Поняття та правові моделі приватизації земель в Україні

Сьогодні термін «приватизація» заволодів розумом політиків, вчених, практиків, працівників органів управління. Дивно, що тільки та частина населення, на долю якої закинуто зашморг «приватизації», в більшості індиферентна до нього і тільки найбільш свідома частина підприємців-практиків активно реалізує відповідні можливості чинного законодавства.

На «приватизації» позбивали собі «носки черевиків» сотні «рад­ників» закордонних агентств, які вчать, як це треба робити, щоби досягти рівня світової і європейської цивілізованості, витрачено «купу» грошей (доларів, марок, франків, євро, купонів, гривень то­що) на презентації, конференції, конгреси, консиліуми щодо шляхів приватизації в Україні. А життя йде своїм, частенько не тим вимощеним «словесами» шляхом.

Що воно таке «приватизація»? Задаюся я цим питанням, як і мої колеги, які теж не «стоять» осторонь цієї важливої соціально-економічної, політичної і суто юридичної проблеми.

В етимологічному значенні категорія «приватизація» походить від слова «приватний», з російської «частньїй» — окремий або «ча-стньїй» — приватний, окремий'.

Загальна категорія «приватизація» розглядається як відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Авто­номної Республіки Крим) і комунальній власності на користь фізичних і недержавних юридичних осіб. Об'єктом приватизації є також земельний фонд². Відповідно, приватизація земель — це пе­редача земельних ділянок із власності держави у власність фізич­них і юридичних осіб³, яка може здійснюватися безоплатно та за плату.

Водночас, приватизація державного земельного фонду — це пе­редача громадянам у приватну власність земельних ділянок для ве­дення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуго­вування жилих і господарських будівель, садівництва, дачного і га­ражного будівництва⁴.

На мій погляд, термін «приватизація» можна розуміти виходячи із аналізу законодавства в поліфункціональному значенні:

а) в широкому розумінні — як процес набуття права приватної власності на будь-яких компенсаційних (платних) засадах (купівлі, міни тощо), у т.ч. безоплатної передачі частки земель державної власності (чи права на землю);

б) у вузькому розумінні, тобто формально-етимологічному зна­ченні, приватизацію варто розглядати як процес безоплатної пере­дачі частини земель державної власності в приватну власність гро­мадян за спрощеною та ускладненою процедурами, тобто прямої, безпосередньої передачі земельних ділянок і прав на неї у приват­ну власність громадян та опосередкованого перерозподілу земель зі зміною форм юридичних титулів і кінцевим набуттям на неї права приватної власності. Тобто його можна ототожнювати із «безоплат­ною» передачею земель у приватну власність фізичних осіб, що оз­начає відокремлення від держави частки земель (земельних діля­нок), їх привласнення, використання приватними особами;

в) у формально-юридичному значенні — як процедуру передачі частки земель із державного земельного фонду в приватну власність громадян і колективну власність об'єднань громадян та оформлення відповідних прав на земельні ділянки.

Наявність таких підходів, на мою думку, обумовлена:

а) нечіткістю норм чинного земельного законодавства з цієї проблеми;

б) впливом на роздержавлення і демонополізацію державної власності на землю актів законодавства, що регулюють привати­зацію майна державних підприємств, та житла, за якими допуска­ються різні способи приватизації;

в) відсутністю однозначно визнаних наукових, методологічних | та правових засад процесу приватизації та їх ігнорування у процесі | розробки чинного законодавства про приватизацію земель;

^? г) бажанням деякої частини населення реалізувати свій інтерес у привласненні частки державної власності на землю, не вдаючись до юридичних «тонкощів», а відтак їх устремлінням вважати при­ватизацією землі будь-яке приватне відособлення земельної ділян­ки та його легалізацію в найбільш сприятливий для нього спосіб;

д) обмеженістю розуміння поняття земельної реформи, яке зво­диться переважно до «приватизації» земель у широкому розумінні, тобто всупереч положенням чинного законодавства, про що йшло­ся в попередньому параграфі, виходячи із того, що приватизація зе­мель — одна із можливих форм реформування земельних пра­вовідносин.

