ТЕМА 10. Психофізіологічні основи виробничого навчання, формування трудових навичок і умінь

ТЕМА 9. Психофізіологічні основи профорієнтації і профвідбору.

План

1. Суть і завдання профорієнтації в ринкових умовах.

2. Професіографія і психодіагностика.

3. Професійний відбір і адаптація

 

1). Ринкова трансформація економіки України передбачає масштабні перетворення як у сфері економічних відносин, так і у сфері структурної модернізації виробництва. Сучасне виробництво внаслідок застосування новітніх технологій і диверсифікації, гнучких та динамічних форм організації праці урізноманітнює характер праці, ви-
суває нові вимоги до працівника, зокрема щодо підвищення його
функціональної мобільності та універсалізації, адаптаційних можливостей, ініціативності і самостійності в роботі. Функціонування ринку праці грунтується на динамічному врівноважуванні попиту і пропозиції робочої сили, підтриманні її якісних характеристик на рівні вимог виробництва. Тому наявність у людини високих професійних якостей, професії широкого профілю, багатосторонніх трудових навичок і умінь збільшує її можливості на ринку праці як
власника робочої сили, робить конкурентноспроможною і адаптивною до динамічних умов ринкового середовища.

Освіта, професійні знання повинні відігравати визначальну роль у забезпеченні зайнятості і самозайнятості, особистих доходів населення в ринкових умовах. А це, в свою чергу, вимагає відповідної професійної підготовки, заснованої на науково обгрунтованій си­стемі професійної орієнтації, професійного відбору і виробничого навчання.

Під орієнтацією розуміють процес систематичної професійної допомоги людині шляхом застосування психопедагогічних прийомів щодо позитивної самооцінки та позитивного сприйняття нею навколишнього середовища, підвищення інтелектуальної, професійної та особистісної віддачі.

Метою професійної орієнтації є допомога особі у виборі професії або виду діяльності, які вона вважає найбільш прийнятними з точки зору задоволення власних потреб і потреб суспільства. Проф­орієнтація необхідна при:

● виборі першої професії або отриманні першої роботи;

● вирішенні проблем, які виникають під час роботи внаслідок особистісної чи професійної невідповідності або незадоволення нею;

● втраті чи зміні роботи.

Основним завданням профорієнтації є забезпечення професійного вибору з врахуванням індивідуальних здібностей, інтересів і характеру людини та можливостей розвивати їх в процесі роботи з метою підвищення кваліфікації і професійного рівня.

Особливою проблемою в ринкових умовах є професійна переорієнтація людей зрілого віку, які вже мають професію або спеціальність. Професійна переорієнтація їх має свої особливості порівняно з професійним самовизначенням молоді. Однією з таких особливостей є наявність сформованих і закріплених в певному виді трудової діяльності знань, навичок, умінь, професійно важливих якостей. Другою особливістю є зменшення з віком можливостей якісних змін особистості, утворення нових психологічних структур, які відповідали б вимогам другого виду діяльності. Раніше набуті знання, навички і вміння виступають для цих людей компенсаторами зниження працездатності. Тому при переорієнтації особистості на новий вид діяльності необхідно хоча б частково враховувати наявні професійні якості.

Професійна переорієнтація — це об’єктивно обумовлений і особистісно усвідомлений процес переходу від однієї професійно-трудової діяльності до іншої з врахуванням набутого професійного досвіду (знань, умінь, навичок, професійних якостей), віку, стану здоров’я, психофізіологічних особливостей, а також со-
ціально-економічних інтересів особи.

Спеціальної уваги вимагають проблеми профорієнтації дітей-інвалідів, учнів спеціалізованих шкіл-інтернатів з метою допомоги в адекватному виборі професії та сфери трудової діяльності.

При виборі професії необхідно враховувати три фактори:

● відповідність індивідуальних характеристик людини вимогам майбутньої діяльності;

● організацію підготовки з врахуванням особливостей даного виду діяльності;

● ринковий попит на працівників відповідних професій і кваліфікацій.

В ринкових умовах, особливо на перехідному етапі, при виборі професії змінюються пріоритети. Домінуючим фактором вибору стає мотив досягнення матеріального достатку в майбутньому. Однак без врахування особистісних якостей він не завжди може бути достатнім в процесі навчання. Тому професійна орієнтація повинна базуватися на двох пріоритетах: мотивації та особистісних якостях.

Все це ускладнює проблеми профорієнтації і професійного вибору, вимагає більшого обгрунтування ідентифікації особистих якостей з рівнем інтелектуалізації професійної діяльності з метою організації багаторівневої професійної підготовки. Багаторівнева підготовка в професійних закладах виконує дві функції:

— забезпечує професійний відбір для підготовки працівників високої кваліфікації;

— забезпечує певний рівень професіоналізму на більш низьких ступенях особам з менш розвинутими здібностями.

Проблема профорієнтації і профвідбору за своєю суттю і критеріями є соціально-економічною, а за методами вирішення — медико-біологічною та психолого-педагогічною.

За допомогою профорієнтації визначається найбільш прийнятний для людини вид праці, який вона може обрати. Метою професійного відбору є встановлення придатності людини до конкретного виду праці на основі виявлення протипоказань.

Профорієнтація, профконсультація і профвідбір у своїй сукупності складають психологічну трудову експертизу, яка може бути:

● прогностичною;

● ретроспективною.

Прогностична трудова експертиза визначає можливості і перспек­тиви трудової діяльності людини; ретроспективна — оцінює минулу трудову діяльність, встановлює причини помилкових дій і низької якості роботи з метою внесення відповідних коректив у систему «людина—професія—робота».

У структурі професіональної орієнтації виділяють такі компоненти:

● профінформація;

● профконсультація;

● профвідбір.

Їх взаємозв’язок можна зобразити трикутником профорієнтації.

 

 

Рис. 5. Структурні компоненти профорієнтації

Отже, наукове розв’язання завдань профорієнтації передбачає:

● знання вимог різних професій до людини;

● знання кон’юнктури ринку праці щодо окремих професій і спеціальностей;

● оцінку здібностей особистості.

