А.Н. Сикорський дав опис і теорію гри (12). Хоча погляди А.Н. Cикорського також застаріли і не відповідають на питання, які ставлять сучасні проблеми гри, характерною для них є відсутність біологизаторськіх тенденцій, властивих західноєвропейським буржуазним теоріям.
Гру Сикорський розглядає як розумову роботу, в якій, дитина пізнає дійсність, що оточує його, А.Н Сикорський вважав що, “ гра будить дитину до невпинної діяльності” (12). Правда, він інтеллектуалізував дитячу гру, проте цей недолік, «допоміг» йому виступити проти розуміння гри, як прояву інстинктів.
Теорія Покровського
Цінні матеріали, що не втратили і донині свого значення по багатству опису фактів, що містився в них, опублікував Е.А. Покровський (10), (11), який особливо підкреслив велике значення гри для психічного розвитку, дитини, для соціального розвитку його особи.
«Окрім цих, так би мовити, особистих, якостей, ігри розвивають ще якості соціальні, суспільні, ідейні», - писав Е.А. Покровській (10, стор. 63)
Теорія Лесгафта
Багато уваги приділяв грі в своїх роботах по фізичному сприйняттю П.Ф.Лесгафт, який не обмежував значення гри тільки фізичним розвитком. Він вказував, що в грі дитина набуває, відоме уміння розпоряджатися своїми силами, міркувати над своїми діями і за допомогою отриманої таким чином досвідченості ознайомлюється з тими перепонами, які він зустрічає в житті (6). Особливо підкреслював П.Ф.Лесгафт, що “самі ігри, як і всі інші дії дітей цього періоду, тільки імітаційні, і тому не можуть бути одні, і ті ж у різних народів, бо індивідуальне життя, що переймається дітьми, розрізняється навіть по сім'ях, станах і місцевостях, в цих іграх як в дзеркалі відбивається сімейне і місцеве життя, бо в них діти реально і безпосередньо передають все те, що їх оточує, що вони спостерігають і що в них залишає сильніше враження” (6). Таким чином, Лесгафт бачив в іграх не вправу природжених інстинктів, а проникнення дитини в навколишнє життя, в процесі якої у нього розвиваються в першу чергу такі якості особи як самоконтроль, самосвідомість і самовладання.
Теорія Ушинського
Разглянемо погляди на гру, розвинені в працях великого російського педагога К.Д. Ушинського. Його фундаментальне дослідження «Чоловік, як предмет виховання» вийшло в світ окремим виданням в 1867 р., тобто майже за 30 років до появи перших робіт Грооса. Хоча К.Д. Ушинский розглядає гру в розділі про розвиток уяви, як один з його проявів, значення, яке він їй приписує, далеко виходить за межі цієї однієї психічної функції.
«Для дитини гра - дійсність, і дійсність набагато цікавіша, ніж та, яка його оточує. Цікавіше вона для дитини саме тому що зрозуміліше, а зрозуміліше вона тому, що частково є його власним створенням. У грі дитина живе і сліди цього життя глибше залишаються в нім, чим сліди дійсного життя, в яке вона не змігла ще увійти по складності її явищ і інтересів. У дійсному житті дитина не більш, як дитини - істота і не має ще ніякої самостійності, сліпо і безтурботно захоплене течією, життя, в грі ж дитина, вже зріла людина, пробує свої, сили і самостійно розпоряджається своїми ж створеннями» (15; стор. 439).
На думку Ушинського, гра це не особливий світ, в якому живе дитина і який китайською стіною відокремлений від світу дорослих - навпаки, гра є спосіб проникнення в дійсне життя, посильний для дитини спосіб увійти до всієї складності життя дорослих, що оточує його. «Але якщо дитина більше і діяльніше живе в грі, чим в дійсності, то, дійсність, що оточує його, має сильний вплив на його гру, вона дає для неї матеріал, набагато різноманітніший і дійсніший того, який пропонується іграшковою лавкою”. (15, стор. 23). Придивіться і прислухайтеся, як звертаються дівчатка з своїми ляльками, хлопчики з своїми солдатиками і конячками, і ви побачите у фантазіях дитини віддзеркалення дійсного, оточуючого його життя віддзеркалення, часто уривчасте, дивне подібно до того, як відбивається кімната в гранованому кришталику, але вражає вірністю своїх подробиць. У однієї дівчинки лялька куховарить, шиє, миє і гладить; у іншої - валяється на дивані, приймає гостей, поспішає в театр або на раут, у третьої - б'є людей, заводить скарбничку, рахує гроші. Навіть траплялося бачити хлопчиків, у яких іграшкові чоловічки вже отримували, чини і брали хабарі. Не думайте ж, що все це пройде безслідно з періодом гри, зникне разом з розбитими ляльками і розламаними барабанщиками, напевно з цього, з часом зав'яжуться асоціації і уявлення, відчуття і думки не розірвуть і не перероблять їх на новий лад, зв'яжуться в одну обширну мережу, яка визначить характер і напрям людини.
У іграх суспільних, в яких беруть участь багато дітей, зав'язуються, перші асоціації суспільних відносин. Дитина, звикла командувати або підкорятися в грі, не легко відучуиться від цього напряму і в дійсному життя. Нас, дорікають часто в лінощах, в пристрасті розпоряджатися і нічого не робити самим, але немає сумнівів що на утворення такої риси в нашому характері, що різко кидається в очі, особливо серед іноземців, мали великий вплив гри поміщицьких дітей з кріпацькими хлопчиками і дівчатками, які, виконуючи всі витребеньки свого маленького пана, позбавляли його від праці що-небудь зробити самому.
Гра тому і гра, що вона самостійна для дитини, а тому всяке втручання, дорослого в гру позбавляє її особливого “шарму”. Дорослі можуть мати тільки один вплив на гру, не руйнуючи в ній характеру гри, а саме - доставкою матеріалу для споруд, якими вже самостійно займеться сама дитина. Але не можна думати, що все це можна придбати в іграшковій лавці, так цим ми ж і нашкодимо дитині.
Тут ми бачимо, що якщо для Штерна навколишнє середовище не має формуючого значення, але само піддається переробці цілком залежно від природжених нахилів, то для Ушинського середовище - основне джерело того змісту, який єдино надає виховну дію на особу дитини, що формується. Звичайно, погляди Ушинського не позбавлені недоліків. До їх числа слід перш за все віднести звуження проблеми гри до проблеми однієї функції уяви. Гра, звичайно, не є, тільки діяльність уяви і взагалі навряд чи правильно розглядати гру як тільки прояв якої-небудь одній з психічній функції. Неправильними є і думки Ушинського про невтручання в дитячу гру з боку дорослих. Нам представляється, що ця думка була реакцією на надзвичайну регламентацію дитячих ігор, яка проповідувалася німецькою педагогікою, починаючи від системи Фребеля. Цей протест і привів Ушинського до заперечення можливості керівництва грою. При правильному розумінні суті гри таке керівництво і можливо і необхідно.