Тому надзвичайно важливо з'ясувати, чи існує методологія, іде­ологія та політика здійснення приватизації землі, та, зокрема, яки­ми є особливості її правового забезпечення в сучасний період.

На моє переконання, на роль відповідного державного доку­мента претендує Концепція роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду*, яка була схвалена Верхов­ною Радою України 31 жовтня 1991 р.'

Відповідно до Концепції головна мета приватизації — створен­ня багатоукладної соціальне орієнтованої економіки, яка забезпе­чується створенням сприятливого економічного та законодавчого середовища (ч. 2 п. 1.1).

Основна ідея цього документа передбачає створення можли­вості кожному громадянину України на володіння:

а) засобами виробництва;

б) землею;

в) житлом.

Це мало б здійснюватися за допомогою: іменних цінних прива­тизаційних паперів (сертифікатів, купонних чеків, земельних бонів), що засвідчують право на безоплатне придбання відповідно­го майна та землі, які підлягають приватизації.

В частині всіх об'єктів приватизації передбачалося реалізувати такі загальні принципи:

1) надання окремим трудовим колективам і громадянам додат­кових пільг для придбання земельних ділянок для сільськогоспо­дарського виробництва, якими вони користувалися;

2) здійснення плати за митні послуги, які надаються у зв'язку із придбанням цінних паперів;

3) конвертованість цінних паперів;

4) використання їх тільки під інвестиції;

5) здійснення захисту інтересів громадян України, не допуска­ючи перепродажу об'єктів приватизації до введення власної національної валюти;

6) громадський контроль та поінформованість населення про процеси приватизації.

У той же час передбачалися деякі особливості роздержавлення і приватизації земель. За задумом розробників Концепції цей процес передбачав такі послідовні дії:

а) роздержавлення земель держави;

б) приватизацію земельних ділянок громадянами України та об'єднаннями громадян.

У свою чергу, приватизація земель передбачала передачу грома­дянам України земельних ділянок у приватну, колективну власність, довічне успадковуване безоплатне їх використання (во­лодіння) з метою сільськогосподарського використання, встанов­лення відповідного розміру на кожного повнолітнього члена сім'ї та диференціацію розмірів земельних ділянок з урахуванням якості землі, її місцезнаходження тощо. Така передача земельних ділянок мала здійснюватися безоплатно, за допомогою земельних бонів.

Водночас дозволялося придбання земельних ділянок, що пере­вищують розміри та якість земель, вказаних у бонах, за окремими угодами за рахунок власних коштів громадян (п. 8.2 Концепції).

Пріоритетне право на приватизацію земель сільськогосподарсь­кого призначення мають селяни, що їх використовують, а земель, які належали колгоспам, радгоспам, іншим сільськогосподарським підприємствам — працівники цих господарств. Відповідно частки земель сільських господарств, що приватизуються, мають складати земельний фонд безоплатної приватизації за поданими земельними бонами (п. 8.6 Концепції).

Інша частина земель, яка використовується сільськогосподарсь­кими підприємствами, підлягає викупу за плату працівниками цих господарств. У разі, якщо земельні ділянки не викуповуються, то можлива їх оренда, або передача до фонду приватизації земельних ділянок з подальшим наданням селянам, які у них не працюють, або іншим громадянам України.

Концепцією передбачено, що не допускається перепродаж при­ватизованих земель на відповідний термін, який встановлюється Верховною Радою України.

При цьому земельні ділянки несільськогосподарського призна­чення підлягають «приватизації» (підкреслено мною. — В.А.) за плату, розміри якої встановлюються відповідною місцевою радою. Кошти, отримані від частини приватизованих земель, спрямовують до фондів підтримки розвитку селянських (фермерських) госпо­дарств.

За положеннями Концепції земельні ділянки для побутового призначення надаються у довічне успадковуване використання, хо­ча, як відомо, на той час земельне законодавство такої категорії зе­мель не передбачало і не закріплює тепер.