Професійна інформація полягає в ознайомленні людей з існуючими можливостями реалізації професійної діяльності. Для одних ця інформація є основою професійного самовизначення, вибору професії, усвідомлення необхідного обсягу знань та відповідної професійної підготовки; для інших — можливістю працевлаштування на вільні робочі місця або необхідності переміни професії. Завдяки професійній інформації у людини формуються уявлення про існуючі в регіоні виробництва і наявні робочі місця, ринок професій, зміст праці по окремих професіях, вимоги до спеціальних знань, умінь, навичок, фізіологічних та психологічних характеристик працівника, можливості кваліфікаційного росту, умови і режими праці тощо.

Для незайнятого населення та безробітних важливою є інформація з таких питань, як:

● економічний стан регіону та перспективи розвитку;

● ситуація на ринку праці;

● можливості оволодіння новими професіями або спеціальностями;

● організаційні та економічні передумови самостійної зайнятості;

● послуги, які надають центри зайнятості.

Професійна консультація являє собою систему психолого-педа­гогічного вивчення особистості з метою надання їй допомоги у ви­борі професії, яка відповідала б її здібностям та інтересам і сприяла подальшому вдосконаленню, або певного виду підприємницької діяль­ності. На основі профорієнтації і профконсультації виникає об’єктивна умова для обгрунтованого вибору професії або сфери діяльності.

Профвідбір являє собою систему засобів прогностичної оцін­ки взаємовідповідності людини і професії на основі порівняння вимог професії з психодіагностичними даними людини.

В Україні прийнято Концепцію державної професійної орієнтації населення, на основі якої розроблено відповідну нормативно-правову базу. Для реалізації основних завдань Концепції за участю всіх заінтересованих міністерств підготовлено і затверджено Положення про орга­нізацію професійної орієнтації населення, а в системі Міністерства осві­ти — Положення про професійну орієнтацію молоді, яка навчається.

Професійна орієнтація здійснюється освітніми закладами всіх типів і організаційно-правових форм, центрами профорієнтації, нав-
чально-профорієнтаційними центрами, органами служби зайнятості. В Україні працюють 22 профорієнтаційні відділи при обласних
центрах зайнятості, 2 навчально-профорієнтаційні центри і 3 відділи професійного навчання міських центрів зайнятості.

2). Професійна інформація грунтується на даних професіографії — науки, яка описує професії і спеціальності з точки зору вимог до людини. Система цих вимог по кожній професії називається професіограмою. Професіограма — це спеціальна карта, яка містить розгорнутий перелік умов і характеристик трудової діяльності по конкретній професії, її окремих вимог і професійно важ-
ливих якостей, якими повинен володіти працівник.

Перелік вимог професії до психіки людини та необхідних здібностей складає психограму професії.

Під професійними здібностями розуміють достатньо стійкі властивості особистості, які змінюються в процесі діяльності і забезпечують її успішність та вдосконалення.

Професіограма містить:

● загальні відомості про професію та її динаміку в зв’язку з розвитком науки і техніки, соціальне та економічне значення;

● виробничу характеристику професії, опис трудового процесу (наводяться назви знарядь праці, за допомогою яких виконується робота, вказується рівень фізичного і психологічного напруження (значне, помірне, незначне), робоча поза тощо;

● санітарно-гігієнічні умови праці з виділенням професійних шкідливостей і переліком фізіологічних умов та медичних протипоказань;

● перелік обсягу знань і умінь, які необхідні для успішної професійної діяльності, з виділенням тих, що визначають професійну майстерність;

● характеристику видів і тривалості професійного навчання, можливості підвищення кваліфікації;

● психограму, тобто характеристику психологічних вимог професії до людини з виділенням основних і бажаних психічних особливостей, а також психофізіологічних протипоказань.

Кожна професія ставить різні вимоги до фізичних, психофізіологічних та психологічних властивостей людини. Такі вимоги називають характеристиками професії. Комплекс психофізіологічних і психологічних характеристик складає психологічний профіль професії, графічне зображення якого називається психограмою професії. В психограмах вимоги професії до різних властивостей працівника оцінюються в балах в діапазоні від 1 до 5 (від незначної до високої). Кожна професія відрізняється не просто окремими характеристиками, а певним комплексом характеристик, який формує психологічну структуру професії. Разом з тим психологічний профіль професії містить в собі і такі характеристики, які є спільними для цілої групи професій. Тому завданням професіо­графії є групування професій на основі спільності тих чи інших психологічних характеристик.

К. К. Платонов пропонує поділ професій на психомоторні, технічні, математичні, гуманітарні, педагогічні, лікувальні, організаторські, наукові і в сфері мистецтв. Такий поділ професій дозволяє зіставляти їх вимоги з відповідними здібностями людини. Загальновизнаною і поширеною в практиці профорієнтації є класифікація професій, запропонована Є. А. Климовим. В основу цієї класифікації покладено чотири ознаки:

— особливості предмета (об’єкта праці);

— мета праці;

— знаряддя праці;

— умови праці.

Виходячи з особливостей предмета (об’єкта) праці, всі професії поділяються на 5 типів:

● «людина — природа»;

● «людина — техніка»;

● «людина — людина»;

● «людина — знакова система»;

● «людина — художній образ».

За метою праці кожний тип професій поділяється на 3 класи:

● гностичні;

● перетворюючі;

● пошукові.

Так, гностичні професії вимагають від працівника виразної пізнавальної активності, стійкої уваги, спостережливості, інтересу до влас­тивостей певних об’єктів. Перетворюючі професії вимагають схильності до практичного впливу на навколишнє середовище, інтересу до процесів і результатів. Пошукові професії пов’язані з інтересом до інновацій, творчим мисленням і уявою.

Залежно від знарядь праці всі професії поділяють на 4 групи:

● ручної праці;

● механічної праці;

● автоматизованої праці;

● праця, в якій основне значення мають розумові вміння і навич­ки (вчитель, лікар, учений-теоретик).

