Як представники дрібнобуржуазної економічної думки (С.Сісмонді, П-Ж.Прудон, К.Родбертус) розподіляли доходи на трудові та нетрудові?

Розглядаючи ренту як дарунок землі, винагороду природи за виробничу діяльність, С. Сісмонді висунув думку, відмінну від Д. Рікардо про те, що гірші землі ренти не приносять. Він стверджував, що і гірші земельні ділянки не використовуються без платежу ренти; – піддав сумніву існуючу систему розподілу доходів, протиставляв трудові доходи нетрудовим. С. Сісмонді вважав, що добробут суспільства залежить не стільки від розвитку його продуктивних сил, скільки від справедливого розподілу створеного багатства. Він стверджував, що капіталізм – це суспільство, де багатство зосереджено в руках великої буржуазії і зумовлює півбідне становище трудівників. На думку С. Сісмонді, тільки в умовах дрібного товарного виробництва стає можливим подолати бідність і забезпечити добробут. Звідси Сісмонді робив висновок, що частина “надвартості” залишається нереалізованою в умовах “чистого” капіталізму. Несправедливий розподіл доходів, на думку Сісмонді, є основною причиною крил надвиробництва. Теорія вартості не відіграє у Сісмонді тієї ролі, що у класиків. Він використовує її здебільшого для того, щоб провести чітке розмежування між трудовими і нетрудовими доходами, підкреслити експлуататорський характер останніх.

П-Ж.Прудон На думку вченого, суперечності між двома складовими вартості долаються за умов еквівалентного обміну шляхом утворення "конституйованої вартості". Саме обмін об'єднує усі елементи багатства, створені окремими виробниками, в одне ціле, забезпечуючи примирення, синтез, взаємопроникнення суперечностей. Водночас у процесі обміну відбувається своєрідний відбір товарів. Пройшовши через ринок і отримавши суспільне визнання, вони стають "конституйованими вартостями". Водночас нереалізований надлишок споживчих вартостей не включається до складу суспільного багатства, оскільки не є санкціонованою обміном "конституйованою вартістю". Таким чином, теорія "конституйованої вартості" П.Ж. Прудона заснована на визначенні двох джерел цінності: обміну та праці. Прагнучи поєднати трудову та мінову концепції вартості, вчений визначав конституйовану вартість не лише як синтетичну, але і як пропорційну.

Родбертус стоїть на позиціях трудової теорії вартості, хоч формулює і трактує її досить специфічно. Цінність, крім витрат праці, включає в нього витрати матеріалу і знарядь виробництва, але тільки як попередні витрати праці. Родбертус визнає різницю між визначенням мінової цінності і самою цінністю, її величиною. Мірою цінності є праця. А одиницею її вимірювання є час. Виходячи з трудової теорії вартості, Родбертус розглядає як нетрудові доходи прибуток і земельну ренту. їх він об’єднує в єдину категорію «ренти взагалі», яку визнає рівноцінною категорії додаткової вартості.

Які ідеї соціалістів-утопістів (Ш.Фур’є, А.Сен-Сімон, Р.Оуен) є найбільш раціональними?

Анрі Сен-Сімон (1760-1825) Сучасне йому суспільство складається з двох основних класів: дозвільних власників і трудящих індустріалів. Перші отримують паразитичні доходи — ренту, відсоток — шляхом експлуатації тих, хто одержує трудові доходи, до яких він відносить зарплату і при­буток. У майбутнім суспільстві, яке Сен-Сімон називає індустріальною системою, буде відсутнім паразитичне привласнення, оскільки буде ліквідована його основа — приватна власність. Праця буде загальною: усі будуть зайняті або фізичною, або розумовою працею і будуть брати участь у створенні достатку. Положення людей буде визначатися їхніми здібностями, а доход кожного — внеском у загальну справу. На зміну анархії виробництва прийде планомірна його організація, метою якої буде «можливо більш корисне поєднання всіх окремих робіт в області наук, мистецтв і ремесел». Регулюючим центром буде держава, яка поступово буде втрачати свої політичні функції, залишаючи за собою лише функції «управління речами», тобто виробництвом і розподілом. Разом з тим для досягнення достатку варто заохочувати розвиток усіх видів господарств, спонукуючи заповзятливість «спокусою приватних вигод». Приватна власність, таким чином, не ліквідується беззастережно, а зберігається в тій мері, у якій вона стимулює ефективнішу працю.

Інший варіант соціальної утопії представлений Шарлем Фур'є (1772-1837). Якщо Сен-Сімон спробував дати загальну картину майбутнього соціалістичного суспільства, то Фур'є зосередив свою увагу на деталях, докладно досліджуючи первинну ланку цього суспільства. він скрупульозно описує всі деталі виробництва і побуту в таких осередках, називаних їм фалангами. Фаланги будуються за принципом асоціації, тобто добровільного об'єднання людей, які живуть і працюють разом. Поділ праці.

Ідеї утопічного соціалізму знайшли благодатний грунт не тільки в післяреволюційній Франції, яка роздиралася соціальними протиріччями, але й в Англії, де ці протиріччя були породжені наслідками промислового перевороту. Найяскравішою фігурою серед носіїв цих ідей став Роберт Оуен (1771-1858).

На відміну від інших утопістів він не тільки пропонував проекти соціальних перетворень, але і намагався реалізувати їх на практиці. Спочатку він проводить експеримент на ткацькій фабриці в шотландському містечку Нью-Ленарці, яка належала йому. Ство­ривши робітникам елементарні людські умови праці і побуту (коротший робочий день, стерпні житла, пенсії і допомоги, дитсадки і ясла для дітей), він досягає разючих результатів у вигляді росту виробництва і соціального оздоровлення.