Такі основні особливості ідеології та методології приватизації передбачалися на початку 90-х років минулого тисячоліття, відповідно до якої приватизацією земель вважалася безоплатна пе­редача земель сільськогосподарського призначення «тим, хто об­робляє», в приватну власність, а також земель несільськогоспо­дарського призначення у розмірах і за плату, які визначаються місцевими радами на підставі відповідних угод на їх відчуження, та придбання на тих же умовах в успадковуване довічне володіння зе­мельних ділянок для побутових потреб.

Таким чином, приватизація земель — це процес, який передбачає:

а) переважно безоплатну передачу в приватну чи колективну власність земель сільськогосподарського призначення відповідно громадянам України та їх об'єднанням, які користувалися землею («тобто тим, хто її обробляє»), зайнятим у колективному чи індивідуальному господарстві та здійснюють відповідну діяльність на землі, за цінні папери — земельні бони;

б) придбання за плату земель несільськогосподарського призна­чення за окремими договорами у розмірах та за вартістю, що вста­новлюються місцевими радами;

в) передачу в успадковуване володіння земельних ділянок для побутових потреб за відповідну плату.

Правові засади приватизації земель як засобу реформування зе­мельних правовідносин були закріплені:

1) постановою Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р «Про земельну реформу».';

2) постановою Верховної Ради України від 13 березня 1992 р. «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі»²;

3) Земельним кодексом України в редакції від 13 березня 1992 р.';

4) Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок»²;

5) Указом Президента України від 10 листопада 1994 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва»³;

6) Указом Президента України від 8 серпня 1995 р. «Про поря­док паювання земель, переданих у колективну власність сільсько­господарським підприємствам і організаціям»⁴;

7) Указом Президента України від 3 грудня 1999 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки»⁵ та ін.

Аналіз чинного законодавства, зокрема норм Земельного кодек­су України, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992р., інших актів законодавства та практики його застосування дозволяє виділити такі основні ознаки приватизації земель:

1. Сукупність послідовних і взаємопов'язаних дій різних суб'єктів, спрямованих на виникнення права приватної власності громадян та права колективної власності їх об'єднань шляхом пе­рерозподілу земель державного земельного фонду.

2. Безоплатна передача земельних ділянок у приватну або ко­лективну власність.

3. Така передача частини цих земель передбачає зміну та при­пинення права державної власності на них і виникнення права приватної власності громадян України або права колективної влас­ності їх об'єднань на відповідні земельні ділянки.

4. Передача земельних ділянок проводиться виключно за рішен­ням відповідної ради або уповноваженими нею на це органами державної виконавчої влади.

5. Одноразове відчуження частини земель державного земельно­го фонду на користь визначених законодавством осіб для кожного виду цільового використання земель.

6. Обов'язковий запис (відмітка) відповідного органу в разі безо­платної передачі земельної ділянки в документі особи, що посвідчує її громадянство, для ведення селянського (фермерського) господар­ства, особистого підсобного господарства, присадибних земель, садівництва, індивідуального дачного і гаражного будівництва.

7. Обов'язкове юридичне посвідчення права власності на землю в державному акті на право власності (приватної чи колективної).

8. Реєстрація державного акта на право власності на землю у реєстраційних документах відповідних місцевих рад.

З урахуванням викладених обставин, які мають важливе юри­дичне значення, та узагальнення наведених ознак можна констату­вати, що приватизація земель — це юридичне визначений порядок (процес, процедура), в якому реалізуються матеріальна і спеціаль­на правосуб'єктність громадян України та їх об'єднань, спрямова­на на зміну або припинення права державної власності на частину визначених законодавством земельних ділянок, виникнення та посвідчення права приватної власності громадян та колективної власності їх об'єднань на вказані земельні ділянки.

Оскільки приватизація земель здійснюється в певному порядку, тобто процесі, то вона може розглядатися як спеціальний різновид земельно-процесуальних правовідносин, у яких за допомогою сис­теми активних дій їх суб'єктів здійснюється перерозподіл земель державного земельного фонду та виникнення і юридичне посвідчення права приватної власності громадян та права колек­тивної власності їх об'єднань на встановлені законодавством зе­мельні ділянки, які відчужуються у держави.

