підприємцям; 3. зростання податків міського населення та збільшення повинно­стей; 4. конкуренція шляхти	1. зростання панщини і залежності селян від пана; 2. збільшення експлуа­тації селян, виснаження землі; 3. обмеження самовря­дування в містах і ви­тіснення з нього україн­ців; 4. обмеження козаць­ких вольностей, скорочення реєстру.	1. масове ополячення української еліти; 2. насильницьке на­вернення до католи­цизму через уніатство; 3. руйнування право­славних храмів, утиски за віру; 4. наступ на укра­їнську мову і школу.

Поряд із причинами революції існували фактори, які сприяли розвитку протистояння між владою і знедоленим народом. Це були ті можливості, на які могли розраховувати повстанці у своїй боротьбі:

> наявність козацтва, що володіє зброєю;

> набуття воєнного досвіду у попередній боротьбі (повстання Косинського, Наливайка, Федоровича, Павлюка, Гуні та інших);

> зростання самосвідомості українського народу;

> посилення єдності між козаками і селянами;

> слабкість королівської влади;

> наростання відцентрових тенденцій в Речі Посполитій
внаслідок феодалізації.

Головними завданнями революції були:

- повалення влади Речі Посполитої та створення власної держави;

- ліквідація феодальних порядків узагалі та кріпосного права зокрема;

- ліквідація уніатської церкви.

За своїм характером події 1648 - 1657 рр. є національно-визвольною, демократичною, антифеодальною революцією.

Оскільки вона проходила у збройній формі, то її ще називають визвольною війною.

А оскільки головною рушійною силою було козацтво, то її ще йменують козацькою революцією.

Через те що вождем революції був Богдан Хмельницький, то ці події ще називають Хмельниччиною.

Рушійними силами революції були:

- селянство - основна сила боротьби;

- козацтво -нереєстрові козаки, старшина, реєстрове козацтво (мали досвід збройної боротьби і керівництва);

-

- міщани, дрібна українська шляхта, нижче духовенство.

Майже все доросле населення України, за винятком великих полонізованих магнатів та шлях­тичів, частини вищого православ­ного духовенства, піднялося проти чужоземного гноблення.

Союз­ником були кримські татари.

2.

Визвольна боротьба українського народу під проводом Богдана-Зиновія Хмельницького у своєму розвитку пройшла три головні етапи:

1етап — початок національно-визвольної революції.

Повалення влади шляхетської Речі Посполитої і створення нової української держави (лютий - грудень 1648 р.).

Козацько-селянська армія разом з татарською кіннотою розгромлює польські війська під:

- Жовтими Водами (5-6 травня);

- Корсунем (16 травня);

- Пилявцями (13 верес­ня),

- оточує Львів (26 вересня - 16 листопада) і визволяє майже всю Україну.

2 етап - наростання визвольної боротьби та її невдачі.

- Облога повстанцями Збаража (30 червня 1649 р.);

- розгром королівських військ під Зборовим і підписання миру (5-6 серпня 1849 р.);

- похід у Молдову (серпень 1650 р.).

- Поразка військ Б. Хмельницького під Берестечком (червень 1652 р.).

- Невдача Тимоша Хмельницького у Валахії і його смерть (1653 р.).

- Перемога під Жванцем (вересень - грудень 1653 р.).

- Переяславська рада і Березневі статті (1654 р.).

3етап - завершення національно-визвольної революції за незалежність молодої держави (1654-1660 рр.).

- Воєнні успіхи українсько-російських військ (весна 1654 р. - осінь 1655 р.).

- Зміни московської політики щодо України.

- Пошуки Хмельницьким нових союзників.

- Сепаратне Віденське перемир'я Москви і Польщі (листопад 1656 р.). Смерть Б. Хмельницького.

- Гетьманство 1. Виговського і Юрія Хмельницького.

- Розкол "України на дві частини.

- Україна вступила у новий історичний період розвитку, який отримав в історії назву Руїна.

Масштабність народних виступів, їх сила, глибина і міцність обумовили еволюцію поглядів Б. Хмельницького на кінцеві цілі очолюваного ним протистояння.

Спочатку Хмельницький виступав як вірний підданий короля, який і гадки не мав нищити Річ Посполиту.

На пропозицію прийняти звання та клейноди гетьмана він відповів, що хоче отри­мати їх із рук короля.

Більше того, Хмельницький думав захищати Україну, перебуваючи в ролі королівського васала.

Після воєнних перемог 1648 р. Хмельницький висловив праг­нення повністю звільнити Україну від польсько-шляхетського панування і створити незалежну державу.

В ході революції це завдання було здійснено.

Гетьман на переговорах з поляками в лютому 1649 р. окреслив територію цієї держави - йшлося про всі землі, заселені українцями.