За умовами праці виділяються 4 підгрупи професій:

— з підвищеними вимогами до моральних якостей (суддя, лікар, міліціонер);

— з незвичайними умовами роботи (льотчик, випробувач, водолаз);

— з побутовим мікрокліматом (бухгалтер, бібліотекар);

— роботою на відкритому повітрі (будівельники, рільники).

Поєднання цих характеристик створює певний характерний для конкретної професії комплекс вимог до здібностей працівника.

Ще одна класифікація професій пов’язана з поняттям професійної придатності (придатності людини до конкретної трудової діяльності). Під професійною придатністю розуміють наявність у людини психофізіологічних і психологічних властивостей, які відповідають конкретній професії і забезпечують достатню ефективність праці з цієї професії.

За цією ознакою професії поділяються на 2 групи:

● професії, що не ставлять особливих, підвищених вимог до фізіологічних і психологічних властивостей людини;

● професії, які ставлять жорсткі вимоги до психофізіологічних функцій людини.

В Україні підготовлено і погоджено з Кабінетом Міністрів Тимчасовий перелік професій і спеціальностей, які вимагають професійного відбору.

Для аналізу професійної діяльності і складання психологічного профілю професій застосовуються методи спостереження за трудовим процесом; анкетування; інтерв’ю; трудовий метод (включення); аналіз критичних ситуацій.

Метод спостереження за допомогою фотографій, кінозйомки застосовується при вивченні тих професій, в яких суттєва роль належить руховим актам.

Метод анкетування на основі опитувальників, інтерв’ю з виконавцями і керівниками використовується на початкових етапах вивчення професії. Його недоліком є незнання опитуваними психологічних характеристик інших професій.

Трудовий метод вивчення професій полягає в тому, що дослідник сам включається в трудовий процес, виконує функції працівника, професію якого вивчає. Застосування цього методу обмежується професіями, які не вимагають тривалого навчання.

Аналіз критичних випадків, аварій, травмування працівників, які мали місце в даній професії, проводиться на основі статистичних матеріалів, а також шляхом опитування різних за кваліфікацією робітників.

В процесі профконсультації на основі психодіагностики оцінюються психофізіологічні і психологічні властивості особистості, її професійні здібності і розробляється психологічний профіль особистості. Психодіагностика — галузь психологічної науки, яка розроб­ляє методи виявлення і вимірювання індивідуально-психологічних особливостей особистості. З цією метою використовують різні тестові батареї, тобто групи тестів, за допомогою яких вивчають загальні розумові здібності, вербальні, числові, просторові здібності, сприймання, увагу, моторну координацію і т.ін. Крім того, за допомогою апаратурних методик вивчають сенсомоторику, швидкість реакцій, м’язову силу і витривалість, властивості нервових процесів.

Психологічний профіль особистості являє собою всебічну характеристику її розвитку, включаючи професійні інтереси і схильності.

Графічне зображення психологічного профілю особистості називається психограмою особистості. Вона враховує такі властивості особистості:

1. Фізичні:

— сила рук;

— витривалість;

— темп;

— витрати м’язової енергії.

2. Психофізіологічні:

— загальна рухливість;

— гнучкість рук і пальців;

— зорове і слухове розрізнення об’єктів;

— чутливість аналізаторів (гострота зору, слуху, тактильних відчуттів);

— сенсомоторна координація, точність рухів;

— швидкість реакції.

3. Психічні процеси:

— концентрація, розподіл, стійкість уваги;

— сприймання форм і розмірів об’єктів;

— спостережливість;

— зорова, слухова, рухова пам’ять;

— логічне мислення;

— творче мислення і уява;

— лінгвістичні здібності;

— розуміння технічних пристроїв.

4. Темперамент і характер:

— емоційна стійкість і володіння собою;

— стресостійкість;

— тип вищої нервової діяльності;

— спрямованість особистості (інтроверт, екстраверт);

— вольові якості (наполегливість, ініціативність, рішучість
і т. ін.);

— здібності до керівництва, співробітництва.

Своєрідне гармонічне поєднання в структурі особистості здібностей та інтересів, які обумовлюють високу успішність професійної діяльності в тій чи іншій сфері, характеризується як професійна обдарованість. Існують такі типи обдарованості, як технічна, математична.

Оцінка цих характеристик здійснюється за допомогою процентних рангів. Критерієм, на основі якого прогнозується можливий вибір про­фесії, є відповідність психологічного профілю особистості психологічному профілеві професії. При цьому психологічний профіль професії повинен максимально відповідати психологічному профілю особистості. Це означає, що запропонована професія займає одне з найвищих місць на шкалі професійних інтересів осо­бистості, а здібності, відмічені найвищим процентним рангом в психологічному профілі особистості, відносяться до тих психофізіологічних або психологічних властивостей, до яких ця професія ставить відносно високі вимоги.

Слід особливо пам’ятати, що метою профконсультації є вивчення не окремих властивостей і здібностей особистості, а певної їх структури, функціонального складу, поєднання сенсомоторних, мнемічних, логічних, емоційно-вольових компонентів, які в різних видах діяльності розвиваються нерівномірно. В процесі їх розвитку формуються так звані професійно важливі якості, тобто індивідуальні якості працівника, які впливають на ефективність діяльності і успішність її освоєння. Крім процедури діагностики рівня вираженості професійно важливих властивостей, необхідно оцінити і спрогнозувати динаміку формування і розвитку індивідуальних професійно орієнтованих динамічних структур особистості, які забезпечать у майбутньому успішність діяльності.

3). Завданням професійного відбору є визначення придатності людини до виконання того чи іншого виду роботи. Під професійним відбором розуміють процес вибору з групи кандидатів на певну посаду тих, від кого можна чекати успішного освоєння і наступного ефективного виконання функцій. Професійно придатними вважаються особи, які успішно оволодівають професією в процесі навчання, вдосконалюються в цій діяльності, а в сприятливих умовах вдосконалюють саму професію.