Маю зазначити, що наявність вказаних ознак є обов'язковою для цього поняття. Тому їх підміна або відсутність є свідченням інших, не приватизаційних правовідносин, а відтак має і власну юридичну природу, відмінну від вищевикладених положень.

Це стосується, зокрема, так званої «платної приватизації» або ж окремо визначеної процедури набуття права власності шляхом придбання у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення понад норму середньої земельної частки для ведення селянського (фермерського) господарства, викупу земель для гро­мадських та державних потреб тощо та набуття права приватної власності на земельні ділянки із земель несільськогосподарського призначення, на яких розташовані об'єкти незавершеного будівництва, автозаправні станції, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню, зайняття підприємницькою діяльністю та інших потреб.

Саме поняття «платна приватизація», з точки зору його юридич­ної природи, не є синонімічним власне приватизації, оскільки виз­начальною ознакою останньої є принцип безоплатності.

Тому «платна приватизація» базується на інших засадах, одним із важливих елементів якої є договір відчуження земельної ділянки, купівлі-продажу тощо як самостійної організаційно-правової фор­ми придбання частки земель, які належать державі на праві дер­жавної земельної власності, фізичними та юридичними особами у правових формах, визначених законодавством України.

Крім того, приватизація — це юридичне визнаний процес одно­разової безоплатної передачі (саме передачі, а не відчуження) част­ки земель держави у приватну власність громадян або колективну власність їх об'єднань.

Звичайно, ідеальним є варіант передачі вказаних земель ви­ключно у приватну власність фізичних осіб або їх об'єднань, що було б юридичне вірно і грамотно з точки зору юридичної техніки і чистоти юридичних понять. Однак законодавством визнається ко­лективна власність об'єднань громадян як відповідних юридичних осіб. Тому, з точки зору наявного законодавчого підґрунтя, немає підстав видавати бажане за дійсне.

Тим більше, що у первинних законодавчих та підзаконних ак­тах не було достатньої чіткості і завершеності правового забезпе­чення приватизації земель. Скажімо, Земельний кодекс (ЗК) Ук­раїни в редакції від 13 березня 1992 р. передбачив лише власне можливість кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогоспо­дарського акціонерного товариства на вихід із нього та право одер­жати свою частину землі в натурі (на місцевості) і порядок визна­чення її розміру (ч. 9 ст. 5). Однак він не передбачив чіткої проце­дури переходу права на земельну ділянку в натурі членам коопера­тивних сільськогосподарських структур у разі їх добровільного ви­ходу та особливостей юридичного оформлення права приватної власності на таку земельну частку.

І тільки в процесі реформування земельних правовідносин, шляхом проб і помилок, нормативно-правовим шляхом було закріплено відповідно норму та процедуру персоніфікації спочатку права на земельну частку (пай) у процесі паювання земель і сер­тифікації прав на ці земельні ділянки, а згодом і подальшу проце­дуру розпаювання земель вказаних сільськогосподарських підприємств, кооперативів, акціонерних товариств, ресертифікації відповідних прав на відповідні частки земель (земельні ділянки) та виникнення права приватної власності громадян на ці ділянки.

Тобто з позиції методології та дотримання принципу об'єктив­ності науково-правничого аналізу та сучасного нормативно-право­вого регулювання в цій сфері можна припустити, що у класичному розумінні приватизація пов'язується із виникненням права приват­ної власності громадян України на земельні ділянки шляхом без­посередньої передачі їм у власність частки земель із земельного фонду держави. В той же час практика, в тому числі нормотворча, виробила ускладнену у часі і просторі процедуру набуття громадя­нами України права приватної власності на частки земельних діля­нок, які знаходяться в користуванні сільськогосподарських товаро­виробників шляхом перерозподілу належних їм земель за схемою:

І. Реальний стан юридичних титулів суб'єктів до початку привати­зації земель:

Право державної                                                       Право

власності на землю                                                   землекористування:

• колгоспів,

• радгоспів,

• інших державних

сільськогосподарських

підприємств

II. Процес (процедура) приватизації земель:

виникнення права                                                право державної колективної власності                                                        власності на землю:

