Прибуток підприємств як джерело інвестицій

Нестачу фінансових ресурсів підприємства намагаються поповнити за рахунок підвищення цін на свою продукцію. У 1993 р. усе збільшення прибутку в народному господарстві визначалось ціновим фактором. Так, у промисловості в 1993 р. оптові ціни зростали швидше, ніж прибуток (відповідно в 10 разів на рік). Проте, збільшуючи ціни, підприємства зіштовхуються з обмеженням попиту, що призводить до проблем з реалізацією продукції та, як наслідок, до спаду виробництва. Це може поставити на грань банкрутства багато підприємств. Наприклад, у Росії у складному становищі опинився Волзький автомобільний завод: щоб забезпечити необхідні кошти для інвестицій, він постійно піднімав ціни на автомобілі "Жигулі", у результаті чого вони стали дорожчими від багатьох більш якісних іноземних моделей. Тому збут продукції ВАЗу стає проблематичним, а доля заводу - невизначеною. Тут необхідні урядові заходи, які могли б полегшити підприємству формування необхідних фінансових ресурсів для виробничого розвитку.

Різновиди і структура капітальних вкладень. За загальноприйнятим визначенням капітальні вкладення являють собою періодично здійснювані дострокові витрати капіталу на відтворення основних дій і об'єктів соціальної інфраструктури підприємства. З огляду на функціональну цілеспрямованість пізнають валові і чисті капітальні вкладення. Валові літальні вкладення [7] — це загальна сума одноразових,»ат капіталу на просте і розширене відтворення очних основних фондів та об'єктів соціальної оструктурю, а чисті — витрати лише на розширене їх створення. Величину чистих капіталовкладень неважко "рахувати; для цього з загального обсягу капітальних вдень треба вилучити розмір амортизаційних відрахувань, і використовуються, як відомо, на просте відтворення певних фондів та іншого майна підприємства. За існуючими на підприємствах системами планування обліку до складу капітальних вкладень включають: 1) гість будівельно-монтажних робіт; 2) вартість усіх видів обичного устаткування, а також зараховуваних до повних фондів інструментів та інвентарю; 3) інші італьні роботи і витрати. До останніх відносяться:

тугість земельних ділянок; роботи по глибокому вдувальному бурінню на нафту, газ і термальну воду;

ефектні роботи; науково-дослідні роботи; вартість придбаних патентів і ліцензій; витрати на підготовку експлуатаційних кадрів для підприємств, що будуються.

Рис. 7.5. Пересічна елементyо-технологічна і відтворювальна структура капітальних вкладень на підприємствах різних галузей промисловості України.

4.2. Амортизаційні відрахування.

Зростаюча інфляція знецінила власні кошти підприємств, накопичені за рахунок амортизаційних відрахувань, та фактично девальвувала це джерело капіталовкладень.

Щоб підвищити стійкість власних нагромаджень підприємств[8], уряд України з 1992 р. прийняв рішення про переоцінку основних фондів для приведення їх балансової вартості до відповідності з цінами та умовами відтворення. Зростання вартості основних фондів підприємств та їх амортизаційних відрахувань пропорційно темпам інфляції дозволяє збільшити джерела власних коштів для фінансування капіталовкладень. Тому одним з найважливіших заходів по підвищенню внутрішньої інвестиційної активності може бути інфляційний захист амортизаційного фонду шляхом регулярної індексації балансової вартості основних коштів.

Щоб запобігти використанню амортизаційних фондів на потреби споживання, уся сума амортизаційних відрахувань, так само як і призначена для фінансування капітальних вкладень частина прибутку, повинна акумулюватись на спеціальних рахунках, що відкриваються в банках за місцем розташування підприємства, з виплатою відповідного відсотка по вкладу та контролем банку за цільовим витрачанням накопичених коштів. Проте реалізація цих заходів вимагає значного розширення банківської інфраструктури, нерозвиненість якої особливо характерна для регіонів.

4.3. Бюджетне фінансування.

Різке збільшення дефіциту держбюджету не дозволяє у наш час розраховувати на вирішення інвестиційних проблем за рахунок централізованих джерел фінансування. При обмеженості бюджетних коштів держава буде змушена перейти від без зворотного бюджетного фінансування до кредитування. Зміцніє контроль за цільовим використанням пільгових кредитів. Для забезпечення гарантій повернення кредиту необхідно впровадити систему застави майна у формі нерухомості, зокрема землі. Законодавча база цього створена Законом про заставу.

Державні централізовані вкладення передбачається спрямовувати на реалізацію обмеженого числа регіональних програм, створення особливо ефективних структуроутворюючих об'єктів, підтримання державної інфраструктури, подолання наслідків стихійних лих та надзвичайних ситуацій, вирішення найбільш гострих соціальних та економічних проблем.

На етапі виходу із кризи пріоритетними напрямками, з точки зору бюджетного фінансування, будуть:

• виділення державних інвестицій для стимулювання розвитку опорних сировинних та аграрних районів, що забезпечують рішення продовольчої та паливно-енергетичної проблем; підтримка науково-виробничого потенціалу та раціональних економічних зв'язків індустріальне розвинених районів;

• виділення субсидій на соціальні цілі слабко розвинутим районам з надмірно низьким рівнем життя населення, що даватиме можливість зупинити його падіння власними силами.

З часом усе більше уваги в галузі регіональної інвестиційної політики буде приділятися залученню приватних та іноземних інвестицій. Для стимулювання приватних інвестицій в об'єкти, рекомендовані відповідно до прогнозів розміщення продуктивних сил та регіональних програм, будуть використовуватись такі економічні регулятори, як інвестиційна субсидія (визначений відсоток з кошторисної вартості об'єкта), пільговий інвестиційний кредит, виплата інвестиційних премій за спорудження об'єктів у встановлені строки, відшкодування комерційним банкам різниці у відсотках за пільговий інвестиційний кредит та ін.

4.4. Банківський кредит.

Довгострокове кредитування, особливо в умовах підприємництва, що зароджується, могло б стати одним з важливих джерел інвестицій. Проте інфляція робить довгостроковий кредит невигідним для банків. Частка його в загальному обсязі кредитування продовжує скорочуватись і, на кінець 1996 року становила в Україні тільки 3, 1% проти 5, 2% на початку року[9].

4.5. Кошти населення.

Як джерело фінансування капітальних вкладень можна використовувати залучення коштів населення шляхом продажу акцій підприємств, що приватизуються, та інвестиційних фондів. Це також є й одним із шляхів захисту особистих заощаджень громадян від інфляції.