Банки – учасники ринку капіталів

Банк є однією із сторін відносин, яка в певній угоді на рин­ку капіталів виступає або як кредитор, або як позичальник.

Банк є головною ланкою кредитної системи і забезпечує широкий комплекс різноманітних банківських послуг. Ця кре­дитна установа приймає і розміщує грошові внески громадян та юридичних осіб, надає різні види позик, здійснює розра­хунки за дорученням клієнтів та їхнє касове обслуговування; випускає чеки, акредитиви, акції, облігації тощо; купує, збері­гає та продає цінні папери; здійснює валютні операції; надає консультаційні послуги.

Залежно від економічного змісту всі види діяльності комер­ційних банків поділяють на дві групи:

пасивні операції -- забезпечують формування ре­сурсів банку, необхідних йому, крім власного капіталу, для забезпечення нормальної діяльності, забезпечен­ня ліквідності й одержання запланованого доходу.

До пасивних операцій належать:

- залучення коштів на депозитні рахунки (поточні, строкові,

ощадні та інші):

- недепозитне залучення коштів (одержання позик на міжбанківському ринку, позик Центрального банку, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань).

Активні операції -- пов'язані з розміщенням бан­ком власних та залучених коштів для одержання до­ходу і забезпечення своєї ліквідності.

До активних операцій належать:

- операції з надання кредитів (кредитні операції);

- вкладення у цінні папери;

- формування касових залишків та резервів;

- формування інших активів (формування основних засобів -будівель, обладнання тощо).

Ключовий вид активних операцій - кредитні, які забезпе­чують переважну частину доходів багатьох банків. Це важливе джерело коштів для економіки.

Банківський кредит - це форма кредиту, за якою кошти надаються в позику банками. Банківський кре­дит - необхідний інструмент стимулювання економі­ки, без якого не можуть успішно працювати товаро­виробники.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є:

- тимчасово вільні кошти держави й осіб, на добровільній основі передані фінансовим посередникам для подальшої капіталі­зації і отримання прибутку. Вони відображаються на депозитних рахунках у відповідних комерційних банках і забезпечують власни­кам фіксований дохід у формі відсотків із вкладів;

- кошти, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу промислового і торгового капіталу.

Банківський кредит має комерційний характер. Мета діяль­ності банку в процесі кредитування - отримання максималь­ного прибутку. Спрямованістю на прибутки визначається го­ловна лінія економічної поведінки банків як при купівлі кре­дитних ресурсів, так і при їх продажу клієнтам.

Банки надають кредити, використовуючи такі принципи, які зумовлюють реалізацію один одного: забезпеченість, поверненість, терміновість, платність і цільовий характер.

Ефективність позикових операцій банку визначається його кредитною політикою. Кредитна політика формує основні напря­ми позик. Кредитні вклади для банку повинні бути надійними і рентабельними. Ступінь кредитного ризику визначається мож­ливо допустимим максимальним розміром ризику на одного позичальника. Завдання банку полягає в досягненні оптималь­ного співвідношення ризиковості та прибутковості своїх кредит­них операцій.

Кредитні операції несуть у собі найбільшу загрозу для банків - ризик неповернення позик. Тому банки при наданні кредитів повинні вживати заходів щодо запобігання кредитним ризикам і ретельно перевіряти кредитоспроможність позичальника; ви­магати забезпечення позики чи гарантії її повернення, створю­вати резервні фонди тощо.

 

33. Загальне поняття фінансового посередництва

На фінансовому ринку здійснює свою діяльність велика кількість посередників, які за визначну плату надають різні види фінансових послуг. Ці послуги пов'язані з емісією і обігом на вторинному ринку фінансових активів. На первинному ринку посередники сприяють інвестуванню коштів у різні галузі економіки та залученню коштів для забезпечення потреб державного бюджету.

На вторинному ринку фінансові посередники забезпечують стабільне функціонування ринку, а також задовольняють інтереси юридичних та фізичних осіб щодо інвестування коштів у фінансові активи та вилучення їх з процесу інвестування. При цьому посередники надають інформаційні, консультаційні, управлінські послуги.