на земельні ділянки

                                                                         • сільськогосподарських                                      колективних підприємств,

• сільськогосподарських кооперативів, \ ' • сільськогосподарських акціонерних товариств

III. Процес (процедура) паювання земельних ділянок у структурі вищезазначених земель:

сертифікація права власності громадян на земельну частку (пай) ^! у колективній власності цих сільськогосподарських товаровироб­ників

                      

IV. Процес (процедура) розпаювання земельних паїв:

ресертифікація права власності громадян на земельну частку (пай) у разі виходу та їх виділення із колективної земельної влас­ності та посвідчення права приватної власності громадян на виділе­ну земельну ділянку.

Отже, набуття права приватної власності на землю окремих ка­тегорій громадян може здійснюватися шляхом ускладнених проце­дур перерозподілу земель державного земельного фонду, які знахо­дилися у користуванні сільськогосподарських товаровиробників, із поступовим переходом та можливою зміною прав на землю (право колективної власності •> право на земельну частку (пай) •> право приватної власності). Така форма «приватизації» є умовною щодо кінцевої мети зміни правового режиму земельної ділянки та право­вого статусу окремих громадян, які працювали у колгоспах, радго­спах та інших державних сільськогосподарських підприємствах, оскільки охоплює різні юридичні процедури — власне привати­зацію шляхом передачі цих земель у колективну власність (назвемо «приватизацією-1»), процедуру паювання, процедуру розпаювання і оформлення права приватної власності на частку земель, що виділяються з колективної власності («приватизація-2»).

Характерною особливістю приватизаційних правовідносин є те, що вони за своїм походженням відносяться до категорії абсолют­них, тобто повноваження щодо набуття відповідної форми влас­ності належить законодавче визнаним суб'єктам; всі інші особи зо­бов'язані утримуватися від порушення цих повноважень, а відповідні місцеві ради мають здійснювати комплекс організаційно-технічних, правових та інших юридичне значимих дій щодо юридичного посвідчення набутих прав громадян та їх об'єднань стосовно індивідуально відособлених земельних ділянок.

За характером та змістом правосуб'єктності вказані правовідно­сини можна віднести до земельно-процесуальних, яким притаманні всі основні чинники правовідносин: підстави виникнення, зміни й припинення, наявність суб'єктного, об'єктного складу та змісту.

Правовідносини щодо приватизації земель були запроваджені в незалежній Україні з часу прийняття вищенаведених законодавчих та підзаконних актів у цій сфері.

З огляду на чинне законодавство підставами їх виникнення ви­ступає юридичний склад, який включає відповідні земельно-пра­вові норми зобов'язального характеру уповноважених органів дер­жави, відповідну систему дій заявницько-дозвільно-реєстраційного спрямування заінтересованої (уповноваженої) особи та зо­бов'язальних дій зазначених органів.

Формування та розвиток земельних приватизаційних пра­вовідносин тісно пов'язані із спеціальною земельною право-суб'єктністю громадян України та їх об'єднань. Тому законодавст­во в сфері приватизації земель чітко фіксує суб'єктний склад зе­мельних приватизаційних правовідносин, у якому можна виділити:

1. Суб'єктів приватизації земельних ділянок.

2. Органи приватизації земель.

Так, першу групу суб'єктів приватизації складають фізичні особи:

а) громадяни України, які виявили бажання займатися веден­ням селянського (фермерського) господарства;

б) громадяни України, які ведуть особисте підсобне господарство;

в) громадяни України, які використовують присадибні земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і гос­подарських будівель;

г) громадяни України, які використовують земельні ділянки для індивідуального садівництва, в тому числі громадяни, які викорис­товували такі земельні ділянки у складі садівницьких товариств;

д) громадяни України, які використовують земельні ділянки для гаражного та дачного будівництва.

У передбачених законодавством випадках суб'єктами земель­них, умовно кажучи ускладнених, приватизаційних правовідносин* можуть бути також громадяни України, які набули прав власників земельних часток (паїв) у складі колективних сільськогосподарсь­ких підприємств, сільськогосподарських колективів, сільськогоспо­дарських акціонерних товариств, які виявили бажання виділитися із них і отримати відповідні земельні частки у натурі (на місцевості) на праві приватної власності з метою ведення сільськогосподарсь­кого виробництва.