Розрізняють два типи професійної придатності: абсолютну і відносну.

Абсолютна придатність необхідна для тих професій, успішне оволодіння якими і виконання роботи залежать від властивостей нервової системи і якостей людини. Невідповідність їх вимогам роботи може призвести до зривів, помилок, аварій.

Категоричні оцінки можуть бути застосовані відносно таких психофізіологічних характеристик людини, як сенсомоторика, розпізнавання кольорів, швидкість переключення і широта розподілу уваги, оперативна пам’ять, швидкість реакції, сила м’язів, витривалість і т.ін.

Відносно таких якостей, як рівень освіти, спеціальної підготовки, наявність навичок і умінь, слід виходити з можливостей їх розвитку і вдосконалення як в процесі навчання, так і в процесі праці.

Відносна професійна придатність застосовується при виборі професій масового типу, які не ставлять жорстких вимог до властивостей особистості. Невідповідність або недостатній розвиток одних якостей може компенсуватися розвитком інших.

Виключне значення профвідбір має для професій, які вимагають абсолютної професійної придатності. З цією метою вивчаються професії, для яких необхідний такий відбір, а потім здійснюється сама процедура відбору, тобто виявляється відповідність певних якостей працівника вимогам і особливостям професії.

Для професій, які ставлять підвищені або особливо високі вимоги до окремих психофізіологічних властивостей, встановлюється так званий прохідний бал — ознаку професійної придатності або непридатності.

Психологічна професійна непридатність може бути обумовлена не тільки недостатністю тих чи інших здібностей, а й наявністю в структурі особистості негативних для даної трудової діяльності рис (наприклад, емоційно-моторна нестійкість, розсіяна увага, схильність до невиправданого ризику тощо).

Розрізняють два типи профвідбору:

● за здібностями і схильністю для направлення на попереднє професійне навчання;

● за наявною готовністю до виконання функцій по тій чи іншій професії.

Основою для професійного відбору є конкретні нормативні характеристики професії: соціальні, операціональні, організаційні.

Профвідбір здійснюється в декілька етапів:

● попередній етап, на якому проводиться відбір за медичними показниками, станом здоров’я;

● етап психодіагностичного обстеження з використанням різних комплексів тестів, моделюванням трудових процесів і ситуацій, реєстрацією показників функціонального стану і ефективності роботи;

● етап прогнозування успішності оволодіння професією та ефективної діяльності на основі оцінки психофізіологічних характеристик відповідно до вимог професії і врахування можливості компенсації деяких недостатньо розвинутих якостей за рахунок високого розвитку інших.

Професійна придатність є результатом професійного самовизначення в процесі навчання і освоєння професії, а також професійної спрямованості особистості. Професійна спрямованість характеризується установкою особистості на розвиток якостей, необхідних для успішної праці з обраної професії. Ставлення людини до професії виявляється в її професійних інтересах, під якими розуміють активну пізнавальну діяльність людини в зв’язку в професією. Формування професійних інтересів базується на глибоких всебічних знаннях щодо характеру, змісту і організації діяльності та позитивному ставленні до праці.

Професійний інтерес може супроводжуватись професійним покликанням, тобто специфічним відношенням до певного виду діяль-
ності. Професійне покликання — це соціально зумовлений стійкий потяг людини до певного виду трудової діяльності, за якого робота найбільш продуктивна і відповідає реальним і потенційним можливостям особистості. Виражається професійне покликання сукупністю розвинутих здібностей і стійкою схильністю.

Професійний відбір персоналу і розподіл між працівниками функцій здійснюються за принципом індивідуального підходу. Всебічне вивчення і оцінка персоналу на основі особових справ, бесід, спостережень, тестів дозволяє врахувати не тільки рівень професійно-кваліфікаційної підготовки і виробничий досвід, а й фізичні, психофізіологічні та інтелектуальні характеристики.

Оптимальне поєднання людини і професії забезпечується в процесі професійної і соціально-психологічної адаптації.

Професійна адаптація характеризується досконалим оволодінням вибраною професією або спеціальністю, закріпленням трудових навичок і умінь, що виявляється в стабільному виконанні норм виробітку, високій якості продукції, точності і надійності, творчій активності.

Соціально-психологічна адаптація пов’язана з входженням працівника в мікросередовище, формуванням ділових і неформальних стосунків, прийняттям соціальних норм і цінностей організації.

Адаптація особистості до об’єктивних умов і вимог діяльності забезпечується такими методами:

● вдосконалення або зміна в певних межах окремих властивостей;

● формування стереотипів дій при незмінних особистісних якостях;

● позитивна мотивація до праці;

● вироблення індивідуального стилю діяльності.

Всі ці методи, як правило, стосуються тих професій, які ставлять до людини відносні вимоги професійної придатності.

 

ТЕМА 10. Психофізіологічні основи виробничого навчання, формування трудових навичок і умінь.

 

План

1. Завдання і форми організації виробничого навчання.

2. Психофізіологічні закономірності формування трудових навичок і умінь.

 

1). Динамізм економіки України, інтеграція її у світогосподарські зв’язки великою мірою залежать від професійно-технічної освіти, підготовки, підвищення кваліфікації і перепідготовки робочої сили. Професійно-технічна освіта є основним джерелом поповнення робітничими кадрами виробництва і сфери послуг.

Завданнями професійно-технічної освіти на сучасному етапі є:

● забезпечення громадянам можливості реалізації конституційного права на отримання професійної кваліфікації відповідно до їх покликань і здібностей;

● задоволення потреб економіки у кваліфікованих та конкурентоспроможних робітниках і службовцях;

● сприяння зайнятості населення в ринкових умовах.

