Кредитна система та її структура

Кредитна система — це система кредитних відносин, прин­ципів і форм кредитування (функціональна структура) та су­купність кредитно-фінансових установ, які створюють, акуму­люють і надають грошові засоби на засадах кредитування (інсти-туціональна структура).

У загальному вигляді інституціональну структуру мож­на представити таким чином:

— центральний банк;

— комерційні банки;

— спеціалізовані банківські установи (іпотечні, зовніш­ньоторговельні, ощадні банки тощо);

— небанківські фінансово-кредитні установи (страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії і т. ін.).

Центральний банк — це державна установа, яка є головною ланкою кредитної системи. Його ще називають банком банків, виходячи із завдань та функцій, які він виконує.

Функції центрального банку:

— розробка та реалізація грошово-кредитної політики;

— емісія готівкових грошей — монопольне право централь­ного банку;

— емісія безготівкових грошей;

— зберігання золотовалютних резервів країни;

— акумуляція та зберігання касових резервів комерційних банків.

Головне завдання центрального банку — управління емі­сійною, розрахунковою та кредитною діяльністю.

Комерційні банки є основою кредитної системи. Найбіль­шого поширення набула така організаційно-правова форма бан­ків, як акціонерна.

За способом формування статутного капіталу розрізняють комерційні банки без участі держави, з участю держави, з учас­тю іноземного капіталу тощо.

Залежно від обсягу операцій, які виконують комерційні бан­ки, їх поділяють на: універсальні (здійснюють усі операції) та спеціалізовані (виконують менший обсяг операцій, обслугову­ють певну галузь чи сферу економічної діяльності або групу клієнтів).

Функції комерційних банків:

— ведення поточних рахунків (акумуляція безстрокових депозитів);

— акумуляція строкових депозитів вкладників;

— видача грошових засобів з рахунків;

— перерахування з одного рахунка на інший;

— розміщення акумульованих грошових засобів шляхом надання кредитів, купівлі-продажу цінних паперів;

— продукування кредитних грошей шляхом мультиплікації банківських депозитів та ін.

 

Своїфункціїкомерційний банк виконує через операції.

 

 

Структура банківськихресурсів:

власний капітал банку:

— первинний акціонерний капітал;

— нагромаджений капітал за рахунок капіталізації частини банківського прибутку;

— резерви;

депозити клієнтів:

— строкові — вкладники можуть запитувати (знімати, викори­стовувати) кошти тільки після закінчення певного строку;

— до запиту (поточні рахунки) вкладник може використо­вувати їх у будь-який час;

заощаджу вальні внески, які зазвичай повільно нагромаджу­ються і використовуються тільки через декілька років. Заоща-джувальний внесок клієнта засвідчує ощадна книжка;

залучені засоби — кредити, отримані в інших банках (міжбан-ківський кредит);

засоби, отримані від емісії та розміщення цінних паперів банку.

Активні операції комерційних банків пов’язані з розміщен­ням ресурсів з метою одержання прибутку. Це кредитні операції та операції з розміщення цінних паперів.

За об’єктами активні операції можна подати таким чином.

Вексельні операції (купівля векселів у компанії та видача під них позик). Підприємство, яке продає свій товар іншому підприємству в кредит, одержує вексель, за яким воно може отри­мати гроші від підприємця-покупця тільки через певний про­міжок часу. Якщо підприємцю-продавцеві гроші потрібні рані­ше, ніж настане термін платежу, то він може продати вексель банку. Ця операція називається обліком векселів. Банк спла­чує векселетримачеві не всю суму, зазначену у векселі, а змен­шену на величину облікового відсотка. Підприємець-продавець може отримати кредит банку під заставу векселя. Після настан­ня терміну погашення кредиту позичальник повертає кредит і забирає вексель.

Підтоварні операції — надання кредиту під заставу товарів і товарних документів.

Фондові операції — операції з цінними паперами, що мають таку структуру:

— кредит під цінні папери;

— банківські інвестиції, тобто купівля банками цінних паперів.

Лізингові операції, учасниками яких є три суб’єкти: лізин­гова компанія, функції якої виконує банк; орендар, що замов­ляє банку (лізинговій компанії) устаткування, яке він хоче взя­ти в оренду; підприємство, яке виробляє це устаткування.

Факторингові операції — придбання банком (факторинго­вою фірмою) права вимагати виплати за фінансовими зобов’я­заннями, скупленими в різних осіб.

Трастові (довірчі) операції — операції банків щодо управ­ління майном та виконання інших послуг в інтересах і за дору­ченням клієнтів.

Структура трастових операцій для юридичних осіб:

— платіжні операції;

— гарантування позик;

— продаж цінних паперів на фондовому ринку та збері­гання їх;

— управління майном і т. ін.