Усі інші фізичні особи, зокрема громадяни України, за чин-| ним законодавством не можуть бути суб'єктами земельних прива-| тизаційних правовідносин, але можуть брати участь у передбаче-| ному законодавством порядку в платному відчуженні відповідних ' земельних ділянок у держави, зокрема для зайняття під­приємницькою діяльністю, а також земельних ділянок, зайнятих об'єктами незавершеного будівництва, автозаправними станціями, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно

населенню.

Другу групу суб'єктів земельних приватизаційних правовідно-

| син утворюють:

І 1. Сільськогосподарські об'єднання громадян як юридичні особи:

' а) сільськогосподарські колективні підприємства;

б) сільськогосподарські кооперативи;

в) сільськогосподарські акціонерні товариства. р Вони виступають як носії перехідних прав на відповідні зе-1 мельні ділянки, набувають прав на приватизацію цих земельних | ділянок у колективну власність, які підлягають подальшому паю­ванню, розпаюванню та правовій персоніфікації за кожним працю­ючим у вказаних колективах.

2. Садівницькі товариства з метою приватизації земель загаль­ного користування у колективну власність.

3. Товариства (об'єднання) власників будинків або приватизо­ваних квартир у багатоквартирних будинках з метою приватизації прибудинкової території, земельної ділянки, на якій зводиться житловий будинок або його частина і нежитлові приміщення, та | передачі їх у спільну власність з відповідним юридичним оформ-

| ленням.

І Обов'язковою стороною земельних приватизаційних пра-| вовідносин виступають органи приватизації, якими земельне зако-| нодавство визнає місцеві ради:

| а) сільські ради;

І б) селищні ради;

| в) міські ради;

| г) районні ради у разі приватизації земельних ділянок у розмірі? середньої земельної частки громадянами для ведення селянських І (фермерських) господарств.

| Поряд із місцевими радами у земельних приватизаційних пра-| вовідносинах беруть також участь госпрозрахункові бюро щодо І оформлення земельно-правових документів та установи і ор-; ганізації щодо підготовки відповідних проектів відводу земельної ділянки, що приватизується.

Правові зв'язки вказаних осіб із суб'єктами приватизації | оформляються у формі договірних правовідносин на здійснення | відповідних робіт та надання послуг, пов'язаних із підготовкою зе- I, мельно-правової документації та виникненням нових суб'єктивних ^ прав на приватизовані земельні ділянки.

Тому є відмінності між платним придбанням земельних ділянок і набуттям права власності на них, оскільки стороною, що приймає рішення про відчуження у держави частки земельної ділянки, вис­тупають Фонд державного майна України або органи приватизації Автономної Республіки Крим та інших територіальних одиниць (утворень) спільно з Держкомземом України чи його органами на місцях, а також місцеві державні адміністрації, відповідні виконавчі комітети в разі придбання у власність фізичними і юридичними особами земельних ділянок несільськогосподарського призначення для зайняття підприємницькою діяльністю.

Об'єктами приватизаційних земельних правовідносин визна­ються землі, які перебували на праві державної власності та праві землекористування фізичних і юридичних осіб, визначені норма­тивно-правовим шляхом та призначені для роздержавлення і на­ступної безоплатної передачі в приватну і колективну власність.

Такими об'єктами визнано земельні ділянки різних категорій земель:

/. На землях сільськогосподарського призначення:

а) земельні ділянки сільськогосподарських колективних підприємств;

б) земельні ділянки сільськогосподарських кооперативів;

в) земельні ділянки сільськогосподарських акціонерних това­риств, у т.ч. створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств;

г) земельні ділянки садівницьких товариств;

д) земельні ділянки інших сільськогосподарських підприємств;

е) земельні ділянки для ведення особистого підсобного госпо­дарства;

є) земельні ділянки для ведення індивідуального садівництва;

ж) земельні ділянки, виділені для ведення селянського (фер­мерського) господарства;