Професійно-технічна освіта здійснюється в професійно-технічних закладах і безпосередньо на виробництві за різними типами кваліфікації і складності професій, що визначає ступеневість у навчанні. Кожний ступінь навчання в професійно-технічному закладі має теоретичну і практичну завершеність. У відповідності з набутими знаннями, уміннями і навичками випускникам присвоюються робітничі професії певної кваліфікації. Вищі професійні училища на завершальному ступені навчання присвоюють високий рівень робітничої кваліфікації та освітньокваліфікаційний рівень — молодший спеціаліст.

Професія — це рід трудової діяльності, який є джерелом засобів існування і вимагає певних знань, навичок і умінь, набутих у відповідних за профілем навчальних закладах.

Спеціальність — це конкретний вид трудової діяльності, який систематично виконується спеціалістом в руслі певної професії і дає йому засоби до існування.

Кожний ступінь підготовки робітників відповідає певним психофізіологічним характеристикам професії. Так, перший ступінь підготовки орієнтований на професії, в яких основна роль належить сенсомоторним діям і які не вимагають високої кваліфікації робітника.

Другий ступінь — аналітико-синтетичний. Йому відповідають добре сформовані вміння працювати за інструкціями, технологічними картами.

Третій ступінь — алгоритмічний (інтелектуально-моторний). Професіоналізм робітника базується на системно сформованих алгоритмах розумової діяльності.

В системі профтехосвіти існує три види навчання: початкова підготовка робітників, перепідготовка і підвищення кваліфікації.

Початкова підготовка — це професійно-технічна освіта осіб, які раніше не мали робітничої професії. На цьому рівні формується професійна кваліфікація, яка забезпечує продуктивну професійну діяльність і можливості для подальшої освіти та набуття професійного досвіду.

Перепідготовка робітників у системі професійно-технічної освіти спрямована на здобуття ними іншої професії.

Підвищення кваліфікації робітників спрямоване на розширення і поглиблення раніше отриманих професійних знань і навичок відповідно до вимог виробництва і сфери послуг.

Професійно-технічна освіта здійснюється на базі повної загальної середньої освіти або базової (неповної) загальної середньої освіти з наданням можливості здобути повну загальну середню освіту.

Система професійно-технічної освіти представлена навчальними закладами різної відомчої приналежності та форм власності, в яких готують робітників з 800 робітничих професій. Для сучасної професійно-технічної освіти характерним є вузька галузева спрямованість, що обмежує можливості випускників в отриманні більш високих
рівнів освіти та ускладнює професійне перепрофілювання. Тому система підготовки вузьких спеціалістів повинна бути замінена на ступеневу підготовку професіоналів широкого профілю в межах певної професії або суміжних спеціальностей.

Реформування професійно-технічної освіти в Україні пов’язане з її фундаменталізацією, гнучкістю, багатопрофільністю і стандартизацією. Це дозволить, з одного боку, краще поєднати особисті інтереси учнів з інтересами майбутніх роботодавців і змінами в роз­витку економіки, забезпечить гарантований мінімум знань і трудових навичок відповідно до вимог виробництва, а з другого боку, сприятиме оперативному оновленню структури професій та змісту навчання відповідно до вимог ринку праці. Фундаментальна професійна освіта дасть можливість працювати як по основній професії (спеціальності), так і в інформаційній та соціальній сфері, полегшить працевлаштування молоді після закінчення навчання, посилить професійну мобільність, а при повторному працевлаштуванні забезпечить доступ до вакантних робочих місць.

Державний стандарт професійно-технічної освіти — це мінімум освітнього і професійного рівня, який гарантований і забезпечений державою в усіх навчальних закладах системи профтехосвіти. Нині такі стандарти розробляються Міністерством освіти Украї-
ни. Відповідно до Міжнародної стандартної класифікації професій 1988 року (ISCO-88) в Україні затверджено і введено в дію наказом Держкомстандарту № 257 від 27 липня 1995 року Класифікатор професій.

Крім професійно-технічних навчальних закладів, функціонує розгалужена мережа навчально-курсових комбінатів та інших типів навчальних закладів, в яких здійснюється початкова професійна підготовка і підвищення кваліфікації робітників. Розвиваються нав­чальні заклади приватної і колективної форм власності, а також навчальні заклади нового типу – вищі професійні училища, коледжі, ліцеї, які є більш гнучкими.

Для набуття професійних знань, навичок і умінь у профтехучилищах створено 11 000 кабінетів, 2 750 лабораторій, 6 840 нав­чально-виробничих майстерень. На підприємствах налічується 1 100 навчальних дільниць. Серед випускників профтехучилищ зростає питома вага тих, що отримали 2 і більше споріднених або суміщених спеціальностей.

Професійно-технічні заклади, крім підготовки молоді, здійснюють також професійне навчання, перепідготовку і підвищення кваліфікації незайнятого населення та безробітних.

Позитивною тенденцією в розвитку професійно-технічної освіти є підготовка робітників з професій ринкового напрямку, а також навчання підприємництва, менеджмента, що сприяє самозайнятості населення, розвитку малого і середнього бізнесу.

Професійне навчання — це процес управління діяльністю людини з оволодіння знаннями, трудовими навичками і вміннями, розвитку професійних здібностей і особистості кваліфікованого робітника.

Навчання — це планомірний процес сприймання, осмислення і узагальнення матеріалу, зв’язків та ознак між явищами і предметами, запам’ятовування матеріалу і застосування знань при вирішенні теоретичних і практичних завдань.

Професійне навчання повинно сприяти формуванню пізнавальних інтересів, розвитку професійної схильності і задатків людини, готовності до самоосвіти.

Самоосвіта передбачає постійний потяг до розширення знань, вміння самостійно набувати знання і застосовувати їх у практичній діяльності.

Знання — це сукупність сприйнятої і засвоєної людиною інформації у вигляді понять, уявлень, суджень, яка зберігається в довготривалій пам’яті і може бути відтворена в процесі діяльності.

Професійно-технічна освіта поєднує теоретичне і виробниче навчання.

Теоретичне навчання спрямоване на засвоєння учнями системи знань у галузі гуманітарних, загальнотехнічних і спеціальних дисциплін, необхідних для свідомого і ефективного виконання робіт, передбачених для певної професії і кваліфікації.

