Серцево-судинна система

Систематичне тренування особливо до тривалої циклічної роботи, супроводжується біохімічними, морфологічними і функціональними змінами серця і судин. Головну роль в цьому відіграє посилення парасимпатичних і пригнічення адренергічних впливів на органи кровообігу.

Ще в ХІХ ст. було виявлено, що заняття спортом призводять до збільшення розмірів серця - гіпертрофія міокарду. В міокарді при цьому збільшується вміст глікогену і білкових сполук, зокрема міоглобіну, який захищає його від розвитку гіпоксії.

Гіпертрофія міокарду супроводжується розвитком капілярної сітки, збільшенням діаметру капілярів і виникнення між ними поперечних анастомозів.

Вага серця в осіб, що не займаються спортом, прямо пропорційна вазі тіла. У спортсменів ця залежність виражена в меншій мірі.

Ступінь гіпертрофії серця залежить від особливостей тренувань, віку, коли почали займатись спортом.

Встановлено, що більш ефективною є помірна гіпертрофія міокарду. Різко виражена гіпертрофія супроводжується зниженням скоротливих можливостей міокарду, що негативно відбивається на продуктивності роботи серця.

Одночасно з гіпертрофією стінок серця збільшується об’єм його порожнин- дилятація. Збільшений об’єм серця забезпечує можливість значного зростання систолічного і хвилинного об’ємів крові при м’язовій діяльності. Проте при надмірному його збільшенні (> 1200 см³) скоротливі властивості міокарду і резервні можливості серця можуть знижуватися.

Збільшення об’єму серця у спортсменів залежить від їх спеціалізації. Найбільш виражене у спортсменів, що займаються тривалими циклічними видами спорту. Об’єм серця змінюється протягом річного тренування і може бути одним з показників натренованості. В періоди, коли тренувальні і змагальні навантаження дуже великі, об’єм серця досягає найбільших величин. В періоди зниження навантажень він зменшується.

ЧСС у тренованих, як правило, менша ніж в осіб. що не займаються спортом - 50-60 уд/хв.Брадікардія у спортсменів обумовлена впливом блукаючого нерва. У тренованих спортсменів брадікардія може поєднуватися із синусовою аритмією.

Зміни в морфофункціональному стані серця відображаються на показниках ЕКГ. По даних Л.А.Бутченко, ЕКГ характеризується синусовою брадікардією, синусовою аритмією, низькими зубцями Р, високими зубцями Т, зміщенням сегменту ST вище комплексу QRS. Міняється і структура серцевого циклу. Тривалість його при цьому збільшується за рахунок збільшення діастоли та ізометричного скорочення.

Систолічний об’єм крові з ростом натренованості дещо збільшується і становить 80-100 мл, що вказує на економізуцію діяльності серця в спокої.

Економізація діяльності серця у спортсменів проявляється також в зниженні потужності серцевих скорочень.

Хвилинний об’єм крові при підвищенні рівня натренованості зменшується, що обумовлено кращим використаням О₂ тканинами. особливо чітко це виражено при перерахунку ХОК на одиницю поверхні тіла (серцевий індекс).

СО і ХОК зменшується в змагальний період і збільшується при зниженні тренувальних навантажень в перехідний період.

Показники артеріального тиску у спортсменів в межах вікових норм. Спортивна спеціалізація не впливає на ці величини. При розвитку тренованості спостерігається тенденція до підвищення артеріального тиску. Днщо більше при цьому наростає діастолічний тиск, що обумовлено зменшенням потреб тканин в кровопостачанні. Дрібні артерії в зв’язку з цим звужуються, просвіт їх зменшується. Опір відтоку крові на периферію під час діастоли зростає, що призводить до підвищення діастолічного тиску.

Система крові.

Загальна кількість крові в організмі при розвитку тренованості дещо збільшується. Вміст в ній еритроцитів і гемоглобіну зростає. Це збільшує дихалну поверхню крові і її кисневу ємкість.

Лейкоцитарна формула у натренованих, особливо у стаєрів, змінена в сторону збільшення кількості лімфоцитів.

При виконанні граничних навантажень до органів кровообігу пред’являються дуже великі вимоги. Діяльність серця в таких умовах характеризується зниженим прискоренням ритму скорочень, зменшенням майже всіх фаз серцевого циклу, збільшенням систолічного і хвилинного об’ємів крові. СО крові при цьому може зрости до 150-200 мл, ХОК - до 30-40 л.

Для забезпечення кисневої потреби організму при гранично напруженій роботі велика роль відводиться перерозподілу крові. Кровопостачання органів черевної порожнини при цьому різко знижується.

При підвищенні кисневої потреби організму повинна бути збільшена перш за все вентиляція легень. Особливо при циклічній роботі субмаксимальної і великої потужності. Легенева вентиляція у тренованих спортсменів-чоловіків може досягати 150-200 л/хв, у жінок - 90-130 л/хв.

При важкій роботі у тренованих вміст еритроцитів і гемоглобіну в крові дещо зростає. Це сприяє збільшенню кисневої ємкості крові (до 20-22 мл). Проте, якщо робота дуже важка, токількість еритроцитів і гемоглобіну може зменшуватись. Це відбувається в результаті інтенсивного руйнування еритроцитів під впливом деяких продуктів обміну речовин. Кровотворна функція мозку при цьому підвищена. У нетренованих важка робота супроводжується більш значним зменшенням кількості еритроцитів і гемоглобіну в крові, що обумовлено руйнуванням еритроцитів і пригніченням кровотворної функції.