Для фізичних осіб трастові операції здійснюються у формах:

— тимчасове управління майном осіб, позбавлених права на управління (неповнолітні, недієздатні особи);

— вкладення грошей у цінні папери та нерухомість;

— сплата податків;

— управління майном за дорученням клієнта тощо.

Елементом кредитної системи є також спеціалізовані кре­дитно-фінансові інститути.

Ощадні банки — фінансові установи, що спеціалізуються на обслуговуванні населення, залученні грошових заощаджень гро­мадян, наданні кредитів та інших банківських послуг.

Іпотечний банк — банк, що спеціалізується на наданні дов­гострокових кредитів під заставу нерухомого майна (землі, бу­дівель тощо) та випуску заставних листів, забезпечених неру­хомістю.

Інноваційний банк спеціалізується на фінансуванні й кре­дитуванні інноваційних проектів. Кредитування здійснюється шляхом придбання відповідних акцій та розміщення обліга­ційних позик.

Інвестиційний банк залучає довгостроковий позичковий капітал і надає його в розпорядження позичальникам (підприєм­цям, державі) через випуск облігацій та інших видів боргових зобов’язань. Він з’ясовує характер і обсяг фінансових потреб позичальників, узгоджує умови позики, вибір виду цінних па­перів, визначає термін їхньої нової емісії та розміщення серед інвесторів. Інвестиційний банк є не тільки посередником між інвестором і позичальником, а й гарантом емісії та організато­ром ринку.

Зовнішньоторговельний банк здійснює операції з кредиту­вання експорту та імпорту за зовнішньоторговельними розра­хунками, гарантує й обліковує векселі з експортних кредитів, наданих комерційними банками.

До складу кредитної системи входять і небанківські фінан­сові інституції, здатні акумулювати грошові засоби та розмі­щувати їх на засадах строковості, повернення і платності.

Страхові компанії здійснюють акумуляцію грошових за­собів у специфічній формі — шляхом продажу страхового захи­сту, який засвідчується страховим полісом (договором, свідоцт­вом). Отримані страхові премії страхові компанії вкладають у цінні папери приватних підприємств та державні цінні папери.

Страхові компанії, що страхують життя, надають довгострокові кредити, а ті, що займаються ризиковими видами страхуван­ня, — короткострокові.

Пенсійніфонди — акумулюють грошові засоби у формі пен­сійних внесків та нарахувань. Вони формуються як приватни­ми підприємствами, так і державними органами. Пенсійні фон­ди розрізняють за формою організації управління та за струк­турою активів. Так, мають місце пенсійні страхові фонди, управління якими здійснюють страхові компанії, а також пенсійні фонди, що перебувають в управлінні приватних під­приємств або банків за дорученням останніх. Є також фондовані пенсійні фонди (їхні засоби інвестують у цінніпапери) та нефондовані (виплатапенсійіз поточних надходжень).

Фондові біржі, брокерські фірми, фінансові компанії та інші організаційні форми небанківських фінансових інститутів доповнюють структуру кредитної системи.

Міжнароднийвалютний фонд (МВФ) — міжнародна ва­лютно-кредитна організація, що регулює міждержавні валют­но-кредитні відносини. МВФ — спеціалізована установа 00Н. Членом МВФ може бути тільки країна — член 00Н. Заснова­ний у 1944 р. на Бреттон-Вудській конференції (США). Штаб- квартира МВФ — у Вашингтоні.

Функції МВФ:

— сприяння міжнародному співробітництву у валютній сфері;

— сприяння міжнародній торгівлі шляхом стабілізації ва­лютних курсів;

— встановлення багатосторонньої системи платежів між країнами — членами МВФ;

— усунення валютних обмежень і надання кредитів для вре­гулювання платіжних балансів.

Кошти МВФ формують члени-учасники згідно із встановле­ної квотою. Членами МВФ є понад 150 країн світу. Його капітал перевищує 120 млрд дол. США.

Світовий банк — міжнародний інвестиційний інститут (спочат­ку Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР)), створений одночасно із МВФ. Мета Світового банку — сприяння економіч­ному та соціальному розвитку країн світу.

До складу Світового банку входять: МБРР, Міжнародна фінансова корпорація (МФК) та Міжнародна асоціація розвит­ку (МАР).

Одержання кредитів від Світового банку передбачає певне коригування економічної політики держави-позичальника. Умови отримання позик від Світового банку: відстрочка 3—5 років; термін погашення позики 15—20 років; уточнення обліко­вої ставки через кожних 6 місяців і відповідне визначення вар­тості кредитів.

Банк міжнародних розрахунків (БМР) об’єднує на акціонер­них засадах частину фінансових ресурсів центральних банків ЗО країн, здійснює для них комерційні операції та бере участь в організації міжнародного валютного співробітництва. Створений у 1930 році (м. Базель, Швейцарія). БМР виконує функції об’єдну­ючого центрального банку для більшості національних централь­них банків Європейських країн, Канади, Японії та ПАР.