Виробниче навчання на основі теоретичних знань формує у людини трудові навички і вміння, необхідні для виконання роботи з конкретної робітничої професії на рівні відповідної кваліфікації з належною продуктивністю праці. Оволодіти робітничою профе-
сією — значить навчитися виконувати всі типові для неї роботи з необхідною точністю та у встановлені норми часу.

Основними завданнями виробничого навчання є:

● формування і вдосконалення трудових навичок і умінь;

● розвиток здібностей до перебудови сформованих навичок;

● оволодіння професійною майстерністю.

Трудові навички — це сформовані в процесі навчання способи виконання трудових операцій, робіт.

Трудові вміння — це сформована в особистому досвіді, на основі знань і навичок здібність людини виконувати певну роботу.

Сформовані трудові навички і вміння дозволяють працівникові виконувати складні трудові операції з необхідною точністю, швидкістю і з мінімальними затратами енергії.

Професійна майстерність передбачає творче використання робітником навичок і умінь.

Професійні знання, навички, вміння і майстерність не тільки визначають якість трудової діяльності, а й стають якостями особистості, якісними характеристиками робочої сили.

2). Професійна діяльність виступає перед учнем у формі нормативно закріпленого способу діяльності, в якому узагальнені досвід та здібності попередників. У процесі професійної підготовки нормативно закріплений спосіб діяльності перетворюється на індивідуальний спосіб діяльності. Засвоєння нормативно закріпленого способу діяльності відбувається на основі формування інтегрального образу робочих дій, спрямованих на досягнення результату цих дій відповідно до образу-мети. Образ-мета як ідеальне уявлення про результат досягається завдяки програмі дій над реальним предметом праці, що динамічно змінюється в процесі діяльності. Оскільки всяка праця має предметно-дійову та психологічну основу, то в процесі ви­робничого навчання формуються і засвоюються інтегральний образ робочих дій та інформаційна основа діяльності.

Інтегральний образ робочих дій — це сформований фізіологічними засобами в корі головного мозку образ сукупності елементарних трудових рухів, дій, операцій.

Інформаційна основа діяльності — це сукупність інформаційних ознак, які характеризують предметні і суб’єктивні умови діяльності.

В результаті професійного навчання засвоюються певні поєднання різних рухових та розумових дій, які вирішують конкретне трудове завдання і знаходять підкріплення у вигляді корисного результату. Результатом виробничого навчання є формування системи таких трудових навичок, як:

● сенсорно-перцептивні (сприймання-розпізнавання букв при читанні, фонем при слуханні мови, форм, віддалі, швидкості руху);

● моторні (виконання трудових рухів, дій, операцій);

● інтелектуальні (читання креслень, контрольних приладів, топографічних карт, прийоми розв’язання задач).

Аналогічні трудові вміння (сенсорно-перцептивні, атенційні, мнемічні), які мають своєю основою розумові процеси, формуються в особистому досвіді.

Трудові навички являють собою складні системи умовних рефлексів, об’єднаних окремим виробничим завданням. Формування їх пов’язане з формуванням і закріпленням робочих динамічних стереотипів, тобто утворенням і функціонуванням в корі головного мозку стійких систем тимчасових нервових зв’язків між окремими елементарними рухами або розумовими актами.

В процесі формування трудових навичок у працівника поступово зникають зайві рухи, зменшується напруження, увага переноситься з процесу на результат, виробляється ритм дій і можливість довільно змінювати темп роботи. Таким чином, формується автоматизм рухів і дій та створюються умови для одночасного виконання більш складної аналітико-синтетичної діяльності.

Процес формування трудових навичок включає декілька етапів, які різняться особливостями виконання дій і механізмами нейродинаміки.

Попередній етап — початок усвідомлення навичок, чітке розуміння мети, але недостатнє уявлення про способи її досягнення; при виконанні дій мають місце значні помилки.

Аналітичний етап — оволодіння окремими елементами дій, чітке розуміння того, як потрібно виконувати дії, поєднується з неточним, нестабільним їх виконанням, зайвими рухами при інтенсивній концентрації довільної уваги.

Синтетичний етап — формування цілісної системи трудових рухів, дій, автоматизація навичок, коли виконання роботи стає все більш якісним, зникають зайві рухи, послаблюється довільна увага.

Етап закріплення і високої автоматизації дій. Точне, економне, стабільне виконання дій поєднується з виконанням інших більш складних дій під контролем свідомості.

Трудові навички формуються в процесі виробничих вправ —
цілеспрямованого систематичного повторення діяльності з метою підвищення її якості.

З фізіологічної сторони виробнича вправа являє собою процес пристосування і відповідної зміни фізіологічних функцій організму людини для найбільш ефективного виконання конкретної роботи. В процесі вправ по мірі формування трудових навичок відбувається нарощування сили і визначаються способи її найбільш раціонального використання, досягається зменшення енергетичних затрат на виконання операції. Вправи є дієвим засобом розвитку резервів організму, методом удосконалення діяльності.

В процесі вправ встановлюється злагоджена взаємодія між центральною нервовою системою, рецепторами, серцево-судинною та іншими системами організму, оскільки на початкових етапах має місце неузгодженість в їх роботі, різна лабільність окремих ланок функціональної системи.

Узгодження ритмів забезпечується за рахунок адаптації фізіологічних систем, їх здатності змінювати свої характеристики в процесі роботи. Завдяки погодженню лабільності компонентів функціональної системи засвоюється ритм.

М. І. Виноградов встановив три стадії в розвитку виробничої вправи.

Перша початкова стадія вправи характеризується дискоординацією рухової системи, невідповідністю лабільностей центральної і периферійної ланок, широкою іррадіацією збудження, що призводить до зайвих рухів. Виразна індукція гальмування з рухового аналізатора на інші області кори головного мозку зумовлює невизначеність, нерішучість при виконанні роботи, а деколи і припинення її.

