2018-01-21
645
Людина, як частина природи повинна підпорядковуватись її законам, а не намагатись їх змінити.
В.І.Вернадський ще в першій половині ХХ сторіччя передбачав, що біосфера розвинеться в ноосферу (термін запропонував у 1927 році французький вчений Е.Леруа та П.Т. де Шерден). Спочатку В.І.Вернадський розглядав ноосферу (від грецького ноос - розум) як особливу "розумову" оболонку Землі, яка розвивається поза біосферою. Але згодом він дійшов до висновку, що ноосфера - це неповний стан біосфери, за якою розумова діяльність людини стає визначальним фактором її розвитку.
Зокрема він зазначав, що біосфера переходить в новий етап - ноосферу під впливом наукової думки і людської праці. Людство все більше відрізняється від інших компонентів біосфери, як нова небувала біогенна геологічна сила. Завдяки своїй науковій думці втілений у технічних досягненнях, людина освоює ті частини біосфери, куди вона раніше не проникала.
Для ноосфери, як нового якісного етапу розвитку біосфери, характерний тісний зв'язок законів природи і соціально-економічних чинників суспільства, основний на наукову обґрунтованому раціональному використанні природних ресурсів, яке передбачає відновлюваність кругообігу речовин та потоку енергії. Характерною рисою ноосфери є екологізація всіх сфер людського життя. До вирішення будь-яких проблем людина повинна підходити з позиції екологічного мислення, тобто збереження і поліпшення стану природного середовища.
|
|
|
Отже, ноосфера - це якісно нова форма організації біосфери, яка формується в наслідок її взаємодії із людським суспільством і передбачає гармонійне співіснування природи і людини
Соціальні передумови та духовні джерела філософії
Коло філософських проблем. Предмет філософії
Структура філософського знання
Функції філософії та її місце у духовній культурі.
Філософія і наука
Філософія і релігія
Світогляд: сутність, структура, принципи формування
Поняття, основні ознаки світу. Історичний розвиток уявлень про світ
Людина і осбистість. Структура особистості
Духовність і сенс життя людини
Релігійна та наукова концепції походження людини. Антропосоціогенез
Конфуціанство та даосизм – провідні течії старокитайської філософії
Філософія давньої Індії
Давньогрецька натурфілософія. Натура, природа
Антропологічні аспекти Давньогрецької філософії
Філософські погляди Платона, Арістотеля.
Філософія Епікура та Лукреція Кара. Неоплатонізм
Характер, особливості, проблематика філософії Середньовіччя. Аполегетика.
Патристика. Схоластика. Полеміка навколо універсалій
Філософія Відродження.
|
|
|
Проблема методів пізнання в філософії Нового часу.
Філософія Просвітництва
Німецька класична філософія. Погляди І. Канта
Система та методи філософії Г. Гегеля.
Антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха
Основні ідеї та положення марксизму
Позитивізм: сутність, еволюція та вихідні ідеї
Філософія Життя (Ніцше, З. Фрейд)
Екзистенціальна філософія
Проблема буття і шляхи її вирішення. Основні норми буття.
Проблема субстанції в філософії.
Рух як спосіб існування всього сутнього.
33. Поняття матерії. Простір і час – атрибути матерії
Природа та генезис свідомості
Структура свідомості, її основні рівні
Свідомість людини і внутрішній світ людини. Функції самосвідомості
Форми суспільної свідомості
Поняття пізнання, єдність чуттєвого та раціонального пізнання
Проблеми істини в пізнанні. Роль практики