Підставою для цього було те, що в минулому на ці землі поширювалася влада руських князів.

Цю ідею гетьман прагнув реалізувати у Зборівському (1649 р.) і Білоцер­ківському (1651 р.) мирних договорах з Річчю Посполитою.

За Зборівським миром українські землі в складі трьох воєводств (Брацлавського, Київського, Чернігівського) отримали фактично політичну автономію в складі Польщі.

- На цих землях урядові посади мали право займати тільки православні, їх призначення було остаточним і не потребувало ніякого затвердження з боку Польщі;

- польське військо без запрошення козацького керівництва не мало права входити на територію воєводств,

- тут не мали права прожи­вати євреї (реакція народу на ту роль, яку вони зіграли як орендарі й управителі шляхетських маєтків) та єзуїти.

- Реєстр козаків 40 тис..

- Повстанцям гарантовано повну амністію.

Зборівська угода була укладена після відчутних поразок Польщі, яка і змушена була піти на такі поступки.

У 1651 р. поляки після Берестецької битви, де їм вдалося здобути перемогу, відмовилися від Зборівської угоди і нав'язали нову, що за місцем підписання названа Білоцерківською.

- Козацькі землі обмежувалися Київським воєводством,

- козацький реєстр зменшу­вався у 2 рази - із 40 до 20 тис. чол.,

- польські війська мали право вільно проходити через Київське воєвод­ство,

- урядові посади в ньому зат­верджувались польською адміні­страцією,

- відновлювалась цер­ковна унія і право євреїв та єзуїтів проживати, де їм заманеться.

Це ті відмінності, що впадають в очі під час порівняння угод.

Але є між ними і ніби спільне, яке за уважнішого розгляду виявляє себе як відмінне.

Обидві угоди передбачали:

- відновлення права польської шляхти на маєтки,

- повернення селян до своїх панів і відбування попередніх (як і до 1648 р.) повинностей.

Але за умовами Зборівської угоди шляхті довелось би повертатись на землі, де не було польського війська, а влада фактично належала козацькій адміністрації.

А за умовами Білоцерківського договору - під захистом польського війська і державних органів влади.

І коли після Зборівського миру Б. Хмельницький мав можливості для маневру, оголосивши, що до реєстру 40 тис. козаків, додається по 2-3 помічники на кожного чоловіка (з числа селян, що були у війську) і що земля буде повернута всім шляхтичам, за винятком тих, хто жорстоко ставився до своїх підданих (а таких було немало), то в 1651 р. він таким чином діяти вже не міг.

І хоч у 1652 і 1653 рр. козацькі війська отримали нові блискучі перемоги, зокрема під Батогом та Жванцем, але сил продовжувати боротьбу вже не було.

3.

В 1653 р. Україна переживала велику економічну та політичну кризу. Шестирічна війна виснажила сили. Хмельницькому не вдалося закріпитися в Молдавії, де він втратив сина Тимоша, на якого покладав великі надії як на свого наступника.

Кримський хан, єдиний союзник, під Жванцем укладає мир з Яном Казимиром.

Здійснюється масове переселення українців на схід — землі, на які московські царі намагаються поширити свою юрисдикцію.

Все це і примушувало Хмельницького активізувати зусилля в напрямку одержання протекції від московського царя, щоб з його допомогою довести війну до переможного кінця.

8(18) січня 1654 р. у Переяславі відбулася старшинська рада, яка прийняла рішення про союз із Московським царством.

Присягаючи на вірність царю, українці щиро вірили в те, що у разі дотримання обома сторонами умов договору Україна збереже завоювання національно-визвольної революції і забезпечить незалежність держави.

Представник же царя воєвода В. Бутурлін присягати від імені царя на вірність Гетьманщині відмовився.

У березні 1654 р. козацька делегація передала на розгляд московського уряду проект договору із 23 пунктів.

У скороченій редакції більшість статей була затверджена царем. Це були так звані березневі статті, які обумовлювали державний статус України.

Згідно з ними Україна зберігала:

>республіканську форму правління;

> полковий територіально-адміністративний поділ;

> нову систему соціально-економічних відносин;

> 60-тисячний козацький реєстр та плату старшині і козакам;

> незалежність у проведенні внутрішньої політики;

> збереження прав київського митрополита тощо.

Ними встановлювались певні обмеження, зокрема – заборона прямих контактів із Туреччиною і Польщею.