Друга стадія вправи характеризується поступовим підвищенням працездатності і встановленням її на достатньо високому рівні, закріпленням трудових навичок, концентрацією збудження в спеціальних нервових центрах і формуванням домінанти. Трудові дії стають більш чіткими, швидкими, економними при помірному напруженні вегетативних органів.

Третя стадія виробничої вправи характеризується стійкою працездатністю на високому рівні, формуванням робочого динамічного стереотипу, автоматизацією трудових навичок. Система рефлексів, які становлять трудову операцію, відтворюється на один подразник цієї системи, участь кори головного мозку реалізується в функціях контролю і оцінки діяльності.

Досконалість трудових навичок оцінюється кількісними і якісними показниками роботи працівника, а також такими фізіологічними показниками:

● стійкість навичок, яка характеризується варіабельністю часу виконання трудових дій, амплітудою і протяжністю траєкторії рухів;

● концентрація нервових процесів, коли сформовані умовні ре­флекси виникають лише у відповідь на подразники певної
якості і сили і не виникають на подібні подразники, які мають інше сигнальне значення.

Умови ефективного виробничого навчання:

● наявність в учня установки на підвищення якості своєї роботи, для чого обліковуються результати роботи, проводиться аналіз допущених помилок на основі контролю і самоконтролю;

● постійний і поступовий перехід в процесі навчання від менш складного до більш складного, але посильного матеріалу;

● правильний розподіл повторень у часі. Повторення не повинні бути надто частими, щоб не порушувати сформовані умовнорефлекторні зв’язки.

Швидкість формування трудових навичок у різних людей і на різних етапах навчання неоднакова. В деяких вона на перших етапах висока, а потім зменшується, в інших — зберігається на одному рівні або зростає, що зумовлюється як типологічними властивостями, так і здібностями, минулим досвідом, мотивацією.

Трудові навички в залежності від рівня їх сформованості, а також перерв у роботі можуть руйнуватися. При цьому високоавтоматизовані рухові навички дуже стійкі, а сенсорно-перцептивні — найменш стійкі, хоча швидко відновлюються.

Процес функціонального вдосконалення організму працівника з метою пристосування його до підвищених вимог діяльності шляхом систематичних повторень зростаючої складності операцій назива-
ється тренуванням.

Ефективність тренування залежить від додержання таких правил:

● різнобічність фізичних вправ з метою розвитку загальних якостей рухового апарату (м’язова сила, витривалість);

● поступове збільшення навантаження;

● багаторазове систематичне повторення роботи через певні проміжки часу.

Наслідок тренувань:

— підвищення здатності організму мобілізувати свої функціональні можливості і працювати економно;

— прискорення відновлювальних процесів після роботи;

— підвищення точності і швидкості дій при помірних зрушеннях в роботі фізіологічних систем;

— зниження порогів чутливості аналізаторів;

— зростання швидкості реакції на подразники.

В процесі освоєння професійної діяльності змінюються механізми психічних властивостей особистості відповідно до вимог професії. Наявні у людини професійно важливі якості характеризуються різним рівнем розвитку, але вони не пристосовані до конкретного виду діяльності. Лише в процесі навчання відбувається функціональне об’єднання окремих професійно важливих якостей, які проявляють себе в режимі взаємодії.

В ринкових умовах, які вимагають від робітника високої про-
фесійної мобільності, пов’язаної з переміною, набуттям нової або суміщеної професії, формування нових знань, навичок і умінь відбувається на основі уже наявних. У цьому випадку трудові навички вступають у взаємодію. В деяких випадках старі навички сприяють оволодінню новими, тобто має місце позитивне перенесення навичок. Формування нових навичок відбувається швидко і ефективно, а самі навички характеризуються гнучкістю і пластичністю. Якщо старі навички утруднюють формування нових, відбувається їх інтерференція,тобто має місце негативне перенесення. Ці особливості взаємодії старих і нових трудових навичок необхідно враховувати при організації виробничого навчання в процесі професійної переорієнтації працівників.

На основі знань і трудових навичок в межах конкретної професійної діяльності формуються трудові вміння. Психологічною основою трудових вмінь є розуміння взаємозв’язків між метою трудової діяльності, умовами і способами її виконання.

У своєму формуванні вони проходять декілька етапів:

Перший етап — початкове вміння, яке характеризується усві­домленням мети дії і пошуком способів її виконання на основі раніше набутих знань і навичок.

Другий етап — недостатньо вміла діяльність, коли наявні знання про способи виконання діяльності поєднуються з використанням раніше отриманих, неспецифічних для даної діяльності навичок.

Третій етап — окремі загальні вміння; високо розвинуті, але вузькі вміння, можуть бути використані в різних видах діяльності.

Четвертий етап — високорозвинуті вміння; характеризуються творчим використанням знань і навичок щодо даної діяльності, усвідомленням мети, мотивів вибору і способів її досягнення.

П’ятий етап — майстерність; характеризується творчим використанням різних умінь.

Основні методи формування трудових умінь:

● проблемне навчання, коли людина отримує необхідну інформацію і повинна самостійно розв’язати певну проблему із застосуванням знань;

● алгоритмічне навчання – за певними ознаками людина визначає тип завдання і необхідні для його вирішення операції;

● поетапне навчання, коли формуються прийоми розумової діяльності із застосуванням знань для виконання розумової праці;

● системно-структурне навчання, яке поєднує всі методи навчання, включаючи моделювання, ролеві і ділові ігри, а також враховує специфічні особливості професійної діяльності людини.

Професійне навчання має багато організаційних форм і методів.

Метод самонавчання, психологічною основою якого є наслідування, шлях спроб і помилок. Позитивною стороною його є творчий пошук і знаходження найбільш зручних для індивіда прийомів. Негативна сторона методу зводиться до неекономічності та великої тривалості.

