Діалогічні форми в журналістській творчості

Діалог (dialog) - двосторонній обмін інформацією між двома людьми, людиною та ЕОМ в вигляді питань та відповідей.
В основі діалогу лежить діалогічна єдність: вираження думок та їх сприйняття, реакція на них, що знаходить відображення у структурі цього акту мовлення. Діалог складається з взаємопов'язаних реплік співрозмовників.
В умовах правової держави, коли авторитарний стиль змінюється демократичним, зростає роль конструктивного діалогу не тільки в. політиці та пропаганді, а й у інших сферах суспільного життя, зокрема в культурі, освіті. Невміння вести конструктивний діалог призводить до непотрібного протистояння і протидії сил, до гальмування демократичного розв'язання проблем.
Діалог як вид красномовства є дуже давнім. Великим майстром діалогічного ораторства був Сократ. У грецькій риториці мистецтво вести суперечку, полеміку називалось еристикою. Еристика є складнішим видом, ніж монологічне красномовство. Оскільки, як правило, учасникам діалогів і полілогів притаманні різні погляди, суперечливі думки й емоції, а це потребує неабиякої уваги співбесідників, підготовки, відповідного настрою, переконливих доказів, тактовності тощо.

Домисел і вимисел, їхні творчі методи

Домисел – вид фантазії, логічно вмотивований здогад, процес остаточного освоєння життєвого матеріалу. До домислу вдаються, коли фактичний матеріал потребує ще додаткового освітлення, розкриття тих граней, які не підкріплені прикладами. Не порушуючи документальної основи, журналіст чимало дописує своєю творчою уявою. Сфера домислу широка: здогадка про суть нових відкриттів, розтлумачення ще не осмислених даних (цифр, показників), «вигадані» діалоги, описи, які розкривають характер людини, вдачу, психічний стан, мотиви поведінки, внутрішні почуття. Домисел грунтується на законах логіки.

Вимисел – теж вид фантазії, життєво виправдана «вигадка», творча уява автора. У журналістській творчості вимисел проявляється в ретельному відборі фактичного матеріалу, віднайденні (а не компонуванні з окремих рисочок, як це робить письменник) ситуацій, що реально існують, живих осіб з відповідними негативними чи позитивними особливостями її характеру, вдачі. Збагнути суть будь-якого явища, предбачти тенденцію його розвитку автору допомагає його світогляд, життєвий і культурний досвід, професійне чуття.

Естетичні проблеми журналістської творчості.(??????)

Хто такий журналіст? Перш за все людина, яка пише. Пишуть всі,певною мірою. Але як же повинен писати журналіст? Або про що повинен писати журналіст? Про політику? Про війни? Про найновіші досягнення у техніці? Про маловідомі місця? Все це важливо. Але... «Журналіст повинен писати про людей, у різних обставинах». В цьому деякі дослідники вбачають саме журналістську естетику.

Гармонійний, всебічний розвиток особистості неможливий без її естетичної вихованості.

Естетичне виховання — педагогічна діяльність, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси.

У сучасному світі відчувається глибокий занепад естетичного смаку. Це особливо помітно серед молоді, почуття краси серед якої стрімко падає. Людина повинна сприймати загальноприйняті, класичні ідеали краси, бути у захваті від них; чудові природні ландшафти починають викликати у неї почуття благоговіння, захвату, тощо. те природне почуття краси і гармонії, котре притаманне усім людям ще від самого народження

Журналістський матеріал виконує естетичну функцію, що передбачає зв’язок між тим, хто створює текст, і тим, хто його сприймає. Кожна людина вбирає в себе духовне багатство людства. Тому важливо, щоб журналісти вміли правильно обирати теми, правильно їх подавати, тим самим виховуючи читачів.

 

Жанр і проблема метафоричного, іронічного письма.

У журналістиці під жанром прийнято розуміти усталений тип твору, який склався історично і відзначається особливим способом освоєння життєвого мотеріалу, характерізується чіткими ознаками структури. Критерії поділу творів на жанри:

- об’єкт відображення

- призначення виступу

- масштаб охоплення дійсності, масштаб узагальнення

- особливості літературно-стилістичних засобів вираження задуму

12. Жанри Віршованої Публіцистики

(Шкляр «Журналістська майстерність)

Сучасній поезії та прозі зовсім не чужа пристрасть до документу, факту, що виникало до життя інтенсивний розвиток віршованої публіцистики. Документи і само виражене почуття – такий сплав її жанрів. В них синтезується естетичне осмислення дійсності і експресивно-образне відображення дійсності, вони наділені своїми функціональними особливостями.

Виходячи з естетики документалізму, методів художньо-естетичного відображення в журналістиці, типологія жанрів віршованої публіцистики представлена творами поетико-пропагандистського та сатиричного видів. До першого відносяться: поетичний репортаж, поетичний нарис, поема-репортаж, поема-нарис, поетичний щоденник, поетичний лист. Жанри сатиричного виду своїм завдання ставлять критику вад, прорахунків в усіх формах нашого життя. На озброєнні поетів-сатириків: пародія, епіграма, віршована мініатюра, байка, віршований фейлетон, віршований памфлет.

Визначення жанрів сатиричного виду як віршованих пояснюється їх змістовною сутністю, оскільки в їх основі лежать такі факти і об’єкти зображення, що про «поетизацію» та «поетичність» не може бути й мови.

У ході класифікаційного аналізу виявлено і міжвидові жанри: газетний вірш, віршована текстівка, віршований коментар.Газетний вірш – це закінчений за змістом і формою публіцистичний твір у віршах гостро актуальної соціально-політичної тематики з чітко вираженою позицією автора й адресою виступу.