Ф.Л. Бертен-журналіст

Найбільш помітним явищем періоду Імперії слід назвати газету Франсуа Луї Бертена, яка залишила яскравий слід в історії французької журналістики ХІХ ст. Бертен у період Революції співробітничав у таких періодичних виданнях, як “Le Journal Francaise” (“Газета Франції”), “L’Eclair” (“Блискавка”). Його політичним ідеалом була конституційна монархія, у своїх статтях Бертен активно підтримував роялістський рух часів Директорії. У 1797 р. газета “Блискавка” була заборонена, а сам Бертен був змушений переховуватись, щоб уникнути арешту.

У 1800 р. він разом з братом П’єром Луї Бертеном, котрий також був залучений до журналістської і політичної діяльності, придбав “Le Journal des Debates politiques et litteraires” (“Газета дебатів політичних і літературних”, Париж, 1789 – 1942). Видання “Le Journal des Debates politiques et litteraires” було позбавлене можливості відкрито критикувати дії уряду, але ніколи не схилялося до оспівування існуючого режиму, чим придбало незвичайний авторитет. За свою незалежність і ледь приховані роялістські натяки Бертен потрапив на 9 місяців до в’язниці, а потім був висланий до Італії, де подружився з іншим вигнанцем – Франсуа Рене де Шатобріаном.

У 1804 р. Бертен отримав дозвіл повернутися до Франції, але його газета була перейменована на “Le Journal de L’Empire”, і до неї було приставлено спеціального цензора (спочатку ним був Ф’єве), якому видавці повинні були виплачувати величезний гонорар (24 тис. франків щороку).

Газета Бертена цікава не лише своїм протистоянням режимові Наполеона, але й запровадженням нових журналістських форм і жанрів, які в подальшому увійшли в практику усієї європейської журналістики. Йдеться про фейлетон. Самого слова “фейлетон” ще не було у французькій мові ХVІІІ ст., воно з’явилося лише в 1800 р., коли Бертену спала на думку ідея випускати додаткові полоси до свого видання “Le Journal des Debates politiques et litteraires” (feuilleton – листок, листівка).

Потім у 1803 р. він змінив формат газети – подовжив його, і додаткова частина, відокремлена від газети “лінією відрізу” (білим пробілом), стала називатися фейлетоном. У подальшому термін “фейлетон” використовувався у значенні: а) літературного матеріалу “підвалу” газети; б) літературного твору малої форми публіцистично-злободенного характеру, вміщеного або у “фейлетон” газети, або в додаткових частинах журналу (огляд, суміш). Саме у другому значенні цей термін закріплюється й одержує широке розповсюдження у Франції, потім у Німеччині і в Росії, але сам процес трансформації фейлетону з рубрики в жанр зайняв досить тривалий проміжок часу, остаточно визначившись у жанровому аспекті лише на початку ХХ ст.

47. Журналістська та редакторська діяльність Б. Дея.

Випуск дешевих газет, доступних незаможним читачам, става вигідним для видавців подібного роду періодичних видань. Поява “penny press”, тобто преси, що продавалася по максимально низькій ціні, стала значним феноменом у розвитку американської журналістики. Піонером у цій галузі вважається Бенджамін Дей, котрий 3 вересня 1833 р. розпочав видавати в Нью-Йорку газету “The Sun” (“Сонце”). Газета з девізом “Воно [сонце] світить для всіх” продавалася на вулицях міста по найдешевшій ціні – 1 цент за примірник. Низька ціна залучала читачів, і через чотири місяці щоденний наклад “The Sun” виріс до 5 тис. прим. (для порівняння, найбільший тираж у Нью-Йорку до виникнення “The Sun” мала газета “The Courier and Enquirer” (“Кур’єр і довідник”), і її щоденний наклад сягав лише 4500 прим.). Через два роки Дей підняв тираж до 15 тис. прим.

Подача матеріалу в “The Sun” вирізнялася сенсаційністю, у ній публікувались історії про злочини та скандали, а коли таких матеріалів бракувало, газета не гребувала містифікацією читачів. Класичним прикладом містифікації стала серія репортажів про відкриття життя на Місяці, яка з’явилася на сторінках “The Sun” у 1835 р. У цих репортажах детально описувалось, як за допомогою надпотужного телескопа, встановленого на мисі Доброї Надії, відомий англійський астроном Джон Гершель виявив на Місяці людиноподібних істот зростом чотири фути, з тілами, покритими рудою шкірою, і з перетинчастими крилами, як у летючих мишей. “Коли ми розглядали їх, то було виразно видно, як ці істоти розмовляють одне з одним”, – довірливо повідомляв читачам автор репортажів. Це була справжня сенсація для легковірної публіки, і наклад “The Sun” миттєво виріс. Природно, що незабаром надійшло спростування з Англії, і містифікацію було викрито, але це не змінило редакторську політику “The Sun”.

Бенджамін Дей дістав прибуток і з модернізації видавничого процесу, придбавши в 1835 р. для своєї газети парову друкарську машину Напіра, що дозволило йому до 1840 р. друкувати 4 тис. прим. за годину. Поява в 1846 р. ротаційної друкарської машини Річарда Хоу підвищило продуктивність до 20 тис. прим. за годину.

Розроблена Бенджаміном Деєм модель дешевого видання успішно освоювалась американською пресою в середині 1830-х рр. (хоча сам Бенджамін Дей протримався тільки до 1849 р., коли він був змушений продати “The Sun” за 250 тис. доларів). З’являться дешеві нью-йоркські видання для жінок – недовговічна газета “Women” (“Жінка”) в 1834 р. і більш усспішна “The Ladies Morning Star” (“Жіноча ранкова зірка”) в 1836 р.