Предметний метод заснований на виготовленні якогось предмета, починаючи від простого до більш складного. Психологічною пе­ревагою його є реальність, конкретність і уречевленість праці, що підвищує заінтересованість в якісному кінцевому результаті. Недоліками предметного методу навчання можуть бути складність предмета на перших етапах, зниження заінтересованості в разі тривалого виконання одного і того ж уже засвоєного предмета; недостатня гнучкість навичок, пасивність учня.

Операційний метод полягає у засвоєнні окремих трудових прийомів, операцій, які можуть використовуватися при виконанні різних предметів. Психологічними перевагами цього методу є економне навчання гнучким навичкам, необхідних при виготовленні багатьох предметів.

Недоліки його пов’язані з абстрактністю завдань, фрагментарністю окремих дій, відсутністю предметного зразка, що гальмує особисту творчість.

Комплексний метод, який поєднує позитивні сторони предметного та операційного методів. Він передбачає два етапи виробничого навчання. На першому етапі засвоюються окремі технологічні прийоми і операції шляхом виконання нескладних робіт. На другому етапі засвоюється виконання комплексних робіт зростаючої складності за умови підвищення продуктивності і якості праці.

Метод програмованого, або модульного, навчання передбачає:

● поділ навчального матеріалу на невеликі, логічно пов’язані з елементарними цілями, частини;

● розробку навчального алгоритму, який визначає порядок і послідовність дій з предметом праці для найбільш швидкого досягнення мети;

● управління, тобто підкріплення кожного кроку навчання і досягнутих результатів за допомогою різних сигналів.

Незалежно від методів ефективним виробниче навчання може бути лише за умови індивідуального особистісного підходу до тих, хто навчається.

Виробниче навчання може проводитися на реальному робочому місці або на спеціальних навчальних установках-тренажерах.

Тренажер — це навчальний засіб, який дозволяє формувати навички і вміння, необхідні в реальних умовах праці.

Основні психологічні вимоги до тренажерів:

● навички, які формуються на тренажерах, за своєю психологічною структурою повинні відповідати реальним трудовим навичкам;

● при формування навичок слід запобігати негативному їх перенесенню на реальну трудову діяльність;

● необхідно створити можливість тренування в екстремальних ситуаціях, які можуть виникнути в реальній трудовій діяльності;

● необхідно забезпечити сприймання результатів діяльності і здійснення самоконтролю.

Як інструктивні і наочні посібники можуть застосовуватися тренувальні кінофільми, які сприяють засвоєнню відповідних знань і навичок.

У процесі виробничого навчання велика роль належить інструкціям та інструктажу — вступному, поточному, заключному. На ранніх етапах оволодіння трудовими навичками інструкції не повинні бути надто деталізованими, щоб не сковувати ініціативу і творчий підхід, однак вони повинні виконуватися.

Вступний інструктаж пов’язаний з поясненням мети і значення роботи, організації робочого місця, обладнання і його експлуатації, правил техніки безпеки, демонстрацією найбільш раціональних способів і прийомів виконання роботи, ознайомленням з робочою документацією, кресленнями, схемами, інструктивними матеріалами. Після цього починається освоєння трудових прийомів.

Поточний інструктаж проводиться регулярно по всьому комплек­су питань. Мета — добитися чіткого виконання всіх установлених робіт і операцій, норм виробітку при суворому дотриманні правил техніки безпеки і виробничої дисципліни.

Заключний інструктаж проводиться з метою підбиття підсумків та оцінки результатів роботи учнів.

Виробниче навчання на реальних робочих місцях повинно враховувати конкретні умови (рівень механізації праці, тип виробництва) і характеристики трудових процесів.

Воно організується за такими дидактичними системами:

— зональною;

— нарощування комплекту устаткування;

— ступеневою за процесами;

— переміщення по робочих місцях.

Зональна система передбачає освоєння робіт по зонах — частинах складного робочого місця з переходом до обслуговування всього робочого місця.

Система нарощування комплекту устаткування передбачає послідовне збільшення кількості обслуговуваного обладнання з одночасним розширенням функцій робітника.

При навчанні за системою «ступеневою по процесах» послідовно вивчаються трудові процеси зі збільшенням складності їх структури і змісту.

Навчання за системою «переміщення по робочих місцях» дозволяє послідовно освоїти роботи, які повинен виконувати робітник даної професії на вузькоспеціалізованих робочих місцях.

Перші дві системи доцільно використовувати при організації виробничого навчання в цехах з високим рівнем механізації праці (оператори автоматичних ліній, налагоджувальники складного обладнання, робітники-багатоверстатники). Дві наступні системи використовуються при навчанні робітників, зайнятих на конвеєрах і потокових лініях.

Там, де праця організована за предметно-технологічним принципом, виробниче навчання робітників доцільно проводити за операційно-технологічною системою, яка передбачає послідовне освоєння технологічних операцій, потім їх комплексів.

На виробництві застосовується ступенева система підготовки і підвищення кваліфікації робітників. За цією системою навчання робітників здійснюється за єдиними навчальними планами і програмами, розробленими для кожного ступеня і професії окремо. В цехах виділяються учнівські робочі місця, створюються навчально-виробничі дільниці, майстерні, лабораторії, цехи, навчально-курсові комбінати, які поєднують усі форми і види навчання на виробництві.

В процесі виробничого навчання у робітника не тільки формуються і закріплюються трудові навички і вміння, але виховується культура праці. Під культурою праці розуміють уміння і звичку робітника раціонально планувати, організовувати і обліковувати свою роботу, творчо використовувати набуті трудові навички, розвивати свою трудову концепцію, погоджуючи мотиви і результати праці із стратегією розвитку організації.

Динамічність діяльності і консервативність властивостей темпераменту особистості є причиною формування індивідуального стилю діяльності.

Індивідуальний стиль діяльності — це сукупність прийомів і способів роботи, зумовлена певними властивостями особистості і сформована як засіб її пристосування до об’єктивних вимог професії.

Показниками пристосування особистості до об’єктивних вимог діяльності є результативність праці та рівень нервово-психічних і енергетичних затрат для досягнення результату.