Українсько-московським домовленостям 1654 р. дається різна історико-правова оцінка. Російський історик державного права В. Сергієвич називав їх персональною унією, тобто об'єднанням двох держав в особі спільного монарха. Інші дослідники (М. Грушевський, М. Слабченко) вбачають ознаки васалітету - встановлення васальної залежності Русі-України від Москви. Історик Д. Яковлів вважав домовленості лише номінальною васальною залежністю, бо де-факто вони так і не були реалізовані. В. Липинський, І. Крип'якевич та інші вважали цю спілку звичайним військовим союзом, подібним до тих, які раніше укладав Хмельницький.

Зовсім відірвано від історичної істини трактувала цей договір офіційна російська та радянська історіографія, послуговуючись дивним терміном - "возз'єднання". Більшість істориків сходяться на тому, що обидві сторони по-різному розуміли суть і характер стосунків між собою.

«Москва протягом 6 літ приглядалася з незворушною цікавістю

- як справа Хмельницького, попсована татарами під Зборовим і Берестечком, хилилася до упадку,

- як Україна пустошилася союзниками-татарами і люто-нелюдською усобицею,

і коли Україна вже знищилася до решти, її прийняли під свою високу руку, щоб правлячі українські верстви з бунтарів проти Польщі повернути на роззолочених підданих Москві", - писав російський

історик В. Ключевський.

Таким чином, можемо зробити висновок, що, підписуючи договір, кожна із сторін вкладала в нього свій зміст:

- українська, визнаючи зверхність Московії, сподівалася розбудувати власну державу,

- московська вважала його узаконеною формою залежності України.

Напевне, таку реакцію Москви передбачала частина українського суспільства і на цій підставі категорично відмовилася від присяги цареві.

Так вчинили Брацлавський, Кропив'янський, Полтавський, Уманський козацькі полки, Запорозька Січ, духовенство на чолі з митрополитом С. Косовим, деякі міста.

Не присягали селяни, зокрема жінки. Загалом у 117 містах і містечках на вірність цареві, присягнуло 127328 осіб чоловічої статі.

Різне трактування договору привело до непорозумінь між Україною і Московією.

Зокрема, царська влада, виходячи з власного розуміння умов договору:

> почала ставити свої гарнізони в українських містах;

> почала підпорядковувати собі землі, відвойовані у Польщі козаками;

> оголосила війну партнеру України в боротьбі з поляками - Швеції;

> підписала (у листопаді 1656 р.) без відома України Віленське перемир'я;

> погодилася з ілюзорною пропозицією обрання московського царя Олексія Михайловича польським королем, після смерті останнього в обмін на повернення Польщі українських земель аж до Дніпра.

Відносини між партнерами Переяславської угоди показали: Укра­їна не має перспективи для самостійного розвитку, на яку вона розраховувала.

Надто різними виявилися суспільні устрої, еко­номічне становище та бачення майбутнього в обох країнах.

Безперспективність самостійного розвитку України, що явно проглядалася у діях московського царя, викликала в суспільстві, ще| за життя Б. Хмельницького, гостру полеміку стосовно того, чи

пишатися під рукою Москви, чи шукати інших союзників.

Восени 1656 р. відбулося три старшинські ради, на яких вирішили, не пориваючи союзу з царем, шукати інших союзників, захищати ні інтереси України від будь-яких посягань.

На основі цих рішень відновлювалися договори з Туреччиною і Кримом, створювалася Коаліція у складі Швеції, Молдавії, Валахії, Трансильванії проти Польщі.

Союзники під проводом Трансильванського князя Д'єрдя Юрія) II Ракоці розпочали похід проти Польщі і навіть взяли Варшаву, але в цілому похід виявився невдалим, що прискорило смерть Б. Хмельницького і перехід гетьманства до І. Виговського.

Значення подій 1648-1657 рр. для історії України

У ході революції було повалено польсько-шляхетське панування і створено Українську національну державу республіканського типу - Гетьманщину.

Визначена територія та кордони держави, які включали в себе більшу частину українських етнічних земель.

Створені органи влади, які забезпечували функціонування дер­жави: Загальнокозацька Рада, Гетьман, Рада генеральної старшини, національна армія, податкова та дипломатична служби.

Сформована національна судова система на становій основі. Появився Генеральний суд на чолі з генеральним суддею.

Докорінно змінилися соціально-економічні відносини:

- лікві­довано велику земельну власність польських феодалів,

- знищено кріпосне право,

- козацька старшина перетворилася на новий панів­ний клас,

- привілейованим станом стало православне духовенство,

- поліпшилося становище міст.

- Уся повнота влади зосередилася в магістратах і ратушах.

Зміни, що сталися в українському суспільстві, грунтовно підірвали економічні і соціально-політичні підвалини традиційного феодалізму й відкривали шлях переходу до буржуазного суспільства. Ці ж кардинальні зрушення дають підстави назвати події не повстанням, не війною, як це має місце в нашій історіографії, а національно-визвольною революцією з виразними ознаками революції буржуазної.