з) земельні ділянки резервного фонду, що створюється сільськими, селищними радами за погодженням місця розташуван­ня із землекористувачами у розмірі 15% площі від усіх сільськогос­подарських угідь, в тому числі угідь у межах відповідних населених пунктів;

й) земельні ділянки, вилучені в установленому порядку. Водночас не можуть визнаватися об'єктами приватизації такі землі та земельні ділянки сільськогосподарського призначення:

1) землі сільськогосподарських науково-дослідних установ;

2) землі сільськогосподарських навчальних закладів;

3) землі сільськогосподарських дослідних господарств вказаних навчальних закладів;

4) землі сільськогосподарських навчальних господарств закладів освіти;

5) землі державних сортовипробувальних станцій і сор­тодільниць;

6) землі елітно-насінницьких і насінницьких господарств;

7) землі племінних заводів, радгоспів і конезаводів;

8) землі господарств з вирощування хмелю;

9) землі господарств з вирощування ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду;

10) земельні ділянки в структурі земель сільськогосподарського призначення, на яких розміщені запаси державного резерву та підприємства, установи, організації й інші об'єкти, зокрема запаси продовольчих ресурсів, що входять до системи державного ма­теріального резерву'.

11) землі загального користування в межах земель сільського­сподарського призначення, зокрема внутрігосподарські шляхи, полезахисні лісосмуги та інші ґрунтозахисні насадження, гідро­технічні споруди тощо, землі колективних сільськогосподарських підприємств, кооперативів та акціонерних товариств, що збан­крутіли або ліквідуються і підлягають передачі у відання відповідних рад.

II. На землях населених пунктів (міст, сіл, селищ міського типу):

а) земельні ділянки, що використовуються для індивідуального житлового будівництва, господарських будівель та 'їх обслуговування;

б) земельні ділянки для дачного та гаражного будівництва.

в) землі приватизованого житлового фонду та прибудинкові те­риторії, якщо створені товариства власників, яким ці земельні ділянки передаються у спільну сумісну власність;

г) земельні ділянки сільськогосподарського призначення, вклю­чені до меж відповідно міст і селищ міського типу до проведення їх вилучення або викупу в установленому порядку.

Проте не можуть бути об'єктами приватизації земельні ділянки загального користування на землях населених пунктів, що викори­стовуються як:

1) шляхи сполучення (площі, майдани, вулиці, дороги, набе­режні, проїзди, бульвари, проспекти та інші шляхи);

2) місця знешкодження, утилізації відходів (звалища тощо);

3) території для розміщення будівель органів державної влади та державної виконавчої влади;

4) місця відпочинку, оздоровлення та рекреації (набережні, пар­ки, міські ліси, сквери тощо);

5) місця розташування об'єктів державного матеріального резерву;

6) природні неокультурені пасовища та сінокоси;

7) місця поховання та пантеони (кладовища).

III. На землях промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого несільськогосподарського призначення:

а) присадибні земельні ділянки, призначені для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель;

б) земельні ділянки для дачного і гаражного будівництва;

в) земельні ділянки, які використовуються для індивідуального та колективного садівництва.                              ;

Однак об'єктами приватизації не можуть визнаватися:

1) землі гірничодобувної промисловості;

2) землі єдиної енергетичної системи;

3) землі єдиної космічної системи;

4) землі транспорту;

5) землі зв'язку;

6)землі оборони;

7) земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти державного матеріального резерву;

8) земельні ділянки загального користування.

IV. На землях лісового фонду:

такими об'єктами, як виняток, можуть бути земельні ділянки (лісові угіддя), які входять до складу угідь селянських (фермерсь­ких) господарств (невеликі ділянки лісів — до 5 гектарів).

V. На землях водного фонду:

як виняток, підлягають безоплатній передачі у власність се­лянських (фермерських) господарств земельні ділянки водоймищ та боліт (невеликі — до 3 га), що входять до складу угідь селянсь­ких (фермерських) господарств.

VI. Землі запасу з метою передачі у приватну власність громадя­нам України та об'єднанням громадян для вищезазначених потреб.