Будова щитовидної залози

Щитовидна залоза (glandula tryreoidea) – найбільший ендокринний орган дорослої людини. Вона складається з 3 основних частин – двох бокових долей і з’єднуючого їх перешийка.

Закладається щитовидна залоза за час 3 тижня внутрішньоутробного розвитку життя.

Щитовидна залоза виробляє гормони, необхідні для нормальної життєдіяльності організму. Збільшення або пониження функції щитовидної залози призводить до хвороб, які, прогресуючи, призводять до смерті. Гормони щитовидної залози – тироксин і трийодтиронін містять відповідно 4 і 3 атоми йоду. Тому щитовидна залоза є основним постачальником йоду в організмі і відіграє важливу роль в обміні йоду.

Йод, що потрапить в організм людини більш чим на 90% поглинається щитовидною залозою. Функціональний стан щитовидної залози характеризується її здатністю вилучати йод із крові, синтезувати з нього тифоїдні гормони і виділяти їх в кров. Йод є важливим компонентом в структурі гормонів щитовидної залози.

Щитовидна залоза володіє здатністю створювати „запаси” йоду для свого функціонування, котрих вистачає на 4-10 тижнів без доступу йоду із зовнішнього середовища.

До хвороб щитовидної залози відносять:

1) тиреотоксикоз, в основі якого лежить підвищення функціональної активності щитовидної залози. Найчастіше причинами є інфекції та психічні травми.

2) гіпотиреоз – зниження функціонування щитовидної залози. Хвороба виникає у зв’язку з ураженням самої щитовидної залози або внаслідок захворювання нервової системи.

3) ендемічний зоб – збільшення щитовидної залози спричинене йодною недостатністю. Ендемічний зоб поширений майже в усіх країнах світу. На нього хворіють ~ 200 млн. чоловік. Це Західна Україна, Білорусія, Кавказ, Киргизія, Узбекистан, Алтай, Далекий Схід.

4) тиреоїд та пухлини – захворювання щитовидної залози, що дає мало зовнішніх проявів. Спільним для них є те, що на збільшення щитовидної залози довгий час ніхто не звертає уваги, тому що людина не відчуває ніяких неприємних відчуттів. Лише при значному збільшенні щитовидної залози можуть з’являтися скарги на відчуття задухи в області шиї, кашель, інколи легку болісність при прощупуванні.

Збільшеними можуть бути як вся щитовидна залоза рівномірно (дифузний зоб), так і окремі її ділянки (вузловий зоб). Вузли можуть спостерігатись і при збільшенні всієї залози (змішаний зоб). Виявити захворювання на ранніх стадіях можна в тому випадку, якщо регулярно проходити огляд у лікаря ендокринолога.

Доброякісна пухлина щитовидної залози або зоб визначається при прощупуванні (пальпації). Цим методом визначають розміри щитовидної залози, оцінюють її збільшення та наявність вузлів. У 1994 році була створена для лікарів всіх спеціальностей класифікація:

Степінь 0 – Зобу немає

Степінь 1 – Розміри доле й щитовидної залози більші дистальної фаланги проводиться пальпація досліджування пацієнта;

Степінь 2 – Зоб пальпується, але не видно на око;

Степінь 3 – Зоб пальпується і видно на око

 Злоякісні пухлини також прощупуються, але для того, щоб їх відрізнити від доброякісних необхідно проводити ще й ультразвукове обстеження. При тиреоїдіті і дифузному зобі назначають медикаментозне лікування, при злоякісних пухлинах і вузловому зобі – необхідна операція.

Виникає питання, наскільки неминуче ураження щитовидної залози при дії радіоактивних речовин, як швидко воно може виникнути, і хто належить до груп ризику. Все це залежить перш за все від сили радіаційної дії. Вважають, що чим вища доза радіонуклідів йоду, поглинених щитовидною залозою, тим раніше виникнуть її захворювання. Також слід враховувати, що щитовидна залоза у дітей отримує більш виражене добове навантаження, ніж у дорослих. Це пов’язане не тільки з більшою активністю щитовидної залози у дітей, але й з більшими відносно маси тіла розмірами і більшим споживанням молока, що забруднене радіонуклідами найбільше з усіх харчових продуктів.

Як відомо, при аварії на ЧАЕС значну частину викидів склав радіоактивний йод. Це стало причиною збільшеної уваги лікарів до стану щитовидної залози у дітей із зон, де було забруднене цим нуклідом, внаслідок чого він потрапляв в організм при диханні, з продуктами харчування. Дослідження рівня гормонів щитовидної залози було проведено ~ у 50 тис. людей і показало, що в перші місяці у досліджуваних спостерігалась підвищена доза тиреоїдних гормонів як реакція на проникнення в щитовидну залозу радіоактивного йоду. Виявилось, що згодом організм впорався з цим відхиленням: перевів гормони в неактивну форму. В подальших спостереженнях спостерігалось нормалізація рівня гормонів вже через рік після аварії.

Однак, це, на мою думку, не є заспокійливий фактор. Адже не виключена можливість віддалених наслідків: хронічний тиреоїдит, пухлини щитовидної залози, тому що ці захворювання навіть при малих навантаженнях на щитовидну залозу можуть розвиватися через 3-10 і більше років після аварії. Так, наприклад, у людей, що піддались опроміненню в Японії і на Маршаллових островах, пухлини щитовидної залози були виявлені через 20-30 років. Висновок напрошується сам: аварія на ЧАЕС відбулася у 1986 році, а сьогодні вже 2005 рік, то ж за прогнозами саме ми і наші нащадки будуть „відповідати” власним здоров’ям за катастрофу на ЧАЕС та постійні газові та аерозольні викиди, радіоактивний йод з АЕС, що нас оточують.