Фінансові посередники — це фінансові установи (фінансові структури), до яких відносять банківську систему та небанківські фінансові інститути. Згідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», фінансовою установою є юридична особа, що відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг і яка внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ відносять банки, кредитні союзи, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, винятковим видом діяльності яких є надання фінансових послуг.Безпосереднє переміщення грошей і цінних паперів відбувається, якщо компанія продає свої акції або облігації власникам коштів без посередництва будь-яких фінансових інститутів.Компанія продає свої акції й облігації інвестиційному фонду, який, у свою чергу, продає ці ж цінні папери компаніям і особам, що мають заощадження. Фонд ризикує, тому що може не перепродати їх тим, хто має заощадження, навіть за ту суму, за яку цінні папери були придбані. Коли нові цінні папери розміщені, і компанія одержує свій дохід від їхнього продажу, то ця операція є операцією на первинному ринку. Хоча цінні папери продаються два рази, реально цей процес є однією операцією на первинному ринку цінних паперів з інвестиційним фондом (банком, компанією) у ролі андеррайтера, що сприяє руху (трансферу) капіталу від тих, хто має заощадження, до підприємств.

Спочатку посередник купує кошти в тих, хто має заощадження, в обмін на свої власні цінні папери, а потім використовує ці кошти для придбання і збереження цінних паперів компанії. Наприклад, той, хто має заощадження, може дати банку визначену суму, одержуючи замість того від нього депозитний сертифікат, а потім банк може позичити гроші якої-небудь маленької компанії у виді позики під нерухомість. Таким чином, фінансові посередники засновують нові форми капіталу (в даному випадку — депозитні сертифікати), які надійні і ліквідні. Це якісні цінні папери, що зберігаються у більшості осіб нарівні із заощадженнями. Наявність фінансових посередників значно збільшує ефективність ринків короткострокового і довгострокового позикового капіталу.

На високорозвинених ефективних ринках фінансові посередники допомагають інвесторам у прийнятті зважених та оперативних рішень щодо інвестування коштів у фінансові активи і забезпечують реалізацію цих рішень. На таких ринках посередники здійснюють не тільки оперативне інвестування, а й оперативне вилучення коштів інвесторами, підтримуючи тим самим ліквідність ринку. Саме фінансові посередники дають інвесторам змогу в будь-який час вилучити кошти і (в разі потреби) знову інвестувати їх на більш вигідних умовах.

18. З урахуванням національної специфіки на вітчизняному фінансовому ринку, поки що, домінуюче значення займають банківські установи, тому відповідно переважна більшість фінансових послуг надається банками. При цьому банківська система розвиває не тільки традиційні банківські послуги (касове, клірингове обслуговування, кредитування та залучення депозитів тощо), але й сприяє розвитку таких послуг як банківський (фінансовий) лізинг, довірчі операції з цінними паперами, андерайтингові та інші послуги.

Інституціональне становлення банківської системи, безумовно, впливає на формування розвинутого ринкового середовища, адже система акумулювання, нагромадження і перерозподіл фінансових потоків вимагає професіональної спеціалізації для задоволення попиту учасників ринку.

Стимулююче призначення банків полягає, насамперед, у сприянні рухові фінансових активів від власників-постачальників вільних ресурсів до їх споживачів. Банки реалізують посередницьку функцію через надання різних послуг своїм клієнтам, виконуючи при цьому відповідні укладені угоди.

Сучасний комерційний банк може надавати до 300 різних фінансових послуг. Банківське посередництво диференціюється у наданні традиційних і нетрадиційних фінансових послуг. Перші з них пов’язані з формуванням і розміщенням банківських ресурсів, а також здійсненням взаєморозрахунків між клієнтами. Потреба ж у других виникає за необхідності диверсифікувати ринкові позиції у суміжних сферах бізнесу, де присутні небанківські установи-партнери. Нетрадиційні форми обслуговування клієнтів пропонуються і з огляду на посилення конкурентного тиску на тому чи іншому сегменті ринку.

У групі традиційних банківських послуг домінуючим залишається кредитування клієнтів як таке, що надається одним банком за рахунок його власних коштів і депозитних надходжень, так і синдиковане та (або) паралельне за участю кількох кредиторів. Кредитування є найприбутковішим видом банківського бізнесу. Депозитні та депозитарні послуги орієнтовано, відповідно, на зберігання грошей і цінних паперів. Розрахунково-касовий сервіс передбачає відкриття рахунків і проведення за ними платежів, інкасацію і видачу готівки. Реалізація необхідних валютних трансакцій вимагається клієнтами у ході купівлі-продажу валюти на міжбанківському ринку, а також при розрахунках під зовнішньоекономічні контракти.

Нетрадиційні послуги є своєрідним свідченням зрілості банківського менеджменту й активності фінансової поведінки на ринку. За відповідних умов викликають інтерес інвестиційні операції з цінними паперами, брокерська і дилерська купівля-продаж цінних паперів, андерайтингове обслуговування при розміщенні нових емісій на первинних ринках тощо.