Не дивлячись на посилення всіх процесів, що забезпечують доставку О₂, особливо при роботі субмаксимальної і великої потужності потреба в кисні не задовільняється і м’язова діяльність виконується за рахунок анаеробних джерел енергії. Це веде до утворення значного кисневого боргу і зменшення рН в кислу сторону в результаті накопичення в ній кислот, зокрема молочної.

У нетренованих максимальний кисневий борг не перевищує 5-7 л. У тренованих він може досягати 20 і більше літрів. Відповідно підвищується і концентрація молочної кислоти в крові до 250-300 мг%. В цьому проявляється адаптація організму до роботи в умовах різко зміненого внутрішнього середовища, що особливо важливо при циклічній роботі субмаксимальної потужності.

Значні зміни при напруженій роботі відбуваються в діяльності нирок. Перерозподіл крові в організмі і втрати води з потом призводять до зменшення діурезу. Зменшення кровопостачання нирки викликає її кисневе голодування. В результаті чого змінюється функціональний стан ниркового епітелію і в сечі різко зростає вміст білка. В деяких випадках при дуже тривалій напруженій роботі в сечі можуть з’явитися еритроцити.

Збільшення потреб в О₂ відбувається при любій спортивній діяльності, особливо при циклічній роботі субмаксимальної і веикої потужності, при якій у тренованих спортсменів споживання О₂ досягає 5-6 л/хв. Аеробні можливості організму при такій роботі повинні бути дуже високі. Про ці можливості прийнято судити по величині МПК, яка визначається або непрямим шляхом - по ступеню прискорення серцебиття при стандартних навантаженнях помірної потужності, або прямим методом. Досліджуваний виконує на велоергометрі 3-5 хв повторні навантаження поступово зростаючої потужності. Споживання О₂ при цьому зростає по мірі збільшення роботи, досягає максимальної для данного спортсмена величини і далі залишається потійною, недивлячись на збільшення потужності роботи. Це і є величина МПК даного спортсмена..

Чим більше МПК, тим більше задовільняються потреби в кисні. Це особливо важно при тривалій циклічній роботі роботі. Але споживання О₂ при спортивній діяльності рідко досягає максимальних величин, оскільки при МПК можна працювати обмежений час. Як правило, при циклічній роботі споживання О₂ становить ~80% від МПК даного спортсмена, тимчасово підвищуючи лише при збільшенні потужності роботи. У спортсменів-стаєрів високої кваліфікації МПК становить 5-6 л/хв. Максимальні величини цього показника у спортсменів досягають майже 7 л/хв. В осіб, що не займаються спортом. ця величина не перевищує 3-3,5 л/хв.

Перетренованість.

Якщо тренувальний процес організований неправильно. не зберігається поступовість у підвищенні об’єму і інтенсивності навантажень, часто використовуються максимальні навантаження і відсутній достатній відпочинок між ними, то працездатність організму знижується. Такий стан називається перетренованістю.

Перетренованість частіше спостерігається у кваліфікованих спортсменів, які стараються форсувати тренування, щоб підвищити свій результат.

перетренованість не можна змішувати з гострим перенапруженням. яке виникає при виконанні дуже напруженої роботи, яка перевищує функціональні можливості спортсмена. Цей стан, як правило, проявляється в порушенні діяльності органів кровообігу.

Стан перетренованості може бути виражений в різній мірі. Перш за все виникають зміни в нервовій діяльності, які проявляються в порушенні координації рухів. порушенні сну, відсутності бажання продовжувати тренування. Зниження координаційних можливостей негативно відображається на техніці рухів і веде до зниження спортивних результатів.

При перетренованості нерідко спостерігаються зміни серцевого ритму, різке збільшення розмірів серця, підвищення кров’яного тиску. Інколи відбівається зменшення показників максимальної вентиляції і життєвої ємкості легень. Відмічається погіршення апетиту, що призведе до зменшення ваги тіла.

При виникненні перетренованості необхідно зменшити об’єм і інтенсивність тренувальних навантажень. При більш важких формах спортсмену необхідний активний відпочинок, а при дуже важких формах тренування повністю припинити.

Легкі форми перетренованості ліквідовіються, як правило, протягом 15-30 днів. При більш тяжких формах необхідний відпочинок 1-2 місяці з повним припиненням тренувань на 2-3 тижні.

 

 

Література.

1. Спортивная физиология. Учебник для ИФК. Под ред Я.М.Коца. М.- 1986.

2. Фізіологія людини. Под ред. І.С.Кучерова. М., 1981.

3. Физиология человека. Под ред. Н.В.Зимкина. – 1975

4. Х.Уилмор, Д.Костилл. Физиология спорта и двигательная активность. Киев, Олимпийская литература. 2001. – 504 с.

5. Солодков А.С., Сологуб Е.Б. Физиология человека. Общая, спортивная, возрастная.. – М.: Терра-Спорт, Олимпия Пресс, 2001. – 520 с.